Безпомічний

Усе має наслідки… Навіть те що було за “царя -гороха”. Чому? Життя так склалось…

Розділ 1. Нічні пригоди

Це відбулось в нічному клубі.

Я вперше був в схожому місці, але був впевнений що вони ні. Вони рухались так легко ніби робили це сотні а то й тисячі разів. Так ніби проворні від природи гнучкі та безхребетні. Танцпол був рясно всіяний “зміями”. Про цих створінь ви подумали чи не так?

Хоча частково вони були схожі на рептилій. Їх видавав одяг , а ще вони були слизькими, але то був піт.

Я сидів на балконі і дивився на всіх згори. Я прийшов сюди не один,але мої супутники розчинились серед натовпу внизу. Отож мені нічого не залишалось окрім як спостерігати за всім що відбувалось десь там попиваючи слабоалкогольний коктейль.

А там таки щось відбувалось. Серед того натовпу спалахувала бійка між все тими ж п’янючими хлопцями років 20.

Вони то били лице один одному, то обіймались, ледь не цілувались. Мабуть вони були найцікавішими серед того видовища.

Менш цікавими були дівчата . Вони виглядали копіями одна одної. Стандартний набір: чорна маленька сукня на бретельках, що закінчується ледве нижче бедер, маленький клатч невизначеного кольору і величезні білі кросівки “Fila”. Вони крутились направо і наліво приманюючи увагу хлопців, але виходило так собі.

Світломузика постійно світила мені просто в очі тому через деякий час перегляду я мусив відвернутись. На столику біля мене стояв все той же бокал і я зробив ковток. Холодна рідина повільно розтеклась по горлу трошки обпікши його. Мені було нудно і я вже почав було збиратись але тут до мене підсів якийсь дивак. Я не одразу розгледів його лице, але статурою він був схожий на персонажа , за яким я сімплю*.

“Все , мені достатньо” подумав я, а незнайомець заговорив:

– привіт, милаха, дасиш номерок?

Голос видав його, в персонажа був сейю* з геть іншим голосом. Але це підтверджувало те що все відбувається на яву… Але може я заснув поки сидів і дивився на людей. Думаю це таки сон.

– а в тебе нема кращого підкату, зай?

– є звичайно але нащо тратити на це час? Ти ж і так мені дасиш

Я здивовано глянув на нього. Таки сон. Ще й мокрий… Але є шанс отримати насолоду, тому чому б і ні?

Я нічого не відповів незнайомцю, а просто піднявся і підійшов до нього впритул. Незнайомець усміхався, геть як Дазай. Це точно сон…

“Тоді мені нема чого втрачати” подумав я і сів на коліна до хлопця, повернувшись спиною до залу. Він вдивлявся в моє обличчя і усміхався. Він все ближче. Я дивився на його губи і знав до чого все йде, але не опирався. Не пройшло й секунди як наші губи торкнулись і я відчув наскільки вони м’які. Це йшло в контрасті з моїми вічно обкусаними та обдертими губами яких не могла врятувати вже навіть гігієнічка. В роті пішов приємний присмак шоколаду та алкоголю. Поцілунок був механічний але відчувався як щось особливе. Час навколо ніби зупинився, а серце забилось часто часто. Я вперше відчув щось подібне, хоча й мав “мокрі сни” до того.

Раптом я подумав про своїх супутників… “Вони вже повернулись? Може вони вже несуть мене до таксі а тут я з ерекцією… Ох як же соромно”

Голос незнайомця повернув мене в реальність. –Агов, ти тут?

Це було так неочікувано що мене пересмикнуло.

– А?.. да да…– механічно відповів я але здається його щось непокоїло. В наступний момент він усміхнувся і сказав:

– ти раптом завмер і зашарівся, і поцілунок зійшов нанівець… Не хочеш поїхати до готелю? Думаю там нас не турбуватимуть…

Я погодився і встав з його колін.

–Мені треба дещо взяти– сказав юнак і кинувши “зустрінемось внизу” стрімко спустився по сходах.

“Чорт, це я винен” промайнуло в мене в голові… Я взяв телефон і сумку з купою потрібних і не дуже дрібниць і побрів вниз…

Там було повно людей, але як би я не вдивлявся не міг знайти свого незнайомця.

“А он ти де…” почув я за спиною. Це був він. Хвилі радості пробіглись по спині вслід за мурашками

Хлопець взяв мою руку і потягнув на вулицю. Там на нас чекало таксі–старенький “Жигулі” з дядечком “бізнесменом/політиком/актором, а таксую бо то моє хоббі”. В салоні пахло нафталіном і селом, а ще грала музика, щось схоже на суміш шансону і кальянного репу. Брррр, жахлива музика…

Ми їхали декілька хвилин, але вони здавалися вічністю бо за цей час жоден з нас не зронив і слова…

Готель був дорогим, але незнайомець з такою легкістю оплачував номер, що я впевнився що все ще сплю.

Щойно двері зачинились ми накинулись один на одного та поперекидали все що могли й не могли… До речі інтер’єр в кімнаті був непоганий… Блакитні та сірі шпалери доповнювались картинами моря та прикрасами з мушель. На підлозі був розстелений м’який килимок а на маленькому столі стояли лаванди…

– Вставай сонько…– хтось з дуже приємним голосом прошепотів мені на вухо

– м? Котра година?

– вже 12– відповів все той же голос

Я підскочив з ліжка і впав назад бо мене накрила вестибулярочка .

Я знаходився в тому ж готелі що й вчора а біля мене сидів якийсь хлопець схожий на Дазая… Я не пам’ятаю що було вчора, а єдине питання яке мене цікавило було як я докотився до того, що лежу повністю голим в одному ліжку з незнайоцем.

Мене звуть Чуя Накахара, а для друзів…

– Чуууя~~, ідемо в клуб сьогодні. Я пригощаю… Ну будь ласка Чучу~

– Тц. Скільки разів я просив мене так не називати? І я не хочу нікуди йти… В мене сьогодні нова глава “Яру” і я мушу прочитати її першим.

– ну будь ласка, ти зможеш прочитати її там… Так не в тиші і спокої, але ж прочитаєш… Ідемо Чууу~.

Оця набридлива дівчина поруч зі мною– Еліс– всиновлена донька директора школи , в якій старий дідок душі не чає.

– завтра важливий тест, а я як староста мав би здати його чи не найкраще…

–Але Чууя~… Ми так давно не веселилися разом…– ну й “прилипала” ж вона.

– Не сьогодні. Це точно.– впевнено відповів я. Дівчина на секунду задумалась а тоді сказала:

–Ну й добре, – дівчина надула губи.– тоді завтра точно підемо– тестів нема, п’ятниця, а субота необов’язковий день, домашки теж нема, ну будь ласка.– всё таки довелось погодитись.

– добре , але за умови що завтрашній тест ти напишеш вище 70% сама.

– ладушки~– дівчина щаслива побігла в клас. Звісно вона його напише на 100%. Навіть якщо не буде готуватись, але ми за оцінки чесним шляхом.

Так от мені 17 і я в класі 3А старшої школи Портленду. Як уже було сказано я староста і ледь не найстаранніший учень школи. А чому? Бо це вигідно. Ти добре вчишся і люди приходять до тебе по допомогу. Звичайно просять вони її не найкращим шляхом, але для цього в мене є Еліс. Тому за будь яке криве слово можна полетіти зі школи. Отож завдяки мозку робочого характеру, я маю невеличкий дохід. Ну як невеличкий… Якщо Ято брав за свою допомогу 5 йєн, а Кофуку 5 мільйонів йєн, то я схилявся до тактики богині Бідності… Іронічно, чи не так?

– О главо хікканів , ви будете на сьогоднішньому зборі таємного клубу мангарідерів?

“А цей звідки виліз?”

– привіт Акутагаво, думаю так, але нічого не обіцяю.

Він хороший хлопець чесно, але все ж невдаха, хоча статус його брата покриває цю прикрість. Хлопчина зник так само швидко і неочікувано як появився, а я повільно побрів до свого класу. Сірий нескінченний коридор з незліченною кількістю дверей.

Вони сиділи всюди: на підвіконнях, на землі, на стільцях хтось стояв , але всі гомоніли про одне– завтрашній піврічний тест. Не сказав би що він такий уже важкий, якщо до нього підготуватись. А я був готовий. Уроки пройшли один за одним і шкільний день закінчився. Залишилось сходити в клуб, бо я вже сказав Акутагаві що буду. Еліс не брала участі в цьому клубі. Клуб фотографії сподобався їй більше всіх інших. Я ніколи там не був тому не маю ні найменшого уявлення про їхню діяльність. Мабуть фотографують щось гарне.

