— Є одна цікава річ, про яку я хочу розповісти тобі. Ти не проти, Ендрю? — почала Бетсі здалеку, беззвучно відпиваючи какао з улюбленої чашки. Ендрю подарував її ще на першому курсі під Різдво на знак, що надалі на їхніх щотижневих зустрічах він не буде мовчки вивчати інтер’єр.

 

Міньярд перевів погляд зі стелажу з книгами на Бі. У його світі це безперечно означало глибоку зацікавленість у тому, що відбувається.

 

— Знаєш, у нашу першу зустріч я не могла не помітити, що й визначальні, й захисні особисті межі в тебе побудовані дуже добре. Далеко не кожен здатний зробити таку роботу над собою самостійно.

 

— Мені не потрібна похвала, Бі, — безбарвний голос Міньярда, здавалося, анітрохи жінку не бентежив. — Нема різниці, що ти думаєш про це.

 

Питання виживання, а не схвалення — так простіше було описати життя Міньярда. Коли тобі необхідно за будь-яку ціну в стислі терміни поставити себе на ноги, в останню чергу ти думатимеш про сторонню думку.

Усвідомити себе. Базові цінності, принципи, установки та норми. Орієнтація зрештою. Йому знадобилися місяці, щоб змиритися. І вдвічі більше часу, щоб припинити асоціювати свої нахили з насильством та нездоровим домінуванням.

Захистити себе. Зшити клаптики тухлої плоті сталевими нитками, щоб при кожному кроці вони не вивалювалися з дір у грудях. Покрити панцирем ошмаття внутрішнього світу і не дати нікому більше наблизитись на відстань витягнутої ноги до меж допустимого. Стати тим, хто навіть візуально викликає гостре бажання відсахнутися і бігти стрімголов.

На кожному з цих етапів Ендрю ні на мить не замислювався, що про це може думати оточення. Хіба комусь до цього є справа?

 

— Що ж, здорово, що одного разу перемогла демократія, правда? — Бетсі посміхнулася. Міньярд хмикнув, дозволяючи ненадовго заткнути себе. — Всього лише хотіла сказати, що ти, Ендрю, проробив складну, але справді вартучу роботу. Наші зустрічі трохи пропрацювали форму, але зі змістом так чи інакше ти впорався сам.

 

«Так чи інакше» — розпливчасте формулювання, позбавлене криків розпачу, засохлої крові на тремтячих стегнах і незліченних ран з нерівними краями під просоченими сукровицею бинтами. Ендрю подобалося це формулювання, тому що згадувати чи визнавати існування періоду слабкості у своєму житті він не збирався. Справа навіть не в гордості, банально не хотілося робити і без того лайновий день ще лайновішим. Нічні кошмари, що виривають із сну посеред ночі, вже давно перестали його бадьорити на кілька діб уперед.

 

— Не «трохи», — кинув хлопець зсуваючи погляд трохи убік, де за головою Бетс висів годинник. — Ти допомагаєш.

 

Бетсі Добсон була першою людиною, чию компетентність, нехай і не без бою, зміг визнати Міньярд. Він упорався з усвідомленням себе самостійно, але саме Бі допомогла завершити процес м’яко. Це було схоже на його улюблені класичні мартінси. Ендрю носив їх, як прапор неприступності і твердості принципів, стираючи ноги в огидне криваве місиво. Так було і з прийняттям себе по всіх напрямках. Завдяки Бетсі Міньярд нарешті зміг відчути себе, як у розношених черевиках: захищено, але й органічно при цьому.

Бі не переставала говорити, що всі реакції Ендрю природні, і в них нема нічого поганого. Вона розклала по поличках і дала пояснення багатьом речам, розповіла, що таке особисті межі та як їх ефективно вибудовувати, допомогла докопатися до причин деяких дій, які він робив неусвідомлено. Бі, а ще цей старий-мудак-Ваймак, були першими, хто побачив у ньому не тільки монстра, який убив свою матір. Це не мало великого значення для Ендрю, не монстром його теж назвати виходило з натяжкою.

