1

Малія Старк утомилася. Занадто багато уваги. Занадто багато контролю. Занадто багато роботи. Занадто багато обов’язків. Занадто багато очікування. І так мало себе. Так мало банального часу.

Останнє, можливо, й добре. Інакше було б дуже багато усвідомлення, висновків, болю. Відчаю.

Їй надто важко. Вона не виносить, не спить. Не може. Не виходить. Заплющує очі – і відразу жахає їх. Минуле мерехтить перед нею. Минуле кричить їй навздогін “Не зможеш!”. Минуле вистачає її за зап’ястя, не бажаючи відпускати. Минуле йде за нею. Воно прямо позаду. Воно прямо за спиною.

Замість сну чи відпочинку, вона чашками ковтає гірку каву. Вона ніколи не любила гірку каву. Вона ніколи не любила кави. А чи це вона? Чи вона зараз стоїть перед дзеркалом, хитро щурячи очі? Чи вона сьогодні ставила свій підпис на важливих паперах? Чи вона сьогодні 12 разів на день сказала Пеппер “все гаразд”?

Малія не помиляється, вона рахує. Не спеціально це виходить само собою.

Малія знає – звичайному життю настав кінець. Час Малії минув. Настала епоха Малії Старк.

Два роки – вона все ще не виносить. Вона більше не може. Більше нема сил. Нема сил бути.

І Малія вирішила зникнути.

***

-П’ЯТНИЦЯ, чому Малія не спускається? – Пеппер гріла руки об гарячу чашку з чаєм.

“Міс Старк немає в кімнаті”

– Вона не в кімнаті? – міс Поттс хмуриться, ставлячи чашку на стіл. – Де вона?

“Місцезнаходження не визначено”

Пеппер схоплюється з-за столу, швидкими кроками прямуючи до майстерні. Каблуки голосно стукають, а білясте волосся злегка розтріпалося. Вірджинія хвилюється. Вихідний, на годиннику вісім ранку, а місце розташування молодшої Старк невідоме. Щось трапилося? Її викрали? Ні не можливо. П’ЯТНИЦЯ б засікла. А якщо зламали систему? Ні, ІскІн повідомив би про це.

-Тоні, – здавлено вимовляє жінка, наближаючись до Старка.

-Пеппер? – Старк відривається від голограми, переводячи погляд на наречену. – Щось сталося? Ти трохи не вча…

-Малія пропала, – різко видихає Поттс. – Її немає в кімнаті, а П’ЯТНИЦЯ не знає її місцезнаходження. Де вона може бути у вихідний о восьмій ранку?!

-П’ЯТНИЦЯ, – суворо промовляє геній. – Коли Малія покинула свою кімнату?

Проходить кілька важких секунд: “З 23:45:35 до 6:30:21, у кімнаті міс Старк, камери були вимкнені”.

-Що означає вимкнені?! – заревів Ентоні. – Чому про це не повідомили мені?!

“Міс Старк попросила не повідомляти Вас, Босс”

-Вона відключила камери у своїй кімнаті? – Вірджинія вхопилася на руку нареченого. Але ШІ мовчав.

-П’ЯТНИЦЯ! Чому. Вона. Вимкнула. Камери?! – Старк був лютий. Вінка на лобі пульсувала, а ніздрі широко роздмухувалися, що здавалося, Тоні почне дихати вогнем.

“У доступі відмовлено”

-Що означає відмовлено, П’ЯТНИЦЯ? – схвильовано прошепотіла Вірджинія.

“У доступі до цієї інформації відмовлено”

Здається, Малія Старк змогла зникнути. Але чи надовго?

***

Каліфорнія. Чудовий штат, чи не так? Гучно сміючись і розкинувши руки в сторони, алеєю крокувала дівчина. Червоне волосся розвивало вітер, а білі кросівки весь час наступали в калюжу, розбризкуючи воду, через що поділ світло-коричневого пальта був намоклим. А їй, здавалося, начхати. Очі, кольору блакитної лагуни, дивилися на похмуре небо з надзвичайною радістю, з такою легкістю, наче Вона скинула з себе кайдани.

-Малія? – здивовано-сумний шепіт змусив дівчину обернутися.

-Вибачте, це Ви мені? – насуплено оглядаючи жінку цікавиться незнайомка.

-Боже мій, Малія, – все шепоче перехожа, а в куточках очей скупчуються сльози.

-Ми думали, що ніколи не знайдемо тебе. – Вона обертається на голос за спиною, бачачи двох дівчат – вони стоять, трохи посміхаючись.

-Ви, мабуть, мене з кимось плутаєте, – заперечує дівчина, відчайдушно махаючи руками у повітрі.

Але троє жінок дивляться на неї з полегшенням та надією. Десь на задвірках мерехтить гнів і нерозуміння. Вона відчайдушно шукає шляхи відступу, але троє оточили її колом, і виходу немає. Безвихідність. Вона відчуває це почуття знову, і їй хочеться провалитися під землю.

-Що ви тут робите? – приреченість перемішується з гнівом і сталлю, а очі відкрито показують почуття. Час все прояснити.

-Що? Ми шукали тебе цілих півроку, Малія! Де ти була? Тебе викрали? Ти не уявляєш, як я хвилювалася! – Пеппер хоче наблизитися, обійняти, зробити хоч що-небудь, але зі старківських очей хлюпає гнів, змушуючи лише відсахнуться.

-Навіщо ви шукали мене?

-Дивне питання, не знаходиш? – склавши руки на грудях, питає Романофф. – Ти пропала шість місяців тому у суботу, нікому нічого не сказавши і відключивши камери П’ЯТНИЦІ. У чому причини?

-О, невже Чорна Вдова хоче почути мою історію? Тобі з самого початку розповідати? – плюється отрутою Малія, невдоволено оглядаючи жінку.

-Тоді розкажи нам. Якщо в цьому є причина твого зникнення, розкажи нам свою історію, – раптом казати Червона Відьма, отримуючи презирливий “хмик” з боку дівчини.

-Я народилася 19 років тому. Мою матір звали Вікторія, і вона не любила мене. Їй було начхати. Думаєте, мені було до цього діло? О, і мені було начхати на це. У дитинстві, звичайно, я намагалася її любов отримати, потім це втратило сенс. А ше пізніше вона зникла, і раптом з’ясувалося, що мій батько… Даю три спроби. Ах, мабуть, це ж усім відомо! Мій батько Ентоні Старк, – виплеснула отрутою Малія. – І я жила з ним два роки.

-Ти втекла, Малія. Чому ж? – голос Вірджинії надломився.

-Я вмирала, Пеппер. Мені виповнилося лише 17, коли я відчула весь тягар життя. Я трималася, я усміхалася всім, окрім себе. Я не була в порядку, Пеп. Не була, розумієш? Я почала менше спати, поки не засинала лише на годину, якщо пощастить. Минуле йшло за мною по п’ятах, воно нагадувало мені про все. Все, що я так відчайдушно намагалася забути. А я намагалася забути все. Я намагалася повністю поринути в роботу, аби повною мірою не усвідомити всього. Це було б нестерпно. Так, ви з Тоні дарували мені любов та турботи вдвічі більше, ніж моя власна мати, але мені не хотілося цього! Це стало неможливим!

-Чому ти нічого не сказала мені? – Пеппер притиснула долоню до грудей. – Я допомогла б тобі! Я б…

-Ні! Ти не змогла б щось змінити! Я руйнувала свій розум на шматочки! Розбирала себе своїми руками! Я вбивала Малію, щоб створити Малію Старк. Я мала стати Старк. Я була зобов’язана. Повинна стати нею.

-Але тобі час додому, Малія. Тому що все змінилося, – Ванда дивилася в, до країв наповнені сумом, очі.

-Тепер тут мій дім, Ванда. Я вперше за два роки почуваюся живою! Я маю того, кого я люблю. В мене є друзі, так, їх мало, але вони є! У мене є щастя! – скрикнула Малія, стримуючи сльози. – Повертайтеся до Нью-Йорка. Розкажете ви про мене Тоні чи ні – ваше рішення, але я ніколи не повернуся до нього. Я ніколи не повернуся до Нью-Йорка. Усе. Епоха Малії Старк закінчилася.

Повисла тиша. До кісток пробирав холодний вітер, почав капати дощ, що недавно закінчився. Очі Пеппер, сповнені розумінням, смутком і щастям, дивилися в глибину блакитної лагуни. Мовчки стояли лише Ванда з Наташею, спостерігаючи за безмовним діалогом.

-Малія! – скрикнув хтось за спиною дівчини. Колишня Старк щасливо посміхнулася і різко обернувшись, “впала” в обійми дорого людини.

-Привітки, Піт.- Хіхікнув, дівчина залишила швидкий поцілунок на губах коханого.

-Пеппер? Що… – очі Паркера в нерозумінні заметалися від однієї жінки до двох інших, поки Малія не відсмикнула його.

-Я бажаю тобі щастя, Пеппер. Тобі та Тоні. У вас все буде добре і, до речі, я ж не остання його дочка, – Малія послала легку посмішку Вірджинії і пішла по англійськи з Пітером під руку, що все ще трохи перебував у шоці.

І троє жінок уважно спостерігали за парою, що віддалялася, доки зовсім не зникла за поворотом. Дощ продовжував дрібно крапати, десь вдалині гримів грім.

Епоха Малії Старк все ж таки закінчилася.

І Малія Старк все ж таки зникла.

Назавжди.