Для Мадлен настало затяжне затишшя. Майкрофт не давав їй роботи вже довгий час, чи то вирішив покарати за провал з телефоном, чи то дійсно нічого не було. Її імениті сусіди теж нічим серйозним не займалися, примножуючи її нудьгу. Джеймс, як і раніше, її ігнорував. І життя, здавалося б, завмерло на місці. Мадлен вже готова була братися за кримінальний фриланс, але Майкрофт строго заборонив це, залишаючи її сидіти, мовчати, нудьгувати і боятися. А справа хилилася до Різдва, невгомонно місто одягали в гірлянди і іншу святкову мішуру. Мадлен ніколи не святкувала Різдво. У їх сім’ї, де усі ненавиділи один одного, було не до цього. Іноді Джим передавав їй подарунки або підстерігав на вулиці ближче до свята, всучував подарунок, міцно обіймав і зникав в натовпі. Він рано пішов з будинку, не витримавши тиранії матері, і та, під страхом смерті для обох, забороняла їм бачитися. Але він занадто сильно був прив’язаний до молодшої сестрички, з якою няньчився з самого народження і по факту замінив їй і батька, і матір. Їм не вдалося потрапити у фаворити батьків. Батько помер ще до того, як Мадлен народилася, а мати на цьому фоні пошкодилась розумом і, заплющивши очі на решту спадкоємців, всю свою любов і турботу, нехай злегка і збочену, віддавала старшій сестрі Лідії. І це не пройшло безвісти. Лідія виросла точною її копією, такою ж жорстокою, кровожерливою та непередбачуваною.
Коли Мад було шістнадцять, не стало і її горезвісної матусі, чиє місце відразу зайняла старша дочка. Молодшій пощастило, адже тоді Лідії не було до неї діла. Та стала чи не королевою чорного ринку, авторитетом, командиром виродків меншого калібру. Її поважали і боялися у всій південній Європі, і Лідія цим упивалася. Бажаючи переплюнути матір, вона влаштовувала теракти, торгувала вже не лише зброєю, а й людьми. Якщо у матері були хоч якісь принципи моралі, то її улюблена дочка була позбавлена їх геть-чисто.
Мадлен довелося пристосовуватися до світу, де вона жила. Стати розумніше, спритніше, швидше, сильніше. Вона навчилася плести інтриги в оточенні Лідії, щоб ставити під удар будь-кого, але не себе. Так минули роки, коли вона була надана сама собі. І Мадлен навіть встигла увійти у смак, відчути себе на своєму місці, звикла до обстановки, в якій жила, до роботи, яку виконувала. А потім підозрілий погляд сестри таки впав на неї, згадалися всі помилки Мадлен, кожна помилка та успіх раптово стали для старшої сестри знаменниками зради. І, передчуваючи це, нічого не залишалося, окрім як тікати.
І ось зараз вона тут. На вечірній вулиці Лондона, сидить, відкинувшись на спинку лавки, курить і биту годину спостерігає за тим, як сніг пухнастими пластівцями падає з неба в Різдвяний вечір. Вона сиділа тут так давно, що на полях її крислатого чорного капелюха і на плечах уже встиг зібратися тонкий шар снігу. Вона знала, що на Бейкер-стріт збиралися гості, накривали стіл. Але вона не мала моральних сил піти туди. Ці люди добрі до неї, ну, у крайньому разі, деякі. І, напевно, вона не заслуговує на їхню доброту і турботу. Таким, як вона, не місце в їхньому сімейному колі. Їй взагалі немає місця. Так що краще посидіти тут до ночі, поки всі не розійдуться, і спокійно повернутись у свою постіль.
Мимо проносилися машини, навколо миготіли вогні, у вікнах кафе вечеряли та посміхалися люди. Мад спостерігала за ними без заздрощів, лише з легкою тугою. Швидше б закінчилося це кляте Різдво. «А мені й так затишно»,— подумала вона якось гірко і лише дужче закуталася у своє пальто. Вона купила собі тістечко в лавці дорогою сюди як святкову вечерю, але поки їсти її зовсім не хотілося, пиріг у коробочці лежав поруч на сидінні.