 

— Мені приємно, що ти так думаєш. Повернемось до теми? — жінка відкрито посміхнулася, і Міньярду навіть не хотілося бурчати про недоречне випрошування похвали. — Є одна концепція, яка чудово пояснює, чому деяким людям чужа тактильність.

 

— Інтригуючий початок, — Ендрю стік униз по дивану так, щоб тулубом майже лежати на м’яких подушках. Ноги роз’їхалися в сторони, приймаючи стійке становище, руки хлопець зчепив у замок, розглядаючи збиті кісточки. Нещодавній спаринг із Рене пройшов продуктивно, але з позначкою «травматично».

 

— Кордони пліч-о-пліч йдуть із захисними механізмами. Вони про несвідоме і зазвичай чесніше за будь-які слова, — Бі поставила чашку на стіл, натомість взяла блокнот, безсоромно щось малюючи на аркуші. Хмара? Квітка з нерівними пелюстками? — Якщо з разу в раз у наш бік спричиняється емоційне або фізичне насильство, перед усвідомленим «я повинен захистити себе від цього» йтиме мимовільна реакція тіла. Воно буквально відкидає будь-яке вторгнення навіть раніше, ніж мозок може обробити інформацію. Тому що вважає, що організм у стресі і вимагає повної мобілізації сил, доки не буде надана належна психологічна підтримка. Розумієш, до чого я веду?

 

Міньярд витріщався на свої руки з таким інтересом, наче криваві кірки на кісточках відкрили йому таємниці світобудови.

 

О, він точно розумів.

 

Напрочуд хороша пам’ять була його прокляттям з самого дитинства, тому в голові залишилося недозволено мало прогалин. Він пам’ятав надто багато пиздецю, по правді, щоб сподіватися повною мірою відчути себе… у собі. Він пам’ятав, як його дитинство скінчилося, перетворившись на нескінченний нічний жах, як його серце розбилося десяток, а то й сотню разів. Пам’ятав перше обдумане «мрії не збуваються», після якого стискати зуби, щоб не промовити ні звуку, було чомусь простіше. Мабуть вже не сподівався, що на його крик прибіжить міфічний рятівник.

 

Він пам’ятав сперму, що стікала по внутрішній стороні стегна. Пам’ятав, що одного разу його передпліччя перестало палити, як би він не водив по ним лезом. Що весь його світ зхлопнувся до однієї крихітної точки, що власний мозок послав його до біса, зневірившись вибратися з пастки. Тоді багато речей відбувалися самі собою. Перетворити комусь обличчя на суцільний синець, зламати пальці обох рук і приставити ніж до горла для надійності — все це могло робитися на повному автопілоті, навіть якщо темрява перед очима ставала щільною і непроглядною.

 

Неможливо не бути контрол фріком, якщо довгий час ти був скований по руках і ногах. Ендрю, що повернут на незалежності та автономності, обходив десятою дорогою прихильності і навіть стосунки з сім’єю будував на угодах та домовленостях. Тому що це все —нестабільно, не має справжньої цінності та права на довіру. Ніщо не має, адже навіть власний розум часом пасував перед реальністю та запускав програму саморуйнування.

 

— Розумію, — через пару хвилин відгукнувся Міньярд. Рух губ не був схожий на посмішку, але саме нею і був. Бі правильно думала, що йому сподобається.

 

Коли його голова ставала пасткою, коли не допомогала ні розмова з Бетс, ні пляшка віскі, ні усамітнення. Коли зображення перед очима пливло і темніло. Коли кров, що біжить по венах, заглушала будь-які інші звуки. Ендрю міг захищати себе навіть у погані дні — сама концепція цього лоскотала закривавлені шматки всередині.

 

— Тіло готове оберігати нас, доки дійсність не набуде стабільності. Воно любить нас, навіть якщо ми не готові відповісти взаємністю. Як думаєш, ти вже меншою мірою потребуєш цього? Твоє почуття безпеки стає стабільним? — ручка в пальцях Бетсі завмерла, жінка не приховувала свого інтересу. Міньярд одночасно і шанував, і ненавидів цю чесність.

