Тишу порушив звук відкритих дверей. Чонін затримав подих, утискаючись у стіну. Від відкритих дверей пролягла смужка світла. Червоне сяйво додало кімнаті ще більш загадкової атмосфери. Здавалося, зітхни трохи голосніше, і несподівано вигулькне маніяк із закривавленим ножем. Один удар – і ти вже труп, і це, якщо ще пощастить.
Скрип став гучнішим, і двері відчинилися ширше. Ось повільно з’явилася голова, а потім і підкачане голе тіло. Значить – Чан. Лише він любитель ексгібіціонізму в їхньому гуртожитку. Досі тримаючись за ручку, він перебіг поглядом по ліжках. Чи всі вже у своїх ліжках, година то не рання?
Сьогодні, що здивувало лідера, навіть не довелося нікого вкладати, усі вирубилися раніше, ніж почали співати перші півні, що було досягненням.
“Аби він не підійшов ближче”, – єдина думка, що билася в голові макне. Зайвих запитань чи невдоволення з боку лідера ніяк не хотілося.
Чан на секунди завмер, а потім прошепотів щось на кшталт «малюки» та «мило». Чонін скривився, ніколи він не розумів цієї батьківської опіки. Гаразд, іноді можна було і, можливо, дуже рідко – це навіть приємно. Але ж вони не діти, а Кріс ніби не бачить цього, хоч сам не набагато старший!
Ще раз оглянувши кімнату, Чан зачинив двері, і в кімнаті запанувала непроглядна темрява. Почулися кроки лідера, що пішов у бік своєї кімнати. Чонін все ще не дихав, і лише подушка, що прилетіла прямо в обличчя, змусила нарешті розслабитися. Пил, піднятий іншими хлопцями, що швидко покидали свої ліжка, потрапив у ніс, і Чонін чхнув.
– Будь здоровий – вип’єш сьогодні! — Фелікс радісно і злегка збентежено сидів на ліжку, хоча хитра усмішка раз у раз з’являвсь на губах.
– Ага, дякую! – Чонін закотив очі й почав поратися на заваленому різним мотлохом столі.
– Вам не здається, що це неправильно? – Синмін сидів, невдоволено склавши руки перед собою, мабуть, він єдиний, хто не поділяв загального збудження. – До того ж робити це в обхід хьонів? Вони ж можуть образитися!
– Мінні, ой, тьфу … Чиї труси?! – з-під ліжка почувся схвильований голос Джисона. Він стояв навколішки, практично повністю сховавшись під ліжком, і чимось голосно стукав. Повна відсутність світла анітрохи не бентежила його. – Вони це роблять постійно. О, моя шкарпетка з білочками! І не думаю, що вони хоч колись дізнаються… Ми ж це, акуратно!
Різкий пчих з-під того ж ліжка і гучне виття Джисона, що вдарився головою об металеву поперечину ліжка, були ніби грім серед ясного неба. Всі затамували подих, чекаючи на прихід когось зі старших, але з-за дверей не долинало ні звуку..
Фелікс поспішив на допомогу своєму бро і разом із Чоніном витягнув його. Діяти в темряві було складно, тому вони спочатку зіткнулися між собою, потім облапали Джисона, доки не впевнилися, що дорогоцінний скарб у їхніх руках цілий та неушкоджений.
Синмін лише закотив очі та ввімкнув ліхтарик на своєму телефоні.
– Дякую, – Фелікс усміхнувся і поліз до того на ліжко, адже знав, що, попри невдоволення, він їх ніколи не підведе, хоч і бурчатиме.
Чонін тримав у своїх руках причину сьогоднішнього занепокоєння їх ще не зовсім повнолітньої кімнати. Справжній український 60-ти градусний самогон. Принаймні, так було написано на подарунковій листівці. Макне вкотре здивувався винахідливості та оригінальності своїх фанаток. На листівці так і було написано: “Моєму біасику Чоніну, з глибокою повагою. PS В Україні такого багато, чекаємо з нетерпінням”. З іншого боку – пояснення, що це за еліксир, та як його краще вживати.
Спочатку Чонін не був у захваті та навіть злякався, але Джисон швидко переконав спробувати екзотичний напій. Проте хьони сказали, що не можна – це занадто високий градус для “малюків”. Особливо обурили жарти Чанбіна та Мінхо про дитячі суміші та сп’яніння навіть від виноградного соку.
Саме тоді Джисон і Фелікс вирішили збунтуватися та зробити по-своєму. Так пляшка потрапила до Синміна, який без проблем потай виніс та заховав її. На нього ніхто не подумає, а Чану сказали, що залишили серед інших подарунків під опікою стаффа. Більше про це ніхто не згадував, поки не настали довгоочікувані вихідні та шанс розслабитися по-справжньому, лише їхньою маленькою компанією.
– А закуска? – Чонін невдоволено водив поглядом по імпровізованому столі. Заповітна пляшка, чотири склянки та нарізані яблука. Слова із записки, що потрібно багато якісної закуски та «запивона», не залишали його розум. Яблуко – не підходило під цей опис. – Може, піцу чи м’ясо з холодильника принести?
– Я читав, що міцний алкоголь треба закушувати фруктами чи шоколадом, – Фелікс з виглядом знавця підсунув тарілочку ближче. – Яблуко – це ж і поживно, і смачно!
