Чан втомлено падає на диван в їх маленькій імпровізованій вітальні і відкидає голову, попутно скуйовджуючи долонею неслухняні темні кучері. Черговий день позаду, і ні, не те, щоби Чан зараз як нормальна людина повечеряв, прийняв душ і пішов спати – о ні, це абсолютно точно не про нього. Попереду його чекає безсонна ніч з лимонним енергетиком за треком, котрий треба було б закінчити ще пару днів тому, але натхнення зовсім не спіймати, а нервів стає усе менше.
Бан дає собі хвилину для того, щоб розслабитися. Усі мембери зібрались в гуртожитку, тому від шуму й гучних суперечок в вухах звенить, але лідер на це все лише усміхається та мовчки спорстерігає за Джісоном, намагаючимся розцілувати Чоніна під приводом: «Ну який же він милий, наш макне найкращий хлібчик у світі!».
Кріс хихикає, коли Чонін з невдоволеним вереском намагається ухилитися, і ловить себе на думці, що як ніхто розуміє Хана в цей момент.
– Ей, слухайте, – на диван поряд неочікувано застрибує Хьонджін, неохайно намагючись заправити довге біляве волосся за вуха. – Чому ми все ще не погворили про закінчення заборони на стосунки? – його очі горять зацікавленими іскрами, і Чан відчуває, як якесь дуже неприємне передчуття розливається по тілу. З вірогідністю в дев’яносто дев’ять і дев’ять відсотків цей малий щось задумав.
– Ну то й що? – Мінхо спритно ухиляється від клубка рук Синміна і Чанбіна, не зумівших поділити приставку, і приземляється на диван з іншої сторони від лідера. – Як ніби ти тут вже збираєшся собі когось знайти, – він безцеремонно кусає часточку яблука і невдоволено закриває руками тарілку з фруктами, котру так героїчно проніс крізь доволі небезпечний шлях, і до якої вже тягнулись рученята Джісона.
– А чому ні? – Хван посміхається хитро і дивиться по черзі то на Мінхо, то на Чана. – Я тут подумав, якщо вже ніякий контракт не забороняє нам вступати в стосунки…
– Менше думай, Хьонджінні, – перериває його Бан, дбайливо хлопаючи того долонею по стегну. – Пам’ятай про те, що ми усе ще айдоли, з забороною або без. Ти повинен бути дуже обережним і…
– Так-так, тато, – нудно тягне білявий. – Але це ж всього лише одне побачення!
Чан приречено закриває обличчя руками. От як знав, що ця дитина уже щось наробить. Мінхо поряд втішно хлопає того по плечу.
– Чонін, ну підтримай мене, – Хьонджін дує губи і скочується з дивану на підлогу, одразу відбираючи наймолодшого у Джісона. Той у відповідь обурено пихкає, а потім показово залізає до Мінхо і кладе тому голову на плече.
Ли закочує очі. Хану все ж таки вдається вкрасти одну виноградинку з тарілки старшого.
– Але хьон, – промовляє Ян, все ще сумніваючись. – Хіба це не занадто ризиковано?
– Повністю згоден з Нінні, – слабо усміхається Чан, щиро сподіваючись, що хоча б наймиліший-найсолодший-хлібчик зможе переконати цю невгомонну дитину. – Зараз зовсім не час для побачень, Хьонджінні.
– Для побачень час є завжди, – невдоволено бурмоче у відповідь білявий, обіймаючи макне обома руками.
– Але якщо фанати про все дізнаються? – тихо питає Чонін. – Це може зіпсувати нашу репутацію…
– То що нам тепер до кінця життя ні з ким не зустрічатись? – Хван похмуро зводить брови на переніссі. – Фанати в будь-якому випадку будуть незадоволенні тим, що хтось із нас має стосунки.
Чан на це лище зітхає, спостерігаючи за до глибини душі ображеним молодшим. Він розуміє, чому Хьонджін незадоволений, і розуміє, чому той так хоче почати ходити на побачення і нарешті відчути почуття закоханності.
Усе підліткове життя кожного з мемберів пройшло в агенції, і в той час як їх однолітки на всю заводили стосунки, ловили перші симпатії й займались іншими романтичними дурницями, восьмером хлопцям доводилося працювати на знос в залах для практики, тренуватися в вокалі до хрипіння в голосі й писати пісні, намагаючись вкласти в них всі свої сокровенні почуття та емоції.
Однак потрапити в романтичний скандал зараз, коли гурт нарешті помічають і коли хлопці стають більш популярними, – означає вчинити безвідповідально не тільки по відношенню до компанії, а й по відношенню до кожного учасника.
Чан не вважає стосунки чимось поганим і вже тим більше ему не подобається думати про те, що фанати можуть відвернутися від них через те, що хтось банально закохається. Але життя айдола таке – доводиться жертвувати власними почуттями і бажаннями для того, щоб не розчаровувати інших.
Маячня? Можливо. Чи сумно від цього Чану? Ще як.
Тому що як би він не старався, як би не намагався не думати про це, як би не вбивав собі у голову, що так не можна, але приховати трепетні і зовсім не дружні почуття до наймилішого хлопчика з глибокими ямочками на щоках й променистою усмішкою зовсім не вдається. Перед іншими – поки реально, перед самим собою – просто неможливо.
Саме тому погляд Чана раз у раз кидається від ображено-сумного Хьонджіна до задумливого Чоніна і назад. И звичайно ж, старшому вдається помітити все емоції, які змінилися на обличчі макне, особливо смуток і ще щось незрозуміле. Таке відчуття, ніби тема стосунків Яна дуже зачіпила. И Бан поки зовсім не розуміє чому.
Півночі Чан проводить за тим самим злощасним треком, которий все ніяк не вдається закінчити, спустошує дві банки енергетику, которий вже приївся, але так хоча б можна вмовити собі бадьорість й прогнати безсоння на якийсь час. Думки про недавню розмову благополучно покидають його голову рівно до того моменту, доки на годиннику не видніється чотири двадцять ранку.
Пісня усе ще не закінчена, нерви Чана усе ще на межі, а ось організм дає збій, тому хлопець вирішує дати собі поблажку й задрімати хоча б на декілька годин. Але чорт би побрав всі ці настирливі думки, заповнюючі свідомість варто лише Крісу торкнутися головою подушки.
Ще сорок хвилин він ворочається в ліжку, то скидає ковдру, то знову натягує по саме підборіддя і майже стогне від нав’язливих думок про милого сонячного хлопчика, лисячих очах і такий коханий мелодійний сміх. Бісів мозок ніби спеціально підкидає Бану картинки, де він на побачення з молодшим, як він дбайливо тримає того за маленьку долоню, обіймає міцно-міцно й покриває поцілунками миле червоніюче личко.
Чан не витримує, різко скидає ковдру на підлогу та швидким кроком прямує на кухню. В цей момент він би закурив, якби не був найвідповідальнішим й зразковим мебмером в гурті, і якби мав при собі цигарки.
Кріс неуважно включає чайник с подальшим планом зробити собі найміцнішу каву у світі і знову засісти за незакінченими треками, але позаду раптом чуються чужі кроки і незабаром трохи заспаний й вічно роздратований голос промовляє:
– Ти чому психуєш, я навіть через стінку почув, як ти агресивно встав з ліжка й прийшов сюди, – Мінхо, позіхаючи, сідає на стілець поряд зі старшим.
– Вибач, що розбудив, – тільки й відповідає Чан, але під випитуючим поглядом Мінхо не вистоює. – Не спиться просто.
– Дай-но вгадаю, чому ж, – Лі підпирає долонею підборіддя, а його котячі очі хитро звужуються. – Ти просто занадто багато працюєш.
Бан непомітно видихає, але потім знову напружується, варто Мінхо продовжити.
– І це, звичайно ж, ніяк не стосується теми стосунків і Чоніна.
– Що?.. – майже викрикує Чан, але в останній момент згадує, що на годиннику п’ята ранку, і всі ще мирно сплять (ніби). – Звідки ти про це дізнався?
– Чан, в мене є очі, – Ліно роздратовано видихає. – І, схоже, у мене єдиного. Це ж так очевидно. Оці твої постійні погляди в сторону малого, твоє піклування про нього.
– Але я про всіх піклуюсь, – бурмоче Чан, через хвилювання починаючи загинати власні пальці.
– Я й не сперечаюся. Але твоє піклування про Чоніна, воно… особливе. Від вас так і віє цією цукерковою закоханністю, а ще у вас вайби тих самих головних героїв-придурків, котрі крашать один одного потайки, і ніяк не можуть зізнатися.
– Ей, ти!.. – Бан уже подумки підготовлює цілу промову чому Мінхо не правий і чому його закоханність абсолютно точно одностороння, але Лі перебиває його одним лише поглядом.
Кріс зітхає, зариваючись обличчям в свої долоні. Занадто важко це все, занадто хвилююче думати про те, що Чонін може відчувати до нього хоча б приблизно щось таке ж, а ще його тіло й мозок шалено втомились, зараз більш за все хочеться залізти назад у ліжко та проспати наступні тринадцять годин, але лідер прекрасно розуміє, що йому це не вдастся.
– Чонін ще дитина, він напевно й сам не може зрозуміти, що взагалі відчуває, але ти вже дорослий хлопець і повинен вже розібратись з оцим в кінці кінців!
– Хіба ти не пам’ятаєш, про що ми говорили вчора? Зараз зовсім не час для стосунків, тим більше таких, – Чану так і не вдається підібрати правильне слово, яке б описувало такі стосунки, тому він незабаром здається і опускає голову.
– Це ти говорив, Чан, я взагалі не втручався. Навіть більш того, я усе ж на стороні Хьонджіна, – Лі потискає плечима, перекидаючи ногу на ногу.
Бан кидає в того нерозуміючий погляд. Що це означає?
– Ми айдоли вже три з половиною роки, ми працювали заради всього цього дуже багато і ми заслуговуємо на все, що маємо зараз. Чому ми не можемо нарешті почати думати про себе і свої інші бажання, крім мрії бути айдолом?
– Тому що не можемо, Мінхо. Ти ж розумієш, що через найменшу помилку ми можемо втратити все, що маємо зараз? Якщо я зі своїми дурними почуттями підставлю весь гурт, буду шкодувати про це до кінця життя, – в голосі Чана чутно смуток, такий великий, що Лі навіть на секунду стає його шкода.
– А ти точно впевнений, що не будеш шкодувати, якщо зараз відпустиш його?
Кріс зустрічається поглядом з молодшим, і вони на декілька секунд встановлюють зоровий контакт.
– Та й до того ж, вам же ж не обов’язково оголошувати про свої стосунки всім. Поки можете зустрічатись потайки.
– Яке ще зустрічатись, – гірко пирхає Чан, виключаючи нагрівшийся чайник.
– Твої почуття теж важливі, Чан. Більш того, твої почуття повинні бути важливіші того, що можуть подумати інші.