 

— Серед лисів посередні історії життя не в пошані, ти ж знаєш, Бі. Пара вбивств за плечима, алко і наркозалежності, японська мафія, що тримає на мушці двох нападників і решту команди за компанію… Не найбезпечніше місце існування, хіба ні?

 

— Не пригадую твоїх занепокоєнь із цього приводу.

 

— Хто сказав, що я занепокоєний?

 

— Ти непослідовний, Ендрю, — помітила жінка з посмішкою. Міньярд пирхнув і з’їхав ще нижче диваном.

 

День у день навколо нього відбувалися події, і лише малу частину з них можна вважати умовно безпечними. Міньярд ні на секунду не зменшував пильності, тому що люди, ким би вони йому не припадали, не заслуговували на довіру. Вони всі — купка ідіотів із шилом у дупі, особливо його сім’я. І Ендрю тут, щоб захистити їх, тому він завжди напоготові.

 

— Твоє спілкування з Нілом продовжується в тому ж ключі, що й раніше? Це допомагає стабілізуватись? — Міньярд знав: рано чи пізно Бі заведе розмову на цю тему, але все одно напружився при згадці про чуже ім’я.

 

— Немає ніякого «це», — за звичкою відрізав Ендрю, але, згодом, додав: — Ми спілкуємося.

 

— Спілкуєтеся, — Бетсі кивнула, не закриваючи теми і не розвиваючи її.

 

Чортовий кролик. Варто зазначити, що саме в його дупі було не просто шило — цілий склад колючо-ріжучих предметів. Саме існування Ніла Джостена мало сильніше за все підривати спокій Ендрю. Чортова Бі. Знає, що жодна розмова довша п’яти хвилин не обійдеться без згадки Джостена. Ендрю тримав його в думках постійно так чи інакше.

 

«Так чи інакше» — практично кожну хвилину. Коли вони на полі, за обідом, на спарингах з Рене. Вночі, коли тишу розриває цокання годинника і тихе хропіння Кевіна. Вранці, коли сонячне світло падає на подушку поруч і робить руді вихори розпеченими та сяючими. У кафе, де Джостен замовляє навинос вафлі з шоколадом, полуницею та збитими вершками. На даху. На блядському даху, де чужий рот здається солодшим від тих самих вафель.

 

— Просто теплообмін, — брякнув Міньярд, закочуючи очі. Занадто емоційно для слова «просто».

 

Мимовільний незворотний процес. Він завжди відбувається у певному напрямку: від тіл із вищою температурою до тіл із нижчою. У тому, що між Ендрю та Нілом певно не існувало, був той самий принцип теплообміну. Палаючі живцем думки в голові Міньярда стикалися зі стійким холодом крижинистих очей, віддаючи жар, розпалюючи бажання в рудій голові і пленячи її.

Ендрю бачив це у своєму балакучому кролику. Бачив, як зіниці розширюються, як пульс прискорюється, а температура тіла стає вищою. Це відбувалося з Міньярдом, і ніколи з іншими. Решті слід відростити хребет, щоб отримати право навіть пробувати з ним тягатися.

 

— Нічого особливого, зрештою, температури тіл вирівняються.

 

— І теплообмін закінчиться? — продовжила Добсон з усмішкою. Начебто вона мала уявлення про те, що каже. — Думаєш, це неминуче?

 

— Я взагалі не думаю про це.

 

Він не думав, він напевно знав. У ті рідкісні моменти, коли Ендрю міг дозволити торкнутися себе, Ніл тулився до нього обережно, але відчайдушно. Він задихався, його світ перевертався догори дригом вперше не через ризик померти з хвилини на хвилину. Ніл притискав замерзлі пальці до загривка, заривався у світлі пасма і цілувався до вогню в легенях від нестачі кисню.

 

Ніл одного разу зігріється, і тоді Ендрю більше нічого буде йому дати.