— Дивно, що така розумна жінка сидить тут без страху бути застудженою,— пролунав знайомий голос з-за спини.
– Що ти хотів? — спитала вона байдуже, не обертаючись і ігноруючи його фразу.
Шерлок перемахнув через спинку лавочки і сів поруч, зачіпаючи десерт. Коробочка з тістечком упала на землю і відчинилася. Воно випало і в одну мить перестало бути їстівним.
Обидва мовчки дивилися за тим, як раніше апетитний крем і бісквіт розмазалися асфальтом, змішуючись зі снігом.
— Це була моя святкова вечеря,— зітхнула Мадлен.
— Я куплю нове, — відмахнувся Холмс і перевів погляд на неї.
— Не варто. Я все одно не хочу їсти. Краще скажи, навіщо ти знайшов мене і чого хочеш.
— Ти терміново потрібна на Бейкер-стріт.
— Передай усім мої вітання, але я не прийду, — заперечливо хитнула головою.
—Та нам не до поздоровлень. Місіс Хадсон погано, лікарі не знають, чи вона простягне до ранку. Вона дуже хотіла тебе побачити, ось я й прийшов.
— Ти брешеш, — скривилася вона.
Проте її серце забилося шалено, пульс збільшився. Раптом він каже правду? Говорить загалом правдоподібно. Місіс Хадсон не така молода і здорова, як хотілося б.
— Якщо б, — знизав плечима Холмс. — Кажу як є. Я б не став відривати тебе від твоїх важливих справ заради жарту. І тим більше не сміявся б з таких речей. Місіс Хадсон дуже мила жінка, щоб я дозволив собі таке.
— Тоді підемо швидше, — Мадлен схопилася з місця, струшуючи з себе сніг.
Хотіла було впіймати таксі, але виявилося, що неподалік водій все ще чекав Шерлока.
Чоловік поспіхом схопив її під руку і мало не потягнув у таксі. Всю дорогу він підганяв водія, помітно нервував, чим змушував нервувати і Мадлен. Вона так злякалася за домогосподарку, що в неї мимоволі почали трястись руки. Місіс Хадсон завжди була доброю і привітною з нею в будь-якому її образі. Що до Емми, що до Мадлен. Приймала її будь-якою, готувала їй сніданок. Загалом, робила в сотню разів більше ніж рідна мати. І лише думка про те, що її може не стати, тривожила її до глибини душі.
Дівчина ледве витримала дорогу до хати. Вистрибнула з салону і не чекаючи свого супутника, що було сил побігла до кімнати господині. Але там нікого не було.
«Має бути вона в їхній квартирі. Мабуть, їй стало погано там»,— подумала гарячково.
Щаблі промчали перед очима немов у прискореному фільмі. Мадлен сіпнула на себе двері і влетіла в кімнату.
Але тут же завмерла на місці. На неї було спрямовано кілька веселих поглядів, у тому числі погляд місіс Хадсон, яка, судячи з усього, не була при смерті і навіть не почувала себе погано. Вмить пазл у голові склався, але Мад не мала морального права зіпсувати вечір цим людям своєю кислою пикою, тому натягла найпривітнішу усмішку.
— Пробачте, довелося затриматися,— вона підійшла до місіс Хадсон і обняла її. — З Різдвом вас.
— І тебе моя люба, я вже злякалася, що ти не прийдеш, — відповіла жінка і обняла її у відповідь.
— Ось бачите, я ж казав, що знайду її,— у вітальню зайшов задоволений Шерлок, який усім виглядом показував, як же його потішила власна витівка.
Він зустрівся поглядом з Мад, яка здавалася готова була спопелити його очима, але чоловік лише широко посміхнувся їй, змушуючи шаленіти ще сильніше. Вона хотіла відтягнути його на кухню і висловити все, що думала, але при кожній її спробі він стратегічно вдавав, що був зайнятий, розмовляв з кимось або просто вивертався з її хватки.
А вечір для Мадлен потихеньку ставав танцем на вугіллі. Це була її больова точка. Подарунки і доброта, яких вона не заслуговує. Поздоровлення, яких вона за все життя майже не чула та, найгірше, атмосфера. Її внутрішня дитина готова була розплакатися в будь-яку секунду, в нападі чи то жалості до самої себе, чи ненависті до власного життя. І втекти ніяк не виходило, бо кожного разу її гукали і повертали назад під приводом ще випити або почастуватися чимось смачним.
Останньою краплею для неї стали слова Шерлока щодо Моллі. Цей ідіот не міг зрозуміти, що подарунок був призначений саме йому, завів свою шарманку з дедукцією. Мад не могла цього терпіти. Відважила Шерлоку ляпас, кинула в нього подарунком Моллі і веліла заткнутися.
У той же час Шерлок просто дивився на неї, бачачи, що ховається за бажанням йому вмазати. У зелених очах Мад стояли сльози, і вже зовсім не Моллі та її подарунок були у цьому винні.
Нері вибачилася і сказала, що їй треба прилягти, пославшись на головний біль.
Шерлок лише мовчки провів її поглядом, та відвернувся, коли стихли її кроки.
Мад остаточно розплакавшись спустилася в свою підвальну квартирку. Зачинила двері і скинула верхній одяг прямо на підлогу. Дійшла до спальні і так завалилася в ліжко. Сховалася з головою і обняла подушку. Її душила злість на себе. Чому їй так важко порадіти разом із цими людьми? Чому хочеться втекти? Адже в неї ніколи не було такого свята, їй навпаки треба насолоджуватися, поки є можливість! Але ні. Вона, як боягузливе дівчисько, тікає геть. Подумати тільки, від чого! Від Різдва. Вмить стало соромно за власний егоїзм та поведінку. Варто було б звикнути до того, що їй ніколи не стати ніде своєю.
Схлипи трясли її тіло, а подушка була безжально скомкана і просякнута сльозами. Краще б вона не повірила цьому ідіотові і нікуди не їхала. Краще б з’їла чортове тістечко і провела цей вечір спокійно.
Пройшло незрозуміла кількість часу, чи півгодини, чи дві. І її акт істерики та розпачу перервав стукіт у двері.
Вона тут же сіла, втерла обличчя, поправила волосся і відповіла рівним тоном:
— Не зараз, мені не добре. Вибачте.
Двері відчинилися, і в спальню увійшов Шерлок з довгастою коробкою в руках.
Однак на нього вже не залишилося злості, і дівчина зустріла його просто стомленим поглядом.
—Я сказала, що мені не добре. Вихована людина не стала б входити.
— Так, я знаю, — усміхнувся він і поставив коробочку поруч із нею на тумбочку.
Холмс мовчки дивився на неї, вперше застав її не в образі. Нехай жінка і в секунду повернула рівний голос і твердість погляду, але не змогла стерти всіх доказів. Почервонілі білки очей, припухлі покусані губи, розпатлане волосся і вологі вії. Він роздивився це в деталях, хоч міг навіть не вдивлятися. Це було очевидно.
— Але мені є виправдання, я прийшов із подарунками.
Вона глянула на коробочку з парочкою тістечок і зітхнула.
— До біса подарунки. Ви, Шерлок Холмс, хам, ідіот і недотеп. Ваша витівка щодо Моллі неприпустима. Ви подобаєтеся їй, і безжально кривдите її своєю дурістю. А про безглузду легенду про місіс Хадсон я взагалі мовчу!
—Я вже вибачився,— скривився він жартівливо.
– Вибачитися і усвідомити провину – різні речі. Не плутайте їх,— схрестила руки на грудях Мадлен.
— І вас це довело до сліз? — сказав він із часткою азарту, сподіваючись, що виявив пробоїну в її броні і тепер зможе вивудити нові відомості.
— Дурниця. Не було жодних сліз,— підняла вона підборіддя з уявною впевненістю.
—Правда нам двом відома. У вас було непросте дитинство, і з Різдвом пов’язані лише сумні спогади. Справа не в Моллі та моєму жарті. Справа у вас. Ви почуваєтеся чужою і уникаєте зближення з оточуючими.
— Саме час замовкнути,— прошипіла вона крізь зуби і піднялася з місця, зустрічаючись з ним озлобленим поглядом.
— Але скажіть чому? Боїтеся, що накликаєте на них небезпеку або в таємниці зневажаєте себе?
Його настиг дзвінкий ляпас, та такий сильний, що він ледве шию не звернув.
— Надалі не смійте дорікати мені скупими емоціями. Інакше я буду дорікати вам.
– Чим же? — він потирав забиту щоку.
— Тим, що ви кінчений жалюгідний наркоман і завжди ним були. Знайте, я ненавиджу наркоманів, ви мерзенні і мені вас нітрохи не шкода,— промовила з твердістю металу.
Декілька секунд вони пиляли один одного поглядом, а потім детектив сунув руку в кишеню і, діставши телефон, простяг його Мадлен.
— Головний подарунок, — сказав рівно. — Можете самі вручити його моєму братику.
— Провести мене надумали? Звідки мені знати, що це не копія телефону? — пирснула смішком.
— Майте повагу, людина померла, щоб я вручив його вам. Хоча, можливо, вона була б проти дізнавшись, що я його передарував.
Вона вихопила у нього мобільник і кілька секунд уважно оглядала, а потім широко посміхнувшись сховала в свою кишеню.
— У такому разі, я приймаю ваші вибачення. Але слів не візьму назад.
— Чудово. У такому разі не відмовитеся прогулятися?
— Куди ще?
— У морг.
Моллі знову прийшла йому на допомогу, прийшовши показати тіло. Шерлок не став дивитися на обличчя, він упізнав Ірен Адлер по фігурі і поспішив вийти геть. Мадлен затрималася.
— Моллі, люба, вибач, чи можу я розглянути ближче? — звернулася Мад до знайомої.
Хупер зніяковіло посміхнулася та кивнула.
– Звісно. Вам теж тільки тіло?
— Ні, мені треба оглянути все,— сказала впевнено Мадлен.
Моллі зняла простирадло повністю, показуючи їй оголений труп.
Мадлен уважно оглядала кожну деталь на тілі, вдивляючись у форму пальців, зубів, вух. А за кілька хвилин посміхнулася про себе. Це не Адлер. Як легко обдурити чоловіка! Варто тільки роздягтися!
— Роздивились щось? — поцікавилася Моллі.
— На жаль нічого нового, але дякую тобі, — усміхнулася Мадлен і зробила крок до дверей.
— З Різдвом вас, Морріган, — відповіла їй знайома.
—І тебе, Моллі,— добродушно кинула на прощання і вийшла в коридор.
Там на неї чекали вже обидва Холмси.
— О, а ось і ти, — уїдливо посміхнувся Майкрофт, спираючись на свою тростину.
— І я рада тебе бачити, — відповіла та таким же тоном.
— Я знаю, що телефон у тебе. Можеш покинути його,— сказав він уже серйозніше.
Шерлок же весь цей час відсторонено дивився у вікно, ігноруючи сигарету, яку йому кілька секунд тому простягав Майкрофт, а потім сховав у пачку.
— Мад, покуримо? — раптом обернувся до неї детектив.
—Я пропонував тобі сигарету буквально мить тому,— обурився старший Холмс.
— Ті, які палить вона, подобаються мені більше,— відмахнувся Шерлок.
— Може, тобі в ній подобаються не лише сигарети? — єхидничав той.
