Коли це все почалось?
Напевно, з третього класу середньої школи. Перший раз вони побачились там. Кукі.. . Він був новеньким: сором’язливий, низенький, волоссям, яке стирчить, кольором чорного нічного неба та великими чорними очима, в яких було видно всесвіт.
Це не було кохання з першого погляду, Техьон навіть не здогадувався, що, запропонувавши сісти цьому хлопчику разом, його життя кардинально зміниться. В хорошу чи погану сторону – йому ще треба зрозуміти.
Як він усвідомив свою орієнтацію? Дуже просто. Після того фатального літа.
Flashback
Спека була неймовірна. Останні пару безтурботних тижнів і все, ви – випускний клас.
⁃ Все, все, Танні, ми йдемо гуляти, – промовив Те своєму маленькому другові. Вийшовши з двору та звертаючи до свого улюбленого парку, він почув того, кого не бачив усе літо.
⁃ Техьон, – такий знайомий, до болі рідний голос.
⁃ Кукіі, ми не бачилися майже усе літо, я вже встиг забути, як ти виглядаєш,- старший оглядає свого друга.
Дійсно, за це літо молодший змінився. Ні, він все ще залишався його Чонгукі, але його ріст та тіло.. . З того низенького та худенького хлопчика майже нічого не залишилось. Перед ним стояла вже майже доросла людина. Не той Кукі, з яким він був знайомий раніше. Але очі.. . Очі залишилсь ті самі. Техьон, як і раніше, бачив в них всесвіт.. . Свій всесвіт. Так Те зрозумів і свою орієнтацію, і свої зовсім не дружні почуття до Чонгука.
Я вернувся зі штатів ще у вчора, хотів зайти, але вже було піздно.Як ти?Як літо?Ми не дуже спілкувались ці місяця..Але в нас є декілька днів, щоб провести час разом-губ молодшого торкнулася посмішка.Посмішка по якій Техьон так сумував
⁃ Ти йдеш гуляти з Танні? Можна я складу вам компанію? – і знов та сама посмішка. Тільки тепер було видно його передні зуби, які робили Чонгука схожого на кролика.
⁃ Звичайно, Кукі, заразом розкажеш мені про свою подорож до штатів.
Двоє юнаків йшли до свого улюбленого парку, а по дорозі розмовляли про все на світі. Наздоганяли ті літні часи, які пропустили.
End Flashback
Ледве помітна посмішка торкнулася губ Техьона. Ті безтурботні часи у школі, коли здавалося, що все ще попереду, що світ дуже великий, а ти проведеш усе життя із твоїм першим коханням. Перше кохання.. Скільки почуттів та болі в цьому слові.
Flashback
Це все стало нестерпним. Він зрозумів, що більше не зможе приховувати своїх почуттів.
Вечірка з приводу першого вересня та початку нового навчального року. Техьон ніколи так не напивався, але був привід. Таким його і знайшов Чонгук.
⁃ Техьон, я тебе обшукався. Пішли, нас вже зачекались.
⁃ Чонгук, я.. Я так більше не можу. Можливо я мислю егоїстично, але ти маєш право це знати, – казавши це, старший майже не дивитися на Чона.
⁃ Хьон, ти чого?
⁃ Прошу, Чонгук, не перебивай мене. Те, що я скажу, буде для тебе шоком. Але якою буде твоя реакція – я не знаю. Чонгук, слухай. Я не пам’ятаю, коли це все почалось, можливо з того разу, коли побачив тебе, а можливо, коли ти почав ставати старшим, але це є. Я справді люблю тебе, але не як.. – договорити йому не дали, чужі губи накрили його власні, а мозок відключився, давши почуттям верх.
Те, що відчували зараз обидва юнаків, не можливо було описати. Техьон нарешті позбавився важкого тягаря, та впав у обійми людини, яку любив, а Чонгук зрозумів усе те, що відчував протягом багатьох років.Тепер все буде інакше.
