— … а все було добре.
Дитинство
Я завжди був один. Мати змушувала мене спілкуватися з Кач-чаном. Але робити цього зовсім не хотілося. Звичайно, я перекидався з ним парою фраз, але на цьому наші бесіди закінчувались. Ні йому, ні мені, не дуже було приємно проводити час один з одним. Тоді я вже думав, що все.
Думав, навіть сподівався, що Інко Мідорія – моя мати, перестане шукати мені друзів, які по черзі звалювалися на мою чорну із зеленим відтінком маківку. Однак це був лише початок. Початок мого буття у такому гнилому світі, як цей.
Я стояв біля вікна моєї кімнати. Мені було сім і три роки тому я дізнався, що в мене немає причуди.
До мене постукали до кімнати, а я відповів, що не замкнено. Двері неприємно скрипнули, а по той бік стояла моя мати і ще один хлопець, років шістнадцяти. Він не реагував і байдуже дивився на мене.
— Знайомся, це твій старший брат – Тойя і, відтепер, Мідорія! — захоплено сказала вона тоді й посунула його до мене.
Інко швидко пішла і голосно зачинила за собою двері. Ми переглянулися і я запропонував йому сісти на моє ліжко, поки я сидів би за столом. Говорливим він не був, це я зрозумів ще дивлячись у його порожні блакитно-бірюзові очі, в яких не було видно зовсім нічого. Я захотів запитати його про його причуду, а він у свою чергу неохоче поділився і навіть показав її! Вперше мої очі спалахнули не дитячим інтересом. То був синій вогонь. Він був.. просто чудовий! Я вивчав причуди героїв, просто знаменитих людей, але такого гарного вогню не бачив ніколи.
Незабаром я почав приділяти йому увагу, своєму братові. А він намагався допомогати мені. Я навіть почав вести блокнот «Хоббі Тойі Мідорії», де були написані захоплення мого старшого брата:
1. Малювання. Тойя дуже любить малювати. Особливо природу. Коли я в нього запитав – чому саме вона? – Він тільки посміхнувся, і сказав, що ти ніколи не знаєш, чи зможеш насолодитися її красою завтра. У Тойї добре виходило, що я навіть вішав декілька його картини до себе в кімнату.
2. Тренування. Тойя справді любить фізичні вправи – для нього це, як не вмитися вранці. Він вважає себе брудним, якщо хоча б не зробив елементарних сто підтягувань та стільки ж віджимань. Я часто спостерігав за ним, після чого він просто кликав мене до себе, і ми разом займалися його щоденним розпорядком.
3. Лиходії. Тойя особливу увагу приділяв новинам про ту чи іншу подію, де з’являлися лиходії. Він став поважати сильних, хоча вони й робили не те, що прийняте суспільством. В якомусь роді в нього був такий же зошит про слабкості і сильні сторони лиходіїв, тільки ось тримав усе це в умі. Так, якось і з’явилося нове правило: увечері я розповідав про нових героїв, їхні сили і слабкості, а Тойя робив те саме, тільки про противників тих самих героїв.
Все саме якось вийшло. Ми зблизилися і стали майже як рідні брати! Хоча саму разницю я не зможу відчути.
Я все також займався з ним фізкультурою, обговорював лиходіїв та героїв та любив дивитися якісь фільми. Щоправда, виходило це трохи дивно. Я завжди передбачав дії персонажів, і це зараз не про «типові відносини підлітків» або «просто тупі персонажі». Зовсім ні.
Ми обоє любили трилери, постакаліптику, а також детективи. Ми робили з Toйєю ставки хто вбивця. Зазвичай вигравав старший та інколи я. Але там, де персонажі шукають плану порятунку, мені не було рівних, за словами Тойї. Коли я вперше передбачив усі дії, він подивився на мене здивованими очима і запитав, чи дивився я фільм. Я заперечливо похитав головою, а потім він потріпав мене по голові.
— З тебе вийшов би чудовий стратег! — сказав мені тоді Тойя після чого, знову почав закидати в рот попкорн.
18-тий день народження
Старшому виповнилося вісімнадцять, важко подумати, що він дорослий. У шістнадцять він рятував мене від Кач-чана, а в сімнадцять почав навчати мене боротьбі. І це були найпекліші дні. Спуск він мені не давав ні на грам. Вода тільки через кожні півтори години, а за цей час я мав пробігти до кінця Токіо і назад, що, звичайно, не виходило – так він тренував мою витримку.
Через двадцять хвилин відпочинку він показував мені захисні блоки, після чого ми ставали в спаринг і де він перевіряв мою стійкість. Звичайно, він тренував силу волі. Переді мною він поставив купу солодощів, і я мусив триматися до останнього. Щиро кажучи, до солодкого в мене ніколи не було особливого бажання. Я міг спокійно обійтися і без якоїсь шоколадки місяць; без якогось тортика рік. Чесно, сила волі була в мене гарна з народження, а Тойя лише зміцнив її.
Удари ми вчили останніми після додаткових фізичних вправ. Спочатку у мене абсолютно нічого не виходило. Ну от нічого! Він намагався підтримати мене, але це не допомагало. Потім він просто вирішив піти на якусь годину, даючи самому мені тренуватися. І через якийсь час я зміг точно зарядити висячій груші по «голові». Тойя, як завжди, посміхнувся, і продовжував мене навчати, а сьогодні йому вже вісімнадцять.
Ми сидимо вдома самі, адже мати на роботі і буде тільки ближче до півночі, тому ми знову дивимось якийсь фільм про апокаліпсис.
Несподівано і різко він повертає на мене голову, а я тільки питаю, що не так.
— Ізуку, скажи, в чому різниця героїв та лиходіїв? Саме твоє бачення.
Його питання застало мене в розпач. Я не знав, що тоді відповісти, і щось мені підказувало, що це питання життя та смерті. Тому, взявши себе в руки, я почав обмірковувати його слова.
— По суті, зараз різниці немає, — знизав я тоді плечима. — Герої стають все егоїстичнішими та егоїстичнішими, але думаю, що ніхто не помічає, або принаймні не хочуть дивитися правді в обличчя. Лиходії ж не змінюються. Лиходії, вони на те і лиходії, але кожного з них щось змусило ступити на темний шлях. Але вони не хочуть цього визнавати. Бажають бути гордими, сильними, наче їх виховала одна вулиця. Ні. Усі лиходії слабкі. Та й герої також. Але, як на мене, герої зараз не відрізняються від лиходіїв, лише одиниці ще в здоровому глузді та з серцем. Так що я не можу тобі сказати, в чому різниця.
Я тільки зітхнув і відкинувся на спинку дивана. Тойя глянув на мене, а потім усміхнувся і помацав своє волосся.
— Зрозуміло, Ізуку.
І ми знову замовкли.
Наступного дня, коли Інко знову була на роботі, я почав стукати у кімнату Тойї. Але мені ніхто так і не відкрив. Таке бувало іноді. Тоді я думав, що він, швидше за все, міцно спить, або зайнятий уроками, адже він був на домашньому навчанні і займався виключно сам.
Але через день він так і не вийшов із кімнати. І через тиждень теж, але я не надавав цьому значення. Адже він міг виходити, поки я був у школі. Одного разу я спробував відчинити двері, і вони виявилися не замкненими. У кімнаті нікого не було, а стіл уже вкрився ледь помітним шаром пилу. Виявилося, його просто не було весь цей тиждень удома. Мати подала до розшуку, адже Тойя так і не повернувся.
За тиждень нам повідомили, що він мертвий. Мені було дев’ять. Я впізнав труп, адже на правій нозі брата був шрам, який він дістав у далекому дитинстві.
Не пригадую, що тоді зі мною було. Я ходив до психотерапевта. Часто ходив, від чого в мене стали з’являтися сумніви щодо того, що я нормальний. Як би смішно це не звучало, витягнув мене з цього стану Кацукі. Він намагався підтримувати мене. Ну як підтримувати. Чи може така людина нормально заспокоїти? І я думаю, що ні.
Подальше життя
Все було, ну погано. І це було м’яко сказано.
Однокласники не приймали мене, але мені чесно було начхати. Потім я зустрів Всемогутнього, після чого у мене з’явилася його сила. Проходили тренування, які мені нагадували вправи з Тоєю. І зрештою я вступив до Академії «Юей». Я познайомився з класом, та й взагалі Каччан виявився моїм однокласником, що лише посилило моє скрутне становище.
Напад на нас під час тренувань Ліги лиходіїв; фестиваль “Юей”; просто звичайні дні, та.. табір. Де все й сталося.
Ближче до вечора на нас напали лиходії з Ліги. Багато героїв загинуло, багато синців, садна і травм у моїх однокласників і в мене. І все через те, що лиходіям потрібен був Кацукі, і ясна річ, він не давався.
Пам’ятаю, що я побачив вогонь синього кольору. А переді мною встав лиходій.
Багато хлопців вже непритомні, а Тодорокі, Айзава, Каччан, Киришима ще якось тримаються на ногах. Ох ця клята Тога..
Злодій з причудою вогню оглянув усіх, і лише сумно усміхнувся, поки решта боролася. І тоді він випав саме на мене. Мені довелося битися з ним. Дабі намагався потрапити в мене вогнем, і навіть зробив пастку, в яку я одразу потрапив. Киришима щось крикнув про те, що зараз мене витягне. Бакуго також крикнув і підбіг до мене. Проте лиходій зупинився.
— Деку, — покликав він тоді мене за геройським псевдонімом. — у чому різниця героїв та лиходіїв?
Спочатку я навіть не зрозумів до пуття питання. Просто стояв і дивився на нього.
— Різниця у тому, що ми захищаємо.
Дабі подивився на мене і лише знову усміхнувся.
— Раніше ти інше казав.
Мене пробило струмом. Я впав на коліна, оточений полум’ям. Синє полум’я.
— Тойя?
Останнє, що я пам’ятаю, після того як вирубався. Отямився вже в лікарні, а поруч стояли вірні Урараку з Іїдою. Вони розпитували про моє самопочуття. А яке воно могло бути в мене?
Я відповів їм з посмішкою на обличчі і попросив іти з моєї палати нахрен, через те, що я хочу побути один. Так і заснув.
Прокинувся ближче до другої години ранку через тепло, яке оточило мене. А біля вікна стояв Тойя. Він просто дивився в далечінь, не звертаючи ні на кого і ні на що уваги. Я встав на лікті.
— Тойя?
Він розвернувся до мене обличчям і посміхнувся, а потім зник. Тієї ж миті. Тільки луною долинали слова
– Я радий, що ти живий.
І, схоже, це зірвалося з губ нас обох.