1

Після того як Леді Баг перемогла ще одного злодія в Парижі настав вечір.

Хлоя сиділа на криші готелю і дивилася на зорі які з кожною миттю ставали все яскравіші. А небо ніжно переливалося з рожевого в темно синій. Прохолодний вітер поступово охолоджував літню спеку.
Блондинка сиділа на гамаку і листала сторінки книги. Цю книгу загубила Марінетт в школі.
-Ось же незграбна дівчина. – сказала Хлоя переводячи погляд на портфель Дюпен-Чен. В поспіху дівчина забула свій портфель. Тяжко видихнув, Буржуа випила кави. Було так добре, що не хотілося нічого робити. Лінь так і перла.
-А ти знала, що чужі речі не можна брати. – сказала незнайомка.
-Ам… я і не брала. Просто почалася тривога, а Марінетт кудись зникла. Ось і взяла її речі щоб ніхто інший не забрав. – сказала блондинка і повернулася до незнайомки. Леді Баг посміхнулася і обійняла блондинку.
-Я переживала за тебе. Тоді я думала, що тебе забрали мурахі. – сказала Леді і подивилася на дівчину, в її голубі як небо очі.
– Ну в мене все добре. Я чекала поки ти прийдеш. Квін Бі допомогла б швидше. – сказала Буржуа.
Вона міцно прижалася до героїні. Та в відповідь теж її обійняла.

Сонце майже сіло і Хлоя була наче принцесою в проміннях сонця яке ось зайде за горизонт і побачать його лише завтра.
-Пробач, але Зоя була ближче. І вона… – не договорила Леді.
-Зоя! Невже… вона краще… за мене. Так.. я розумію… я не краща була… Але я готова змінитися. – сказала Хлоя зі сльозима на очах. Солоні каплі скользили по гарячим щокам блондинки. Героїня перетворилась і Марінетт ніжно витерла сльози Хлої і поцілувала в лоб.
-Пробач. Але з кожним разом акуми все небезпечніші. Я переживаю за те, що можу не в слідити і втратити тебе. – сказала Дюпен-Чен. Хлоя подивилася на кохану і взяла її за руку.
-Але ти ж обіцяла. Ти ризикуєш своїм життям, а я маю сидіти тут склавши руки. – сказала дівчина. Вона дивилася в очі героїні.
-Хлоє… Тобі личить бути без макіяжу. – усміхаючись сказала дівчина.
-Марінетт. Ти відхиляєшся від теми розмови. – похмуро сказала Хлоя. На це Марінетт ніяково посміхнулася і покрилася рум’янцем.
Дівчата мовчали бо не знали про, що далі розмовляти. Хлоя дивилася на сонце яке вже сіло і тільки тонка лінія біла видна. А Марінетт дивилася на місяць який не поспішаючи підіймався на небесний трон. Ось Дюпен-Чен зібралася з силами.
-Хлоє… Пообіцяй, що ніколи не будеш гніватися. Твоя посмішка дуже гарна і цінна для мене. Я не хочу втратити ні її, ні тебе. – прошепотіла Марінетт в губи Хлої. Вона ніжно поцілувала свою дівчину. Обоє почали міцно обійматися і насолоджувалися цією прекрасною миттю.
-Обіцяю. Але я буду сміятися ЛИШЕ ДЛЯ ТЕБЕ. – сказала блондинка виділяючи останні три слова.
-Не знала, що ти любиш читати. Ти така мила була коли читала. – сказала синьо волоса.
Дівчата лежали на гамаку і дивилися на зоряне небо.
-Просто вирішила поцікавитися чим ти займаєшся, що любиш читати. – Відповіла блондинка.
-Хм… Ти ж і так знаєш про мене все. – відповіла Дюпен-Чен обіймаючи Буржуа.
-А хто ще знає, що ти Леді Баг?
-Крім тебе більше ніхто. – сказала синьо волоса.
Прохолодний вітер обійняв пару своїми холодними пасмами. Від цього Марінетт трохи поморщилась від холоду. Хлоя це помітила і дістала ковдру в клітинку. Окутавши свою кохану і себе вони дивилися на небо. І іноді переглядалися і посміхалися.