скейтборд та кулінарні курси

Ацуші в захваті від того, куди привело його життя. Серйозно, пройшов уже цілий місяць відколи вони з його хлопцем з’їхалися, і це відчувається приголомшливо. Його шлунок досі робить крихітне мимовільне сальто назад, коли Рю вимовляє щось на кшталт «наша квартира», або коли слова «пора спати» означають, що вони підуть у своє спільне ліжко, а не те, що їм знову доведеться роз’їхатися по різним районам міста в окремі домівки.

Чим більше часу вони проводять разом, тим більше він звертає увагу на маленькі побутові звички Акутаґави, які просто не мав змоги помітити раніше, поза спільним побутом.

Використовувати Рашомон, щоб поставити чайник на плиту чи вимкнути світло у спальні?

Резонно.

Небажання Рю снідати в ліжку навіть у вихідні, замість цього завжди вибираючись на кухню?

Розумно.

Любов до предметів старовини та чудернацьких історичних артефактів?

Ацуші не розуміється на цьому, але однозначно погоджується з тим, що особистості Акутаґави це підходить. Він і сам нагадує Накаджимі своєрідний витвір мистецтва. Його образ, рухи і вимова часто справляють враження, наче їх власник існує поза часом.

 

Будь-яка нова крихта інформації про нього приводить Накаджиму в цілковите захоплення. Винятком не став факт того, що Акутаґава розмовляє уві сні. Просте сонне бурмотіння, яке часом набувало форми цілих речень.

 

Незважаючи на свій дуже чуйний із самого дитинства сон Ацуші не вважає цю особливість Рюноске дратуючою. Навпаки, він радіє значно більше очікуваного, прокидаючись посеред ночі від теплого бурмотіння свого хлопця, яке торкається його вуха. Наче свідомість Ацуші навмисне висмикують зі сну, щоб ще раз дати впевнитися, що він справді знаходиться тут. І він відчуває за це дивну вдячність.

 

Сьогоднішня ніч не стала винятком. Накаджима миттєво прокидається, коли обійми навколо його грудей стають міцнішими. Сон все ще туманить його свідомість, але йому не потрібно бути надто сфокусованим для того, щоб почути виразні стогони і відчутний гарячий подих на своїй шиї, від якого загривок покривається приємним дрібним тремтінням. І якщо на мить Ацуші встиг подумати, що це може бути свідченням поганого сну або нездужання його партнера, то наступний м’який поштовх стегнами і промовлене з хвилюючим придиханням ім’я Ацушіне залишає сумнівів, у якому напрямку протікає сновидіння його хлопця.

 

Це здається майже сюрреалістичним: Рюноске говорить уривчастими фразами, серед яких можна розібрати «Рашомон», «ти такий гарний у цьому», «давно хотів зв’язати тебе», «тигреня» і ще трохи не настільки розбірливих, але все ще хвилюючих фраз , які змушують Ацуші почервоніти до самісіньких вух. Також йому доводиться з каяттям зізнатися самому собі в тому, що в його досить вільних піжамних штанах стає відчутно тісніше.

 

Очевидно, глибший сон знову осідає навколо його бойфренда, тому що дихання знову вирівнюється, і Акутаґава мирно сопе, влаштувавшись між шиєю і плечем Ацуші. У той час як сам він продовжує виглядати, як олень у світлі фар, явно збентежений своїм непривабливим становищем. Чим далі спливають хвилини, то більше йому не віриться в те, що це насправді відбулося.

 

♡

 

Не те щоб Ацуші раніше не доводилося чути подібні звуки від свого хлопця. Вони зустрічаються вже близько року, і їхня рутина зовсім не була позбавлена ​​інтимності. Можливо, до переїзду не в тій кількості, в якій їм би хотілося, бо кожен з них жив із сусідками. Але все ж таки часом їм вдавалося залишитися наодинці, і на думку Ацуші (не надто досвідченого, але все ж маючого якесь уявлення про задоволення), секс був неймовірний.

 

Вони дійсно підходять один одному, що було зрозуміло ще до того, як їхній зв’язок став набувати явно романтичного характеру. Вони лагідні та акуратні один з одним, все ще допомагають загоювати старі рани, і це помітно в кожному зворушливому русі навіть у найвідвертішій взаємодії.

 

Але те, що сталося цієї ночі, стало чимось абсолютно іншим. Тим, про що Ацушіволів би не замислюватися зайвий раз, тому що в їхніх стосунках він вже отримував більше, ніж те, на що трохи більше року тому не міг розраховувати навіть у найсміливіших мріях.

 

І все ж.

 

Навіть якщо він намагався не думати про це, вигляд Акутаґави підчас використання своєї здібності залишався для нього вкрай… привабливим?. А якщо висловлюватися точніше, то іноді Ацуші не знаходив у собі сил відмовитися від фантазії, в якій його розкладають на їх ліжку, утримуючи на місці Рашомоном, або щось на зразок цього.

 

Йому ніколи не здавалося, що це може бути проблемою: він уміє тримати свої фантазії при собі та щиро насолоджуватися тим, що вже має на даний момент. Нехай його бажання і залишалося невиконаним, це не здавалося кінцем світу. З поправкою на те, що Ацуші абсолютно точно впевнений — Рю не поділяє того ж ентузіазму щодо використання власної здібності. Асоціації, що були їй властиві, на перший погляд виключно лякаючі. Через це відповідь його хлопця здається для Ацуші очевидною. Навіть якщо він і не питав.

 

Але зараз, лежачи в обіймах свого бойфренда, який щойно, хай і несвідомо, наговорив йому добру половиною фраз з тієї категорії фантазійАцуші, що він ховав навіть сам від себе… Це викликає цікавість. Не можна заперечувати ймовірність того, що це може бути тільки сонним маренням, що не має нічого спільного з реальними бажаннями. Але Накаджима вперше замислюється над тим, чи справді ймовірність негативної відповіді була такою вже однозначною.

 

♡

 

— Рюноске, а ти?.. — Ацуші довелося прочистити горло на півслові. Літери відчувалися значно чіткішими в роті до того моменту, як він вирішив їх звідти вилучити.

 

—  М? — Акутаґава, явно недочувши, запитально хмуриться над своєю чашкою.

