Скорпіус Мелфой стояв біля колони в залі Гоґвортсу і спостерігав за спробами Пенсі Паркінсон підкотити до його молодшого брата. За словами Драко ці її спроби почалися ще на четвертому курсі, уже сьомий, цікаво, коли їй усе таки надоїсть?
Хлопець став роззиратися навколо, він був високий та мязистий з світло-голубими подекуди сірими очима, коротке світле волосся та гострі скули, типовий Мелфой, хіба що з менш явною упередженістю на рахунок маглонароджених.
Не побачивши нічого цікавого, блондин звернувся до свого товариша.
– Думаєш ми правильно зробили, що прийшли на цю псевдо тусу Дамблдора? – гукнув він Сильвію.
Вони були найкращими друзями ще з першого курсу в Дурмстранґу, обоє приїхали туди на навчання з Англії, тому швидко знайшли спільну мову. Їхня дружба перевірена роками, він, напевно, рідному брату довіряв менше, ніж цьому, потрібно признати, роздовбаю.
Сильвій чистокровний чаклун з не такого відомого, проте не менш бідного, ніж Мелфой, роду Ретліф. Чорне волосся та карі очі, мязиста статура та веселий, бунтівний характер. Хлопець любив дороге вино, пригоди на п’яту точку та красивих дівчат, ідеальний друг для старшого сина Люціуса Мелфоя, чи не так?
– Чесно? Краще б ми уже навідалися до якогось маглівського клубу, тільки подумати, у них тут навіть алкоголю нема. – невдоволено видав брюнет сьорбаючи пунш.
Скорпіус усміхнувся.
– Зато тут безліч красивих дівчат.
– Так, з однією маленькою поправкою. Тут безліч красивих, НЕПОВНОЛІТНІХ, дівчат.
– Коли це тебе зупиняло? – закотив очі блондин.
– Сьогодні? – похитав скептично головою Сильвій. – Ну чесне слово, ніякої веселухи, і на що тільки надіється Дамблдор організовуючи ці заходи?
– Він сподівається зменшити категоричність чистокровних до маглонароджених. – видав серйозно Скорп.
– Танцями?! – вигукнув сердито й похитав у повітрі руками.
– Сам в шоці.
Дамблдор завжди славився дивакуватістю, проте цього року вона вийшла за межі. Він звелів кожного місяця проводити “танцювальні бали”, задля примирення різноверствих чаклунів, насамперед чистокровних та маглонароджених, саме тому, потрібно зазначити, тут і бути присутні ці двоє. Доповненням до незрозумілого розпорядження було заохочення учнів, запрошувати на ці заходи друзів та знайомих, не лише з Гоґвортсу.
Як пов’язані танці й так зване примирення, не знав ніхто, але накази директора не звикли обговорювати, тому вчителі смиренно приступили до підготовки. І от, другий тиждень навчання, а у замку вже лунає музика й паркет блистить у гамі яскравих кольорів.
– Ну, не все так погано, – намагаючись розтормозити друга почав Скорпіус. – давай може познайомимося з якимось дівчатами, пригостимо їх, ну а далі, сам знаєш. – хитро посміхнувся хлопець показуючи другу білосніжне ікло.
– Ага, ти он з цією замутити можеш, – раптом видав Сильвій вказуючи головою на якусь кучеряву дівчину. – тобі ж подобаються шатенки.
– Подобаються … – протягнув блондин оцінюючи дівчину поглядом.
Доволі красива, принаймні зі спини. Довгі ноги, тонка талія, каштанове кучеряве волосся. Вона була одягнена в коротке червоне плаття і підбори такого ж кольору, на яких трималася доволі невпевнено. Нащо ж тоді одягала?
– Так, нічогенька така, але я ще не бачив лиця. – додав повесилівши хлопець і, одразу ж, зустрівся з карими очима незнайомки.
Дівчина здивовано закліпала довгими віями розгублено витріщаючись на нього у відповідь. А він тільки ширше розтягнув хитрий оскал на лиці.
Чимось вона усе таки його зачепила, чи то абсолютно невинним виглядом чи то глибиною очей, проте щось у ній його притягувало й не зумівши побороти цей магніт він рушив в її сторону.
Пограємо, відьмо?