Два тижні тому я зареєструвався на сайті gayincognito.com. Звучить максимально безглуздо, але що зачепило мене в ньому, так це те, що ті, з ким ти знайомишся не знають твоєї особи, все відбувається максимально анонімно. Ніхто не знає про мою орієнтацію, ні моя сім’я ні мої друзі і ніколи про це не дізнаються, тому що мої батьки – гомофоби, боюся, щоб вони не відмовилися від мене, якщо раптом дізнаються.
Тим не менш, на цьому сайті я вже тиждень спілкуюся з деяким sweetass. Нік збоченський і я, коли почав з ним спілкуватися, думав, що він тут заради інтимних зв’язків, але хлопець, ким би він не був, розпитував мене про все і по порядку: мій вік, мої хобі, де я навчаюсь, на якому я курсі в універі, де працюю, які фільми люблю, який у мене знак зодіаку і таке інше. Він намагався дізнатися про мене стільки інформації, скільки це взагалі можливо, що наштовхнуло мене на думку, що я йому придився і вчора він сам у цьому зізнався. Ми вирішили сьогодні зустрітись.
Залишалося всього кілька годин до того, як я побачу свого залицяльника і мене чомусь трясло. Хвилювався і переживав як першокласник, і воно логічно: я ніколи не зустрічав геїв. Раптом він щось зі мною зробить? Хоча навряд …
Я обернувся на свою книжкову шафу і вирішив наостанок перевірити її. Відсунув масивну полицю до дверей і прибрав пару дощок зі стіни, що зливалися з вагонкою і заліз усередину, закривши за собою прохід. Взявся за перекладини і спустився сходами вниз. У цьому приміщенні була звукоізоляція, тому за кілька місяців мої батьки навіть не підозрювали, що тут знаходиться дівчина.
– Привіт, Меделін – привітався я, заходячи в бункер.
Світла було мало, а повітря тут було стиснуте, тому що вентиляція була погано опрацьована, але дихати тут можливо. Я подивився на худе тіло, одягнене в ганчірки, яке лежало на скрипучому матраці. Яка ж вона огидна.
– Чому мовчиш? Чи не рада мене бачити?
Я посміхнувся, але вона не рухалася і не відповіла мені.
– Сьогодні я йду на побачення з хлопцем, у нас буде секс – хвалився я.
Дівчина накрилася ковдрою, мабуть, щоби менше мене чути. Яка не ввічлива.
– Тебе манерам не вчили? Ну так, таке поріддя як ти і вчити чогось не потрібно, так як твій крихітний жіночий мозок не здатний нічого запам’ятати. Та й взагалі думати жінкам не властиво, — я нахабно посміхнувся, розуміючи, що їй нічого мені сказати. Вона мене боїться.
— Іди в дупу, мудак, — коротко сказала вона.
Я зірвався з місця і взяв її за сальне волосся, підносячи мерзенне обличчя ближче до себе.
— Ще раз грубо мені відповість і я уб’ю тебе, — прошипів я їй на вухо. — дівчина до тебе була ввічливіша, але вона померла через хворобу. Я знищу жіночий рід. Ви – слабка стать, яку потрібно винищити.
***
Я прийшов на зустріч першим: стояв посеред безлюдної вулиці і під слабким світлом ліхтаря мені ставало боязко. Так, мені було страшно зустрічатися з людиною, з якою познайомився на сайті знайомств. Раптом він – гомофоб і захоче побити мене? Але мої сумніви розвіялися тоді, коли я побачив миловидного хлопця в окулярах, білій сорочці, штанах та туфлях. Волосся при цьому було акуратно укладено. Я відчував незручність перед ним, стоячи у своїй м’ятій футболці, джинсах та кросівках.
– Ось ми й зустрілися, – сказав він, усміхнувшись. — я тебе саме так собі уявляв.
Як це сприймати? Комплімент чи навпаки?
– Я тебе уявляв по-іншому. Думав, ти збоченець років п’ятдесяти.
– Ти засмучений? — він нахилив голову вліво і запитливо дивився на мене.
— Ні, зовсім ні, — я почав махати руками, зігнувши руки в ліктях, заперечуючи його слова.
Він посміявся з моєї реакції і кивнув у бік дороги.
— Поїхали до мене додому?
Це означає тільки одне: він серйозно налаштований на сьогоднішній вечір і через це я почав хвилюватися ще більше, але погодився і ми пішли до його машини.
***
Він простягнув мені наручники та пов’язку для очей.
— Якщо ти не проти маленької гри, я хотів би надіти це на тебе, — сказав він.
Це стало першим дзвіночком: мені треба відмовлятись. Але я не послухав свій внутрішній голос і погодився, уявляючи ті брудні речі, які він робитиме зі мною. Хлопець застебнув кайданки у мене за спиною.
— Чи не надто туго?
— Ні, все гаразд.
Це маленьке питання розчулювало мене і я почав потроху заспокоюватися.
Ми їхали двадцять хвилин і нарешті машина зупинилася. Поняття не маю де знаходжуся. Двері поруч зі мною зачинилися і моментально відчинилися з мого боку. Я витягнув руку і він узяв її: це був перший наш дотик один до одного… його руки здалися мені дуже ніжними і тендітніми.
– Обережно, не вдарся головою, – він поклав другу руку мені на голову і я підвівся з машини.
Навколо було тихо, і я почав хвилюватися.
– Де ми? – спитав я.
— У мене біля дому.
Я посміхнувся, чекаючи коли ми прийдемо. Але коли він відчинив двері я почув голоси навколо і дзвін телефону на дроті.
— Щось не схоже…
— Бо це поліцейська дільниця.
– ЩО?! — як тільки я усвідомив, що відбувається, то почав вириватися, але цей милий хлопець був сильніший за мене і справді не здавався мені вже таким милим.
– Твоя мама знайшла Меделін коли прибиралась в тебе за полицею.
– Скотина! Я ненавиджу жінок! Ненавиджу!
— Тобі в’язниця світить, друже.
— Та хто ти взагалі такий? – я зривався на крик.
— Оперуповноважений, який шукав цю дівчину.
Додати до улюблених