Header Image

    — Джеймсе, швидко спускайся. Скільки можна спати? — протяжний крик матері неможливо ігнорувати, тому хлопець вирішив більше не випробовувати її терпіння.

    Насилу розплющивши очі і мимохідь спускаючи ноги на холодну підлогу, він важко зітхнув.

    — ДЖЕ-Е-Е-ЕЙМСЕ!!!

    — Бляха, — видихнув юнак, остаточно підриваючись із ліжка. — УЖЕ СПУСКАЮСЯ, МАМ!

    Джеймс швидко натягнув футболку, що досі валялася на підлозі біля ліжка, і мигцем оглянув себе в дзеркалі.

    Це літо пішло йому на користь. Завдяки регулярним багатогодинним тренуванням у квідич із кузенами він сильно витягнувся, плечі стали ширшими, м’язи рельєфнішими, а смаглява шкіра засмагла ще більше.

    Самовдоволена усмішка прикрасила змужніле обличчя підлітка. Звичним рухом скуйовдивши короткострижене волосся, він вибіг із кімнати.

    Спускаючись на перший поверх, Джеймс уже чув, як мати повчально щось розповідала Алу й Лілі, а Альбус їй егекав. Як завжди. Юнак пройшов через вітальню, коридор і зупинився біля отвору кухні.

    На кухні було світло, сонячне проміння вривалося в кімнату крізь відчинені навстіж вікна, і, опинившись усередині, м’яко осідало на меблі та ворсистий килим, що його дядько Чарлі привіз із подорожі Азією. Пахло улюбленими оладками, полуничним джемом та маминою чорною кавою.

    Джеймс вдихнув глибше, відчувши повну гармонію. Усе було таким рідним, затишним, що захотілося згорнутися в клубочок просто на цьому м’якому килимі. На мить йому навіть стало сумно — ще пів року далеко від дому. А потім, згадавши швидку зустріч із другом, швидко підбадьорився:

    — Доброго ранку, улюблена сім’я… — Джеймс пружною ходою пройшовся вздовж столу, захопив оладок, мимохідь даючи потиличник молодшому братові. — І Але.

    Альбус навіть не відірвав погляду від підручника, так і продовжив гортати сторінки паличкою, бігаючи поглядом по формулах. Джеймс умостився на стільці біля Лілі й засунув оладок до рота. День починався чудово.

     

    — Джеймсе Сіріусе Поттере, чому я маю кричати як чортова мандрагора, щоб розбудити тебе? — суворо вимовила Джині й повернулася до сина, продовжуючи махати паличкою, вказуючи посуду летіти в раковину. Ще один помах і кавник наповнив чашку з написом «Найкраща мама», подарунок від Лілі на минулий День матері.

    Джині вже була готова до виходу — у джинсах, вільній смарагдовій сорочці з недбало покладеною стрижкою-пікси вона виглядала скоріше старшою сестрою, ніж мамою. Для Джеймса мама була завжди юною і красивою зі своєю яскравою посмішкою та розсипом веснянок по всьому обличчю, але в куточках очей, на лобі, між брів і навколо рота вже з’явилися зморшки. Від найчастіших емоцій: усмішки і похмурого погляду.

    Джеймс одразу подумав, що мати в гніві більше нагадує квінтапа, але говорити їй про це, звісно ж, не став. У відповідь він тільки швидко прожував оладок і широко посміхнувся, показавши низку рівних білих зубів, а для Джині цього було достатньо: посмішка старшого сина — її слабкість.

    — Сподіваюся, ви не забули, як треба поводитися в школі, — Джіні зробила ковток і підняла акуратні брови, виразно дивлячись на Джеймса. — Цього року я не маю жодного бажання кожні три дні отримувати листа від Макґонеґел.

    Джеймс розумів, що під цим «ви» мається на увазі тільки він. Батьки отримували листи зі школи тільки завдяки його витівкам.

    — Тато нас проведе? — обірвала повчальний монолог матері Лілі Лу, умочуючи оладок у полуничний джем бабусі Моллі. Джем неслухняно лився по пальцях, і Лілі, нечутно чортихаючись, ловила його іншим оладок.

