Торговий центр ряснів Різдвяними прикрасами та вивісками про акції до свят. Навколо снували сотні людей: підлітки, люди похилого віку, сімейні пари з дітьми. Грала музика на тему Різдва, що не дивно, адже сьогодні ввечері всі ці люди зберуться за святковим столом та обміняються подарунками, пролунають вітання. Звідусіль чувся сміх, кроки, відчувався запах смачної їжі із сусідніх кафе. Біля вітрини з розкішними сукнями дорогого бренду стояла темноволоса дівчинка років п’ятнадцяти. Її поношений непоказний одяг сильно контрастував з виставленою за склом високою модою. Дівчинка ж, яка все життя звикла доношувати за старшою сестрою, дивилася на дивовижні тканини та чудові фасони як на диво. Її сім’я, точніше те, що від неї залишилося могла дозволити купити весь цей магазин, але вважала зайвим навіть придбання нового одягу для молодшої дочки. Від Лідії їй діставався весь гардероб. Навіщо більше? Ще розбалують дівчисько. Та й окрім Ліді до цієї родини ніхто не входив. Братця вигнали ще за життя матері, залишивши малечу Мад без когось небайдужого.
І ось після занять, вона стоїть перед цією вітриною, уявляючи, що колись купить собі все-що захоче і щодня одягатиметься красиво і вишукано. Дівчинка ледь не кожен день зазиралася на подібні магазини, де дешевше навіть вирішувалася зайти і приміряти, щоб хоч з десяток хвилин покрутитися перед дзеркалом, уявляючи, що вбрання належить їй, а потім зняти і повісити назад на вішалку і віднести продавцю.
Сьогодні в Різдво, Мадлен стоячи тут складає руки разом і заплющує очі. Вона загадує бажання. Їй хочеться бути господинею свого життя, бути сильнішим, розумнішим і спритнішим. Тоді вже прибудуть і інші блага.
Не встигла вона закінчити з надією на різдвяне диво, як звуки пострілів змусили її розплющити очі і обернутися до зали. У двері увірвався натовп озброєних до зубів людей у масках, стріляючи праворуч і ліворуч. Музики не було чути через крики, плач і постріли. Бойовики нікого не щадили, кладучи людей штабелями в калюжі крові, під якими вже не можна було розглянути плитку торгового центру.
-Не стріляти в дівчисько! – пролунав командний голос жінки, що увійшла слідом, з пістолетом у кожній руці.
Цей голос Мад ніколи б не сплутала ні з чиїмось іншим, хоч і її обличчя повністю приховувала маска. Лідія. Старша сестра неквапливо просувалася по залі, добиваючи жертв, що повзали в крові, поки її люди розсипалися по приміщенню. А сама Мадлен стояла завмерши від жаху і не в змозі відвести погляду від кривавого місива, що раптом виникло на території свята. Повз її вуха просвистіло кілька куль, а за спиною пролунав дзвін скла вітрини, на яку дівчинка задивлася п’ять хвилин тому. Уламки немов град упали їй під ноги, деякі порізали щільну куртку так і не торкнувшись тіла. А вона стояла. Мовчки. Лідія підійшла зовсім близько до неї та посміхнулася.
-Не змогла втриматися від спокуси налякати тебе. – Поклала їй руку на плече.
Цей дотик змусив молодшу ніби вийти зі ступору і вона спробувала відсахнутися, але міцна рука до болю стиснула її тіло, яке вже почало пробирати тремтіння.
-Де він?! – Голос жінки став сталевим і вимогливим.
-Хто? – Незрозуміло ледь видавила з себе Мад.
-Джеймс! Ти ж сюди з ним прийшла зустрітися, дрібна погань?!
Мадлен позадкувала, піднімаючи повний сліз погляд на сестру.
-Ні, Ліді. Я просто прийшла подивитись на сукні, чесно.
До її черевика дісталася багряна калюжа і дівчинка з огидою прибрала ногу.
-Брешеш! – скрикнула Лід. – Де він?!
З гучним вдихом Мад прокинулась у ліжку Шерлока. Перевела подих і сіла. Чортовий спогад часто став снитися їй після втечі. Якщо раніше це викликало страх і жах, то тепер лише злість та роздратування. Дівчина потерла обличчя руками, приводячи себе до тями. Але тут же вихопила пістолет з-під подушки і звела курок. Хтось ішов до дверей у спальню. До неї. Кроки їй не знайомі, а може лише забуті. Проте варто випередити його, хто б це не був. Секунда, дві, три. Дверна ручка повертається, подих Мад вирівнюється, вона готується до пострілу.