–Доброго ранку Глава!

– Ага, і вам не хворіти…

“Кімната пилючна. Невже не можна було вибрати якусь кращу або хоча б прибирати?”

– Сьогодні на повістці дня … – почав було Ацуши, але

– Прибирання…

–Але…

–Ніяких “але”! Манга в такому стані довго не проживе! Якби я знав що тут так брудно–ще довго не зайшов би!– я склав руки на грудях і пішов на вихід кинувши– Рівая на вас не хватає…

“Завтра важливий тест, а вони роблять збори… Ось чому вони такі…” Крутилось у моїй голові, поки я йшов по коридору, “але які такі? Невдахи? Точно ні. Вони не соромляться себе справжніх, а це вже дуже велике досягнення… Тоді… Круті???.. Це теж точно ні. Сприйняття себе чи не єдине їх досягнення…” Роздуми зайшли в глухий кут, а я додому.

Там мене ніхто не чекав, але скоро мала прийти Кої.

Підготовка до тесту тривала довше ніж я очікував, але все ж таки я був готовий. Кої прийшла пізніше ніж зазвичай. Сказала що її затримали на роботі. Таке трапилось уже вдруге за цей тиждень.

Тест був легший ніж нам розказував учитель, але це мені на руку. Зробити його було справою п’яти хвилин, але показати відповіді іншим, оце вже справа не з легких.

Еліс все таки написала тест на відмінно і потягнула мене в клуб, взявши з собою половину школи. Ось чому мені не подобаються популярні люди. Їх всюди переслідують фанати, ці божевільні, що хочуть легкої слави завдяки дружбі з тими хто добивався цього сам, думаючи що їм просто повезло і вони навряд чи цього заслуговують. Еліс знала про це але все одно дружила зі всіма, наївна дитина….

В клуб ми прийшли надто рано, аде це означало більше часу щоб розігрітись. Еліс назамовляла собі коктейлів, знаючи що платитимуть за це хтось з її оточення. Вона довго вмовляла мене випити один з тих що принесли. Він був слабоалкогольний, але все ще міцний та гіркий…

Розділ 2. Ранок добрим не буває

–Доброго ранку сонько– хтось з дуже приємним голосом тихенько промовив мені на вухо.

–М? Котра година?– сонним не схожим на свій голосом сказав я. Горло шалено боліло та дерло зсередини.

– Уже 12 …–відповів все той же голос але вже віддалено. Двері тихо скрипнули, а голос кинув прощання, якого я не розчув.

Раптом я зрозумів що сильно спізнився на уроки і зіпсував своє ідеальне відвідування.

– Чорт!– вирвалось з моїх уст і я різко піднявся з ліжка, проте впав назад , низький рівень заліза дає про себе знати, ще й голова болить. Повільно піднявшись я зрозумів що болить не лише вона а й все тіло… Що ж я робив будучи в стані алкогольного сп’яніння?

Настільки швидко наскільки це можливо я пішов у душ , де виявив на тілі кілька червоних та блакитних синців, що підозріло не боліли. Нарешті зібравшись я вийшов з номера і пройшовшись по довгому коридорі, застеленому червоному ніби новому ковру, а потім по довжелезних крутих сходах, нарешті покинув готель. Там на мене чекав той самий незнайомець. Як я це зрозумів? Він зустрів мене радісним але стомленим “а ось і ти” , все тим же приємним не надто низьким голосом.

Я лише кивнув у відповідь і хотів було піти на зупинку, але хлопець окликнув мене легким “Чуя, ти куди? Я вже викликав нам таксі…”

“Ім’я… Він знає моє ім’я”– мене ніби водою облило. Я спинився на секунду, а тоді набравши повні груди повітря драматично крикнув:

– Я не знаю хто ви такий і чому ми прокинулись в одному ліжку! Пробачте будь ласка ! – і стрімко кинувся геть. Я не чув нічого що відбувалось навколо, горло пекло все сильніше, а ноги і спина боліли так ніби я вже пробіг марафон на 30 кілометрів. Невдовзі ,коли тіло нило надто сильно щоб в принципі рухатись я зупинився і оглянувся чи той дивак не пішов за мною. Але той стояв в двадцяти метрах , все так же біля входу в готель і здивовано дивився на мене. Швидким кроком він почав наближатись ,але я не міг навіть поворухнутись – настільки нестерпною була біль. Одним рухом, я опинився на руках , а біль почав вщухати.