    — О, любо, у тата сьогодні дуже багато роботи, але ж ти знаєш, як він хотів поїхати з нами, — Джині зі стуком поставить чашку на стіл і підійшла до доньки. Вона погладила її плечі, поцілувала руду маківку, сумно посміхнувшись. На лівій руці блиснула проста золота обручка.

    Лілі не могла бачити її посмішку. Але Джим помітив, що цим мама намагалася згладити чергову провину батька. Джеймс почав макати оладки в джем з особливою злістю, занурив один до рота і почав люто рухати щелепою, тупо дивлячись у свою тарілку.

    У кімнаті стало якось напружено тихо, було чутно тільки сплеск води в раковині та шелест паперу, коли Ал перегортав сторінку шкільного підручника. Здавалося, що цей блядський підручник хвилює його більше, ніж розмова про батька. Лілі Лу ж тільки сумно зітхнула, повільно витираючи пальці серветкою.

    — Нічого дивного, котрий рік поспіль у батька робота. Саме в цей день. Що за фантастичний збіг… — зло буркнув Джеймс, хапаючи останній оладок зі спільної тарілки.

    Його це дико бісило. Його бісила робота батька. Його дратувало те, що він був таким егоїстом, раз не міг виділити час для своїх дітей. Його просто дратував Гаррі-Курва-Поттер.

    Джині нічого не відповіла, ще раз поцілувала маківку доньки, відвернулася до плити й жваво замахала паличкою, повертаючи все на свої місця після готування. Сніданок так і минув: у тиші й навислій у повітрі невисловленій образі.

    Той останній оладок став поперек горла і здавалося, що Джеймс не виплюнув його тільки тому, що мамина їжа — святе. Він насилу дожував і піднявся, зі скрипом відсунувши стілець.

    — Я нагору. 

     

    ***

    Джеймс дістав паличку з кишені м’ятих піжамних штанів і швидко змахнув нею. У відповідь відгукнувся старий музичний центр, заповнюючи простір кімнати гучною піснею улюбленого маґлівського гурту. Хрипкий надривний голос соліста відволік Джеймса від гніву на батька. Він шумно видихнув, музика швидко заспокоювала його, і почав перебирати безлад на підлозі, намагаючись відшукати потрібні до школи речі.

    Музичний центр кричав на всю міць своїх колонок, і Джеймс поспіхом наклав заклинання-заглушку, поки мама не перетворила його дорогоцінний програвач на зграю кажанів і не наслала на нього ж.

    Поттер з дитинства був захоплений музикою, здебільшого маґлівською, і до шістнадцяти зібрав пристойну колекцію дисків. Любовно складені акуратним рядом на спеціальній поличці, диски були без єдиної пилинки. І це, мабуть, єдине, що мало порядок у його кімнаті. Інші ж речі — форма для квідичу, шкільні книжки, строкаті маґлівські журнали, обгортки від шоколадних жаб і різноколірні боксери — валялися просто на підлозі або були «акуратно складені» під ліжком.

    До вище перерахованого варто було додати кілограми маґлівського одягу впереміш зі старими шкільними мантіями, які валялися тут і там. На стінах висіли вигорілі плакати Muse, Arctic Monkeys, «Гобґобліни», «Son Lux» — цей плакат Джеймс зірвав просто з рекламного стовпа, тож той був напіврозірваний і склеєний скотчем. Єдиний чакроплакат на стіні Джеймса був з «Паддлмір Юнайтет», глибоко шанована й обожнювана Джеймсом команда, в якій грає дядько Вуд.

    У кутку кімнати, як вішалка для використаних трусів, стояла акустична гітара. Поттер купив її на четвертому курсі, надихнувшись гітарною версією нової пісні «Гобґоблінів». Разом із гітарою він купив три самовчителі для гри з нуля. Джеймс позаймався рівно дві години тринадцять хвилин. Коли його пальці не хотіли ковзати так само вправно й уміло, як пальці соліста, який грав на гітарі з чотирьох років, Поттер просто поставив інструмент у кутку. Так більше до нього й не торкнувся.

