Cogito

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Написано для Осіннього фікрайтерського з’їзду 2021 за ключем “Надто багато”.

Сьогодні, чи завтра, чи зовсім через кілька років я все ще буду сидіти тут, в потаємній кімнаті. Я та мертва надія на щось гірше ніж майбутній день. Та гіршого і бути не може. Я брожу пустельними думками, мороком. Я жду чогось поганого, чогось потворного. Навіщо я була створена? Навіщо я не вмерла ще? Навіщо ти пішов униз. Та головне: навіщо я пішла з тобою. То було дико, смішно та бридотно. Ти міг вбити мене ще тоді, на кораблі, коли розплющив собі затуманені очі, коли втікав від військових. Тоді, коли стрів мене голу, безпомічну. Чомусь не вбив. І я тебе чомусь не вбила. Ні разу моя голова не генерувала момент твого вбивства. Я боялась втратити себе, коли ж бо ти, не дайте небеса, помреш. Навіщо цей світ розвалився та нащо ти був колись. Боги. Нехай вас попіл замете, задушить, з’їсть всі ваші господні думи. Хай тебе не буде. Чому ти той, кого я боюсь. Чому я не та, кого ненавидиш ти. Проксі, змий мене, знищ всі можливості існування мого подальшого. Я пристала думати про незкінченне закінчення цього жахіття. Я не хочу про це думати і бути тут не хочу. Пустку не хочу бачити. Набридло. Болить. Бентежить. Лякає. Дратує. Вбиває. Занадто багато тебе. Занадто багато думок. Занадто мало мене.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: