Розвівається калина. Черемха ще
Навіть і не думає рости. Земелька собі живе,
Покрита снігом тоненьким.
І аж тут раптом червоная калинонька зірвалася,
Загорнулася у чорненькую землю.
Наступило двадцять четверте лютого.
Ах, двадцять четверте лютого, як же ти наше, вкраїнців, життя поміняв! Тепер не буде тих мирних вечорків,
Не буде тепер прогулянок спокійних,
А їх замінять неспокійні звуки
І люди за вікном, які бігуть.
Тиша на вулицях.
Вітер гуляє, як ракета.
Вставай, Україно, вставай, рідненька
Готуймо-но смузі!
Вставай-но Україно,
Беремося за байрактари!
О, наші диванні воїни,
Беремося ми за екрани моніторів!
О, всі ми, Україно, такі важливі для тебе.
Ходять по Вкраїні нашій
Кацапи з автоматами…
Але ми їх — раз! — і у грязюку
Головами аж у самісіньке пекло
Їх запроторимо, щоб дізналися ці фашисти,
Як це — коли в тебе мами нема,
Як це — коли в тебе домівку забирають,
Як це — коли ти сидиш в укритті і думаєш —
Чи виживеш, чи ні…