Варто сонцю добігти обрію і настає вечір, зірки одна за одною прикрашають собою темно-сине небо, ідеальним нерухомим візерунком оточивши місяць. Здавалося б хтось має це помітити але нікому не було діла, а ті хто бачив у цьому щось більше здавалися оточуючим дивними та божевільними. Ділюк теж помічав, що з небом щось не те але у нього були куди важливіші справи. Наприклад, той хлопець з хутровим коміром, що набравшись, як свинота та заснув за столом. Помітивши це, Раґнвіндр не одразу вирішим зачинити Таверну, деякий час бармен потай озирався, до поки якийсь вояка не вирішив розбудити свого капітана.

Оставшись наодинці зі сплячим чоловіком, Ділюк почав прибиратися у таверні. Зніс посуд, протер столи, залишивши Чарльзу право вимити зранку підлогу та став за стійку щоб перемити склянки. Здавалося б в його міцних, рубцьованих ефесом, руках скло може з легкість тріснути від будь якого натиску, натомість всі кухлі залишалися цілими та блискучими від чистоти, наче їх натирали турботливі дівочі пальці.

Заглянувши у відображення на склянці, Ділюк похмурив брови – Кея прокинувся. Не дивлячись у ту сторону, хлопець відставив чистий посуд у бік і відчув у той же момент, як руки капітана доторкаються до його талії, повільно, відчутно надавлюючи пальця на живіт, опускаючись все нижче і нижче, поки пальці не торкаються один одного у замку біля ременя.

Нахиливши голову у бік, Раґнвіндр відчув як його волосся прибирає в сторону ніс Кеї, а слідом за цим губі капітана доторкаються до його шиї, обережно стискаючи губами щоб залишити ледь видимий слід. Заплющивши осі, Ділюк не ворушиться, насолоджуючись ніжними поцілунками та дотиками. Навіть коли пальці піддівають ременя, щоб послабити його, хлопець нічого не робить, все так і стоїть, тільки дихання вже напружене та уривчасте. Поцілуї опускаються до спини але там вже перешкода у вигляді сорочки, здавалося б він повинен зараз зупинитися, натомість Кею це все не бентежить, він опускається на коліна, слід за собою стягуючи штані Ділюка з його міцних бедер і розсуває його сідниці. Відчувши волоте тепло, що раз за разом доторкається до отвору, іноді проникаючи всередину, Раґнвіндр опустив голову тихо і сором’язливо стогнучи у бік барної стійки. Змазавши дірочку слиною, Кея відсунувся у бік та піднявся з полу. Вигляд напівроздягнутого та збудженого Ділюка йому відчутно подобався. Стягнувши з себе штани десь до середини колін, Кея притиснувся до спини бармена, спрямовуючи член до його отвору та проштовхуючи його всередину. Стиснув губи, хлопець напружив живіт щоб послабити тиск на капітана всередині себе. Альберіх обійняв Ділюка проникнувши під сорочку та обхопивши однією рукою поперек живота, а другою стиснувши одну частину його грудей, пальцями дражнячи м’яку горошину. Спершись руками на стійку, Раґнвіндр міцніше стиснув зуби, стримуючи солодкі стонання і лише дихання видавало його насолоду процесом, особливо ці короткі втягування носом, начебто він задихався. Відкинувши голову на плече Кеї, Ділюк на повну відкрив йому доступ до своєї шиї вже вдосталь прикрашеної рожевими квітами від поцілунків. Альберіх обережно і повільно рухав бедрами. Спочатку йому просто було важко через недостатньо вологу та розтягнуту дірочку і тільки з часом капітан відчутно набрав темпу. Кея не поспішав, не дивлячись на піддатливість міцного чоловічого тіла у його обіймах, а навпаки робив все обережно і ніжно. Йому подобалося відчувати як м’язи повільно стискають його по мірі занурення на глибину і як так само повільно випускають, і тільки коли член майже вислизує з дірочки, вона міцніше стискає його не дозволяючи себе покинути. У якомусь сенсі це навіть мило. Ось би Ділюк був таким же відвертим, як його тіло.

Дихання поступово напружилося у обох. Ділюк сором’язливо рухав бедрами назад, сильніше насаджуючись, а ось Кея не змінював ритму, тільки щільніше притискається носом до шиї бармена обпалюючи його своїм гарячим диханням і чим ближче він був до розрядки, тим гучніше від нього було чутне утробне гарчання у вигин квітучої шиї. Міцніше обійняв Раґнвіндера за талію, піднявши його сорочку до грудей, капітан завмер блаженно видихаючи поруч з вушком бармена. Ділюк все так само залишався більш стриманішим, від нього майже не пролунало і звука, коли оргазм накрив їх обох тяжкою ковдрою і майже притиснув до стійки. Трішки так постоявши, Кея обережно покинув тіло Раґнвіндера, повільно прибравши руки з розпаленого тіла.

Не дивлячись у бік бармена, Альберіх підтягнув штани з білизною назад до своїх гострих бедер, не забувши застебнути змійку та підняти з підлоги впавшу під час процесу хутряну накидку. Зробив крок за барну стійку, Кея приблизився до дверей та завмер на якусь секунду наче хотів щось сказати, натомість тільки щільніше стиснув губи і клацнув замком, пішов з таверги.

Слідом за зачиненими дверима, Ділюк опустився на коліна даючи волю важкому диханню і в’яло перебираючи руками намагався вдягнути білизну. Гучний стук кухля по стійці приголомшив Раґнвіндера, від чого той завмер наче мертвець, округливши очі подібно підставкам під склянки.

– Навіть не уявляв, що можу потрапити у таку ситуацію. – Спираючись спиною на барну стійку та дивлячись у стелю, сказав Венті. – Хе-хе, а я знав, що між вами не тільки ворожнеча. – Нахилив трохи голову, додав бард. – Не сиди на підлозі з голою дупцею – захворієш.

Вдягнувшись не дивлячись на легкий біль у попереку, Раґнвіндер піднявся з полу та вхопився за брудну склянку.

– Як довго ти тут був? – Пробурмотів Ділюк, починаючи мити посуд.

– З самого початку. – Відповів Венті, приголомшуючи Ділюка вдруге та обертаючись до бармена. – Натомість я хочу сказати тобі, на правах твого бога… – Барбатос задумливо надув губи. – Колишнього твого бога, що не підтримую такі відносини. – Венті поклав голову на руки, дивлячись у бік пустих столів. – Ці стосунки, на таких обставинах, обмежують тебе і врешті решт приведуть до того, що ти завагітнієш та не будеш знати що з цим робити. Ти ж не дівчина з перехрестя щоб не відповідати за свої вчинки, це може болісно…

– Замовкни. – Грубо перервав його бармен, трішки тихше додавши. – Я все це розумію… Натомість є обставини через які ми не можемо дозволити собі… більшого.

Підперши голову, Венті проникливо подивився на Ділюка. Залишалося тільки зітхнути бо цей бовдур був упертішим за віслюка. Натомість, добрим віслюком. Перед носом Барбатоса опустився кухоль повний доброго вина:

– За рахунок закладу.

– Оооо!

Венті було потягнувся за склянкою, коли її зверху накрили долонею:

– Досить використовувати сволок таверни за своє ліжко… можеш приходити до моєї оселі – там багато пустих кімнат.

Прибравши руку, Ділюк відвернувся від архонта та почав розкладати посуд по полицям. Венті йому не відповів тільки з радістю прилип губами до склянки та замуркотів від насолоди.

 

1 коментар

Залишити відповідь