1/3

Ванда не була фанаткою людей. Вона ніколи не потребувала когось біля себе. Когось випадкового, когось задля заповнення порожнечі. Та їй були потрібні ті конкретні. Її батьки. Її брат. І тепер, можливо, дехто ще.

Відтоді, як брат Ванди загинув, вона не почувалася в безпеці. Ні хвилини, яких у добі тисяча чотириста сорок, вона не почувалася в безпеці. Вона лягала спати у своєму ліжку, у своїй кімнаті на базі Месників, яка була чи не найбезпечнішим місцем, де їй точно нічого не загрожувало. Та щоразу, як вона закривала очі, у неї відразу з’являлося два бажання: відкрити очі і зробити якусь дихальну вправу, щоб не знудило. Страх був абстрактний, але від цього легше не ставало.

Вперше Ванда відчула, що вона майже вдома у Ваканді. Ні, не сама Ваканда була на смак як дім. Дещо інше.

У Ванди трохи крутиться голова і пульсує у скронях, поки вона лежить на спині, намагаючись відбиватися. Ванда трохи дезорієнтована, і увесь навколишній світ ніби існує фоном; вона чує звуки битви, але неначе через зачинене вікно. Та три слова, вимовлені просто та легко, – вони  наче невагомі, однак вони чітко викарбовуються на тлі цього хаосу та врізаються у свідомість Ванди.

– Вона не одна.

Її біляве волосся лежало набагато краще, ніж мало би під час запеклої битви. Навіть якось по-кіношному. Вона мала войовничий вигляд. На її підборідді – невелика чорна пляма, ймовірно, земля чи грязюка. Вона випромінює рішучість, яка, неначе якийсь надшвидкісний вірус, передається і Ванді. На ній жилетка болотяного кольору, і Ванда думає: відколи це у її стилі?

Ванда вперше відчула себе у безпеці поруч із нею.

Отже, Наташа Романова. Наташа – це феномен, який Ванда понад усе бажала зрозуміти.

Ванда бачить Наташу перш, ніж та бачить її, тож у Ванди ще є можливість втекти. Але чого б це вона мала тікати? Звідки таке бажання сховатися від погляду Романової? Ванда не встигає це як слід проаналізувати  – Наташа її помічає.

– Доброго ранку, – байдужим тоном вітається Ванда, коли заходить до кухні.

Ванда знає, що Наташа добре знається на підробках та фейках. Підроблені документи Наташа ідентифікує за секунду. Отож Ванді цікаво, чи відчує Наташа так вульгарно підроблену байдужість.

– Ні, – кидає Наташа і прямує до дверей.

Ванда стоїть на місці, і думки крутяться дуже повільно. Вона, звісно, розуміє, що думки читати Наташа не вміє (цей трюк вона у Ванди не забере), тож це не було відповіддю на подумки поставлене питання Ванди.

Наташа Романова – це людина, яка відповідає на ранкове привітання коротким «ні». І Ванда впевнена, що її байдужість – точно не фейк.

За вікнами періщив дощ і, не зважаючи на ранкову годину, було тьмяно і похмуро. Але справжню похмурість приносить з собою Ванда, коли заходить до кімнати, де зазвичай проходять зібрання Месників. Майже всі вже тут, але не дивно, що всім довелося чекати лише на неї, адже їй жахливо не хотілося сюди йти. Та й настрій у Ванди не найкращий.

Вона бачить, що єдине вільне місце – біля Наташі. До цього Ванда ніколи не думала, що взагалі можна відчувати неймовірне розчарування і радісне полегшення. Та саме це відчуває Ванда, коли розуміє, що їй доведеться сидіти поруч з Наташею. Ванда сідає, складає перед собою руки і невідривно дивиться на них.

– Сонечко, тебе що, не вчили вітатися?

Ця фраза наче гаряча олія з шипінням дістається до слуху Ванди. Якби слова могли фізично ранити, то ця точно залишила б опік. Можливо, хтось сказав би, що тон Наташі – доброзичливо-іронічний. Та Ванда (чомусь) вважає, що вже починає читати всі інтонації Наташі. Якщо не всі відтінки, то точно всі кольори її інтонацій.

– Ні.

Ванда хоче, аби це слово було максимально насиченим. Але важко щось передати у повному обсязі, коли оте її вчорашнє ранкове «ні» було абсолютно пустим і холодним. Та ким би була Ванда, якби не спробувала?

Наташа посміхається. Посміхається так, що Ванда бачить: вона зрозуміла. Наташа нічого не каже. Звісно, вона до такого не опуститься. Тепер Ванда почувається малою дитиною, яка ображається та вередує. Такою ось була Наташа. Вона не старалася, але викликала купу емоцій; наче кидала ту палітру емоцій прямо в обличчя, немов промовляючи: «на, малюй що хочеш, мені не сподобається в будь-якому випадку».