 

— Я не змінюсь, — додав Міньярд. Не будь Бі — Бі, не простежила би зв’язок між сказаним.

 

— Ніхто не вимагає від тебе цього. Упевнена, спілкування з Нілом не могло розпочатися і продовжитись у тиску. Ти оберігаєш свої межі, — Добсон схилила голову, відповідаючи на похмурий погляд спідлоба. Сьогодні вони залізли досить далеко у їхній розмові. Ендрю міркував на цю тему досить довго, щоб дозріти для розмови. — І так само ніхто не каже, що зміни вже не відбулися. Це мимовільний процес, так? Ми не знаходимося у вакуумі, де температура залишається вихідною, на нас впливають обставини та змінюють гру.

 

— Ти говориш про якісь випадкові можливості.

 

— Це не випадкові можливості, Ендрю. Температури можуть вирівнятися лише за умов ізольованості від довкілля. Теплообмін не обов’язково повинен мати фіксовану точку закінчення.

 

«Але вона безперечно буде», — Міньярд подумки закінчив розмову і глянув на годинник. Залишилося кілька хвилин до кінця сеансу, і хлопець був певен, що не скаже більше жодного слова сьогодні.

 

***

 

«На даху. Не приходь» — відправив Ендрю ще ввечері. Джостен не підвів і не з’явився, тільки «ок» у відповідь написав.

Ендрю видихнув. Потім відкрив упаковку крендельків, схопився за пляшку віскі і уважно дивився вгору, поки світанок не зжер щільні чорнильні хмари. Заснути так і не вдалося, а ближче до шостої ранку вже й не було сенсу: за кілька годин Кевін обов’язково витягне Джостена на суботнє тренування. Отже, Міньярду теж доведеться йти.

 

Хлопець потер долонею обличчя, сподіваючись змахнути втому. Останнім часом йому не спалося, думки безупинно металися від в’єтнамських флешбеків про Балтімор до нагальних проблем. Вони, хоч і не були такими гострими, все ще залишалися животрепетними. Ендрю цілком готовий був визнати, що розбірки з японською мафією надихали його трохи більше, ніж перспектива копатися у своїй голові. Можна було, звісно, і не копатися. Можна, та ніхуя не можна, адже коли востаннє він дозволив собі розслабитися, глюк на ім’я Ніл Джостен вийшов з-під контролю і перетворився на реальність.

 

«Сніданок?» — з’явилося на екрані телефону на підтвердження його думок. По загривку проїхала зграя заблукалих мурашок, Ендрю зчесал їх коротко стриженими нігтями, залишаючи червоні сліди на шкірі.

 

Його напружував Джостен. О, можна було сказати, що він справді його ненавидів. Причин було так багато, що не вистачило б пальців обох рук, задайся Ендрю метою вести рахунок.

 

«Блядський кролик», — у животі зрадницьки забурчало, так що залишилося тільки скривитися на знак протесту реакціям тіла і піти до виходу. Дорогою до їхнього блоку єдине, про що хлопець думав — дотик губ зі смаком чого завгодно, що Ніл вибрав собі на сніданок. І за це він ненавидів Ніла подвійно.

 

***

 

Кухня була напрочуд порожня і затишна. Йому подобався ранок. Подобалася тиша, не роздерта ще дзвінким голосом Ніккі або зборами Дея. Подобалося, що Джостен зменшував звук телевізора до мінімуму, але не прибирав зовсім: монотонне бурчання ведучих ранкового шоу чудово перекривало побутовий шум.

 

— На столі, — голос спросоння переходив на хрип, Ніл прочистив горло і обернувся. Закислі очиська і синці під ними давали зрозуміти, що цієї ночі Джостену спалося не набагато краще за Ендрю. Хропіння Кевіна? Жахи? Ще одна панічна атака, від якої не вберіг? Міньярд не звинувачував себе, але чітко усвідомлював, що був єдиним, хто міг допомогти. Адже тільки він входив у зону довіри Ніла і при цьому розбирався в панічних атаках краще, ніж Джостен у злоєбучому ексі.