End Flashback
Звичайне стало інакшим. Вони почали зустрічатися. Спочатку потайки, а потім, коли набридло затискатися по кутках, приховувати почуття, вони, взявшись за руки, увійшли до класу.
Тиша. Так клас їх зустрів. Звичайно, були й невдоволені, але у відкриту піти проти Техьона та Чонгука ніхто не наважився. Чому? Вони самі не зрозуміли. Здавалося, була повна ідилія, алюзія на щасливе життя.
Кінець навчального року. Постав вибір університету. Техьон мріяв про Сеул, про фарби та пусті білі холсти, які він обов’язково заповнить своїми почуттями. Чонгук мріяв про Америку, про кар’єру танцюриста. Південна Корея, Америка, мрії та двоє до без тями закоханих людей.
Flashback
⁃ Ти не розумієш, хьон! Америка – країна можливостей! Тільки уяви: з твоїми навичками малювання ти зможеш вступити до будь-якого університету. Можем навіть в один і той самий, тільки на різні факультети, – під час своєї промови, Чонгук багато жестикулював, чекаючи від свого хьона відповіді.
-Ні, Кукі. Це ти не розумієш мене!Америка твоя мрія! Не наша. Я майже не знаю мови, я ніколи не хотів там навчатися. Вже пізно подавати заявки туди.
Не зважаючи на невелику різницю в віці, Техьон розумів, що комусь треба поступитися не тільки своєю мрією, але й коханням..
⁃ Я дуже багато втратив через наші стосунки. Я частіше йшов на поступки. Тепер твоя черга. Піду пройдусь,- за молодшим зачинились двері.
У Техьона було обмаль часу. Купити квиток, забронювати готель на одну ніч та зібрати всі свої речі.
Боляче? Шалено.
Він справді його кохав. Молодший втратив більше через ці стосунки, ніж Техьон. Він втратив батьків, які не змогли змиритися з його вибіром. Те відчував через це себе винним, через нього Чон втратив сім’ю, але втратити мрію він не дозволить.
Усе іх сумісне життя умістилося у дві валізи. Оглнувши їх малу, але таку рідну квартиру, де всі речі розповідали про те, що тут живе пара: фотографії де вони виглядають по-справжньому щасливими; медалі Чонгука за перемоги в конкурсі; нескінченні олівці та фарби Техьона та картина. Картина, в яку старший вклав не тільки шалений час, але й усі свої почуття. Картина, де зображені лише вони та їх кохання. Двері Техьона зачинились.
End Flashback
Він розумів, що залишати все ось так неправильно, тому набрав Чонгука та попросив його приїхати, щоб розставити усі крапки над “і”
⁃ Те, пробач, пробач мені, прошу! Я такий бовдур.. Я не повинен був так казати, будь ласка, пішли додому. Ми все обговоримо, все вирішимо.
⁃ Ні, Чонгук. Ти був правий. Ти забагато втратив через ці стосунки. Америка, танці, Нью-Йорк — твоя мрія. І хто я такий, щоб її руйнувати? Я вирішив. Це – кінець, сонечко. Це був неперевершений рік, але все гарне колись закінчується. Дякую тобі за все. Ти був моєю найдорожчою та найближчою людиною та залишишся назавжди таким. Але я не маю права руйнувати твоє майбутнє, -закінчивши свою таку болючу промову для обох та взявши усі свої речі ,почав заходити до вагона.
⁃ Як ти не розумієш, Техьоні! Моє майбутнє – це ти! – він прокричав це так голосно, що люди почали обертатися.
⁃
Але старший вже зайшов.
Хвилина дві чи три. Гук не мав часу на роздуми. Він взяв та забіг за Техьоном у потяг: без квитка, речей, але шалено закоханий в цю людину.
⁃ Чонгук! Що ти робиш? В тебе нема квитка! А Амер.. – і знову. Знову йому не дали договорити. Ці рідні, вже не чужі губи накрили його власні.
Двоє парубків. Закоханих. До такого рівню, що їм усеодно на їхнє майбутнє.
Бо їхнє майбутнє – це вони.