Я не піду,
Я буду завжди поруч.
Я не піду,
Я прив’яжу себе власноруч.
Я не піду нікуди,
Я буду стояти з тобою.
Я не піду нікуди,
Я стану нарешті собою,
Я буду поруч,
Коли ти потребуєш мене.
Я буду поруч,
Коли тебе радість обмине.
Я не піду,
Навіть коли проженеш.
Я не піду,
Бо знаю, що ти приховуєш.
Я залишусь,
Коли ти станеш кричати.
Я залишусь,
Коли від болю будеш мовчати.
Я не кину
Ніколи тебе одного.
Я не кину
Тебе на дорозі холодного.
Я буду з тобою
У щасті і в криках хворих.
Я буду з тобою
Під поглядом очей суворих.
Я не зрушу з місця,
Доки нужна тобі.
Я не зрушу з місця
І не залишу тебе в порожнечі.
Я зостануся,
Не дивлячись на біль і сльози.
Я зостанусь,
Не бачачи сумні прогнози.
Я тебе не лишу
Ніколи у цьому житті.
Я тебе е лишу
Без палких цих почуттів.
Я не збігу
Від тебе назавжди.
Я не збігу,
Я буду кричати “зажди”.
Я дійсно лишуся,
І серце своє віддам.
Я дійсно лишуся,
Віддаючись болі літам.
Я зостануся разом,
Якщо ти будеш благати.
Я зостануся разом,
Кули ти будеш вигоняти.
Бо я тобі потрібна
Вночі або вдень.
Бо я тобі потрібна
Ніколи або щодень.
Та ти не визнаєш,
Що тепер дихаєш мною.
І я не визнаю,
Що хвора тепер тобою.
Та казати уголос не треба
Ти і я розуміємо це.
Та казати уголос не треба,
Слова вбивають кохання палке.
І ми будемо разом
Відчувати потребу оту.
І ми будемо разом
Бо роздільно творимо пустоту.
І ми не зможем піти,
Бо це добровільний капкан.
І ми не зможем піти,
Бо кохання – отруйний дурман.
І ми лишимся удвох,
Адже живемо один одним.
І ми лишимся удвох,
Вкриваючись відчаєм холодним.
І ми не підемо,
Коли світ буде палати вогнем.
І ми не підемо,
Коли планету накриє повенем.
І я буду тут
Стільки, скільки живу.
І я буду тут,
Я не можу залишити частину свою