Увага! Фанфік є перекладом, всі авторські права належать NeverHadThePlot з оригінальним текстом можна ознайомитись на АО3, дякую.
— Нумо, друже, скажи хоч щось, — благав Джеймс, усівшись на ліжко перед Сіріусом.
Сіріус моргнув і трохи скривився. Він був у Поттерів вже третій день і досі не промовив ні словечка. Так він виживав в своєму домі. Схиляй голову, мовчи, взагалі не існуй. І ось він зробив помилку, відкрив рота, не стримався і вони висловили своє невдоволення на його шкірі. Він втік, і тепер має бути тихим, щоб не розчарувати ще й Поттерів.
Джеймс зітхнув, спостерігаючи за тим, як Сіріус знов згорнувся клубочком і провів рукою по своєму волоссю.
— Добре, можеш не говорити, ми обидва знаємо, що тут я можу працювати за двох, — Джеймс примушено посміхнувся, губи Сіріуса смикнулися у відповідь, а в очах затремтів легкий вогник, — Хочеш зіграти в шахи?
Посмішка Сіріуса стала ширшою і він кивнув. Джеймс з полегшенням зістрибнув з ліжка й побіг за набором.
— Ти будеш білими чи чорними? — спитав він, нащо Сіріус тільки підняв брови. Джеймс пирхнув, — Це несправедливо, ти завжди обираєш білі! — слова ніколи не були потрібні їм для спілкування.
Сіріус тільки смикнув плечима.
— Ну і хай, ти все одно завжди мене обіграєш, — занив Джеймс, від чого Сіріус беззвучно засміявся.
Вони грали вже п’яту партію, коли прийшов Римус.
— Лунатику! — вигукнув Джеймс, підхоплюючись на ноги і кидаючись на друга з обіймами, — Я рад, що ти зміг прийти, мені вже набридло йому програвати.
— Привіт, Сохатий, — привітав його веселим голосм Римус і обійняв у відповідь, — Привіт, Сірі, — сказав він одразу після того як Джеймс відпустив його з обіймів.
Сіріус трохи ворухнувся, нервово підтягнув ноги до грудей і помахав йому в відповідь. Рімус насупився, але говорити нічого не став.
— Так чим ви, хлопці, тут займалися?
— Ну, цей ледарюга сьогодні спав весь день, сказав Джеймс, застрибуючи назад на ліжко і скуйовджуючи Сіріусу волосся, на що той невдоволено пхнув його руку, — Так що я вирішив почати писати домашку по Зіллям… я і робити домашку! Ну, а потім ми розіграли декілька партій в шахи, коли він нарешті прокинувся.
— Ти часом не захворів, Джеймс? — спитав Лунатик, перевіряючи рукою температуру Сохатого, який сидів поруч з Сіріусом, — Робити завдання на канікулах?
— А що? Мені було нудно, — жалівся Джеймс, — А ти чого так довго їхав?
— Наш камін зламався і мамі довелося везти мене цілу годину до найближчого громадського, сказав Римус, автоматико обіймаючи Сіріуса за талію, коли хлопець притулився до нього з боку. Це було тим, що вони обидва звикли робити коли іншому було погано.
— Відстій, чувак. А чого твій батько просто не трансгресував тебе?
— Він був на роботі коли я отримав листа, — відповів він, після повертаючись до Сіріуса, — Як ти?
Сіріус знову смикнув плечима і прикуси губу. Римус відвів погляд щоб перехопити короткий спалах занепокоєння в очах Джеймса і відчув як всередині нього все неприємно стислося.
— Я тобі не вірю, тримаю парі, що компанія Джеймса зводить тебе з глузду.
Сіріус посміхнувся, коли Джеймс заперечив:
— Ей, щоб ти знав, моя компанія була просто прекрасною.
Ці двоє продовжували жартувати один над одним, поки Сіріус розслабився в руках Римуса. Голоси друзів ввели його в несвідомий стан, де він був в безпеці, знаючи, що вони тут, що вони захищатимуть його.
Через деякий час він прокинувся від їх тихого шепотіння, усвідомлюючи, що він досі лежить на грудях Римуса і що чиясь рука розчісує його волосся.
— Як він насправді?
Він почув, як Джеймс зітхнув.
— Я не знаю. Він взагалі нічого не говорить, не промовив жодного бісового слова за весь час. Єдиним звуком, що він видав був крик від нічних жахів. А сьогодні зранку налякав мене до смерті, я спустився вниз попити води, а коли озирнувся він стояв в мене за спиною. Я ніколи ще не бачив, щоб він так тихо пересувався.
Сіріус відчув, як рука Римуса трохи стиснулася навколо нього.
— Знаєш, коли мене вкусили я на якийсь час перестав говорити. Я вірив, що якщо вовк не почує мене, то не повернеться, не буде знову мучити мене.
— Думаєш, що з ним зараз теж саме? — обережно запитав Джеймс.
— Не знаю. Але можу уявити, що єдиним способом не привертати до себе увагу в тому домі для його була тиша.
— Лунатику… я… Що нам робити? Я ненавиджу бачити його таким.
— Я також, — Сіріус відчув, як його живіт скрутило від почуття провини за те, що він змушує своїх друзів хвилюватися, це було неприпустимо, — Думаю, ми просто повинні поводитись як раніше і сподіватися, що він також скоро почне. А якщо ні, нам доведеться вивчити мову жестів або щось таке, — тепла спокійна усмішка завмерла на обличчі Сіріюса, його гріла думка про те, що вони підуть на все заради нього.
