Йшов час. Ліана вирішувала проблеми по роботі, Маргарита займалася навчанням.
Вечір після тяжкого останнього робочого дня тижня. Вечір п’ятниці.
Лі сиділа з келихом червоного напівсухого вина на кухні і докурювала останню цигарку з пачки. А Маргарита сиділа в залі і стурбовано комусь відповідала.
Мафіозі напружува тиша, що нависла в будинку, бо зазвичай Марго не дозволяла такому статися, то музика, то фільми, співи або просто спілкування.
– Маргаритка моя, диво, все гаразд? – Видихнувши клуб диму в зал, запитала Ліана, увійшовши слідом за хмарою.
-А? Ні, вибач… Мені доведеться на якийсь час поїхати, я піду зберу речі… – Рижик одразу підірвалася з місця і побігла в кімнату збирати речі.
Але Лі не пальцем роблена і одразу кинулася за нею, перехопивши ту на пів шляху, щоб зрозуміти, що сталося.
Спіймавши дівчину за зап’ястя, притиснувши до стіни.
– Рижику, поясни виразно, що сталося.
– Я… Я поспішаю, вибач
– Поясни і я допоможу тобі зібрати речі і взагалі, скільки зможу допоможу.
-Моя мама. – З гарних очей цієї тендітної фігури полилися сльози. -Моя мама п-п-потрапила до лікарні, її збила машина, я мушу до неї приїхати, у неї більше нікого немає, крім мене! -Дитина сіла навпочіпки і заплакала навзрид.
Лі спустилася вниз і мовчки пішла на кухню на кілька хвилин, а потім швидко повернулася і підняла Марго на руки і віднесла до кімнати, посадила на ліжко, обняла, заспокоїла, приголубила.
– Кошеня, послухай мене, зараз Джонні пробиває всю відому інформацію за станом твоєї матусі. Якщо її стан дозволить, її перевезуть до цього міста, ні, я поїду з тобою до неї. Добре? А зараз збирай речі.