Вона народилася. І перший вдих був як холодний вогонь що пройшовся по її дихальним шляхам. Від болю хотілося не просто плакати, а і кричати, що вона і зробила.
“Привіт нове життя, привіт світ”, — коли біль трохи зменшилося подумала вона.
Вона так тихо чула що навколо говорять. Все було і далі, як у воді. А очі… Вони зовсім не могли ні на чому зосередитися. Після темряви, світло так різало очі. І було тільки білий, чорний та сірій. І різні їх відтінки.
Вона перестала плакати після того, як біль зник, після того, як закінчили всі процедури з неї й замотали. Ох, світ був занадто холодний.
Вона нарешті змогла закрити очі та заснути. Вона народилася. Досить-таки на сьогодні справ. Все потім.
Наступні два дні вона дуже часто плакала. Все починалося з думок що вона така маленька, що ні на що не може впливати, а потім згадувалося минуле. Вона відпустила всі емоції, які в неї накопичилися до того як вона знову народилася. Дев’ять місяців хвилювань та стресу. Вона перестала плакати після того, як її нова мама співала колискові. Це заспокоювало. Та ще в її мами справді був гарний голос.
Вона не звертала уваги якою мовою говорять, ні навіть що відбувається навколо.
Але коли вона почула, що скоро відправляться з татом та мамою додому, то хоч вона цього не хотіла, але її мозок запрацював. В думках крім смутку, тривог та страху почали з’являтися іскорки позитивного.
Вона вже давним-давно поховала свою найкращу подругу, то чому їй плакати за іншими? Любов всього життя? Розійшлися ще набагато раніше. Батьки? Рідні? Всі свої сльози вона вже виплакала більше ніж століття назад. Тим паче вона знову буде молодою та повною сил. Саме головне вона досі незважаючи ні на що жива. Життя… Після скільки років це слово досі викликало цікавість та жагу до більшого. Вона любила життя. Вона любила жити.
Їй стало смішно. Вона досі не знає ким вона народилася, як звати її та як звати її нових батьків. Ім’я… Минуле ім’я нехай залишається в минулому. Тепер це ім’я не зможе описати повністю ким вона є. А ось нове… Вона надіялася, що це допоможе реально почати життя з початку.
Вона сміялася зі своїх думок і помітила, як жінка здивовано перестала співати колискову та дивилася на неї. Мабуть, зі сторони це виглядає дивно. Здається це перший її сміх в цьому новому житті.
Вона хотіла зосередитися на усмішці жінки, але це виявилося зробити важко. Коли пройде весь цей туман в очах, в голові?
Вона перестала зосереджуватися на усмішці й просто дозволила думках поглинути її.
“Потрібно буде якось дізнатися моє ім’я” — подумала вона, — “Але мене постійно звуть baby, darling і sweetie. Це точно не може бути моїм ім’ям. Стоп. Стоп. Це вже англійські слова”.
Вона вперше звернула увагу на мову і це на її здивування не шокувало. Англійська мова досить таки популярна мова. Але це ніяк не пояснювало в якій вона країні живе. Але точно не в рідній. Хоча що таке рідна земля? Там де народився? Де живеш? Чи просто вважаєш рідним? Рідні люди ось не тільки ті що пов’язані кров’яними зв’язками, це також і ті люди які сам вважаєш рідним. Рідна земля? Чи рідні люди? Можливо рідна земля — це рідні люди?
Хоча яка зараз різниця, якщо вона не може навіть сидіти? Колись вона знову подумає над цим.
Її вже поклали в колискову. Мама перестала співати. Жінка стала розмовляти з якоюсь іншою жінкою, яка зайшла.
Вперше за весь цей час вона прислухалася до того, що говорять люди. Цікавість проганяла будь-які інші думки.
— Завтра вас випишуть, — сказала інша жінка.
Вона хотіла ще послухати, але це виявилося важче ніж спершу здавалося. Її тіло не було готовим до зовнішнього світу. Має пройти ще більше часу для того, щоб чути та бачити нормально.
Ціль: дізнатися своє ім’я. Повний провал. Досить думок. Пора спати.
Додати до улюблених