 

Ацуші нервово смикає край своєї рукавички. Здається, починати розмову, ґрунтовно все не продумавши, було не найрозумнішою думкою. Але у випадку, коли цікавість діє швидше за інтелект, з цим стає складно сперечатися. Запитувати напряму він все ще не хотів. А вибрати обхідний шлях, щоб несвідомо вивести Рю на потрібну йому тему, здавалося не найгіршим задумом.

 

— Я лише хотів запитати, що тобі сьогодні снилося, — він буденно береться робити канапку, хоча в тарілці перед ним уже лежить дві готові, якими він був до цього нервово зайнятий, щоб якось зарадити своєму хвилюванню.

 

— Хм, —  Акутаґава відставляє чашку, замислившись. — Здається, я не пам’ятаю. А я говорив уві сні, чи?..

 

Ацуші завмирає, а Рюноске мимоволі переводить погляд на руки свого хлопця, якірізко зупинилися, хоча до того були метушливо зайняті.

 

— Ви з дурним агентством збираєтесь у похід чи щось на кшталт? — його надбрівна дуга вигинається, коли він коситься на акуратний стос однакових бутербродів, зроблених Ацуші.

 

— А, е, ні… ні, це для Дазай-сана. Здається, вчора він знову ночував у офісі, мені здалося, що це не буде зайвим.

 

Рюноскез розумінням киває і повертається до чашки. Незважаючи на те, що одержимість Акутаґави своїм колишнім наставником все ще здавалася дивною для Ацуші,згадка про Дазая все ще працює як якісний та ефективний відволікаючий маневр. Правда, тепер йому дійсно доведеться забрати всю цю їжу з собою, але це невелика плата за уникнення незручності.

 

— А з приводу розмов уві сні?.. — Ацуші відсовує тарілку від себе і спирається ліктями на стіл. — Ти так подумав, бо?.. — він глянув з-під вій на свого хлопця, заохочуючи його до відповіді.

 

Акутаґава знизує плечима.

 

— Гін завжди казала, що я балакаю уві сні. І я помітив, що найчастіше її згадки збігаються з тими випадками, коли я зовсім не пам’ятаю сновидіння. Просто припущення. Я сказав щось дивне?

 

—  Ой ні! —  серце Ацуші провалюється в шлунок. Той факт, що Рю не пам’ятає свого сну, і згадка про його сестру так близько до розмови на таку неоднозначну тему вибивають його з колії. — Ти буркотів щось нерозбірливе, це було мило, — Ацуші переводить погляд на руку, знову зосередившись на смиканні краю рукавички.

 

— Ти трохи дивний сьогодні, Суші. Дай мені знати, якщо щось не так.

 

— Угу, — він усміхається до свого хлопця. — Все буде гаразд, просто задумався.

 

Посумнівавшись секунду,Рюноске все ж оминає стіл, щоб цмокнути його в щоку. Ацуші покривається акварельним рум’янцем і м’яко тягнеться за пестощами, прикриваючи очі.

 

Зазвичай небагатослівний та нещедрийна прояви прихильності Рю змушує його почувати себе найважливішим у світі, коли ось так м’яко пригортає його.

 

—  Додай туди гірчицю, Дазай любить.

 

—  А? — Ацуші по-сов’ячому кліпає, коли Рюноске вказує на бутерброди. —  О, так, звичайно, дякую.

 

♡

 

Робочий день дається важко. Розслідування не йде, і відчуття ранкового провалу нависає над ним, як грозова хмара. До того ж, від факту постійних роздумів про те, як вивести свого бойфренда на розмову на незручну тему і пояснити, що саме він хоче, Ацуші думає про Рашомон. Це явно змушує кров приливати здебільшого до нижньої частини тіла, а не до голови. Це відволікає. Він справді не спеціально — просто неможливо розробити план, не тримаючи в голові його ціль.

 

— А-цу-шіі, — вкрадливий, але раптовий голос змушує його підстрибнути на місці.

 

— Так-Дазай-сан?! Як ви так тихо під’їхали, колеса на цих стільцях такі шумні! — він гарячково закриває вкладку на своєму комп’ютері. Все одно ці форуми про стосунки не принесли ніякої користі.

 

Дазай цикає, але самовдоволено закладає руки за голову.

 

— Ацуші, ти ж кіт. Думав, ти знаєш, як підкрадатись.

 

— Тигр… —впівголоса виправляє його Накаджима, повертаючись до паперів на столі.

 

Дазай виглядає з-за його плеча.

 

— Ти через документи такий розгублений? Чи замріяний? – друга половина запитання прозвучала радше як муркотіння.

 

Ацуші б однозначно сказав «так», якби заздалегідь знав результат їхньої розмови.

 

— Ні, чесно кажучи, я зовсім не можу зосередитись на них, — він облишає спроби вчитатись у дрібний шрифт і опускає голову на долоні.

 

— О, то це щось особисте? — очі Дазая хижко блиснули. Він радий поговорити буквально про що завгодно, що не має стосунку до роботи. — Ви ж з Акутаґава-куном нещодавно з’їхалися, справа в цьому, так? Ваші звички не співпадають? Що він робить? Видавлює зубну пасту не з того боку тюбика? Залишає світло в кухні увімкненим? Займає все місце на верхній полиці шафи своїми капелюхами? Чи закорковує недопите вино так сильно, що його неможливо відкрити руками, а штопор забирає із собою? Ох вже ці побутові складнощі… — він мрійливо крутнувся на стільці.

 

— Що? Та ні… —  Ацуші розгублено кліпнув очима. —  Він не носить капелюха, і ми не дуже п’ємо вино. А світло та зубна паста? У кого із цим взагалі бувають проблеми?

 

— Ех, пощастило… Коли ми з Чуєю з’їжджаємось…

 

— Що означає «коли з’їжджаєтесь»? Я думав, ви завжди живете разом.

 

— О, ні, періодично Чуя виганяє мене. У нас, е… неспівпадіння біоритмів, я б так сказав. Хоча Чуя воліє називати це дещо інакше, типу «ти прибув з пекла, щоб зруйнувати моє життя» чи щось таке. Тож зараз я відчуваю нестерпні страждання на самоті, — він драматично прикладає тильний бік долоні до чола.

 

Ацуші секунду тупо моргає.