І ось стулка відкривається і на порозі з’являється жінка у халаті, що змушує другу видихнути, але не прибрати зброю. Що одна, що інша неслабо здивовані.
-Треба ж, яка несподіванка.- посміхається Мад. Яким вітром? Чаю?
Жінка на порозі повернула собі незворушний вигляд і, посміхнувшись, зробила крок уперед.
-Навіщо ж чаю? Може бути вас? – Потяглася до пояса халата.
-Ой, бляха, не торкайся до мене. – кривиться Мадлен, все ще цілячись в Адлер.- спочатку покажи справку від лікаря про відсутність венеричних захворювань.
-Не хвилюйтеся, дорога, довідка є. – Ірен розв’язує халат.
Дівчина, що сидить на ліжку, окидає поглядом жінку і незворушно відповідає:
-Ну офіційно ви мертві, тому довідка недійсна. Потрібна нова.
-Ну ж бо, не будьте такою неприступною. – усміхається секспрацівниця роблячи ще один крок назустріч.
Біля її ніг пролітає куля і врізається в підлогу, даючи зрозуміти, що наближатися далі не варто.
-Так, ти мені вже набридла. – Зав’язуй халат і сідай на той стілець.
Адлер мовчки виконала вимогу під супроводом дула пістолета.
-Ось так і посидь тихенько, а я зараз зателефоную злому дядьку. – Швидко набрала номер та приклала до вуха мобільник.
Спочатку були довгі гудки, а потім сонне і роздратоване бурчання і лайка старшого Холмса, якій дівчина не надала значення.
-Майкрофт, в моїй спальні повія.- почала обурено. – А якщо мені ще й платити за виклик із власної кишені доведеться, то це взагалі хамство. До речі про хамство, це мені чи Шерлоку?
Незабаром коротка бесіда завершилася і Мад поклала слухавку.
-Ви не розумієте куди втручаєтесь і хто за мною стоїть, – прошипіла Адлер.
-Моріарті? – фиркнула поблажливо дівчина.
-Звідки вам відомо?
-Та він тут за чим тільки не стоїть. Хіба що за шафою нема. Деколи навіть думаю що й погана погода його рук справа. Ви часом не в курсі? Це він недавно зливу спровокував?
– Думаю саме він, – у кімнату зі смішком увійшов детектив і лікар.
-Містер Холмс … – томно промовила непрохана гостя і змінила позу на більш зухвалу.
-Шерлок, так це ти дівчинку викликав чи сюрприз від братика? – посміхається іронічно Мадлен.
– Морріган, і це твоя гостинність? – кривиться Холмс.
-А це твої гості? – вказує пістолетом на жінку, що сидить навпроти. – І щоб ти на мене не намовляв: я пропонувала їй чай.
-Чому відмовилися? – Усміхається Джон.
-Вважала за краще її.- Ірен кидає на дівчину багатозначний погляд.
-Бачите? – Награно ображається Мад і встає з ліжка розмахуючи зброєю в такт слів. – Я дуже навіть ввічлива.
-Дай сюди пістолет, поки нікого не пристрелила випадково. – Шерлок простягає руку до сусідки у вимогливому жесті.
-Ще чого, це державне майно.- Дівчина ухиляється від детектива і крокує до дверей.
-Це не так, – кривиться Холмс.
-А ти доведи. – посміхається і вже торкнувшись дверної ручки обертається.- я зроблю нам каву, а пригляньте за килимком.
-За ким? – Питає зі щирим подивом Ватсон.
– За килимком. – Дівчина киває на килим біля ліжка. – Ця дамочка в цьому будинку поки що не хотіла трахнути хіба що килимок і стареньку Хадсон. До другої я їй вихід перекрию, а ви вже за килимком подивіться. А то вже боляче в неї погляд хтивий, того й дивись накинеться.
Двері за ними зачинилися і обидва чоловіки доклали чималих зусиль, щоб не вибухнути сміхом.
Шерлок, Ватсон і Мадлен пили каву, поки в кріслі сиділа і щось трепетно мовила Адлер, яку Мад залишила без напою аргументуючи це тим, що гостя віддала перевагу їй, а такого немає. Дівчина потягувала напій, паралельно бренчачи пальцями по струнах скрипки і пропускаючи повз вуха мову Ірен. Шерлок безуспішно просив її не мучити інструмент, але скоро усвідомивши, що якщо не скрипка, то їх клієнтка, залишив спроби. Краще так, інакше їхнє розслідування переросте в знущання над менш розумним. А це лише ускладнить і так не дуже зрозумілу ситуацію. Тільки проблема за участю Мадлен та її жартами була вирішена, як вона взялася за смичок. Здавалося б навмисне. Не здавалося б, а й справді навмисне. Щоразу як Адлер відкривала рота щоб сказати хоч слово сусідка приймалася невміло і нудотно елозити по струнах.
