Автор – Hafthand (https://www.fanfiction.net/u/45405/Hafthand). Те що ви зараз бачите є перекладом. Оригінал знаходиться за посиланням – https://www.fanfiction.net/s/2685268/1/Arguments
— Через тебе нас усіх могли вбити! – вирувала Герміона. Вона стояла в кабінеті серед колег і кричала в обличчя перемазаному брудом і скуйовдженому Драко Мелфою.
— Проте ми все ще стоїмо тут, Ґрейнджер! Не бачу жодного трупа, тож закінчуй скигнути, — підвищивши голос, відповів Драко мініатюрній відьмі, що стоїть перед ним.
— Одного разу твоя нерозсудливість уб’є когось, Мелфой! І насамперед тебе ж! – прокричала вона; її пучок розтріпався. Вона була такою ж перемазаною і такою ж скуйовдженою, втім, Драко був змушений визнати – виглядала вона приголомшливо.
— О, Ґрейнджер, тобі все одно?! Переймаєшся, що я можу загинути? – поцікавився Драко. Навіть дувся він спокусливо.
Драко почув, як зліва від нього посміювався Блейз Забіні, і тільки зараз помітив натовп, що зібрався навколо. Вічно ці аврори пхали носа не в свою справу. На очі Драко попався нестерпний Поттер, який роздратовано хитав головою, стоячи по ліву руку від Герміони.
— Звичайно, мені не начхати, якщо ти помреш, дурний ти мерзотник. Я тут головна, а ти під моєю відповідальністю. Помреш ти — і я позбувся посади. Ти не можеш просто взяти і ввалитися в приміщення, розмахуючи паличкою як якийсь необтесаний першокурсник. Ці тварюки там були дуже небезпечні! – пронизливо вигукнула Герміона, її розсудливість тріскотіла по швах, груди здіймалися все частіше в такт дихання. Драко не міг цього не помітити.
– Там були лукатруси! Мерлін, Ґрейнджер, лукотруси. Порізатися папером було б гірше, — відрізав він, щосили намагаючись не пирхнути побачивши гнів, що сяє у її великих шоколадних очах.
— Так, але на той момент ми цього не знали. Там могли бути велетні, або перевертні, або… або… – Герміона затнулась. Її завжди таке зосереджене обличчя було перекошене від гніву. Вона стояла за два кроки від нього, і він відчував напругу, хвилями, що виходила від неї.
– Але це не вони, Герміоно, – м’яко, майже лагідно сказав Драко.
– А-р-р-р, – прогарчала вона, – ти найдратівливіший чоловік, з яким я тільки стикалася. А це щось так означає, враховуючи, що одним із моїх найкращих друзів є Рон. Я в принципі не знаю, чому й досі терплю тебе!
Поттер подавився смішком.
– Ага. Як і ми, Герміоно, – сказав Гаррі з усмішкою на обличчі. — Ми неодноразово попереджали тебе про те, хто він є, і… — Поттер заткнувся, коли Герміона метнула в нього повний роздратування погляд.
Драко усвідомив — її турбувало. Він знав, насправді вона на нього не злилася — то була лише тривога, адже в кімнаті їх справді могло очікувати що завгодно, і це гнівало її. Він як завжди був безтурботний і самовпевнений, забувши і про власну безпеку, і про безпеку всієї команди.
Вона знову перевела свій погляд на нього, він уважно дивився в її очі, намагаючись заспокоїти. Її погляд трохи пом’якшав під тяжкістю втоми та поразки. Він хотів було простягнути руку, але вона зробила крок назад.
– Я йду додому, – раптом заявила Герміона. — Я втомилася, вимазалася і перенервувала. Упаси Мерлін того, хто потурбує мене. Особливо це стосується тебе, Мелфой! — гукнула вона на нього.
— Почекай! Герміоно! — крикнув Драко, коли вона відступила.
– Що? – Вигукнула вона; грудочок бруду злетів із її руки.
— О котрій вечеря?
– О шостій! – роздратовано кинула Герміона, не зменшуючи кроку.
— Давай о сьомій, у мене повно паперової роботи! – крикнув Драко Герміоні, що віддалялася.
— О шостій, Мелфой! Твоя мати запрошена, якщо ти забув! — крикнула вона у відповідь, перш ніж сховатися за рогом.
Всі завмерли, дивлячись на Драко. Забіні, усміхнувшись, сказав:
– Твоя дружина чудова. Справжній вулкан!
Драко посміхнувся і відповів:
— О, так, ти бачив би її в спальні.
– Я все чую, Мелфой! — пролунав крик Герміони.
— Пробач, люба! – відповів Драко, перекрикуючи хихикання. – Ця чортова жінка чує все! — роздратовано прошипів Блейзу.
— Коли ви двоє перестанете звати одне одного на прізвище? Тобто вона зараз Мелфой, але незважаючи на це ти продовжуєш називати її Ґрейнджер, – з цікавістю запитав Блейз, нахиливши голову. До них приєднався Поттер і дивився з такою ж цікавістю на Драко.
– Ну, мені подобається, – пояснив Драко і, пильно глянувши на Поттера, підморгнув: – Мене це заводить!
І з усмішкою попрямував до свого столу, щоб закінчити оформлення документів до повернення додому. Він почув звуки блювотних позивів від Поттера та щирий сміх Блейза. “Загалом непоганий день”, – подумав Драко. Все йшло до того, що ніч буде ще кращою.