 

— Але він швидко остигає, і варто нам возз’єднатися… — він змовницьки переходить на півшепіт. —  Пам’ятаєш, як тиждень тому я не з’являвся на роботі дві доби?

 

Ацуші помітно ковтає, але киває.

 

— Так ось, у рапорті я написав, що потрапив до ув’язнення Портової Мафії, але насправді Чуя…

 

—Дазай-сан! Я хотів порадитись з вами! — вигукує Ацуші, щоб не почути навіть малу частину цієї історії. Правду кажучи, він готовий пожертвувати своєю незручною ситуацією тільки для того, щоб не дізнатися подробиць розповіді Дазая.

 

— О, — Дазай діловито сідає у своєму кріслі, схрестивши ноги. Його тон миттєво змінюється з вкрадливого на розсудливо-повчальний. — Твій мудрий наставник завжди готовий. Слухаю.

 

Ацуші внутрішньо зіщулюється. Здається, часом людей аж занадто просто відволікти.

 

— Справа в тому, що… — він знову потрапив у пастку власної непродуманості, змушений вигадувати находу. — Я дуже хотів би спробувати дещо.

 

У момент, коли усмішка Дазая все сильніше починає нагадувати фізіономію Чеширського кота, Ацушімайже скрикує:

 

— Скейтборд! Я дуже хотів би спробувати скейтборд! Але я не певен, що Рюноске хотів би. Здається, це не зовсім його заняття…

 

Очі Дазая підозріло звузилися, але він говорить, не втрачаючи наставницького вигляду:

 

— Спробуй це з кимось іншим. Акутаґаві не обов’язково бути у захваті від усього, чим ти займаєшся. Я чув, що у Кенджи-куна вільні вихідні, і… — він уже обертається, щоб помахати колезі за іншим столом, але його швидко перебивають.

 

—  Ні-ні-ні-ні, — Ацуші оборонно розмахує руками, зупиняючи Дазая. — Я не хочу з кимось ще, розумієте, я хочу, еее, займатися цим разом із ним, як, знаєте, спільне гобі для пар, кажуть…як же це називається…о! Парне катання! Кажуть, це дійсно корисно, розвиває координацію і все таке. І мені дуже подобається скейтборд, просто я боюся, що це може виявитися зовсім не для нього… Хоча нещодавно мені здалося, що уві сні він говорив про скейтборд, може, навіть катався на ньому. Я задумався, чи могло це бути його несвідомим бажанням чи щось типу… — він дивиться на Дазая, відчайдушно сподіваючись, що відкрите обличчя буде більш переконливим, ніж потуплений погляд, проте його щоки зрадницьки нагріваються.

 

Явно задоволений безконтрольно червоніючим обличчям підлеглого, Дазай майже мовчки робить свої висновки.

 

— Суші, — судячи з тону, рівень веселощів, які відчуває Дазай, досягає планки учасника родео. — Заради твого ж блага я не ставитиму уточнюючі питання, на кшталт тих, чому б тобі не запитати в нього особисто про таку повсякденну річ, або чому ти не розглядаєш варіанти інших занять, що також чудово розвивають координацію або, зрештою, чому ви, зустрічаючись уже рік, досі не займалися парним катанням. Але я скажу тобі, що думаю з висоти свого нескінченного величезного досвіду.

 

Ацуші не стримує коротке, але важке зітхання.

 

— Дивлячись на вас збоку, я можу зробити висновок про те, що, по-перше, Акутаґава абсолютно точно скаже «так» усьому, що ти йому запропонуєш, — каже він і додає пошепки: — І навіть більше. Тому що він абсолютно точно в захваті від тебе. По-друге, він називає тебе «тигром» відколи ви познайомилися. Мені здається, це досить переконливий крик про те, що він вважає тебе непростим хлопцем, якому, напевно, подобається скейтборд.

 

Ацуші відчуває, як його душа полишає тіло від рівня незручності, на який він сам себе загнав. Дазай мабуть впевнений, що звучить максимально завуальовано, але кожен, кому довелося б почути лише уривок цієї розмови, зрозумів би, про що йдеться.

 

— Але якщо ти досі не впевнений у цьому… — Дазай замислюється, і на мить на його обличчі з’являється тінь серйозності. — Ти говорив про сон. Спробуй зайти з тієї ж карти. Розкажи про те, що ти нібито побачив уві сні це ваше заняття і прослідкуй реакцію. По ній ти зможеш зрозуміти, чи варто розвивати тему або притримати її на потім.

 

Готовий до того, щоб стримувати потік глузування та дивних рекомендацій, Ацуші виглядає здивованим, отримавши натомість дійсно непогану пораду. Цей варіант здається справді робочим. За бажання можна сказати, що це сон, який нічого не означає, і продовжувати жити звичне життя. Дазай справді допоміг йому.

 

З секундного інсайту його висмикує знайомий крик:

 

— Якщо ви обидва зібралися в робочий час коровам хвости крутити, то на даху є справжня корова, яка завжди потребує догляду, та якщо ви не заткнетеся і не повернетеся до своєї роботи через чотири секунди, то на весь день опинитеся в її повному розпорядженні!

 

— Ну Кунікідаа-ку-у-н, від злості з’являються ранні зморшки… А ти й так уже не молодий…

 

—  Заткнися, Дазай!

 

♡

 

Наступного ранку Ацуші тримається подалі від бутербродів. До того ж тепер він має план і почувається впевненіше. А значить він, не позбавлений почуття голоду через переживання, їсть сніданок, який дбайливо приготував для них обох. Капкейки з інжиром і чай для Рю, і згорнутий у рулетики омлет з величезною чашкою солодкої кави з молоком для себе. Він продовжує помішувати напійу чашці навіть тоді, коли ця дія вже позбавлена ​​прямого призначення. Рюноске, не дбаючи про те, щоб встати і взяти забутий на тумбі сироп, використовує Рашомон, який за один рух подає йому пляшечку. Ацуші сподівається, що його надто зацікавлений погляд не привернув зайву увагу.

 

— Мені сьогодні снився трохи незвичайний сон, — відпиваючи з чашки, він краєм ока стежить, як Рю відривається від сніданку і дивиться на нього, спонукаючи продовжити. — Ми були в скейт-парку, і… — чорт, він зовсім забув, що має розповісти про історію без прикриття.