Знову вони зустрічаються на кухні. Ванда думає, що ще кілька таких разів, і вона взагалі перестане відвідувати це місце. Краще померти від голоду, ніж кожен ранок починати з порції байдужого холоду з боку Наташі.

Вони дивляться одна одній в очі, це триває дві секунди, але Ванда не витримує і відводить погляд.

– Доброго ранку.

Ванда дивується, але ніяк не виказує цього.

– Ранок, – тихенько, навіть якось невдоволено, кидає Ванда у відповідь і досі дивиться кудись під ноги.

Наташа підходить ближче, і Ванда відчуває легеньке хвилювання. Та Наташа надовго не затримується, а продовжує свій шлях до виходу. Коли їхні плечі були на одному рівні, Наташа на ходу трохи схиляється і неголосно промовляє:

– А ти смішна.

І залишає Ванду на кухні саму. Вона ще якийсь час вирішує, чим їй поснідати: кавою з молоком чи заспокійливим. Ванда не знає, чому її серце б’ється швидше звичного. Вона не знає, чому ці маленькі фрази, які дарує (це дарунок чи, може, покарання?) їй Наташа, створюють такий ефект. Тож Ванда не знає чому, але знає, що вона смішна…

Увечері того ж дня вони зустрічаються у залі для тренувань. Наташа пропонує потренувати прийоми рукопашного бою. Ванда припускає, що це ще один спосіб Наташі познущатися з неї. Наташа знає, що фізична підготовка Ванди потребує вдосконалення, адже зброя Багряної Відьми полягає в іншому.

Ванда погоджується, адже у цей момент у неї незвично войовничий настрій. Вони починають, і Ванда впевнена, що Наташа їй піддається, проте не розуміє чому. Мотиви Наташі завжди були сакральною таємницею.

Чарівним чином Ванді вдалося знайти слабке місце у захисті Наташі і одним прийомом зрадницьки, – саме Наташа показала їй цей прийом, – здолати суперницю. Наташа лежить на спині, а Ванда нависає над нею.

– Вже не смішно? – питає Ванда, відсилаючи їх до їхньої ранкової зустрічі на кухні.

Обличчя Ванди прикрашає усмішка, вона надзвичайно задоволена собою. Наташа різким рухом міняє їх місцями і тепер дивиться на Ванду зверху вниз. Ванда важко дихає, її обличчя насуплене.

– Доволі смішно, якщо чесно, – спокійно відповідає Наташа.

Посмішка Наташі, тим не менш, не самовдоволена, а досить щира. Та на Ванду це не діє, принаймні відразу. Зараз вона відчуває себе приниженою і трохи беззахисною. Забагато ділянок її тіла зараз торкаються тіла Наташі. Ванда мусить визнати, що це приємно, але небезпечно. Ванда не хоче суперечити собі: так, вона відчуває себе в безпеці поруч з Наташею. Проте цей факт, – факт того, що вона отримує задоволення від контакту з Наташею, – є небезпечним, якщо не для обох, то для Ванди точно.

– Щось ще?

– Що? – Наташа не розуміє питання і трохи губиться, але лише на секунду. Вона швидко ховає свою розгубленість, але посмішки вже немає, лише холодна зосередженість.

– Покажеш ще якийсь прийом чи може вже злізеш з мене?

Ванда досі важко дихає і кидає цю фразу роздратовано, але лише щоб приховати своє збентеження.

– Не кажи, що тебе це бентежить.

– Мене бентежиш ти у межах мого особистого простору.

Здається, Наташі вже починає це подобатись. Повільно її посмішка повертається, така акуратна і невагома; разом з її поглядом це створює дуже вдалу комбінацію глузливого розуміння.

– Я тобі не вірю, та нехай, – каже Наташа, настрій якої, здається, змінився з космічною швидкістю. Вона каже це недбало, і Ванда не хоче зізнаватися, але це дуже зачіпляє її. Будь-яка недбалість до неї з боку Наташі чіпляє Ванду більше, ніж хотілось би.

Наташа швидким, але обережним рухом підводиться. Можливо, їй не хочеться сердити Ванду, а може їй просто набридає. Ванда не розуміє, та їй дуже хочеться зрозуміти. Наташа дивиться зверху вниз на Ванду, яка не поспішає підводитись; кілька секунд Наташа немов намагається вирішити гострий внутрішній конфлікт, після чого простягає руку, аби допомогти Ванді підвестись.

Вони стоять дуже близько одна до одної, знову дивляться одна одній в очі, наче перенесли попередню ситуацію у вертикальне положення.

– Дякую, – каже Ванда.

Наташа тихенько гмикає, повертається до Ванди спиною і прямує до виходу. Знову залишає Ванду одну в кімнаті мовчки дивитися їй услід. Ванда думає, що якби у Наташі була візитівка, то вона була б такою.