Єдине,що лишилося від Джостена— його спортивна сумка та мобільний пристрій,такої ж моделі як і у самого Міньярда.
Ендрю стояв нерухомо протягом п’яти хвилин. Кругом нього царював справжнісінький хаос — фани остаточно оскаженіли,але йому було начхати.
Він чув,як сильно гупало його власне серце.
«Дякую,ти був неперевершеним.»
Ніл,чорт забирай,прощався.
Це стало його останніми словами,адресованими Міньярду.
Він був сам не свій,а Ендрю не зміг вчасно усвідомити небезпеку.
Просто не встиг.
На мобілці висвічувалося число «0».
Врешті-решт,картина остаточно прояснилася.
Це пояснювало,чому у автобусі Ніл завзято просив його відмовитися від даної обіцянки. Він, безумовно,знав про все заздалегідь. Знав,що навряд чи повернеться додому. І Кевін,безсумнівно,про це здогадувався,але не промовився і словом.
Наступні хвилини Ендрю втратив контроль над своїм тілом. Як-от тоді,коли кинувся на захист Нікі біля клубу. Він немов застряг у болоті,наповненому відчаєм,і невідомі рослини повільно тягнули його все глибше,з щирим бажанням позбутися ще одного людського життя.
Він більше не відчував надзвичайного болю м’язів від матчу.Він втратив усе за лічені хвилини. Легко і просто,лише пропустивши звичайну,здавалося б,дрібницю.
Тепер його рука була міцно прикована до Ваймака наручниками,щоб «не адекватний воротар» не наробив ще більше проблем. Це було, безперечно, принизливо,але побачивши Джостена він відчув полегшення,що легким тремтінням дало сигнал головному мозку. Присутність Ніла змусила його отямитися,знову повернутися у власне тіло,відчути землю під ногами. У середині Міньярда досі штурмувала страшенна паніка,він мусив тут і зараз переконатися у справжності і живності Ніла. Так,він був і близько не в ідеальному стані,але був живим.
Він спробував доторкнутися до Джостена,та в мить,його особа розтанула в повітрі,немов примара. Його дійсно не було тут,він,на жаль,виявився дурною фантазією Ендрю.
Якийсь чоловік монотонно і буденно сповістив про смерть їхнього гравця, а Міньярд миттєво провалився у прірву.
Тіло юнака не показували,бо,за словами поліції,воно було жорстоко пошматоване.
Не зважаючи на голосне протестування поліції,Ваймак допустив вбитого горем,якщо можна так сказати, Міньярда на похорон Веснінскі.
Рене,одна з малої групи осіб,кому довіряв Ендрю,прийняла рішення весь час знаходитися поруч,на випадок термінової підтримки. Від поховання сплинуло чимало часу,а Ендрю так і не промовив жодного слова.
Він досі любить проводити час сидячи на даху університету,хоч і страшенно боїться висоти.
Він рішуче відмовлявся сприймати те,що Джостена більше немає в живих. Він продовжував щиро і доволі-таки наївно вірити у те,що мине певний час і Джостен знову вийде на поле,але команда знала
—Ніл вже місяць мирно спочиває в сирій землі.
— Натаніель Веснінскі — мертвий,Ніл Джостен—живий.- впевнено і спокійно стверджував Міньярд і брехав сам собі. У нього просто не було вибору. Реальність стала надто сувора для його сприйняття.
Можливо,він і не зможе більше доторкнутися і відчути тепло його сухих губ,але завжди бачитиме його незрівнянну усмішку у своїх снах.
Він сумував за його чарівними блакитними очима,що сам Ніл — ненавидів все своє життя,через помітну схожість до бездушного батька-м’ясника. Ендрю не міг повірити,що лише недавно він грав на цьому полі і,як одного разу сказав Кевін,«Не на життя,а насмерть». Він всім серцем любив ексі,фактично,повністю віддав себе цьому виду спорту. Жодного разу не шкодуючи себе на нічних тренуваннях,він власноруч добився справжніх висот і власними силами об’єднав команду.
Ніл продовжував казати «Зі мною все гаразд» безліч разів,але лисам відомо — це не так і ніколи не було.
Джостен боявся довіряти людям,був затятим брехуном,не здатним викласти і долі правди про своє минуле. Лисам було начхати: вони не лізли до нього з питаннями,а ставилися до всього з щирим розумінням.
Ніл не повинен був помирати. Він натерпівся занадто багато.
Йому було лише дев’ятнадцять.