-Морріган! Та годі! – рикнув детектив.- ділом би зайнялась.
-А я вже всі діла зробила.- відклала інструмент і схрестила руки на грудях.
– Мабуть і пароль від телефону знаєш, – посміхнувся Ватсон.
-Знаю і повністю в цьому впевнена. – хмикає самовдоволено.
-Може будеш так добра і просвітиш нас.- Роздратовано відгукується Холмс.
-Як тільки ви, хлопчики, награєтеся так відразу.
-Підказка буде? – кривиться Шерлок.
-Якщо здаєш позиції, то так. Частина пароля буквально написана на екрані.
-Там тільки порожні клітини, – обурюється Джон.
-Як завгодно. Хоч вольєри. – знизує плечима Мадлен і підходить до вікна, довго вдивляючись у світанок.
Через деякий час до будинку під’їжджають дві машини Майкрофта і дівчина обертається до присутніх.
-Їдемо, панове.
Коли виявилося, що в кожному автомобілі вони поїдуть по двоє, щоб не набиватися битком, Адлер тут же схопила за руку Холмса запрошуючи їхати з нею.
-Я поїду з нею. – Шерлок вказує на Мад. – Нам багато що потрібно обговорити.
Його рішення спровокувало розчарування на обличчі Ірен та обурення у Ватсона. Тим не менш, довго ніхто розбиратися не став. Так і сіли. Першу хвилину шляху детектив і дівчина на задньому сидінні мовчали і кожен задумливо дивився у вікно, потім чоловік почав діалог:
-Ти блефувала?
-Ніяк ні. – посміхається вона.
-Розкажеш пароль або зачекаєш, поки доїдемо, щоб покрасуватися перед Майкрофтом?
-Зачекаю, але ж тобі він теж відомий.
-Мені відомий найбільш вдалий варіант, а не сам пароль.
-І де тільки твоя спостережливість коли вона така потрібна?
-До біса, дай ще підказку. Я хочу переконатися у правильності думки.
-Ти чуєш кодове слово щодня незліченну кількість разів. І ніколи не звертаєш на це уваги.
Холмс посміхнувся її вправності. Мадлен була б гідним супротивником, доведись йому з нею ворогувати. Було в ній щось від Моріарті, щось нагадує йому цього виродка, але в її образі набуває приємних рис.
-Ви молодець.- Киває чоловік.
-Перейшов на “Ви”?
-Тільки висловлюю захоплення.
Незабаром машини зупинилися біля офісу старшого Холмса. Детектив вийшов і подав руку дамі. Біля дверей вони зустрілися з рештою і не зволікаючи і секунди увійшли всередину. Коридор, сходи, двері. Майкрофт уже чекав їх усередині.
-Доброго ранку.- Розтягнув губи в іронічній посмішці.
-Доброго.- привіталися інші.
-Дивіться кого я вам зловила.- Посміхається Мад і без запрошення сідає в крісло.
-Я сама прийшла .- суперечить їй Адлер.
– Так, Морріган пояснила мені це в фарбах по телефону. – байдуже кидає старший Холмс.
Мад дістала сигарету і тільки намацала запальничку, як до неї обернувся Майкрофт і вказав на двері.
-Курити в коридорі.- сказав суворо.
-Ой, конче треба.- фиркнула дівчина і нарочито повільно то вальяжно вийшла в коридор.
Відчинила вікно в розкішному коридорі та нарешті закурила. Перша цигарка цим непристойно рано розпочатим ранком, принесла в нього полегшення і прочистила думки легким запамороченням. Нічний жах забувся, потихеньку втрачаючи барвистість, мов туман за вікном. З’являлася надія на цей день. Майкрофт дасть їй роботи, а може й ні. Однак їй уже заздалегідь було відомо, що Адлер не докучатиме своєю присутністю. Вона позбудеться її прямо сьогодні ввечері, а може й раніше. Було для неї в цій персоні щось жахливо дратуюче. А подібних речей Мадлен звикла позбавлятися.
Сигарета зотліла і хамською полетіла вниз за вікно. Шукати попільничку дівчині не хотілося, хай із цим розбирається Холмс. Вона зачинила вікно і повернулася до кабінету.