    Перебираючи свій дорогоцінний мотлох, Джеймс натрапив на пачку сигарет. Швидка думка закурити просто в кімнаті загинула, не встигнувши зміцнитися. Він ще пам’ятав, яку прочуханку мама влаштувала, побачивши як він на пару з Фредом смакував цигаркою за будинком.

    Напівпорожня пачка полетіла в сумку до решти «необхідних» у школі речей.

    Почався приспів, і Джеймс взявся підспівувати й рухати задом у такт пісні. Він розмахував паличкою, кликаючи з комода шкарпетки й боксери. Більшість шкарпеток не мала пари, і далеко не всі з них були чисті, але його це мало хвилювало. Поттер танцював, підстрибував і кричав, наскільки дозволяли зв’язки.

    Джеймс не почув стукіт у двері й зупинився, тільки коли в кімнаті з’явилася кудлата голова молодшого брата:

    — Мама просила передати, що ми виходимо за десять хвилин, — Альбус намагався перекричати розрепетований програвач.

    — Ага, — тільки й відповів Джеймс, намагаючись ногою запхати мантію в переповнену сумку.

    — І сказала, щоб ти нічого не забув як у минулому…

    — Слухай, я розберуся. Вали вже! — Джим сказав це досить голосно, щоб брат почув і відстав. Він змахнув паличкою і зачинив двері перед носом Альбуса.

    Круто розвернувшись на п’ятах, Джеймс обвів кімнату поглядом і, ніде не зачепившись, зрозумів, що збори закінчено. Майже.

     

    ***

    Платформа 9¾ як завжди радо зустрічала учнів Гоґвортсу. Люди снували туди-сюди з візками, совами, котами та валізами. Усі обіймалися, кричали, щось кудись котили й штовхали.

    Джеймс приїжджав на цю платформу незліченну кількість разів ще з дитинства. Спочатку вони проводжали до Гоґвортсу Тедді, потім Тедді й Марі-Віктуар, потім Тедді, Марі-Віктуар, Луї та Фреда, а вже потім він сам їхав до школи. Він знав, що як тільки нога стане на сходинку поїзда, їхня сім’я розбіжиться по різних купе або навіть вагонах. Якщо перші два рази його це засмучувало, то на шостий раз Джеймс точно зітхне з полегшенням.

    Він щасливо крокував у компанії сестри, брата і матері. Мати казала, як їй не вистачатиме гучного сміху й вічних суперечок удома, що вона вже сумує за своїми крихітками, а Лілі Лу присягалася, що писатиме ледь не щогодини, аби тільки мамі не було нудно.

    Джеймс не слухав їхнього ніжного белькотіння, він був щасливий і гордий, адже в його сумці лежав вогневіскі з батькового бару, під шумок вкрадений сьогодні вранці. А думав він тільки про те, як швидше опинитися в поїзді, щоб відзначити новий навчальний рік.

    Щойно Джеймс помітив пишну копицю волосся, яка наближалася до них, відразу зрозумів, що саме час відступати:

    — Бувай, мамо, люблю тебе, — юнак швидко поцілував приголомшену матір у щоку. Потім схопив Лілі в обійми й стиснув так міцно, ніби вони не бачитимуться років десять:

    — Побачимося у Великій залі, ЛіЛу, — він опустив її і різко повернувся в бік свого вагона.

    — І тобі привіт, Джеймсе, — пирхнула Роза, підійшовши до Поттерів, але Джим пролетів повз, навіть не глянувши на неї, втім, як і на Альбуса.

    Якщо говорити м’яко, їхні стосунки з кузиною були натягнуті, а якщо твердо, Поттер старанно намагався уникати будь-якого контакту з нею поза школою. У Гоґвортсі в нього б це не вийшло, там Роза постійно поруч, слідкує за кожним рухом, суне веснянкуватий ніс у його справи, постійно повчає і мудрячить.

    Тож зараз він не хотів зайвий раз слухати лекцію про те, як син Великого Гаррі Поттера негативно впливає на честь Славетного Гуртожитку Ґрифіндор і тому подібну хуйню.

    Тож Джеймс швидко розштовхав натовп біля входу до поїзда, буквально влетів сходами й побіг у бік свого купе.