 

— У скейт-парку? — Акутаґава обдаровує його поглядом поверх злегка сповзших окулярів від короткозорості, які зазвичай носить вдома.

 

— Тобто, — Ацуші по-котячому мотає головою, намагаючись привести думки в порядок, —  це був інший сон. Цей теж, але я хотів розповісти інший, — він робить ще один великий ковток, даючи собі секунду перерви і молячись, щоб Рюноске не помітив того, наскільки почервоніли його шия та вуха.

 

Акутаґава з цікавістю схиляє голову набік, а Ацуші проклинає те, наскільки зацікавленим той виглядає.

 

— Ми були разом, і ти… твій Рашомон, він був із нами, — вимовити це вдається з величезним скрипом.

 

— Він завжди з нами, — Акутаґава просто знизує плечима, поки Рашомон поливає сиропом його млинці. — Це частина мене.

 

— Точно. Частина тебе, — Ацуші ніжно посміхається, неочікувано відчувши себе трохи більш затишно. Коли багато місяців тому він зумів пізнати Акутаґаву глибше, ніж бачать його інші, він став на шлях його повного прийняття. Згодом із ворога, а потім — напарника, він перетворився на хлопця, якого Ацуші міг тільки мовчки любити, не розраховуючи на взаємність. Рашомон із виключно знаряддя вбивства поступово так само почав перетворюватися в його очах на зручний інструмент повсякденності. Зрештою, він рухається бажанням Акутаґави, а в нього є й інші потреби окрім вбивств. Тому тепер Рашомон, який, наприклад,  допомагає нести їм сумки із супермаркету, став буденністю.

 

— Ми і Рашомон у скейт-парку? Щось сюрреалістичне, — каже Рю, знову повертаючись до їжі.

 

— Блін, чорт, ні, це був інший сон,забудь про скейт-парк… — Ацуші відчуває, що тепер йому ніколи не дозволять пережити цю помилку. — Були лише ти, я й Рашомон. У нашій спальні. І, власне, у якомусь сенсі він став і частиною мене теж. Ми використали його. Ти використав, — він машинально опускає обличчя в бажанні приховати щоки, що нагріваються, але швидко повертає погляд назад на свого хлопця, згадуючи, що головним приводом для цієї операції було відстеження реакції.

 

На обличчі Рюноске на секунду виникає чи то здивування, чи то збентеження. Ацуші не знає, причиною тому стала його щирість, що межує з безсоромністю, або саме усвідомлення сказаного. Але, не давши йому зрозуміти хід своїх думок, Акутаґава закриває обличчя долонею у приступі кашлю, який здається Ацуші дещо імпровізованим.

 

Коли ви кілька місяців зустрічаєтеся, а потім і живете з Рюноске Акутаґавою, його на перший погляд завжди рівний вираз обличчя отримує дуже помітні грані, зчитувати які з часом стає все простіше. І цей кашель здається Ацуші тим, у якому його хлопець не відчував реальної потреби і був своєрідним методом переключення уваги.

 

Так чи інакше, Ацуші почувається найбезглуздішою істотою на планеті, яка в одну мить забула принцип дихання і тепер ховається за чашкою, вдаючи, що п’є, навіть коли напійу ній вже закінчилася.

 

♡

 

День в офісі проходить досить швидко. В турботах Ацуші навіть вдається переключити думки і не здригатися від раптових нападів сорому кожні кілька хвилин, коли свідомість без потреби підкидає спогад про ранкову розмову. Він дійсно буде вдячний Акутаґаві, якщо той не надасть цьому особливого значення і незабаром забуде про те, що сталося. Його ранкова реакція не була однозначною, але й явно позитивною її теж не назвати. Мабуть, їм слід обговорити це пізніше більш ґрунтовно. Можливо, його помилкою був дуже легковажний підхід до теми.

 

На початку своїх стосунків вони вже говорили. Багато. Про завданий раніше біль, непорозуміння, про те, як з пробудженням почуттів Рюноске відчував тільки більше ненависті до самого себе, не дозволяючи робити жодних кроків до того, щоб зблизитися з Ацуші, а навпаки — уникав його. Всі ті болючі розмови, що закінчуються не в палких і пристрасних, а в найлагідніших і найніжніших обіймах один одного, і місяці роботи над собою змусили їх почуватися краще. Досі Рюноске не відчуває, що справді заслужив на це. Його поцілунки іноді сприймаються вкраденими, ніби він не відчував справжнього права на них і на те, щоб отримувати турботу та любов свого такого чудового хлопця. Але з першого дня цієї непростої взаємодії Ацуші був готовий йти поруч, даючи безумовну підтримку, і доводити Рю, що він гідний пробачення та кохання.

 

У міру того, як Рюноске розслаблявся і приймав можливість і власне право отримувати турботу свого партнера та піклуватися про нього у відповідь, Ацуші звикався з Рашомоном. Саме його як окремого явища він ніколи не боявся. Здібність завжди сприймалася частиною Акутаґави. Захотівши любити його, Ацуші прийняв любов до всіх його проявів. Тим більше, спостерігаючи цю здібність у повсякденному житті, вона втратила статус виключно знаряддя вбивства. Виявилося, вона була дуже корисною у побуті. Рашомон носив їх покупки, подавав предмети та вимикав світло в кімнаті, коли Ацуші та Рю були вже у ліжку. Здібність тепер швидше нагадувала ще одну цілком контрольовану частину тіла Рюноске. Ацуші не боїться її, тепер ні. Як і самого Акутаґаву.

 

Саме тому до цього моменту Ацуші не бачив потреби обговорювати його ставлення до Рашомону окремо. Здавалося, якщоАцуші має намір любити Рюноске, то було очевидно, що він хоче любити його всього, не виділяючи щось конкретне.

 

Накаджима виринає з роздумів так само різко, як ніби його просто висмикнули з-під товщі води на тверду землю. І він би не помітив нічого дивного поряд з собою, якби не Дазай, що безшумно підкрався до нього, напевно,протягом декількох хвилин, і тепер сидить на розгорнутому задом наперед офісному стільці, опустивши підборіддя на руки, занадто близько розглядаючи обличчя підлеглого.

