3

Шумна ніч пройшла швидко, а день наповнила тиша. Вулиці, в яких ще вчора так і кипіло життя, спорожніли. Здавалось, час зупинився.
Чайльд прогулювався ранковою гаванню і милувався морем. Зараз воно було спокійним і весело загравало на сонці. Місто відновить свій темп життя тільки ближче до вечора, тому поспішати було нікуди. Джонлі казав, що сьогодні запускатимуть феєрверки. Таке яскраве видовище, навіть якщо захочеш, не проґавиш.
Вони повинні були зустрітись трохи раніше, щоб встигати ще раз прогулятись фестивалем. Тарталья би зайшов до консультанта в бюро і звідти вони б разом пішли на свято, але в останній момент Джонлі відмінив ці плани. Тепер вони зустрінуться одразу на фестивалі.
Чайльд нахмурився. Консультант не уточнив де саме. Знайти його в такому натовпі буде проблематично. Джонлі звісно вмів виділятись, але не натільки.
Тарталья зупинився. А чи була можливість, що Джонлі зовсім і не шукав з ним зустрічі? Він сперся на огорожу. Якщо консультант справді не хотів його бачити, то сказав би про це особисто, чи не так? Чайльду не хотілось думати, що він чимось образив друга.
Ближче до вечора він не витримав і прогулявся до бюро. На порозі його зустріла усміхнена власниця.
— Вітаю! Невже це наш любий діловий партнер? Якщо Ви до пана Джонлі, то його немає.
— Немає?
— Так, взяв зірвався, ніби про щось згадав. Сказав, що в нього є одна якась невідкладна справа, — Ху Тао трохи помовчала, — хочете зайти його почекати?
Тарталья кивнув і увійшов в приміщення. Воно було просторим з світлими стінами, стояло кілька диванчиків для клієнтів, на поличках були різні примочки для ритуалів. Так одразу і не скажеш, що люди сюди приходили не чай пити, а домовлятись про похорони своїх близьких.
Вони сіли на один з диванчиків. Власниця бюро уважно його роздивлялась.
— Ви що, посварились?
Тарталья нахмурився.
— Перепрошую?
— Не зрозумій мене неправильно, просто Джонлі з самого ранку якийсь смертельно тихий, — вона хіхікнула, — ну, тобто більше ніж зазвичай.
— Він не сказав куди йде?
— Та ні, але сказав, що скоро повернеться, не хвилюйся ти так, — вона помахала на нього рукою, — краще скажи чому це мій консультант ходить по бюро як привид і не вітається до клієнтів.
Чайльд зітхнув.
— Я і сам не проти розібратись. Учорашній вечір закінчився дивно, тому я хочу впевнитись що все добре.
— Хм.
Вони обоє обернулись на скрип дверей. Ху Тао одразу підскочила, щось бормочучи про те що петлі давно пора змастити.
— Вітаю в похоронному бюро… О! Пане Джонлі, а до Вас якраз гість.
— А?
Чайльд задерев’янів на дивані. Він не продумав, що скаже Джонлі при зустрічі.
Консультант увійшов до кімнати і зупинився коли помітив Тарталью.
— Ем, привіт, — той встав і ніяковіло помахав рукою.
— Чайльд? Що ти тут робиш? Я не чекав тебе так рано, — він не розізлився і не засмутився, здавався трохи здивованим, але негативних емоцій на його обличчі не було.
— Ну знаєш, ти вчора так несподівано змінив плани, а мені все одно немає чим зайнятись, тому я вирішив прогулятись до бюро, перевірити як вам тут з пані Ху Тао працюється, — він перевів погляд на молоду власницю. Вона стояла схрестивши руки і пропалювала його поглядом, — ну, ви напевно зайняті, тому я швидко. Ти не сказав де ми зустрінемось і я трохи захвилювався…
— О! — на обличчі Джонлі з’явилось розуміння, — Вибач, зовсім з голови вилетіло…
Він склав руки і потупив погляд на підлогу. Здається, консультант відчував провину. Чайльд не зміг втримати усмішки. Це була просто помилка, а він вже надумав собі всяких страшилок.
— Не бери в голову. Ми все ще можемо піти на фестиваль разом, так?
— О, ну мій робочий день ще триває, — він поглянув на Ху Тао. Та уважно спостерігала за ними.
— Ха, я так розумію ваша доля залежить від мене, дайте подумати— вона зробила драматичну паузу, — А ось мій вирок! Джонлі може йти гуляти, — власниця гордо схрестила руки.
— Пані Ху Тао, Ви впевнені?
Вона зітхнула.
— Під час свята клієнтів все одно майже немає. Всі все відкладають на потім. Пф! Ви знаєте як небезпечно запускати феєрверк? Могли б хоч трохи подумати про майбутнє! А якщо раптом якийсь нещасний випадок ста… Короче, я все одно закрию бюро сьогодні раніше, тому можете бігти на своє побачення.
Джонлі зло подивився на неї.
— Що? Ще ні? Ви такий старомодний, — вона похлопала в долоні, — Все вимітайтесь, ви розлякуєте мені клієнтів. Киш!
Їм нічого не залишалось як піти.
Сонце вже майже сіло. На вулицю виходило все більше народу. На цей раз вони не пішли в натовп, а вирішили прогулятись віддаленими районами. Ідея Чайльду сподобалась. Можна було не хвилюватись загубити консультанта серед людей і все ще насолоджуватись прекрасним видом неба.
Здавалось, ліхтарів стало навіть більше. Деякі встигли піднялись вже так, що їх важко було відрізнити від зірок, а деякі спустились ледь не до моря. Сонце ще не встигло повністю з ними попрощатись і разом вони представляли черговий неймовірний пейзаж.