Він позіхнув, що змусило хлопців перервати розмову, сів і потер очі.
— Раночку, спляча красуня, — привітав його Джеймс, на що Сіріус показав йому язика.
— Хлопчики, чай готовий! — покликала їх зі сходів місіс Поттер.
Джеймс в ту ж мить кинувся до дверей. Сріус натомість тільки закотив очі, підповзаючи до краю ліжка, його суглоби досі боліли від втоми. Римус відсунув свою руку і допоміг Сіріусу піднятися, знаючи, що через травми тому буде важко ходити.
Сіріус стиснув руку Лунатика в знак подяки і використав її, щоб встати і піти.
— Все гаразд, Сірі, ти робив це для мене безліч разів, — мовив Римус, чудово розуміючи, що саме означало це стискання руки.
Сіріус усміхнувся і машинально поцілував Лунатика в щоку, коли то допоміг йому спуститися по сходах. Очі Римуса трохи розширились, проте він вирішив промовчати.
— Щось ви затихли, — підмітив містер Поттер, підозріло прижмурившись, коли вони ступили на кухню, — Чим ви там займались? — він отримав занадто багато листів від голови їхнього факультету, щоб переконатися, що мовчання було передвісником поганих новин саме від цієї групи хлопців.
— Нічого! — викрикнув Джеймс, плюхнувшись на стілець позаду батька, — Сіріус просто знов заснув!
Сіріус опустив погляд на стіл, боючись привернути на себе увагу. Лунатик фиркнув і умостився поряд з ним.
— Ти занадто багато базікаєш, Джеймс. Не кожен спроможний вислуховувати, як ти без зупинки розповідаєш про те, які неймовірні очі Еванс.
— Еванс? Хто це, Джеймс? — спитав містер Поттер.
Джеймс густо почервонів, а Римус і Сіріус лише змовницьки переглянулись.
— Ніхто, пап, — пробурмотів Джеймс.
Сіріус здивовано підняв рови, в той час як Римус голосно крикнув:
— Ніхто! Вау, щось для «нікого» ти дуже багато часу проводиш у своїх мріях про неї, Сохатий.
Містер Поттер хихикнув, а Джеймс почав заїкатися.
— Я… Ти… Замовкни, Лунатику.
— Зраз саме час завести собі дівчину, Джеймс, — сказав містер Поттер, підморгуючи Римусу і ставлячи тарілку на стіл.
— Вона не моя дівчина! — заперечував Джеймс, тихо додаючи собі під ніс ледве чутне «поки що» і змушуючи всіх засміятися.
— Ось ти де, милий, — сказала місіс Поттер, підсуваючи тарілку Сіріусу і погладжуючи його по голові. Він відправив їй вдячну посмішку, і вона стиснула його плечі.
Вони всі взялися за вечерю, під час якої Поттери балакали з Римусом, а після посміювались над Сіріусом, який мало не клюнув носом в свою тарілку.
— Ні, ти просто не можеш бути знову втомленим! — заскиглив Джеймс, на що Сиріус тільки звинувачено схилив голову.
— І ти був би втомлений, пробігши пів країни, Джеймс, — сварила його місіс Поттер.
— Хочеш, щоб я допоміг тобі піднятися сходами? — Перепитав Римус, але Сіріус прикусив губу, дивлячись на його майже не з’їдену вечерю, — Нічого, я можу доїсти пізніше, — запевнив хлопець, читаючи цю невпевненість. Сіріус кивнув і відсунувся від столу, дозволяючи Римусу допомогти йому.
Вони одразу пішли в гостьову кімнату, де зупинився Сіріус, і Римус допоміг йому забратися на ліжко, сівши у його колін по верх ковдри.
— Сірі? — Сиріус підняв на нього очі, Римус сумно посміхнувся, — Я знаю, що ти не хоче говорити про те, що сталося. І це нормально, я зрозумію, якщо більше ти ніколи не промовиш ні звука. Хоча це було б дуже прикро, мені так подобався твій сміх, — губи Сіріуса скривилися в гіркій усмішці, — Я хочу, щоб ти знав, що не дивлячись на все це я ту, я поруч з тобою, добре? І я знаю, ну, що ти тут в повній безпеці, — він взяв його руку і стиснув, і СІріус відчув, як на його очах затремтіли непрохані сльози, — Я припускаю, що ти не хочеш розмовляти бо це завдавало тобі біль, але, знаєш, ми звикли до того, як ти відповідаєш, і насправді нам все одно, я майже впевнений, що Джеймс це навіть підтримує. Та й Поттери вже так призвичаїлись до Джеймса, що жоден шум від мене або тебе не зможе потурбувати їх.
Сіріус фиркнув від сміху, від чого сльози почали стікати вниз по його щокам, і Лунатик одразу же притягнув його в обійми, дозволяючи безконтрольно ридати в його сорочку.
— Я поруч. Я знаю, що ти не в нормі, Сірі, але все налагодиться, обіцяю.
Сіріус вхопився за нього і кивнув йому в груди. І тоді Римус замовк, просто міцно його обіймаючи і тихенько захитуючи, поки він не заснув в його руках.