 

Нарешті, залишившись поміченим, він розпливається в єхидній посмішці:

 

— Не звертай на мене уваги, Ацуші-кун, — він з цуценячою цікавістю схиляє голову набік, у щось пильно вдивляючись. — Я просто намагаюся знайти на тобі сліди нової спортивної практики… — Дазай різко переводить погляд із його шиї на перелякане обличчя. — Упевнений, що ідея зі сном була геніальною, спрацювала на ура і Акутаґава-кун, цей маленький збоченець, з ентузіазмом розділив твої бажання.

 

Злегка заціпенілими від раптового розпитування пальцями Ацуші затягує свою краватку, яку приспустив за обідню перерву, закриваючи якомога більше шкіри на шиї, в яку так ретельно вдивляється його наставник, розшукуючи явно не сліди спортивних травм.

 

— Не зовсім так… Думаю, це не те, що могло б сподобатися йому просто зараз, — Ацуші втомлено зітхає, смикаючи рукавичку на руці.

 

— Але ти спитав його? — Дазай потягується і встає зі стільця, мляво розминаючи суглоби.

 

— Я так, але, гадаю, його реакцію не можна назвати однозначною. Мабуть, мені краще почекати і спитати пізніше, — його голос залишається рівним, але очі стежать за рухами наставника, який тепер безглуздо обертав плечима і ліктями.

 

— Вчора ми помирилися з чібі, — Дазай розпливається в ситій усмішці, помітивши запитання на обличчі Ацуші. — Але я був не зовсім готовий і, мабуть, пошкодив деякі суглоби. Сьогодні ввечері я хочу бути в найкращій формі, тож готуюся вже зараз. До того ж, учора ми мали не так багато часу —обмінювалися останніми плітками.

 

Звук вхідного повідомлення відволікаєДазая від розповіді. Наставник мало не підскакує, секунду вдивляючись в свій телефон і з веселим вигуком «кулінарні курси!» сідає на свій стілець, відкочуючись до робочого місця:

 

— Пробач, Ацуші, мені час, але здається, що сьогодні твій вечір теж має бути веселим. Краще почни готуватися заздалегідь! Успіхів!

 

Ацуші хочеться заперечити, що Дазай так нічого йому й не порадив, але його наставник ув’язає в листуванні з таким озвіріло веселим виглядом, що це тепер, здається, в цьому немає жодного сенсу.

 

До того ж, якщо Ацуші не отримає цього — то так і бути. Зрештою, він вважає свого коханого найкращим на світі і впевнений, що їхні стосунки не стануть гіршими, якщо вони не потуратимуть його примхам. До сьогоднішнього дня він отримав у рази більше, ніж те, про що ще рік тому міг думати лише у найвідвертіших мріях.Ацуші абсолютно точно щасливий і любить Рю, і не має фактичних приводів для того, щоб почувати себе засмученим. Сьогодні він повернеться додому і точно проведе в його обіймах багато годин, аж до наступного ранку. Нерозумно думати, що його життя могло б стати гіршим через якусь невиконану примху.

 

♡

 

І вдома він дотримується свого плану. Акутаґава повернувся раніше, і Ацуші дозволив собі трохи поспостерігати за ним збоку, стоячи у дверях у вітальню. М’який та розслаблений, яким Ацуші не міг би уявити його ще кілька місяців тому. Він легенько поцілував Рюноске в щоку, вітаючись, і подумав, що хотів би назавжди відобразити у своїй свідомості цю маленьку розслаблену посмішку, якою Рю несвідомо відповів на ласку.

 

Прийнявши швидкий душ і одягнувши м’який домашній одяг, він повертається у вітальню до Рю з наміром здійснити свій план: скрутитися калачиком на його колінах, насолоджуючись тим, як йому перебирають волосся. І цю частину він вдало виконує: Акутаґава машинально утоплює пальці у світлому волоссі, як тільки голова Ацуші опиняється на колінах, навіть якщо погляд при цьому не відривається від книги.

 

Коли сон потроху осідає навколо нього, а повтор вчорашнього вечірнього шоу перетворюється на нерозбірливий шум, Ацуші відчуває, як рука Рюноске сповільнюється, а голос його хлопця повисає над ним, обережний, але чіткий.

 

— Ти справді хотів би використати Рашомон у ліжку? — Рюноске не припиняє його гладити, явно відчуваючи, як Ацуші затамував подих. Варіант прикинутися сплячим, а ще краще — мертвим, цієї секунди здається не такою вже й поганою ідеєю. Але цього разу він пересилить себе, навіть якщо відчуває, як просто зараз його серце майже нестерпно тарабанить об ребра.

 

— Це було так очевидно? — Ацуші не повертається, розглядаючи продовження дотиків свого хлопця як мовчазний дозвіл на відсутність зорового контакту.

 

— Ти ніколи не вмів маскуватися, тигреня, — трохи стомлений, але лагідний тон його голосу розслаблює, і Ацуші веде головою, переслідуючи ласку.

 

— Все гаразд, це не якась серйозна річ. Ми можемо цього не робити, якщо ти не хочеш. Мені й без того добре.

 

Рюноске видає трохи хрипле зітхання.

 

— Я дуже боюся все зіпсувати, Ацуші.

 

Той повертається, все ще лежачи на його колінах так, щоб дивитися в обличчя партнеру:

 

— Ти ніколи нічого не псуєш. І цього разу ти нічого не зіпсуєш. Ти можеш говорити просто «ні», без пояснень, і я ніколи не став би ображатися на подібне.

 

Акутаґава мотає головою:

 

— Справа не в цьому, — він акуратно прибирає декілька м’яких пасм з обличчя хлопця. — Я ранив тебе так багато разів. Не хочу, щоб що завгодно нагадувало тобі про це, і якщо Рашомон пробудить старі травми, — він кладе долоню на груди Ацуші, прямо там, де, якби не тигрова регенерація, той би отримав як мінімум величезний шрам від однієї з їхніх минулих сутичок.

 

— Не важливо, що ти робив, Рю, — Ацуші стискає його долоню на своїх грудях.— Зараз — ти не зробиш нічого подібного. Я довіряю тобі, я люблю тебе, — він піднімається, сідаючи поруч, дивлячись в обличчя хлопця, повне збентеження. — Я не боюся, бо все це, включаючи твою здібність, це ти. Я полюбив тебе всього, знаючи, що жодна з твоїх частин більше ніколи не поранить мене. Ти не забов’язаний робити щось тільки тому, що я хочу. Мені подобається робити тільки те, що принесе задоволення нам обом. Але ніколи не думай, що я не зможу довіритися тобі, тому що я вже повністю, — здивований тим, як багато і просто він щойно вимовив, і як важко йому давалося одне нехитре запитання протягом попереднього тижня, Ацуші затих.

 

— Ацуші… — тихо вимовляє Акутаґава. Вираз його обличчя повний ніжності. — Ти заслуговуєш на цілий світ, — він простягає руку, щоб м’яко погладити великим пальцем місце прямо під його вухом, — але ти тут. І ти довірився мені раніше, ніж я сам зміг довіритися собі, — Рюноске притягує його у вдячні мовчазні обійми.

 

— Ніколи не говори так. Ніде я не хотів би бути більше, ніж тут, — відповідає Ацуші. Вони проводять так хвилину, оповиті ніжністю і легким тремтінням.

 

— А ще ти маленький збоченець, — шепоче Рю, все ще притискаючи Ацуші до себе.

 

— Вітаю, ти ставиш мене у незручне становище, — бурмотить Накаджима в його сорочку.

 

— Невже? Здається, це не я тут розповідав про Рашомон на скейтерському майданчику, — сказав Акутаґава і легенько здригнувся від сміху.

 

— Ти ніколи не дозволиш мені забути про це, правда?

 

— Я обіцяю використати це проти тебе не надто часто.

 

— Дуже розуміюче з твого боку, — награно сухо відповідає Ацуші і, вдаючи образу, підводить підборіддя на плече свого хлопця.

 

— Так і… — Акутаґава трохи обертається до нього, — ти все ще зацікавлений у цьому?

 

Ацуші, який майже безперервно тримав у голові цю ідею весь попередній тиждень, не думав, що зможе бути захопленим подібним питанням зненацька.

 

— Думаю, так і є, але це не має значення, якщо ти не зацікавлений.

 

— Якби ти спитав мене зараз, я дав би досить однозначну відповідь.

 

Одна з брів Ацуші піднімається вгору, і він повільно вислизає з обіймів, підсідаючи до Акутаґави віч-на-віч.

 

— Рюноске, ти хотів би спробувати? — Ацуші намагається тримати обличчя, але якби зараз у нього був хвіст, він би однозначно крутив ним з боку в бік.

 

— Так, я думаю, що ти розвіяв деякі мої страхи.

 

Ацуші нетерпляче ковтає. Вся одержимість цими думками останнім часом зараз перетворилася на один теплий згусток унизу його живота, викликаючи дрібне тремтіння.

 

— Тоді спробуємо.

 

♡

 

Заледь встигнувши домовити свої звичайні запевнення в тому, що вони обов’язково зупинять один одного за найменшого дискомфорту, Ацуші вже стягував свої штани на їхньому ліжку. Він залишився тільки в боксерах та футболці, під якою вже блукали довгі прохолодні пальці Рюноске. Ацуші не поспішає зробити все якнайшвидше, але в руках Рю він завжди трохи нетерплячий і можливо занадто податливий.

 

Він плавно сідлає Акутаґаву, тиском змушуючи його спертися спиною на подушки. Ацуші розстібає його сорочку і притискає гарячі поцілунки до блідої шкіри, від чого той починає вигинатися у його руках.

 

Ацуші любить догоджати. Він видає здавлений рик, коли йому вдається отримати деякі солодкі звуки від свого хлопця. Ацуші із задоволенням прикушує чутливу точку на його шиї, насолоджуючись віддачою тіла під собою. Він не так заведений згодою на втілення своєї фантазії, скільки оп’янілий відкритістю та довірою, завдяки якій вони ще на крок наблизилися один до одного.

 

— Ти відчуваєш, що робиш зі мною? — Рюноске відверто насолоджується виглядом свого хлопця на собі.

 

Ацуші відчуває навіть через шари тканини, які їх розділяють. Це дуже помітно.

 

— Вибач, — вінперепрошує з винуватим виглядом, насправді не маючи цього на увазі.

 

— Ти, о боже… — Акутаґава притягує його до себе у відчайдушному поцілунку. Цього разу він перевертає Ацуші на спину, поки той заплутує пальці в його темному, безладному від їхніх обіймів волоссі, легенько проводячи нігтями по шкірі голови. Він машинально схрещує ноги на талії партнера. Не розриваючи поцілунок,Ацуші стогне Рюноске в рот, поки той остаточно задирає його футболку, огладжуючи рельєф торса долонями.

 

Він неохоче відривається від губ Ацуші, щоб щедро, впевнено і неквапливо розцілувати бліду гладеньку шкіру там, де він знає, Ацуші особливо чутливий — за вухами, під підборіддям, коли той слухняно вигинається йому назустріч, піднімаючи голову. Під ключицями, соски, приділяючи особливу увагу кожному. Це змушує Ацуші бездумно бурмотати його ім’я, стискаючи волосся в руках і рухати стегнами назустріч.

 

Він проходить легкою доріжкою поцілунків по ребрах і простежує язиком западинку на животі, насолоджуючись відчуттям гнучкого тіла у своїх руках і обожнюючи кожним рухом усю цю ніжну шкіру. Стягує його спідню білизну і нарешті відсторонюється, милуючись виглядом виконаної роботи. Жадібний і розпашілий Ацуші перед ним — приголомшливе творіння. Розчервонілі опухлі губи, бліда шкіра, позначена натяком на синці в тих місцях, де Рю захопився найбільше, різко контрастує з темно-сірою гладенькою постільною білизною. Його член протікає і замазує живіт, футболка все ще задерта до шиї.

 

— Ти прекрасний, — Рю огладжує сильне стегно, що обіймає його, і спостерігає, як м’який рум’янець стає ще яскравішим від похвали. — Ти точно цього хочеш?

 

Ацуші тремтить від нетерпіння. Дихання важке, шкіра гаряча, очі прикриті. Обидва в майже повній темряві дивляться один на одного.

 

— Так, я хочу тебе, Рю, — він вигинається сильніше, подаючись на зустрічРюноске. — Будь ласка?

 

Щось у тому, що Ацуші сказав «тебе», не маючи на увазі лише Рашомон, остаточно розслабило розум. Ацуші хотів його повністю. Це допомагає.