— Прекрасно правда? — Джонлі також насолоджувався видом.
— Так, тепер я розумію чому цей фестиваль у вас тут так люблять.
Вони пройшлись трохи далі і стали біля огорожі, щоб було зручніше спостерігати.
— До речі, а що за невідкладні справи в тебе були?
Джонлі нахмурився, в наступну мить він ніби про щось згадав.
— Я ходив по це, — консультант трохи похловав по кишенях і дістав маленьку коробочку, — сьогодні останній день як продавець залишається у Лі Юе, ніяк не можна було його проґавити.
Джонлі дав коробочку Чайльду. Той покрутив її в руках. На вигляд звичайна, нічого особливого. Тарталья відкрив, його обличчя нахмурилось.
— Це ж та сама, хіба ні?
— Так, саме вона, — Джонлі посміхнувся.
Всередині лежала рубінова сережка.
— Ти справді такий дивак. Я б міг купити її тобі ще вчора і не довелося б бігати туди-сюди, — Чайльд протягнув коробочку назад.
Джонлі повернувся до ліхтарів. В останніх променях сонця його очі блищали золотом як ніколи раніше.
— Це тобі.
Тарталья завмер.
— Що?
Лице Джонлі трохи почервоніло, він досі дивився на небо.
— Я купив її для тебе. Це подарунок. Помітив у того продавця не так давно, ще й камінь рідкісний. Подумав, що тобі личитиме, — він зробив паузу, — Хотів подарувати ще вчора, але, як бачиш, не склалось.
Юнак ще раз глянув на сережку. Вона була не дуже примітна, навіть проста, але добре зроблена. Це трохи відрізнялось від того, що зазвичай цікавило Джонлі. Чайльд навіть здивувався як одразу не помітив.
— Вона, ем, мила. Кхм, дякую, — тепер і він почав червоніти.
Одна думка про те, що Джонлі щодня бігав за цією дрібничкою і навіть чітко вирішив сам заплатити чомусь змушувала його серце битись частіше.
— Дозволиш? — чоловік вказав на коробку.
Тарталья невпевнено кивнув.
Джонлі взяв сережку в руку і розтебнув цвяшок. Він підійшов ближче, так, що між ними знову майже не залишилось простору. Чайльд затамував подих. Консультант обережно торкнувся його вуха, ніби боячись зробити щось не так. Він повісив сережку, але відходити не поспішав. Замість цього Джонлі взявся підправити декілька неслухняних пасм навколо обличчя юнака.
— І як, личить?
— Навіть краще ніж я уявляв. Мені подобається, — чоловік говорив тихо, майже шепотів. Його погляд блукав по обличчю Чайльда, а рука опустилась на щоку.
Тарталья подумав, що міг би стояти так вічно. Дихати з Джонлі одним повітрям, дивитись йому в очі — це все чого він зараз хотів.
— Ну, кхм, знаєш, ти мені теж подобаєшся, — Чайльд був готовий померти від сорому, але Джонлі на це тільки більше всміхнувся.
— Тепер я бачу, — він погладив великим пальцем його вилицю, — мені варто..?
Тарталья відвів погляд і закивав.
— Угу, т-так, я думаю…
Консультант нахилився ближче. Другу руку він підняв до обличчя юнака. Коли Чайльд заплющив очі їх губи зустрілись.
Поцілунок вийшов не дуже жвавим, але приємним. Він обійняв долонями шию Джонлі, який вже занурив пальці в його руде волосся. Губи консультанта, як і він сам, були ідеальні і доглянуті, натомість в Тартальї трохи ширшаві і обвітрені. Вони доповнювали один одного навіть у цьому. Юнаку здалось, що він марить.
Коли вони відсторонились, Чайльд зітхнув. Він сперся обличчям об плече чоловіка і обійняв того за талію.
— Ха, ось як воно вийшло…
Джонлі мовчав, він обіймав Тарталью у відповідь.
— Ти дуже хитрий, ти знав?
— Що ти маєш на увазі?
— Тепер я змушений носити цю твою сережку, навіть якщо буду виглядати по-дурному.
Чайльд відчув як Джонлі тихенько затремтів від сміху. Виявляється, не такий він і кам’яний як здається.
— Ти не виглядаєш по-дурному і тобі не обов’язково її носити, якщо ти не хочеш.
— О, я буду! Повір, ще як буду! — він підняв голову і всміхнувся Джонлі, — З ранку і до вечора, щоооодня!
— Це ти так мене лякаєш?
— Я в цьому профі.
— В носінні сережок на зло?
— Ой, йди до біса.
Джонлі засміявся, щиро і від душі. Чайльд не часто бачив його таким, але від одного виду десь всередині ставало тепло. Тарталья знову хотів його поцілувати.
— Доречі, ось-ось має бути феєрверк, — чоловік повернув голову в сторону гавані, він виглядав щасливим.
Чайльд запам’ятовував кожну деталь його профілю. Його розслаблене як ніколи обличчя, витончені брови й чарівне волосся були дивовижними, але десь глибоко в очах він все одно на мить здавався Тартальї дуже втомленим.
На небі заграли перші вогні. Іскри всіх можливих кольорів та форм танцювали між зорями. Десь здалеку лунали радісні голоси людей і музика. Вони разом насолоджувались шоу.
Лі Юе з кожним днем дивувало його все більше. Здається, час до церемонії пройде непомітно, а він навіть не встигне понудьгувати.
— Зі святом морських ліхтарів, Чайльд.
— Зі святом морських ліхтарів, Джонлі.