-Ви якось сказали, що маскування це завжди автопортрет.
Перше, що почула дівчина, увійшовши до приміщення з вуст Шерлока і тут же не змогла стриматися.
-Маскування це маскування. І якщо ви справді маскуєтеся, а не валяєте дурня, то маєте робити все, крім автопортрета. Снайпер на полі бою прикидається кущем, а не будує королеву драми. І доки він переконливо гратиме рослинність – він живий.
-Та що ви знаєте про маскування? – Уже усвідомивши свій програш відгукується Ірен.
-Дуже багато. – Усміхається Шерлок і підморгує сусідці.
– Ви могли поставити будь-яке число, та хоч матюка, і ми б всі тут залишилися з носом. – Знизує плечима Мад. – а так як ви звикли працювати не головою, то цей спектакль закінчився ще до антракту. З тілом у морзі теж облажалися.
-Але Шерлок впізнав її. – встряє Джон.
-Він гетеросексуальний чоловік, якому в першу секунду знайомства показали голі цицьки, відлупцювали та накачали наркотиком. Я не довіряла б його здібностям в такі моменти.
Адлер зміряла її ненависним поглядом, на який Мадлен відповіла самозадоволеною усмішкою.
Холмс молодший уже розблокував телефон і показав екран Ірен, закриваючи від сусідки.
-Так який пароль, Морріган? – Запитує немов перевіряючи.
-Твоє ім’я – гордо відповідає дівчина.
Детектив лише посміхнувся шанобливо кивнувши.
На тлі події домінантка впадає у відчай і починає вже благати присутніх.
-Так, я лише налякана зневірена жінка! – причитає слізно.
Цього для Мадлен було достатньо. Вінець перемоги впевнено ліг на її голову і більше слухати це їй було ні для чого.
– Що ж, коли ми розібралися, я мабуть піду.- процвірінькала і підскочив до Майкрофта фамільярно чмокнула того в щоку.- зателефонуй, якщо ще знайдеться робота.
І тут же вискочила за двері.
-Нестерпне дівчисько.- пробурчав старший Холмс невдоволено витираючи щоку.
Слідом за нею вийшов детектив, наздогнав її в коридорі і попросив сигарету.
-Курити ви навчилися, а купувати сигарети ні? – Усміхнулася дівчина простягаючи йому прошене.
-Не доводили б ви мого братика до обурення своїми жестами, ще дивись серце не витримає. – Жартує Шерлок.
-Та годі вам. Нічого не буде. Позлиться зайвий раз. Тільки на користь.
Вони розсміялися йдучи геть.
Через кілька годин Адлер у своєму будинку панічно пакуючи речі обернулася на звук кроків. У кімнату зайшла та сама ненависна їй помічниця Майкрофта і сусідка Шерлока в одній особі. Домінантка шарахнулася її як вогню, побачивши в руці тої пістолет із глушником.
-Залиште мене. Ви отримали, що хотіли. Толку вам від загнаної жінки?
-Налякана і загнана жінка це я, а ви просто ідіотка з ротом, що незакривається, і який може мене мимоволі видати.
-Я нікому нічого не скажу.
-Звичайно не скажете.- посміхнулася Мад.
Пістолет вистрілив. Одне точне попадання в голову та звук падаючого тіла. Зброя лягла в кобуру, сховану під чорним пальтом. Вбивця розвернулася на підборах, щоб залишити місце злочину, але відразу застигла на місці. У дверях стояв чоловік.
-Такі вирішила розібратися? – Запитує з легкою усмішкою.
-Ти був не проти, – знизує плечима дівчина.
-Якщо тобі на радість, то я тільки за.
Мадлен радісна від того, що Джеймс у гарному настрої кинулася і обійняла його. Брат обійняв її у відповідь.
-Я чув, що ти сказала їй. – трохи усуває від себе притримуючи за плечі.- тобі не треба боятись. НЕ тут. Не в Лондоні. Не мене.
– Я … я не впевнена, братику. – На її очі навертаються сльози.
-Послухай, я знаю що стаю божевільним, що часто ставлюся до тебе як до порожнього місця. Але другий я, ще твій брат. І їм назавжди залишусь. Я борюся з цим лайном, намагаюся залишатися собою, і не хочу, щоб ти мене боялася.
Вона лише киває стримуючи сльози.
-Біжи додому. Мої люди приберуть тут все. – Він цілує її в маківку і заглядає в очі, як колись у дитинстві. – Я люблю тебе, Мадлен, не сумнівайся в цьому.
Додати до улюблених