 

— Вафлі? — Ендрю закопався в крафтовий пакет, щурячись від аромату здоби та кави. Не вафлі — свіжі пончики в різнокольоровій глазурі. Кафешка, де вони зазвичай снідали, перебувала у чотирьох кварталах ходьби від гуртожитку. — Половина шостої ранку.

 

— Вранці бувають черги, — Ніл знизав плечима, прихоплюючи зубами свій паніні з лососем та авокадо. — Вони подають сніданки з четвертої ранку, ти знав?

 

Не знав і знати не хотів.

 

— Скільки ти спав? — Міньярд пірнув рукою в пакет, чіпляючи пальцями липкий від шоколаду кругляш. Ще гарячий, навіть пара йде. Ніл, мабуть, біг додому зі сніданком у зубах, щоб ця діабетична бомба з запалу потрапила до рук господаря.

 

— Дві, може, три години, — Нілу не треба було дивитись на Міньярда, аби зрозуміти, що той біситься. — Я в порядку. Кевін все одно не витримає ранкове тренування після вчорашнього.

 

— Скільки він випив?

 

— Пляшку горілки при мені, але навряд вона була першою.

 

— Ідіот.

 

— Та добре тобі, кожен справляється зі стресом по-своєму, — на екрані якийсь старий хрін різав кубиками куряче філе під прилипливу мелодію, від якої потім неможливо відбутися протягом всього дня. Ніл сидів за звичкою неприродно-нерухомо на краєчку дивана, жував свій сендвіч і вдавав, що говорить тільки про Кевіна. — Пройшло… кілька місяців, так? Звучить пиздецово, але вони з Ріко провели багато часу разом. Можливо у нього є привід сумувати.

 

Джостену, напевно, важко було зрозуміти хитру роботу людських уподобань, бо раніше це надто заземляло, позбавляло мобільності і могло стати проблемою. Тепер він сидів тут, у «норі», ніби щось нарешті змогло стати його якорем.

 

— Що ти насправді хочеш сказати? — Міньярд боровся з бажанням кинути щось важке в телевізор.

 

— Що тобі не обов’язково ночувати на вулиці, коли ти не хочеш нікого бачити. Можемо чергуватись.

 

— А решту куди дінеш?

 

— Не думаю, що справа в них. Мене достатньо, хіба ні?

 

Боже, блять, так. Його було достатньо.

 

— Шукаєш привід дати по сйобам, Ніл? — Ендрю сьорбнув каву і взявся за другий пончик.

 

— Ти сказав мені залишитися, — рівним голосом нагадав Джостен, нарешті переводячи погляд з екрану на Міньярда. — І я залишуся, Ендрю.

 

— Тоді в чому проблема? — питання не вимагало відповіді, Ендрю і так знав, у чому проблема. В кому. І Джостен знав, що він знав, саме тому їхній діалог був настільки безглуздим.

 

— Я залишусь, поки ти цього хочеш. Поки відповідь — «так», крім тих випадків, коли відповідь — «ні», — Ніл любив говорити його — Ендрю — словами, і це було нестерпно. Хотілося, щоб Джостен відвернувся, але той, як на зло, геть втратив інтерес до свого дебільного ранкового шоу.

 

— Як скажеш, — Міньярд пирхнув. Шкода, що псевдоспокій більше не спрацьовував.

 

— Ендрю, — Джостен залишив недоїдений сніданок на журнальному столику і зісковзнув з дивана.

 

Теплообмін.

Від тіл із високою температурою до тіл із низькою. Від чудовиська з вагоном психотравм до патологічного брехуна. Від гея, до одуру бажаючого свою галюцинацію, до демісексуалу, у своєму житті бажаючого виїбати хіба що ключку для ексі. Від Ендрю, що вручив повідець, до Ніла, який жодного разу цей повідець не смикнув.

Коли температури тіл вирівнюються, теплообмін припиняється. Температури вирівнялися б, зафіксуйся вони в точці, де Ваймак приперся до Мілпорта зі своїм чортовим контрактом. Якби Джостен не довіряв. Якби Міньярд не довірив.