 

— Тоді тримайся, тигреня.

 

Смуги від темної домашньої сорочки, яка була на ньому, повільно тягнуться до щиколоток Ацуші, коротко обвиваючи їх і розводячи трохи сильніше. Ацуші видає здивований вигук від відчуття шовковистого стискаючого тепла на чутливій шкірі.

 

— Ще, будь ласка, — він почувається таким відкритим і спраглим, коли темні смуги тягнуться по його ногах уздовж стегон, залишаючи на шкірі доріжку приємного хвилюючого відчуття нової текстури. Рашомон обвивається навколо його талії.

 

Рюноске так відверто розглядає його в цій податливій вразливості, його погляд пропалює шкіру. Він ковзнув рукою по перетягнутій талії хлопця, щоб відчути різницю в текстурах на дотик.

 

— Дуже добре, Ацуші.

 

Той заскулив так, ніби одного погляду та слів його партнера було достатньо для стимуляції.

 

— Ти так добре справляєшся, любий, — Акутаґава звучить по-котячому задоволеним. Той факт, що він може перетворити Ацуші на стогнучий безлад, фактично не торкаючись його руками, відчувається запаморочливо. — Тобі дуже личить, — він сидить на колінах між розведених ніг Ацуші, злегка масажуючи кісточку, близько до того місця, де Рашомон туго утримує його, не даючи звести ноги. — Я хочу підготувати це для себе, гаразд?

 

Ацуші стримався щосили, щоб не почати скиглити. Він дивиться на власні ув’язнені чорною матерією кінцівки, спостерігаючи за ними ніби збоку, відчуваючи абсолютну поглинаючу довіру до всього, що робить з ним Рю. Він слухняно рухається, коли той остаточно стягує з нього футболку та власні штани з себе. Акутаґава задоволено зітхає, притискаючи поцілунки до його губ і шиї, поки до його рук за допомогою ще однієї стрічки Рашомона не потрапляє лубрикант, який він щедро використовує біля входу Ацуші. Рюноске ще сильніше розводить його ноги, обвивши Рашомоном коліна. Вразливість, яку Ацушіне соромлячись йому надає, виявляється ще більш збуджуючою, ніж він припускав.

 

Тремтіння не вгамовується, є щось, що Ацуші знайшов для себе в цьому становищі. Бути відкритим, очікуючим, повністю підвладним діям іншого, коли той вирішує, як довго вони переходитимуть грань, і кожен рух виявляється в його розпорядженні — це вражаюче. Це вражаюче добре працює для нього.

 

Рюзадіює лише одну руку. Він торкається нею повністю відкритого перед ним Ацуші. І він розглядає так відверто. Перш ніж Ацуші встигає усвідомити, наскільки його заводить власне непристойне становище, пальці Рюноске знаходять точку.

 

— Господи-боже-мій, — він ховає лице в долонях, тоді як Рю так безсоромно дивиться на вираз його обличчя, і на те, як його пальці рухаються і щезають всередині, то розширюючи, то компенсуючи розтяжку стимуляцією.

 

— Я хочу бачити тебе… — темні блискучі смуги поповзли вгору по молочній шкірі, різко контрастуючи з нею поглинаючо-чорним кольором. — Мені так треба бачити тебе, тигреня, ти дозволиш?

 

Ацуші ледь чутно ахає, і йому здається, що це той момент, коли тяжкість збудження в його животі стане нестерпною і він ось-ось згорить від бажання. Чорні смуги кружляли над його зап’ястями, як дві морські істоти, що рухаються в товщі води, чекаючи дозволу.

 

Ацуші киває, дозволяючи шовковистому теплу обплести його руки, скріпивши їх разом над головою.

 

— Він потримає тебе розкритим для мене, гаразд, сонечко? — Рюноске припечатує поцілунком десь на ребрах Ацуші останнє слово, не припиняючи розтяжку, зводячи Ацуші з розуму і змушуючи тільки розкривати рота в безмовному стогоні. — Це те, чого ти хотів, любий? — його пальці тонко обводять чутливу точку всередині і, роздражнивши, вони тільки сповільнюються, змушуючи стегна Ацуші покриватися дрібним тремтінням. — Бути повністю розкритим для мене? — він облизує палець і проводить уздовж соска Ацуші, граючи, а потім стискаючи між подушечками, викликаючи не протестуючий, а лише задоволений тихий схлип і кивок.

 

Ацуші ледве стримує сльози від того, як всього одночасно багато і недостатньо.

 

— Прошу, мені це потрібно, будь ласка…

 

Рюноске слабо самовдоволено усміхається і не вимагає більшого. Він прибирає пальці, змушуючи Ацуші майже скиглити від втрати і неможливості зрушити з місця через тугі смуги, що огортають його кінцівки і талію, поки Акутаґава стягує свою білизну.

 

Він входить повільно. Величезна кількість лубриканту та розтяжка дозволяють йому входити майже в будь-якому темпі, але він заповнює його так тягуче повільно, притримуючи стегна і поступово втоплюючись, переносячи свою вагу на Ацуші, і починає рухатися.

 

Він добре його підготував, і його розмір здається вже досить звичним, але це відчутно, огортаюче, глибоко, ніби Ацуші відчуває Рюноске кожним сантиметром свого тіла. Притиснутим, приємно здавленим там, де Рашомон і вага тіла Рю оточує його, плавно входячи і виходячи з нього. Він дозволяє собі п’яніти від коротких звуків, що виходять з горла його хлопця, поки той виціловує, здається, все повітря з легеньАцуші, не припиняючи руху ні на секунду. Його тіло оживає як від ковтка повітря після тривалої затримки дихання. Рука Рю тягнеться вгору до зап’ястя Ацуші, звільняючи їх на ходу і переплітаючи його пальці з власними. Він цілує його лінію щелепи, вилиці, підборіддя, шию, насолоджуючись звуками, які витягає з нього з кожним наростаючим рухом стегон. Його руки, губи, його здібність— вони всюди, живі, тремтячі, змушують тіло оживати. Під ними Ацуші не відчуває невпевненості чи сорому за власні реакції. Він просто хоче більше, ще сильніше, ще непристойніше, і знає, що Рю дасть йому це.

