Дорогий Кунь Хан,

Сподіваюся, у тебе зараз все гаразд. Напевне… Ні, ти мене не пам’ятаєш. А якщо пам’ятаєш, то ця думка зігріватиме мене дуже довгий час. Буде неправильно звалювати все так на тебе, але мені потрібно виговоритися. Я вже занадто довго тримала це в собі, що моїх сил більше немає… Я люблю тебе. Дуже люблю, і… Це не минає.

Ти уявити не можеш, як я хочу відчувати твої обійми, тепло тіла, яке зігрівало б мою холодну, черству душу. Як же я потребую свого ніжного голосу, який так люблю. Ти й уявити не можеш, як сильно мене радують твої перемоги, і як сильно мені хочеться розділити сум через невдачі. Я так хочу дарувати тобі свою турботу, заряджати енергією для наступного дня, засинати, відчуваючи м’яку шкіру.

Було б чудово робити тобі каву з молоком вранці, а ввечері йти до найближчої крамнички за твоїми улюбленими солодощами. Я так давно не бачила твоєї сонячної посмішки… Як же я хочу її бачити щоранку… Ти не зрозумієш, як мені іноді нестерпно холодно і гидко залишатися вдома на самоті, без тебе. Ти міг би розтопити лід усередині мене, змусити відчути тепло. Тобі вистачить сил показати мені, що життя не таке погане і приніс би в нього хоч щось хороше…

Якби ти міг того вечора не залишати мене наодинці, міцно обійняти, втішити й залишити легкий поцілунок на чолі, який я змогла б запам’ятати на все життя, бо ти з’явився в потрібний час, у потрібному місці, і зробив те, що мені так потрібно.

Вибач, я хочу надто багато, а минуле не зміниш…

23 листопада 2020 р.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь