2

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Діло було в 72 році до нашої ери, коли Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь заснували місто десь на болоті, де жаби квакали. Хоча ні, не так вже й давно. Але коли, я вже й не пам’ятаю.

 

🌱ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА РОЗМОВА ЗІ СТІНОЮ🌱

 

Прикольна ситуація: один з вовків нашої стаї закоронавірусився, і, звісно, щасливі і везучі, ми вийшли на 2 тижні дистанційного, під час якого всі благополучно забили болт на всі предмети. Нас вивели на навчання в середу, розклад якої нас зовсім не радував:

1. Біологія

2. Біологія

3. Укр.література

4. Біологія

5. Хімія

6. Хімія

7. Заруб.література

Що ж ти думаєш? З 25 дорослих і самостійних особистостей, в кляту середу, через біль, піт, сльози, гололід і кучугури снігу, до школи прийшли 12 калік (іще Юра добіг на другий урок).

І, щоб повністю зруйнувати надії на адекватність цього дня, біологіца дала контрольну роботу. Далі історію продовжить моя подруга з кабінету біології, сусудка по столу з учілкай, пальма Євдоха. Чому Євдоха? Тому що пальма, а пальма – гладіолус. Ясно?

“Отже, я – спостерігач кожного драного уроку з цією недовідьмою-недозміюкою. І сидить бідолашний 10-Б, чиї мізки гвалтують з самісінького ранку, пише контрольну. Звісно, кожна перша особа списувала, тут козі понятно. А як почався аналіз кр-шки на 2 уроці.. там хотілось склеїть ласти, хоч у мене їх немає, виковирять очі, яких теж немає, сісти і плакать, що я теж не могу собі дозволити. На 4 урок прикотилась адміністрація.

-Тяф-тяф, тяф-тяф, ви тупі, ве-ве-ве, результати нульові, фє-фє, бовдури небесні, чмиришки тупоголові, чірік-чірік, – намагалась вийнять з себе якусь толкову думку директор.

-Поясніть мені, чому такі жахливі результати?? Ви ж профільний клас! Іще й зриваєте уроки на дистанційному, хто впускав на урок онлайн лівих людей? – більш конкретно і розумно паясняла зауч.

Десь на фоні них мількала ще одна панянка, здається, то теж тіпа замісник. Але мількала вона там через те, що їй нескінченно хтось звонив. Так терезвонять, як правило, всякі-різні коханці, але не будемо судити, добре? Хєхє. Так от, голосний рингтон з чи-то Басковим, чи-то Кіркоровим, або навіть з Міладзе так заважав інтелектуальній бесіді, що дана особа вирішила все ж не марнувати свій час на бовдурів типу 10-Б.

Після змарнованих 10-15 хвилин дві високі гордовиті постаті покинули храм прекрасного і возвишеного (я їм фотосинтезую О², а ці дві сороки його розтрачують просто так). А мораль сей басні, довжиною з півуроку, такова: наш клас найгірший за всю історії ліцею: дисципліна, відвідуваність, навчання.

-*Драматичний вдох*. Що ж, продовжимо. Даю вам 5 хвилин, повторіть фотосинтез. Потім визву когось на оцінку до дошки на пояснення, – звенькнула вчителька.

5 хвилин здались вічністю: всі старались повторити конспект, але що його повторювати як його немає?

-Отже, чи бажає хто вийти, чи мені за шкиберки тягнути? – долинуло до учнів.

І тут, зустрічаймо своїх героїв в обличчя: над безмозглими головами здійнялись дві руки, Даші Туманененко і Язя. Даша Туманенко – та сама дівчина, яка, мабуть, єдина на клас старається не сісти як кам інь на дно і вчить цю вашу біологос.

-Давай, Яся, – з викликом і водночас скептично призвала до себе вона мою подругу. Та, підіймаючись до дошки, ледь не гепнулась, але то нічого. По очам я помітила: вона підняла руку, щоб вчителька не крякала, що вони тупі, а не через те, що знає хоч що-небудь. Я вирішила врятувати недотепу. Вінкс-Енчантікс-перетворення, я ментальним зв’язком впихнула в голову малому дівчиську все, що варто знати про фотосинтез. Правда, канали зв’язку були убогі, тому я переплутала цикл Кальвіна і Кребса, за що вчителька гепнула Ясю указкой, але загалом та справилась із задачею чудово.

-Гаразд, я думала, буде гірше, – признала game over моя колежанка.

Гордо, Яся пішла до своїх друзів.

Але поки спускалась, знову ледь не навернулась.”

 

🍗СМАЖЕНА КУРКА В ХІМІЧНОМУ КАБІНЕТІ🍗

 

Як часто на практичних роботах ти включаєш режим “Я овощь, мне нужна помощь” і виконуєш зовсім не те, що вказано в підручнику і озвучено вчителем? Я впевнена, що досить часто.

От і автономна республіка 10-Б вважає, що практичні і лабораторні роботи в школах сухі і нецікаві (за винятком лабораторних з біології, де треба плювати в пробірку і вивчати склад слини). Тож варто розбавити їх хоч трохи.

Саме така нагода трапилась групі зі мною, Бодьой і  Микитой. Богдан – постійний ночуючий в ліцеї, НУЧЕПАЦАНЫАНИМЕ, це все що тобі треба знати для цієї оповідки.

Отже, одного нудного рутинного дня хіміца сказала “пойди туда, не знаю куда и найди то, не знаю что” ну і дала нам, чірікнутим, практичну роботу. Чесно кажучи, я зовсім забула, що то була за практична, але там точно потрібно було завдання щось нагріти, адже стійка з сухим пальним – основний елемент цього нерозумного вчинку.

Загалом, сама хіміца, поки ми кров’ю і потом щось там пробували зварганити з її купрума гідроксида, втекла зі своїм класом (в якому вона класуха) в кіно на прем’єру якогось культового кінчика, на жаль, теж не пам’ятаю, що то за фільмець був. Але суть в тому, що ми залишились одні, не бажаючи виконувати її доручення.

Взагалі, щоб ми не сиділи одні, нас залишили на лаборанта, але та чілила в підсобці, мабуть, читаючи (або навіть пишучи) гейські фанфіки. Тож залізла вона в своє лігво і там її було не чути. А ми саме скористалися моментом.

Спочатку все було спокійно – наша група провела потрібні хімічні реакції та записала, підбивши підсумки у висновку.

І в нашому розпорядженні залишились ±20 хвилин. Але ж ми з сім’ї не такої, як інші, ми з сім’ї 10-Б – найдурнішого і найкрейзішого класу міста, тому робити щось адекватне – приниження для нас.

Поки я сиділа і радувалась жизні в телефончіку, відчула, що якась недуже добра особа комуніздить моє волосся. І, повернувшись на 180°, мій погляд впав на партизана – Бодю.

-Бодя, шо за продроскладка? Збираєш собі на парік чергового образу на оранжевий ютуб? – не приховала гніву я.

-Ну давайте попробуєм волоси підпалить, хєхє, – відрік він.

А ми шо? Погнали наших городских і давай збирать волоси, де їх тільки можна знайти: я старалась відрізати найменш помітну пасму, а Бодя не парився: ножицями відрізав пучки прям з ніг.

Свою здобич ми запихнули на стійку з пальним. Підпаливши, зрозуміли, що, мабуть, ідея була нуднувата. Прозвенів звоник і я допомагала лаборанту зібрати підноси.

-А шо це в класі смаженою куркою тхне? – скриплявим голосом відмовила та.

 

🏳‍🌈УЯВНА СИТУАЦІЯ: ДИСТАНЦІЙНЕ ПОБАЧЕННЯ, АБО ЯК ХЛОПЦІ В МАЙНКРАФТ ГРАЛИ🏳‍🌈

 

Дисклеймер: гомофобам раджу пройти повз і закрити вкладку, не бийте тапками за гейську історію, згодом для вас постараюсь написати гет. Всіх люблю♡ до того ж автор і редактор не хочуть зачепити чиїсь почуття, написано виключно для розважальних цілей.

 

Дистанційне впливає на всі галузі суспільного життя: це не тільки привід прогуляти уроки, а ще й мінорний тимчасовий розрив для тих, хто звик бачитись щодня і ночувати в одній кімнаті.

Після чергового безсмисленного дня за комп’ютером, Микита і Ігор, як завжди, залетіли по созвону в майнкрафт.

Але в Ігоря, як часто складалось, були жахливі трабли з інтернетом і підключенням, тож хвилин 5-10 хлопці провели жвавими матюкливими розмовами про все насвіті. Вони часто розмовляють так: здається, в розмову вкладається суть, інформація і емоції, є якемоції, є якась певна тема. Але вже через годину жоден з них не згадає про те, що обговорювалось. Але у кожного на душі залишиться теплий і приємний післясмак, наче від найулюбленішого сорту чаю.
До речі, вони в ліцеї ділять одну кімнату з Женьой, Богданом і іншими хлопцями, але зараз не про них.
Коли Ігор в черговий раз відійшов, аби перевірити роутер, думки Ніка зайшли занадто далеко: він згдав тей холодний вечір, коли в ліцеї не топили. Тоді він зайшов в кімнату, де саме насолоджувався сновидіннями Ігор. На фоні холодних стін, клятих конспектів і підручників, ненависних вчителів, хлопець здавався таким теплим. Хотілося зігрітися в його обіймах і…
Але з того таємного куточка пам’яті Ніка вирвав голос з того боку екрана телефона:
-Клятий горобець в  проводах, я його скоро вийду і задушу!
-Та не парся, у нас є час, – відмовив Микита.
10 секунд мовчання. Чи сплила майже хвилина? Не знаю.
-Аааагх! – протяжний незвичний вигук вилетів з уст Ігора.
Пауза повторилась, але стала більш продовжною. Хлопці розгублено дивились одне на одне через понурі екрани телефонів: ці два скельця заважали.
-Може, до біса його, цей майн? – прошепотів Микита.
По затуманеному погляду його співрозмовника все стало зрозумілим, а сервер, який тільки-но загрузився на моніторі Ігора, вже нікого не турбував: парубки були зайняті іншим.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: