Чи може дрібничка змінити все життя? І як жити, якщо твоя кохана не пам’ятає тебе?

***

Примітка: Перший фф по Nightwish на цій платформі. Пишаюсь. Сподіваюсь, не останній. Написано 23.04.2017 на конкурс в спільності “Advice Nightwish Tarja Anette”.  Можливо, ще напишу розширену версію.

***

Присвячується ANTA

         Сонце повільно ховалось за горизонтом, його червоне проміння залило кров’ю обпалену землю. Тишу розривало каркання круків, що справляли тризну над тілами загиблих в цій безглуздій битві. Набридливо-гучний звук привів Туомаса до тями. У голові оглушливо дзвеніло… Намагався згадати, що сталось. Але, крім удару по голові, в пам’яті нічого не залишилось. Воїн озирнувся і побачив обличчя друга. Поранений ворожою стрілою, він ще був живим, хоча дихання його тремтіло.

– Юкко! – почувся хриплий голос з пересохлого горла. – Юуккооо!

Його очі повільно відкрились. Цей незначний рух відкликнувся хвилею болю по всьому тілу.

– Туо? Ти живий?

– Ну, як бачиш.

– А я уже не дуже. – Юкка спробував підвестись, але ще одна гримаса болю перекосила його обличчя.

Скрізь гомін птахів почувся жіночий плач. Туомас озирнувся на звук, але його сіро-зелені очі засліпило ніжно-біле світло. Примружившись, побачив силует дівчини в довгій білій сукні. Вона йшла через поле, шукаючи щось серед тіл. З її вуст виривалась зворушлива пісня, яку переривав гіркий плач.

– Юкко, ти її бачиш?

Але його друг уже залишив цей світ. Та раптом пісня обірвалась і дівчина обернулась на голос. На її обличчі засяяла посмішка, і вона попрямувала до Туомаса. Дійшовши до нього, вона нахилилась, взяла його за підборіддя і глянула в очі. Туо здалось, що її зелені очі зазирнули в саму душу.

– Живий! Бачиш мене?

– Так. А хто ти? – поділ її сукні не був заплямований кров’ю, наче вона і не пройшла по вкритому тілами полю.

– Встигла. – Посмішка ледь торкнулась її вуст. – Я – твій янгол-охоронець, Туомас. Моє ім’я – Тар’я.

– Янгол-охоронець? – Туомас не вірив своїм вухам. Хоч і виглядала дівчина гостею з іншого світу, її доторки були зовсім реальними.

– Так, я змогла обернутися людиною тільки тому, що ти на межі життя та смерті, та твоя доля – померти. Тому я і тут. Я можу дати тобі шанс не піти у небуття, а прожити безліч життів в тисячі різних світах. Підеш зі мною?

Туомас був збентеженим. З одного боку, його ще з дитинства готували вмерти за віру. Та і помре він в бою за неї і тому місце в раю уже чекає на нього. Але з іншого – він хотів жити. Він був ще таким молодим і так мало бачив у своєму житті. Але різкий головний біль не дозволив йому довго думати.

– Так, піду.

Тар’я знову посміхнулась. Недарма вона спішила и недарма пролила скільки сліз. Нахилившись, вона поцілувала Туо в чоло. Біль миттю зник, по тілу розійшлось тепло і все залилось білим світлом.

З останнім променем уже сплячого сонця душа хрестоносця покинуло грішне тіло.

Раптом присутність Тар’ї зникла. Туомас розплющив очі. На нього дивилися добрі жіночі очі. Він спробував щось сказати, але почулося лише дитяче гукання. Він був немовлям, і, як обіцяла Тар’я, він почав жити новим життям. Незабаром він впізнав свого янгола у своїй старшій зеленоокій сестричці.

Таким чином Туомас прожив сотні життів. З кожним народженням він відкривав для себе щось нове. Іноді дійсністю ставало те, що здавалося йому казкою. І завжди з ним була Тар’я. Вона була і його коханою, і сестрою, і дочкою… Був він і васалом королеви Тар’ї, яку підлим шляхом позбавили корони і яка через роки війни повернулася на трон… Сльоза Тар’ї-русалки дарувала йому друге життя…

І щоразу, народившись наново, Туомас розумів, що все сильніше і сильніше закохується у свого янгола. І вона кохала його. По-дитячому щиро і сильно.

