Опис: Юхьон не може жити без Мінджі, але Мінджі не поділяє її прагнень.
– А як же наша обіцянка? Ти що не пам’ятаєш?
– Про що ти взагалі?
– Ми обіцяли одна одній бути разом назавжди, щомиті…!
Від авторки: Deja Vu щоразу надихає мене на різні сюжети, а цей фанфік – перша ідея, яку я все ж дописала. Якщо не читали переклад пісні, то рекомендую зробити це до читання, вас очікує багато пасхалок:) А ще, впевнена, тут відчуєте вайби BEcause.
***
– Мінджі, стій! Я не дам тобі знову піти! Ти ж розумієш, я б все віддала, щоб повернутися назад і все виправити!! – зриваючи голос Юхьон намагалася досягти Мінджі, чий обрис продовжував віддалятись. – Зупинись, – разом зі сльозами це було більш схоже на хрип, а не на крик. – Знову підеш, так? Ну звісно. Ти завжди йдеш від мене, – Юхьон витерла очі і вже більш спокійно роздумувала вголос наодинці. – Знаю, ти скажеш, що я намагаюсь вхопитись за спогади, які вже давно минули.., але, але навіть віддавши всю себе тобі, навіть якщо від цього мої рани ставатимутить глибшими, я не покину тебе.
***
Щоразу те саме. Ніби це один день, який триває вічність. Хоча моя дійсність не далека від цього. Мій день ніколи не закінчиться, допоки я житиму. Що б я не робила, як сильно не намагалась, ти ніколи не залишаєшся зі мною. Так, можливо я робила помилки тоді, але ти ніколи не давала мені навіть шансу виправитись. Щодня, щохвилини, щосекунди, щомиті тут я сподіваюсь, що всі мої спогади брехня, сподіваюсь, що це ілюзія, яка скоро мине… Але ти йдеш від мене і все починається наново.
***
– Мінджі, чому, чому ти йдеш?
– Щоб піти звідкись, спочатку там треба опинитись. А я ніколи не була з тобою, – на Юхьон дивились темні порожні очі Мінджі на обличчі повністю позбавленому емоцій. Втім, все як завжди.
– Не кажи так, ми…
– Все у що ти віриш – брехня. “Нас” не існує і ніколи не існувало, – перервала її Мінджі.
– А як же наша обіцянка? Ти що не пам’ятаєш?
– Про що ти взагалі?
– Ми обіцяли одна одній бути разом назавжди, щомиті…!
– Це все твоя хвора уява. Прокинься нарешті зі свого марення!
***
Вона знову пішла. Це божевілля не має кінця! Юхьон важко зітхає, але доволі швидко опановує себе. “Не вперше” – заспокоює себе дівчина. Допоки я дихаю, допоки жива я, я не дам тобі піти. Ми будемо разом щомиті. І кожен наступний спогад буде кращим за попередній. У нашому майбутньому, нарешті.
***
– Мінджі, – благає Юхьон, – обери мене. Будь зі мною. Кожний день приносить мені ще більше болі, я не впевнена як довго я витримаю.
– Тоді відпусти мене нарешті, – Мінджі кинула погляд на Юхьон вперше за розмову.
– Як ти можеш..? Я зріклась всього заради тебе, всього! Навіть власного майбутнього!
– Ти сама обрала цей вихор зі своїх спогадів і марив на користь майбутнього кожної з нас.
***
Вкотре вже вона відмовляється? Навіть я можу здатися, знаєш? Твоя поведінка змушує мене забути все про тебе, це було б справедливо. Проте, я не здамся, ні, я маю отримати тебе будь-якою ціною.
***
– Допоки я дихаю я не дам тобі піти. Ми будемо разом щомиті. Пам’ятаєш? Прошу, не йди!
– Я не можу бути з тобою, ти це знаєш. Я сотню разів тобі казала! – Мінджі попрямувала до виходу.
– Стій! Стій, кажу, а не то…
– А не то що? – визвірилась Мінджі, а потім різко обернулася і застигла. В руках Юхьон був ніж.
– Без тебе мене не буде, нічого не буде, – голос тремтів, але Юхьон невпинно наближалася до Мінджі.
– Ти ж не станеш…? Зачекай, – Мінджі обережно оглянула приміщення та двері позаду себе. Зачинені, що ж тоді…Коли її погляд повернувся до Юхьон, Мінджі побачила кров. Звісно не свою, інакше б вона відчула. Тепер Мінджі кинулася вперед, скориставшись шоковим станом Юхьон, в неї вийшло видерти ніж та відкинути його в сторону. – Що ти в біса коїш?
– Я ж казала! Ти мене не слухала?! Ми повинні бути разом, або нічого не буде! – вперше Мінджі чула щоб голос Юхьон став настільки високим, а це була далеко не перша істерика Юхьон на її пам’яті.
– Руку треба перев’язати, – досить спокійно сказала Мінджі та почала оглядати предмети навколо, сподіваючись знайти будь-який шмат тканини. Занадто необачливо з її боку, бо істерика Юхьон не втихала, а навпаки спокійний голос Мінджі розпалював її ще сильніше. Незважаючи на рану, вона кинулась до ножа і знову наставила його на Мінджі.
– Ти або я, обирай!
– Що ти верзеш? Що обирати?
– Якщо ти вб’єш мене, то все закінчиться, так? То що, зробиш це? Чи мені позбавитись від тебе?
– Припини. Я тебе не вбиватиму. Я не стану вбивцею.
– Боїшся забруднити руки, так? Ідеальна у всьому Мінджі насправді боягузка?
– Ти сама собі все придумала, але у всього є кінець. Припини це раз і назавжди. Відпусти мене.
– А що я по-твоєму намагаюсь зробити, Мінджі? Саме вирішити все раз і назавджи, – останнє слово Юхьон протягнула з легкою посмішкою. Вона ще раз подивилась на ніж і насилу всунула його в руки Мінджі, направивши на себе. – Давай, зроби це, впевнена, ти давно про це мрієш.
Очі Мінджі стали ще кругліші, але вона зібралася:
– Я тебе не вбиватиму. В цьому немає сенсу. Ти і так вже мертва, зсередини.
Юхьон не на жарт оскаженіла. Поштовх, другий, боротьба за ніж.
– Ні, ні, ні, НІ! – Юхьон не одразу усвідомила що сталось. Кров, багато крові. – Ні, не йди від мене…
– Що ж, принаймні відтепер я буду вільна, – це були останні слова справжньої Мінджі.
***
В той день я зріклась всього. Мінджі, ти мій всесвіт. Без тебе я не маю майбутнього. Саме тому сьогодні я знов повторю все наново, і завтра, і кожен наступний день, що насправді і не приходить зовсім. Це нескінченне дежавю моє покарання і одночасно благословення, бо я можу знову зустріти тебе, Мінджі.
***
Додати до улюблених