1.

Мені було 6 коли я стояв біля дому рагнвіндрів. Мені було холодно і дуже лячно. Я не розумію досі як там опинився. Це мій перший спогад зі свого життя.

Мені було 7 коли я вперше почув голос в голові, що говорив зі мною. Я з ним подружився. Він назвав себе Аццо. Він розказував мені цікаві історії і допомагав у виборі друзів.

В 9 Аццо вперше порадив вбити недруга. Той малий хлопчак хотів зняти пов’язку на оці. Аццо сказав, що таке не можна просто вибачити, адже для мене ця пов’язка була важливою, так мене впевнював аццо. я це зробив. Він мене похвалив.

На той момент, Аццо був моїм єдиним другом, якщо не рахувати сина чоловіка, що мене приютив. Аццові він також не подобався, адже я проявляв занадто сильну зацікавленість до нього.

Мені було 10 коли до моєї кімнати вперше завітали напівпрозорі люди. Вони говорили зі мною ніби ми вже були знайомі. Питали як справи, як навчання, які з друзями. Вони були хорошими.

Мені все ще було 10 коли я спитав Крепуса про привидів. Я вичитав про них у книжці й був здивований, що ті люди так підходили під опис. Крепус розсміявся й сказав, що їх не існує й якщо меня страшно – він попросить Аделінду лишати мені наніч свічку. я відповів, що немає потреби й більше про них не згадував.

Мені було 11 коли ці духи почали говорити за якусь «помсту». Аццо попросив заглянути у шухляду біля ліжка. Там було щось дуже схоже на око бога. Я так тоді думав. Духи говорили, що якщо за допомогою цього вбивати – душі людей будуть упокоєні з миром, тому мені не потрібно переживати.

Мені було 11 з половиною коли я вперше вбив по проханню цих духів. Вони казали що ця сім’я були нащадками людей, через яких вони загинули.

Мені було 13 коли я вперше замислився, чи правильно я роблю. Крепус вчив мене з Ділюком, що життя – найважливіше, що є в людини. Аццо на це ніяк не реагував й не відповідав на питання.

В 15 я вперше відмовився вбивати когось заради цієї помсти. Тоді від моїх рук померло не меньше 20-ти людей. Аццо кричав в моїй голові, духи плакали й всі ці звуки не давали мені спокою три дні й три ночі, доки під час вранішнього обходу кімнат Аделінда не почула, як я кричу на них всіх. Цей плач був нестерпним. Я просто не витримав.

Коли вона почала говорити до мене – голоси стали тільки голоснішими. Я не розумів що коїться, адже за ці всі дні не зміг зімкнути очей навіть на хвильку. Через деякий час прибіг Крепус. Чомусь вони всі боялись Крепуса й замовкали, як тільки він з’являвся недалеко.

Мені було 15 коли я все вперше розповів Крепусу. На диво, він дійсно повірив мені. Він попросив віддати ту річ й назвав це оком порчі. Тоді я ще не розумів що це.

Мені було 15 коли Аццо перестав говорити.

Мені було 15 коли духи перестали з’являтись.

Мені було 15 коли я відчув себе нарешті вільним.

Мені було 17 коли я побачив труп Крепуса з оком порчі в руці.

Мені було 17 коли магістр Варка оголосив, що Крепус був єдиним підозрюваним у вбивствах, які скоїв я, адже вони були зроблені за допомогою ока порчі.

Я не відчував це правильним. Це скоїв я. Цей гріх й кару повинен нести я.

В той же день я показав магістрові Варці сліди від ока порчі на моєму тілі. Зміг доказати, що це зробив я, адже на Крепусі лише свіжі сліди, а в мене вже давні, якраз з періоду вбивств.

Мені було 17 коли Ділюк спробував мене вбити, коли мене вели на суд. Йому не дали це зробити рицарі ордо фавоніус. Я розібрав на його губах лише одну фразу: «це ти винен».

Він був правий, якби я не віддав тоді око порчі Крепусу, якби не попросив допомоги, якби мовчав й продовжував робити як мені говорили все було б набагато краще. Тоді б помер я, а не Крепус.

Мені було 17 коли магістр вирішив, що правильним рішенням буде вигнати мене з міста без права на повернення.

Мені є 18 коли я пишу цей лист. Рахуйте це моїми останніми словами. Я змучився тримати це все в собі й змучився мати цю ношу на плечах.

Я, Кейя Альберіх, вже мертвий. Я буду разом з тими духами, що колись зі мною говорили, хоча й не впевнений, що вони будуть раді мені. Ні в світі живих, ні мертвих, немає нікого, хто будн радий мене бачити.