– Дазай…– я здивовано і злякано дивився на хлопця– моє ім’я Дазай Осаму, а твоє я дізнався з учнівського пропуску, до речі фото там дуже миле…– продовжив він, усміхаючись.

Мене пройняла злість на цього придурка. Він лазив у моєму рюкзаку поки я спав.

– Я ж можу називати тебе Чуя? Чи краще Накахара? А може придумати тобі миле прізвисько як твоя дівчина?– не вгавав Дазай.

– Нема в мене дівчини– злісно промовив я, але тут же замовк, бо горло боліло все сильніше.

Хлопець лише розсміявся у відповідь і повернувся до входу , куди уже під’їжджала машина. Якби не постійна біль, я був би впевнений що це все сон.

– Такс, говорити ти не можеш, а в мене до тебе стільки запитань… Діставай блокнот і ручку. Я хочу мати відповіді на кожне.– сказав Дазай щойно ми сіли в авто. Це не було таксі, салон був новісінький та пах ваніллю. Приємну атмосферу доповнювала приємна музика в стилі Lo Fi. За кермом сидів дядечко в костюмі, а не “політик/бізнесмен/мільйонер/актор, а таксую бо то моє хоббі”. Він терпляче чекав вказівок, а Осаму по дитячому грайливо спостерігав за тим як я нишпорю в сумці в пошуках чого небудь де можна писати і пенал з хоча б одним предметом для письма. Коли нарешті все було готово, хлопець поставив перше запитання.

– Куди ти зараз хочеш?

Я швиденько нацарапав на листку відповідь і глянувши на Дазая щенячим поглядом , показав її:

“Додому…” Тоді я повернув блокнот до себе й написав ще дещо, а потім, дивлячись на Осаму зі злим відблиском, показав нову відповідь:

“Ти ж знаєш де я живу… Все вже мабуть все про мене знаєш. А я про тебе, між іншим, геть нічогісінько.”

Тоді хлопець дзвінко засміявся прикриваючи рот руками і почав монолог.

– Ім’я моє тобі відомо, мені 19 , вчора я побачив тебе в клубі і подумав що ти надзвичайно милий тому вирішив підійти, а ти виявився смільчаком і навіть погодився піти в готель… Це звичайно круто і не вперше для мене, але…–Дазай лукаво усміхнувся та продовжив мову– але навіть дуже п’янючих дівчат не так легко вламати, як тебе. Хаха… Ти б себе зараз бачив. Такий милий , червоний як помідор чи то від злості чи то від зніяковілості, такий маленький і беззахисний в моїх руках. Про твою дівчину я дізнався з сотні СМС що прийшли на твій телефон поки ти знову ж таки спав. Напиши їй, здається вона пережива…– він не договорив, бо в його роті дивним чином опинився листок паперу з мого блокнота зібганий у кругленьку кульку. “Справді треба написати Еліс”, я судорожно схватив телефон і побачив багато повідомлень від подруги та 76 пропущених від Кої. Моє серце пішло в п’ятки, а Дазай, що все ще тримав мене на руках, тихо хихикав. Це злило мене ще сильніше і я замахнувся для удару, але авто наїхало на камінь і ми підскочили через що я опинився не в надто зручному положенні як для себе так і для нього. Щось тверде впиралось в мою спину , а лице Осаму скорчилось у гримасу болі та одночасного задоволення.

Я спитав чи можна мені сісти поруч і хлопець мовчки посадив мене біля себе. Більше нічого цікавого за проїздку не відбулось. Він задавав питання, я відповідав, іноді злився. Потім я задавав питання, а він давав відповідь.