— Не хвилюйся за це, Майкрофт. Шерлок віддає перевагу холодним трупам, а не найманим вбивцям,— кивнула Мад у бік моргу.
— Це було зайвим, — напружено подивився на неї детектив, видихаючи дим.
З її губ теж вирвалася сіра хмарка.
— Прикро, правда? Я так і хотіла,— посміхнулася, піддавшись нав’язливому бажанню дорікнути йому. Чи вляжеться в ній колись бажання помститися йому? Можливо. А можливо і ні.
— Ти буваєш огиднішою за Майкрофта, — пробурчав Шерлок собі під ніс.
—Правда? Я думав, огидніше вже не можна. Відбираєш мій хліб, Мад,— усміхнувся Майк.
Вона засміялася у відповідь. У неї раптово виникло питання: чому вона іноді захоплюється детективом, а часом ненавидить? Але Мадлен позбавилася цієї думки.
– Мадлен, їдемо на Бейкер стріт, – сказав Шерлок.
Зрештою, додому вони потрапили не одразу. Холмс зупинив таксі подалі від місця призначення і витягнув дівчину за собою. Вони знову поринули у місто, де правило свято. Правда, година вже була пізня, перехожі майже не зустрічалися, були видні лише одні гірлянди та прикраси. Ішли мовчки. Детектив кудись вів. І незабаром стало ясно, куди саме.
Трафальгарська площа, де між двома фонтанами розташовувалася велика сяюча ялинка. Головний символ свята тут. Величезне дерево височіло гордо і велично, і, крім того, від нього відчувалося незрозуміле тепло та затишок. З кілька секунд вони постояли милуючись тисячами вогників на пухнастих гілках, а потім Шерлок жестом запропонував сісти на борт фонтану, і Мад так само мовчки погодилася.
Знов пара хвилин тиші та споглядання. Потім Мадлен заговорила першою.
— Це було не обов’язково,— сказала вона, киваючи в бік різдвяного дерева.
—Я хотів, щоб ти подивилася,— рівним і тихим голосом відповів чоловік.
— Я не полюбляю Різдва, міг не морочитися.
— А що ти тоді любиш?
Дама знизала плечима:
— Хороші сигарети, гарний одяг, добротну зброю, і всілякі подібні дрібні радощі.
— Це не зійде за дрібну радість? — вказав він уперед.
— Красиве дерево, звісно. Було б ще красивіше, якби хтось раніше не споганив мені весь вечір.
— Зломпам’ятна, — зітхнув Холмс.
— Мені шкода, що Та жінка померла, — через мить мовчання відповіла Мад.
— Тобі не шкода, ти її не терпіти не могла, — посміхнувся чоловік.
– Так, ти маєш рацію. Але норми пристойності і твій похмурий вигляд вимагали, щоб я спробувала виявити співчуття. Покуримо?
— Так, мабуть, не відмовлюся.
Дівчина полізла рукою в кишеню пальта, що дуже незручно розташовувалося у складці тканини. Жорстока пачка ніяк не хотіла діставатися, і дама хотіла було змінити становище, щоб полегшити процес, але втратила рівновагу, похитнулася і полетіла спиною вперед. Прямо у фонтан. Шерлок схаменувся, але зловити її не встиг. Його лише обдало хвилею бризок, а через мить Мадлен, промокши наскрізь, уже встала на ноги в неглибокому фонтані і розлючено оглянула себе.
Детектив перехилився через борт і подав їй руку.
— Давай швидко звідти! — сказав на видиху і допоміг вибратися, тому й рукави його пальта трохи намокли.
Мадлен постала перед ним мокра, розпатлана, зла і замерзла. Попутно лаялася якоюсь слов’янською мовою, яка рясніла нецензурщиною.
– Ти в порядку? — спитав він, знімаючи своє пальто, щоб дати їй.
— Цигарки промокли, — видихнула розчаровано і розтиснула руку з зіпсованою пачкою.
Додати до улюблених