 

— Я не думав, що ти такий розбещений, Ацуші, — Акутаґава вирівнюється, піднімаючи таз Ацуші, викручуючи стегна, знову входячи нестерпно повільно, влучно стимулюючи простату. — Такий голосний для мене.

 

Ацуші сильніше стискає ноги навколо стегон Акутаґави, самостійно насаджуючись до максимуму, можливому в такому положенні, зі слабкою усмішкою поглинувши стогін несподіванки свого партнера.

 

— Ти дуже гарний у своїй розкутості, Рю, — його вимогливий погляд і легковажну усмішку було просто розглянути навіть у напівтемряві, і як би сильно Акутаґава не хотів насолоджуватися ними нескінченно, його напруження вимагало розрядки. Він додає лубрикант на свою руку і оточує пальцями нужденний, протікаючий член Ацуші, погладжуючи його в ритм рухів власних стегон. Всього-нічого знадобилося для того, щоб перетворити усмішку його хлопця на потік безглуздих вигуків імені Рюноске і благань змусити його кінчити.

 

— Будь ласка, будь ласка, я хочу ще, будь ласка, не зупиняйся! — ледь розбірливо лепече Ацуші, і Рюноске рухає стегнами у відточеному жадібному ритмі, подаючись вгору, безперервно та безжально. Стогони, що стали криками вже кілька хвилин тому, були обірвані тим, що Рю практично занурює їх обох в оргазм. Їх затягло під тягучу теплу воду, з якої в жодному разі не хотілося вибиратися. Приголомшливі яскраві спалахи, задоволення,що раніше було до білого напруженим, розривається всередині кожного з них.

 

Тихі судоми відчуваються сильніше, поки Рю все ще всередині, він не може тримати очі відкритими, занурюючись у власні відчуття. Ацуші відчуває, що він на межі зверхстимуляції, і коли це стає майже боляче, Рю відпускає його. Він все ще всередині, але Рашомон плавно тягнеться вниз його тілом, повертаючись до господаря. Це був найправильніший момент для того, щоб послабити тиск і притулитися з поцілунком до спітнілої пульсуючої шиї Ацуші.

 

♡

 

Пересиливши себе і зморгнувши сон через кілька хвилин млявих поцілунків, вони вирушають у ванну, де Рю набирає для них воду і допомагає Ацуші зручно влаштуватися перед собою. Він акуратно обіймає його талію тавкладає підборіддя на його плече.

 

— Ти непогано пережив це, — Акутаґава з усмішкою цілує його волосся.

 

— Не знаю, мені здається, наслідки просто жахливі. Мабуть, мені доведеться проспати завтра до опівдня чи типу того… — награно скаржиться Ацуші, тихо сміючись і щільніше притуляючись до Рюноске спиною, навіть не турбуючись про те, щоб розплющити очі.

 

— Звучить як катастрофа. І воно того варте? — Рю м’яко погладжує смуги-мітки на талії Накаджими великими пальцями.

 

— Ще б пак… — Ацуші повертається до нього обличчям і залишає ласкавий поцілунок на лінії щелепи. — Дякую.

 

Акутаґава не відповідає, а міцніше притискає Ацуші до себе, дозволяючи йому кількахвилинний відпочинок у гарячій воді, перш ніж змити наслідки з них обох.

 

Ацуші почувається абсолютно задоволеним, поки Рю дбає про нього, ретельно намилює його шкіру, акуратно масажує місця, відзначені Рашомоном, і миє йому волосся своїм шампунем, залишаючи їм один запах на двох. Той ледь помітно муркоче, коли Рюноске акуратно проходить нігтями по шкірі голови, приділяє увагу місцю за вухами та гарячим чутливим точкам пульсу на шиї. Він навмисне заплутує пальці у волоссі, акуратно стискаючи так, що піна стікає по плечах і грудях, спускається нижче і утоплює пальці у все ще напружених м’язах, вдумливо розслаблюючи їх, насолоджуючись гладенькою шкірою під своїми долонями.

 

Зараз кожен сантиметр шкіри Ацуші під його ретельним наглядом, і це інтимно, хвилююче і дуже приємно. Ацуші намагається майже не дихати, щоб не заважати Рю доглядати його.

 

— Я був не зовсім чесний із самого початку, — Акутаґава змиває з Ацуші залишки піни, дозволяючи йому знову розслабитись на своєму плечі.

 

Той видає запитальний звук, спостерігаючи за своїм зап’ястям, яке Рю притискає до своїх губ для поцілунку.

 

— Я пам’ятав, що наснилося мені тоді, вперше. Я дійсно рідко пам’ятаю свої сновидіння, коли говорю уві сні. Але цей випадок – не один із них. Я не розповів тобі, бо був певен, що це може як мінімум перерости у ситуацію, де ти з’їдеш від мене.

 

— А чому це я повинен з’їжджати? Ми винайняли цю квартиру разом.

 

— Я зараз утоплю тебе, тигр, — фраза, що передбачає пряму загрозу, втрачає весь свій жах через те, що в цей момент Рюноске не припиняє ліниво цілувати внутрішній бік зап’ястя свого хлопця.

 

— Я був такий очевидний, що ти помітив натяки навіть крізь увесь цей страх?

 

— По-перше, це був не страх, а побоювання, — відповідає Акутаґава та ігнорує тихий сміх Ацуші. — По-друге, на роботі я трохи порадився з Чуєю, — він винувато відводить погляд, раптово зацікавившись бортиком ванни.

 

— Ти зробив що? — запитує Ацуші і підтягує до себе коліна, наче його застукали.

 

— Не думай, що я такий дурний, тигр. Я сказав, що хотів би піти з тобою на кулінарні курси, але в тебе не дуже добрі асоціації з їжею ще з притулку, і я боюсь, що тобі може не сподобатися. Але коли він після розмови з Дазай-саном заговорив зі мною настільки впевнено, переконуючи в тому, що тобі все сподобається, я вирішив ризикнути, поставивши на те, що твої натяки якимось чином можуть бути тим, про що я думаю.

 

— Не дуже добрі асоціації з їжею, —Ацуші обдаровує його поглядом. — Хто міг би повірити в це?

 

— У голові це звучало переконливіше, ніж на ділі. Але, на мій погляд, це не має значення. Здається, мене все одно розкусили.

 

— Мабуть, Дазай і Чуя справді чудові напарники, — пробурмотів Ацуші.