Щойно я прийшов додому отримав по лицю від Кої:

“Я ж переживала!!” Вона була розлючена і заплакана. Її макіяж розтікся, а очі боли червоні і мабуть дуже пекли – вона часто кліпала. Я не міг дивитися їй у вічі тому опустив голову і мовчки слухав. Я не вперше приходив додому зранку після гулянки, але завжди попереджав що не прийду вночі, аби вона не хвилювалась, але вчора геть забув про це і нічого не сказав, подумавши, що Кої знову прийде пізно і ляже спати не поївши. Та це було не так. Кої відпросилась раніше і навіть купила тортик щоб відсвяткувати підвищення, заради якого вона так часто залишалась на роботі, не досипала ночей та не встигала навіть поїсти. А я “підклав” їй таку свиню. Я почувався жахливо. Підірваний моральний стан і фізичний погіршували моє становище. В один момен все почало пливти, а голос Кої віддалявся. Ноги підкосились, а в очах потемніло. Останнє що я відчув був удар головою об щось тверде, не знаю що це було. Все крутилось навколо і дуже повільно згасало…

Я прокинувся посеред великого саду. Це був сад де ми з сестрою часто грались. Все так же сидячи на землі я раптом побачив дивну картину.

–Мам!–маленька дівчинка без лиця підбігла до безликої жінки і міцно обійняв її.

–Саю, сонечко, а де твій брат?– ніжно спитала жінка приобіймаючи дитину.

–Он там…– Саю показала просто на мене. Я оглянувся але позаду не було нікого. Тоді до жінки підійшов безликий чоловік. В них не було очей, але я знав що вони дивились на мене. В моїй голові звучало три голоси. Вони були змішані, а слова нерозбірливі, але звучали все голосніше. Голова розривалась від крику. “Чому ти не помер разом з нами?!” “Чому ти покинув нас?!” “Чому не врятував мене?!” “Чому ти живий?” Остання фраза лунала й лунала…

–Чуя!… Чуя!… Допоможи мені!…

Крики… Вони кричали , а спогади ринули один за одним… Раптом з нізвідки вийшла рука та потягнула мене за собою…

Біла стеля. Вона не була схожа на домашню, а навколо стояв запах лікарні. Я піднявся і побачив Кої. Вона спала сидячи на кріслі біля ліжка. Мені було соромно перед нею за все що сталось. Обережно, щоб не розбудити дівчину, я зліз з ліжка та перевдягнувся в звичний одяг. Сівши на ліжко я чекав поки вона прокинеться, аж раптом зайшов лікар.

Він сказав, що це була втрата свідомості через перевтому та вибух емоцій. Мені прописали спокій та валер’яну і відпустили додому. По дорозі я постійно вибачався перед Кої а вона що разу відповідала “все добре”, та я знав що геть не “добре”.

На ранок до школи я не пішов… Еліс зайшла до мене після уроків та передала шоколад та кілька дорогих дрібниць. Сказала що вони з’являлись на моїй парті протягом дня. На кожному “подарунку” була етикетка: “для Чуї з любов’ю”

Дівчина також розповіла про дивака, що підійшов до неї після уроків і спитав чи мені сподобались подарунки. Вона описала його як милого хлопця з волоссям білого та чорного кольорів та гетерохромією. “Дазай?”–промайнуло в моїй голові, але я швидко розігнав ці думки. Багато є божевільних на цьому світі. Це все лише збіг обставин.

Ми цілий вечір просиділи в мене, поки я пояснював їй матеріал та допомагав з уроками. Доволі смішно виходить, чи не так? Ніби вона була в школі а я ні, але пояснення проходить навпаки…

Дівчина закінчувала останню вправу, а я глянув на годинник.

–О ні, вже так пізно…

–Агась,–погодидась Еліс та почала збиратись.– я топаю, подзвоню щойно прийду додомцю аби ти не хвилювався… Бувай!–кинула вона на прощання та вийшла. Я піднявся в свою кімнату та виглянув у вікно. Вона стояла там , чекала , щоб помахати на прощання. Усміхаючись, вона дивилась мені прямо в очі та прямувала спиною вперед. Я легко махав рукою та дивився як вона йде.

Мій район має дуже вузьку дорогу. Тут часто трапляються аварії бо машини не можуть проїхати в дві смуги. Еліс живе в цьому ж кварталі за два будинки по прямій , тож дорогу переходить біля мого будинку.

Машина з’явилась нізвідки. Вона летіла на шаленій швидкості ніби водій вперше тут їхав. З протилежного боку летіло ще щось. Все сталось настільки швидко що ніхто нічого не зрозумів. Її рука все ще махала, але тіла видно не було…