Дивлячись у це радісне й щасливе обличчя, було складно повірити, що він говорить про вживання самогону.
– Я в Австралії пробував текілу, і її закушують лише лаймом!
Джисон стукнув Лі по плечу і, приклавши руку до серця, театрально заломив брови:
– Що ти ще приховував від свого хьона?
– Та тихо ви! Я не збираюся сидіти тут до ранку, – Синмін знову був незадоволений, здоровий глузд підказував, що ця витівка з розряду “так собі”, якщо не “катастрофа”.
– Хьон має рацію, – Чонін потягнувся до пляшки й відкоркував її. Він уже зібрався наливати, але запах його зупинив, здавалося, лише від цього виникло легке сп’яніння. Але хлопці знову дивилися заворожено і були у передсмаку. Навіть Синмін зняв маску, і було видно, що він хоче спробувати «заборонений плід».
Наливши лише трохи, щоб покрило дно в склянці Джисона, макне хотів переходити до наступного, але був зупинений:
– Не жалій, а лий, щоб відчути щось! – Хан приклав шийку, і налилося ще стільки ж. Чонін нервово сіпнув рукою: видно, що цей хьон не звик розмінюватися на дрібниці. Іншим було налито стільки ж.
Усі стояли зі склянками в руках і почувалися невпевнено. Хтось мав почати першим, але всі мовчали, було незручно.
– Ну, і чого застигли? – Джисон знову взяв ініціативу в свої руки, іноді Чонін заздрив такій енергійності, здавалося, він у цій компанії єдиний дед інсайд. Хоча ні, Синмін з огидою нюхав вміст склянки та важко зітхав.
– Як там говорять в Україні: будьмо? – Фелікс підняв склянку і промовив останню фразу українською. Усі дивилися здивовано, тому довелося роз’яснити. – Я просто погуглив інформацію. Так що пийте!
Всі, ще раз переглянувшись, випили зі склянок одним махом. Секундну тишу перервало гучне мукання Джисона, з очей якого покотилися сльози. Він побіг до ліжка Чоніна, що було найближче, і почав кричати в подушку. Синмін, скривившись, висунув язик і дихав трохи збито. Фелікс задумливо рухав губами, начебто професійний сомельє, який намагається визначити сорт винограду.
Чонін не розумів до кінця, що відчував. Спочатку було приємно, але коли проковтнув, стало здаватися ніби стравохід підпалили. Закушувати не хотілося, лише запити. Хлопець відпив одразу половину пляшки мінералки, що вже була трохи теплою. Він не знав, хто і коли її тут забув, але був вдячний як ніколи.
Вже закручуючи мінералку тремтячими руками, він відчув у животі приємне тепло, і як загорілися щоки. Чонін був певен – вони зараз червоні.
Інші теж виглядали більш розслабленими й, здавалося, їхні очі блищали як зірки на небі або вогні нічного міста. Макне довелося потрясти головою, щоб нісенітниці не лізли в голову.
– Ну що, як самопочуття? – Фелікс трохи занепокоєно підтримував Джисона, що досі лежав головою в подушку.
– Як на мене, то надто переоцінено, – Синмін крутив у руках стаканчик і задумливо надкусив яблуко, після чого скривився і поклав його назад. – Чорт, у мене згоріли смакові рецептори.
Чоніна це чомусь розвеселило. Як і Джисона. Фелікс потягнувся до пляшки й знову наповнив склянки:
– Думаю, потрібно спробувати ще раз, можливо, вдруге буде краще, – ніхто не був упевнений у правильності такого рішення, але ставало все тепліше і не хотілося завершувати їхню маленьку тусу, до якої вони так довго готувались.
Тому випили ще раз і ще раз. У кімнаті ставало все тепліше і тепліше. Синмін пішов до вікна налаштовувати кондиціонер, попри те, що був жовтень, і той уже місяць як відключений.
Замислений Джисон крутив у руках склянку і говорив про дуже глибокі та сумні речі. Можливо, це була лірика чи щось філософське, але там проскакували слова англійською, корейською, тайською, японською і що дивно – українською. Синмін не знав, чому він розуміє половину, особливо українську та тайську, але це зараз було неважливо. Чонін, їх макне, що ненавидить обійми, сам тулився до Фелікса і робив еґйо з надією отримати ще більше обіймів. Фелікс був тільки радий. Хоча періодично він просив хлопців бути тихішим, а то ще хьони прокинуться.
Хьони, до слова, прокинулися вже давно й спостерігали цю трагікомедію. Чан спочатку рвався вкласти дітей спати та відчитати, але Хьонджин тримав його в обіймах і сміявся, в той час як Мінхо з найсерйознішим виразом обличчя знімав усе на камеру, щоб потім мати докази.
Але через погане освітлення картинка була неповною. Тому Чанбін спокійно ввійшов до кімнати й увімкнув світло. Мінхо не втримався і заржав, коли ніхто з макне-лайн навіть не звернув уваги.
Ранок почався ближче до вечора. Чонін стояв біля стіни й боявся вдихнути. Все його тіло було напружене. Двері в кімнату зі скрипом відчинилися, і він мимоволі втягнув повітря. Це була помилка. Запах вечері, що замовив Чан, вдарив у ніс. Ще ніколи макне так не бігав у бік ванни. Адже крім нього було ще 3 претенденти…
Додати до улюблених