Якось вони сиділи на березі океану під повним блідим місяцем. На темному небі виблискували мільярди зірок. Тут було зовсім безлюдно, жодної живої душі. Тільки так Тар’я могла показати свою справжню суть. На її голові лежав вінок із свіжих амарантів, який дуже їй личив. Бліде світло крил освітлювало темряву.

Тар’я бовтала ніжками у теплій воді, а Туомас лежав на її колінах.

– Як так виходить, що в кожному новому житті ти все одно опиняєшся поруч?

– Дивись-но, – Тар’я вказала на кулон, що висів на її шиї. Це був варисцитовий камінчик кольору бірюзи в хитромудрій срібній оправі. – У ньому – частинка твоєї душі. І вона як магніт тягне до тебе при кожному народженні. Головне, щоб він був зі мною після кожної смерті, щоб я йшла з ним на той світ. Так я завжди буду твоєю.

Чорне небо вогнем розсікла падаюча зірка.

– Серденько моє, хочу бути з тобою навіки. Завжди!

– Дурненький, не можна ж вголос говорити, а то не справдиться.

– А я не вірю в це. – І їхні вуста злилися у поцілунку. Здавалося, ніби їхньому щастю немає меж.

… Туомас знову отямився в тілі немовляти. Якраз в Різдво. У цьому житті він вирішив зв’язати долю з музикою. Фортепіано стало його найулюбленішим інструментом.

Свою кохану він зустрів на заняттях в школі. Ті ж пухкенькі щічки, зелені очі, янгольський голос…

– Привіт, Тар’є, нарешті я тебе знайшов. Я безмежно сумував без тебе.

Дівчинка здивовано глянула на Туо.

– Привіт, невже ми знайомі? Звідки ти знаєш моє ім’я? – в ту ж мить світ Туомаса розбився на тисячі маленьких шматочків, що поранили його дитяче сердечко.

– Вибач, мені здалось, що я давно тебе знаю. Та й ім’я тобі личить. Мене звати Туомас. Будемо дружити?

Так з нуля почалося їхнє спілкування. Вони навіть стали найкращими друзями. Незабаром Туо зрозумів, чому Тар’я його не впізнавала – на її шиї не було кулона. Дивом у цьому світі вона опинилась поряд.

У цьому житті дівчинка мріяла стати співачкою. Ще в три роки вона вразила всіх своїм прекрасним співом.

Туомас же несподівано відкрив у собі талант до написання віршів та музики. Виходило не дуже й погано. Поезія стала його притулком від світу, повного болю, адже поряд не було його янголятка. У вірші він виливав свою душу, згадував усе, що вони пережили разом із Тар’єю, створював наново всі ті світи, де вони були. Незабаром він зрозумів, настільки великий його творчий потенціал і що в нього достатньо сил для створення гурту. Тар’я, незважаючи на холодне ставлення до Туо, погодилася приєднатися. Також погодилися його старі друзі з інших життів, зустріч з якими була для хлопця несподіванкою: хрестоносець Юкка з того, найпершого його життя, і милий ельф Ерно, з яким маг Туо боровся проти норовистого демону океану.

Гурт став новим світом Туо, де він був разом із Тар’єю, де вона співала про прожиті з ним життя. Він сподівався, що хоч так його янгол згадає про все. Навіть назва їхньої гурту “Nightwish” мала нагадати про те бажання на березі океану, про найзаповітніше бажання Туомаса.

Але Тар’я залишалася холодною, мов гірський струмок. Жодне слово з пісень не хвилювало ні її розум, ні душу. Гурт не був для неї святинею, не був чимось справді головним, і кожним своїм словом вона все більше ранила душу змученого клавішника. Згодом вона вийшла заміж. А потім взагалі заявила, що гурт їй не потрібен. Так вона його покинула.

Кришталева кулька світу Туомаса розбилась на маленькі шматочки. У нього не було сенсу жити, ніщо його не тішило. Він днями забувався за інструментом, створюючи нові і нові композиції. Хоч подумки Тар’я в ті моменти була з ним, його Тар’я, яка також шалено любила його. Так непомітно і сіро минали дні та тижні для вбитого горем поета. Світ став йому байдужим, Туо повністю замкнувся в чертогах своєї свідомості.

Але стіни почали на нього тиснути, він почав дедалі частіше залишати свій прихисток, рватися на повітря, все ближче до природи. Але та не радувала райдужними краєвидами: все було сіро й похмуро, як і на душі в Туо. Він почав шукати спокій у тютюновому димі, який так не любила його Тар’я, але який заколисував його поранену душу.

Одного разу, біля озера, він побачив дівчину геть біля самої води, яка неначе думала чи мріяла про щось і тихенько співала. Її голос зовсім відрізнявся від Тар’їного, але змусив його душу тьохнути, прокинувшись від тяжкого сну. Світ навколо нібито став яскравішим. Прекрасна незнайомка полонила серце Туомаса. Її обличчя здавалось йому знайомим. Ну так, Чаклунка з Проклятого лісу, яку він зустрів в минулому житті. Але тепер вона була схожа на фею, чисте дитя світла. Так він знайшов ту, яка змогла залікувати шрами від втрати коханої в його душі. Ту, яка подарувала йому сенс життя. Його мила добра Йоганна, в якій він знайшов душевний спокій.

Та часом його серце знову згадувало все, він знову повертався у свій внутрішній бездоганний світ, де вони були разом з його янголом. Там, де його руки торкались її ніжної оксамитової шкіри, а він тоне в її неймовірному волоссі. Як же він сумував за її запахом… У такі моменти він ненавидів себе за свою зраду, за спокій в обіймах іншої, за пісні, написані не для його янгола. Тоді він знову залишав стіни дому і тікав до природи.

Так сталось і цього дня, який поет провів в парку. День був не найкращим, якраз резонував з його настроєм. Іноді накрапав дощ, стрімко сутеніло. Туомас ліниво запалив цигарку, поглядаючи в нудне сіре небо, затягнуте хмарами. Треба було йти додому, але щось ніби тримало клавішника на цій алеї, під старим розлогим деревом. Раптом він звернув увагу на якийсь предмет, що слабо блиснув на асфальті з іншої сторони стовбура. Серце Туомаса стрепенулося. То був той самий варисцитовий кулон. Кулон, в якому зберігалась частинка його душі.  Камінь ледве–ледве вібрував м’яким бірюзовим світлом. Тремтячими пальцями він підняв його і прижав до грудей. З його очей потекли сльози… Йому не вірилось. Це ж може врятувати його кохану і дати їм можливість зустрітись в наступному житті. Туомас миттю попрямував додому і влетів у кімнату-притулок. Він давно в неї не заходив. Навколо лежали списанні листи паперу. Всі його думки за той період втечі від дійсності. Тепер він має знайти один номер. Він десь тут…

… Одного січневого вечора в кімнаті прогримів телефонний дзвінок. З думкою “Треба його відключити” Туомас потягнувся за трубкою. І хто оце надумав його турбувати в його світі? Дзвонив якийсь друг, поцікавився його справами і продиктував чийсь номер, який Туо слухняно записав.

– Це новий номер Тар’ї. Хай буде у тебе. Можливо, ви колись все-таки помиритесь.

Туомас в це вже не вірив. Вони дуже сильно посварились, і Тар’я зі злості викрикнула, що вона ніколи і нічого не хоче про нього знати. Вона ненавиділа його усім серцем…

… Тепер Туомас шукав цей номер серед купи папірців. Після кількох годин пошуків та кількох чашок кави клавішник знайшов заповітний листочок. Але пізній час вже не дозволив здійснити йому фатальний дзвінок.

Але йому не хотілось спати. У його серці запалала надія на возз’єднання з коханою. Всю ніч він провів зі своїми записами. Чорт, та з усього цього вийде чудовий альбом! Так серед аркушів він і заснув.

Розбудила його мила Йоганна, яка злякалася, не знайшовши його в ліжку. Вона ніколи не була в цій кімнаті і тому розглядала її з цікавістю. Але раптом її погляд упав на кулон із варисцитом. Її миле світле личко спотворилося від злості і вона стала схожа на ту саму чаклунку.

– Де ти його знайшов?! – її теперішній скрипучий голос був зовсім не схожий на той, що зачарував Туомаса біля ставка. З її грудей вирвався звірячий крик. – Все скінчено!!

Вона побігла на Туомаса, на ходу перетворюючись на ворона, за яким тягнувся шлейф чорного туману. Але удару не було, ворон пролетів крізь Туомаса, на мить той поринув у чорну імлу, а потім усе зникло.

Але перед очима Туомаса почали з’являтися образи, які пояснили все те, що сталося тепер…

… У минулому житті Туомас залишив своє чергове тіло раніше за Тар’ї і не знав про її подальшу долю. А вона її вбила Чаклунка з Проклятого лісу, якій полюбився незнайомий загадковий мандрівник. Дізнавшись про зв’язок між ним та його супутницею, він прибрала суперницю та поховала її, викинувши настільки дорогоцінний для неї кулон. Таким чином, мандрівник мав стати трофеєм Чаклунки…

Туомас набрав номер. Пішли гудки … “Тільки не плач, тримай себе в руках”.

– Алло? – З трубки почувся коханий голос.

– Доброго дня, це я, Туомас.

– Покидьку, звідки у тебе мій номер? Я не хочу тебе чути. Я ненавиджу тебе. – Вона покинула трубку, почулися уривчасті гудки.

День Туомас провів на підлозі кімнати, яка знову перетворилась на його світ. Зрада Йоганни ще сильніше понівечила його і так пошрамовану душу. Весь день його погляд був спрямований нікуди, а рука судомно стискала кулон. “Що з ним робити? Вона не хоче чути мене. Але ж це моя остання надія. Може надіслати посилкою? Це ідея… Адреса! Мені терміново потрібна адреса!” Туо почав згадувати всіх знайомих, які підтримували зв’язок із Тар’єю. За півгодини дорогоцінна адреса була вже записана на якомусь аркуші паперу. Це оживило Туомаса. Він миттю полетів на пошту і, заповнивши всі необхідні форми, відправив коштовність у дорогу.

… Минуло півроку. У душі Туо, як і за вікном, стояла сіра осінь. Жодного натяку на те, що Тар’я його згадала. Він знову втік від навколишнього світу. Музика та поезія були його постійними супутники. “Навіть якщо вона отримала його і надягла, є ризик, що вона згадає мене лише у наступному житті. А я так більше не хочу жити”. У скриньці столу він знайшов лезо. Він багато разів хотів ним скористатись, але чомусь зупинявся, руки тремтіли. Він знову перечитав заповіт. Все вірно. Після його смерті Тар’ї буде надіслано листа, в якому він виклав все, з надією, що вона повірить, і вони таки зустрінуться потім.

Гостре лезо пройшло по шкірі. Зовсім не боляче. Лише тепло. Кров залила листи з його поезією. Неважливо… Він усе повторить після переродження, поряд із коханою. Сили його майже покинули. Він помирав сотні разів і вже напевно відчував прихід кістлявої провідниці в інший світ. Тиша вибухнула дзвінком. З трубки лунав жіночий голос, що переривався плачем. Голос його коханої.

– Туомас, рідний мій, я все згадала. Вилітаю найближчим рейсом.

– Не треба, моє дороге янголятко. Зустрінемось у наступному житті. Не забудь кулон. Чекаю на тебе.

Перші промені сонця осяяли його бездиханне тіло. На його обличчі застигла блаженна посмішка… Це не був кінець, це був лише початок.

 

3 коментаря

  1. Ystava

    Ого! Яка чудова історія! Мені дуже сподобалося! Це мій перший фф по Найтвіш. Дуже неочікуваний сюжет, мені будо схоже на якусь древню легенду, яка почала переплітатися із сьогоденням. А ще мені сподобалося, що кінець історії не є остаточною крапкою. Дякую! Бажаю безпеки та натхнення!

     

Залишити відповідь