Новий день. Після невеличкого відпочинку усі повернулися до навчання. На жаль, наступним уроком має бути арифметика.
Пані Юнг увійшла до класу, після чого усі чемно привіталися з нею, але я не спромоглася поглянути їй у вічі. Я боялася, що вона все ще пам’ятає про вчорашній день та той недолугий випадок.
Пані Юнг якраз збирала домашні завдання, коли підійшла до мого робочого місця.
– Сподіваюся, ви виконали домашню роботу, юна леді, – сказала вона, – Або ж ви знову відвідаєте ту саму кімнату, що й той хлопець.
Вона кинула погляд на Техьона, який уже солодко спав, поклавши голову на парту.
Урок тривав близько години і нарешті завершився. Усі наче тільки прокинулися – потягнулися усім тілом та зітхнули, як тільки побачили, що у класі з’явився наступний вчитель. Гуманітарні науки – відстій.
– Привіт усім, народ, – весело привітала нас пані Гіл, – Що ж, сьогодні маємо особливе завдання. Вам необхідно буде об’єднатися в пари для проекту.
Учні переглянулися, наче уже вибирали собі партнера. Я ж кинула погляд на Міну, свою єдину найкращу подругу, з якою завжди опиняюсь у парі.
– …Але цього разу пари я буду обирати сама, – завершила пані Гіл і в класі почулися звуки розчарування.
– … Чімін і Хосок, Чонгук і Міна, Джин і Тіффані, Юнгі і Намджу… А тепер… У кого ще немає пари?
Я ніяково підняла руку й оглянула клас, аби побачити, хто ж ще так само, як і я, залишився без партнера для проекту. Ну і, на превеликий жаль, така людина ще була.
– Добре, отже, Техьон і Хеджин, – записала собі в зошит пані Гіл, – Але тільки не сваріться.
У нас обох відвисли щелепи від здивування.
Сумніваюся, що він буде хоч щось робити.
– Ні за що! – голосно видав Техьон.
– Всі об’єднайтеся зі своїм партнером і я розпочну інструктаж щодо подальшої роботи. Цей проект буде оцінюватися, як робота за половину семестру, – додала пані Гіл.
Дехто був цілком задоволений своїм партнером по проекту, та були й ті, кому було максимально некомфортно разом, адже ці люди ніколи не спілкувалися. А тут – я і Техьон, ми навіть й кроку один до одного не зробили для нашої роботи над проектом.
Потім раптом стілець біля мене відсунули.
– Привіт.
– Що? – роздратовано сказала я, збагнувши, що поряд присів Техьон.
Інструктаж йшов і йшов. Техьон не сильно вникав в цю інформацію, а просто спав. Мої повіки також помалу опускалися, але я розуміла, що мені потрібно усе послухати та запам’ятати, бо саме я буду тією людиною, яка виконуватиме усю роботу.
– … Тому роботу ви повинні виконати до понеділка, – завершила пані Гіл. – Ви можете прямо зараз почати обговорення.
Сьогодні уже п’ятниця. У мене залишився лиш сьогоднішній день і вихідні, щоб виконати роботу над проектом. Я гірко зітхнула.
– Агов! Кім Техьон! – постукала його по спині, намагаючись розбудити.
Він витер слину й примружив очі, дивлячись на годинник, що висів на стіні.
– Урок ще не закінчився, дай мені ще трішки поспати, – пробурмотав він і знову опустив голову на парту.
– Ей! Дурнику, ми повинні обговорити проект! – вдарила його ще раз і той підвівся.
– Добре, боляче ж! – сказав він і спробував потерти місце, куди прилетів мій удар.
– Треба поспішити і придумати якийсь план, – мовила я, дістаючи ручку і аркуш паперу.
Він посміхнувся:
– Ти і так все зробиш.
Піднявся зі свого місця і покрокував геть.
– Агов! Агов! – хотіла погнатися за ним, але він уже покинув клас, прямуючи в туалет.
Вкотре зітхнула. Це буде важкий проект.
***
Пролунав останній дзвінок і усіх учнів відпустили додому.
Підійшовши до своєї шафки, до мене приєдналася Міна.
– Чонгук мій партнер, боже! – зраділа Міна. Вона закохана в Чонгука уже десь один рік. Ну, насправді, вона закохана в багатьох інших симпатичних хлопців.
– Нарешті! Це доля! – сказала та й драматично піднесла руки до серця.
– Ах, неважливо. Я в парі з Ві, а ти тут така щаслива бути партнеркою з його другом, – відрізала я і з якоюсь злістю зачинила шафку.
– Ей… Чонгук не такий, як Техьон, гаразд. Він чудовий, хоч він і дружить з цим поганим хлопцем, – виправдовувалася Міна, – Але насправді Техьон також непоганий.
– Ти збожеволіла?! – стовбичила я.
– Що? Погані хлопці гарячі… – я побачила безглузду посмішку на її обличчі.
– Ох, годі тобі, Міна, – сказала я, – Йду шукати того палаюче гарячого хлопця, про якого ти говориш, щоб обговорити наш проект, – і пішла, залишивши подругу.
***
Злегка відчинила двері, зазираючи до класу, в якому ми відбували наше покарання. Техьон сидів там на самоті і малював щось на папері.
Я прокашлялась і він, звісно ж, помітив мене. Він миттю сховав свій малюнок в сумку й люто подивився на мене.
– Чого тобі?
– Ми повинні обговорити проект, – почала я.
– Ой, ні, – відмовився він, – Для цього є вихідні.
– Сумніваюся, що ти прийдеш на вихідних зустрітися зі мною, аби поговорити про шкільний проект, – кинула в його сторону я.
– В будь–якому випадку ти усе зробиш, я тільки підкину декілька ідей. Що ми повинні зробити? – запитав той.
– Історія Кореї, ми маємо розповісти про Корею загалом і про певні історичні події, про те, як вона розвивалася, і т.д. – коротко пояснила я.
Техьон позіхнув:
– Як нудно.
– Просто хоч один раз співпрацюй зі мною. Цю роботу будуть оцінювати, – промовила я, вдивляючись в нього.
– Ми можемо обговорити це завтра? У мене сильно болить голова, – вхопився за голову той.
– Ніби ти зустрінешся зі мною завт…
– Так, я зустрінуся, – сказав він і простягнув руку. – Я обіцяю.
Я уважно подивилася на нього:
– Справді, Техьон, ти обіцяєш такі речі? Ти якийсь дивний.
– Я просто хочу, щоб ти мені повірила, – спокійно відповів він.
Я посміхнулася і зчепила з ним мізинці, після чого Техьон подарував мені свою прямокутну усмішку.
– То я можу тепер поспати? – знову видав той.
Кивнула і підійшла до дверей.
– Хеджин, – покликав він.
– Що?
– Ти можеш залишитися?
Спантеличено стояла і споглядала на Техьона.
– Навіщо?
– Мені погано і самотньо, – раптом сказав він.
Мої плани полягали в тому, що я повернуся додому, але мені стало шкода Техьона, який дійсно виглядав ніби хворіє – блідий, здавалося, наче його розмови про головний біль – правда. Я підійшла до нього і приземлилася на стілець поруч.
Ти отрута і ліки.