    Він із передчуттям відчинив двері.

    — Я вже подумав, що тролі захопили поїзд. А це просто вайло Поттер.

    — Дуже смішно. За літо забув як жартувати? Це двотижнева розлука зі мною так згубно на тебе впливає? — Джеймс важко звалився на сидіння навпроти й почав ритися в сумці.

    — Ага, два тижні спілкування з адекватними людьми — то суцільна мука. Ну й якого хуя ти знову запізнився? — ліниво протягнув темноволосий хлопець, спостерігаючи за муками Поттера.

    — Ой, заткнися вже. Я взагалі-то для нас старався, — кректав Джеймс і вже з головою заліз у сумку.

    Тут двері купе різко відчинилися:

    — Джеймсе Сіріусе Поттере, тебе хіба не навчили елементарних правил поведінки?! — гучний голос Рози Візлі вмить заповнив увесь простір.

    Ну звісно, Роза знайшла його серед сотень купе величезного потяга. Іноді її всюдисущість здавалася Джеймсу результатом використання темної магії. І він довго намагався уявити Розу за темними ритуалами, як вона вбиває мишей, киць та однорогів. Не сказати, що це було аж так складно уявити.

    — Ну до чого чарівний голосочок, Візлі. Слухав би його вічність, — злегка посміхнувшись, відповів за Поттера хлопець. Він напівлежав на довгому сидінні, спершись спиною об стіну, а довгі ноги були витягнуті до дверей. Помітивши як вона здригнулася від звуку його голосу, юнак посміхнувся ще ширше.

    — Не можу сказати того самого, — пирхнула Роза, презирливо зморщивши маленький веснянкуватий ніс.

    — І що ж спонукало пані Ваше-існування-меня-дратує завітати до нас? — Хлопець навмисно проігнорував її гидливість, продовжуючи говорити з нею своїм наймлоснішим голосом.

    — Цей недоумок… — Вона різко перевела грізний погляд на Джеймса, який увесь цей час не припиняв пошуки в сумці, а зараз узагалі нагадував страуса, що ховає голову в пісок від небезпеки. — Так поспішав до тебе, що розштовхав усіх першокласників на своєму шляху. В одного хлопчика почалася справжня істерика. Ще б пак! Та цей кабан скинув його зі сходів.

    — Ох, мила-мила Розо, ти ж знаєш, коли справа стосується мене, Джеймі завжди стає буйним, — масним голосом відповів хлопець, багатозначно порухавши тонкими бровами. — Мабуть, його так розпалили ті фото, що я відправив уранці, — підсумував він, і, простягнувши руку, лагідно поплескав Джеймса по колінці.

    Спина Поттера почала здригатися. Секунда. Дві. І ось уже купе тремтить від нестримного реготу.

    — Ви огидливі, — обличчя Візлі почервоніло чи то від люті, чи то від збентеження, і вона зачинила двері.

    — Котрий рік для мене залишається загадкою, що саме тебе привабило в моїй довбаній кузині, — трохи заспокоївшись, сказав Джим, дивлячись другові прямо в очі.

    — У мене специфічний смак. Він поширюється не тільки на дівчат, а й на друзів, — знизав плечима хлопець і повернувся у початкове положення.

    — Даремно я використав розширювальне на сумці, ніяк не можу… — Джеймс знову засунув руку по лікоть, натужно нею нишпорячи.

    — О, знайшов! — Переможно скрикнув Поттер і з широченною посмішкою подивився на друга.

    Вони дружать уже п’ятий рік і це ще один привід, щоб розпити віскі просто у вагоні.

    — Поттере, ти ніколи не славився великим розумом. І я думав, що мене вже нічим не здивувати, але пити вогневіскі у Гоґвортс-експресі — вершина ідіотизму, — Джеймс не зважав на його слова, адже чудово бачив як заблищали сірі очі.

    — Не просто вогневіскі, а «Оґден» восьмирічної витримки. І взагалі, Мелфою, сприймай це як невеличку пригоду, — філософським тоном підсумував Поттер і, підморгнувши Скорпіусу, відкоркував пляшку.

     

    0 Коментарів