Якби.

 

— Так, — Міньярд крутнувся на барному стільці так, щоб стіл залишився праворуч. Ніл виявився поруч моментально і безшумно, що не могло не тішити: чим менше звуків, тим більше шансів побути наодинці цього ранку. — Давай, Джостен.

 

Ендрю навіть сам собі не зізнавався, але йому подобалося давати Нілу трохи більше свободи та простору для дій. Його кролик був єдиною людиною, яка ніколи не сприймала те, що відбувається, як даність. Адже для Ендрю це не просто фізика чи сплеск гормонів, а титанічна праця, сплетена з пролитої крові, сліз, антидепресантів та алкоголю. Це — нескінченні нічні кошмари, підвищена тривожність і паніка, що часом накриває — і не видно жодної світлої плями перед очима. Це — бажання, що йде на противагу його холодній логіці та раціоналізму. Джостен розумів, що саме йому довірили, і цінував це як міг.

 

— Сикло, — Міньярд розсунув ноги ширше. Подумати тільки: Джостен не смів і пальцем ворухнути, якщо згода не була однозначною і стовідсотковою. Його руки трохи тремтіли, а зіниці розширилися крутіше, ніж під креком. О, він дійсно це цінував. Думка про це розпирала грудну клітку жаром. — Я ж сказав «так».

 

— Іди до біса, Ендрю, — Ніл притулився до губ раніше, ніж Міньярд встиг ляпнути щось ще, і мало не застогнав у голос від почуттів.

 

Сьогоднішня ніч була жахливою. Хоч Ніл не збирався тріпатись про це, полегшення приховати було складно. Воно читалося по плечам, що розслабилися, по задоволенному подиху і пальцям, що міцно стискали світлі пасма.

Він неначе боявся, що Ендрю зникне, і від цього хотілося істерично сміятися і битися головою об стіну. Тому що Ніл — єдиний, хто любив зникати без попередження. Єдиний, у кого ще був варіант вирівняти температури та припинити теплообмін. Міньярд не мав вибору з того часу, як він дозволив міражу стати дійсністю.

 

— Сикло, — повторив Ендрю, розтягуючи голосні. Він поклав руку на груди поверх домашньої затягнутої футболки і натиснув. Ніл покірно відсунувся, фокусуючи погляд на блондині. Долонею Міньярд проїхався вище: по ключицях, шиї, зворушеному легкою щетиною підборіддю. Губам. Ізмазаний глазур’ю палець ковзнув по нижній, Джостен відкрив рот на автоматі, впечатуючи в сітківку Міньярда, який виглядав зараз справді голодним. Ніби Ніл був чимось смачним, ніби Міньярд готовий його зжерти.

Ендрю ковзнув пальцем у рот, погладивши шорстку поверхню язика, Ніл м’яко обхопив першу фалангу губами. І тут Ендрю торкнуло по-справжньому.

 

«Тіло буквально відкидає будь-яке вторгнення навіть раніше, ніж мозок може обробити інформацію»

 

«Воно готове оберігати нас, поки дійсність не набуде стабільності»

 

«Твоє спілкування з Нілом продовжується в тому ж ключі, що й раніше? Це допомагає стабілізуватись?»

 

Він заліз у пащу Джостену, не замислюючись. Буквально без жодної думки, побоювання чи поганої асоціації. У його голові була приємна порожнеча, низ живота нив від спраги продовження. І він уперше дозволив Нілу трохи більше неусвідомлено, буквально кістковим мозком.

 

«Чортів… кролик», — Міньярд прилаштував вільну руку Джостену під футболку, якраз поруч із гумкою вільних спортивних штанів. Ніл схвально кивнув і, трохи наважившись, ковзнув язиком по подушечці пальця.

Перед очима майнула картинка, де Джостен з тим же благоговінням пестить язиком його член. Ендрю подавився повітрям, з ноткою легкого ахую визнаючи, що ця думка більше не здається йому маревною.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь