2
Джині була все ще роздратованою, коли ступила на перон в Гоґсміді. Навіть компанія Луни та Невіла, яких вона насилу знайшла, не допомогла їй цілком забути неочікувану зустріч. Нікого з золотого тріо в потязі не виявилось. Та Невіл, який недавно спілкувався з Герміоною розказав, що вона збиралась мандрувати через камінну мережу, не витрачаючи час на катання потягом. Схоже на те, що Гаррі, а може і Рон, вирішили так само.
– Тобі не варто забагато думати про цього хлопця, – відсторонено сказала Луна, зачаровано дивлячись в зоряне небо, – а в таку ніч добре спостерігати за феями.
– Я і не думаю про нього, – Джині видихнула відводячи очі від незвично великого місяця у повні, – я лише не можу змиритися з тим фактом, що його випустили.
– А я не можу зрозуміти, як ти пропустила це, – сказав Невіл, зручніше перехоплюючи дорожній рюкзак Луни і потягся до сумки Джині, – дай допомогти.
– Та вона легка, не треба, – в підтвердження своїх слів, вона підчепила ремінець двома пальцями і легко погойдала сумкою, – я не читала газет більше року, а родина, – вона затнулась, – думаю не хотіли мене зайвий раз травмувати.
– На мітингу травмувалось декілька домовиків, так, багато ж там було люду. Нікому не сподобалось те, що їх відпустили. Але, як я вже і казав, у Візенгамоті зараз достатньо багато маґлонароджених, які вірять, що це ж просто діти, які чинили так, як їм веліли батьки і що неповнолітніх, на момент вчинення злочинів, чарівників можна перевиховати. Знали б вони того ж Мелфоя, чи Паркінсон то не верзли б таких відвертих дурниць.
Не поспішаючи вони пішли в бік замку, рухаючись трохи осторонь галасливої вервечки молодших школярів.
– Але ж вони і справді були лише дітьми, – мовила Луна, – і я б не сказала, що жарти Діна чи Шеймуса дуже разюче відрізнялись від жартів слизеринців. Всі любили шуткувати з мене. Це були такі хороші і безтурботні часи.
Джині та Невіл перезирнулись над головою Луни.
– Луно, Дін ніколи не прагнув вбити когось через недостатню чистоту його крові. Він не катував людей. Наскільки мені відомо, Шеймус також не робив нічого подібного.
– Бо їм пощастило вирости в люблячих сім’ях.
– Чому ти захищаєш їх? – не витримала Джині, – вони ж катували тебе і твого батька!
– Драко приносив нам воду та їжу, – спокійно відповіла Луна знизавши плечима, – мені здавалось, що його теж катують.
Перед очима Джині виринув образ Мелфоя з потягу. Зі скрипом в душі, вона визнавала, що того Мелфоя з купе дійсно можна було б пожаліти. Незважаючи на бездоганний костюм та акуратно зачесане ідеальне біляве волосся, він був занадто, навіть як на себе, блідим та худорлявим. Вона згадала його погляд. Очі хлопця дивно поблискували як у людини, яка щойно стала на ноги після затяжної важкої хвороби.
Раптом, хлопчина із галасливої купки, на вигляд другокурсників, спіткнувся об корінь і ледь не розбився врізавшись в Невіла.
– П-пробачте, сер!
– Нічого страшного, – юнак простяг малому руку і допоміг встати, – тебе як звати?
Луна легенько помахала долонею збоку від голови малого, наче відганяючи комаху в добродушно всміхнулась. Хлопчик здивовано поглянув на неї і повернувся до Невіла.
– Найджил, сер.
– А я Невіл, Невіл Лонґботтом. Дивіться під ноги, коріння тут дуже підступне, – він поплескав хлопчину по плечу і той очманіло витріщившись відступив назад до друзів.
І не він один мав очманілий вигляд. Почувши ім’я, друзі Найджила витріщились на Невіла як восьме чудо світу. Майже одразу парочка поряд з Джині почала шепотіти: Це ТОЙ самий… Так, це точно він, я бачив фото… МЕрліне… а з ним Луна Лавгуд і Герміона Ґрейнджер!… Ні, дурепо, це Джині Візлі!… Сам ти дурепа! Джині ж руденька, а ця дівчина шатенка… Яке ж ти дурне. Зараз ніч, її волосся здається темнішим… Ааааа… Дурепа… Не називай мене дурепою, мамі розкажу… Розказуй, тоді я розкажу, як ти влітку…
– Ви знали, якщо запізнитись на Розподіл, всіх автоматично зарахують до Слизерину?
Хлопчик перервав свій шепіт зляканим зойком і всі вони швиденько подріботіли до замку, який вже виднівся із-за дерев.
– Джин, нащо ти так їх лякаєш?
Вона не відповіла. Натомість, дивлячись вслід юним школярам, вона знову згадала Мелфоя. Як він мовчки витріщався, мало не шкірячись від задоволення, коли Амікус Кероу застосовував круціатус на другокурснику з Рейвенкло. Це було трохи більше двох років тому. Люди не змінюються. Не так швидко.
– Плювати, на Мелфоя, – сказала Джині струснувши плечима, намагаючись прогнати холодок, який пішов спиною від цього спогаду, – нехай би його хоч вбили. Така погань має годувати хробаків під стінами Азкабану, а не розгулювати Ґоґвортсом.
– Всі варті другого шансу.
– Ти зараз серйозно? – Джині мало не засміялась, – другий шанс для вбивць?
– Але…
– Тааак, я щось теж не прагну потрапити в Слизерин, давайте хутчіш до замку, – Невіл благально поглянув на Луну, – давайте, хто перший. Я чув, що замок не лише відновили, а й перебудували дещо. Так не терпиться подивитись.
– Але…
Він взяв дівчину за руку і стрімко покрокував до школи. Зблідла від злості Джині спинилась дивлячись їм вслід. Вона завжди знала, що Луна перегинає зі своєю всепрощаючою добротою, але сказане дівчиною щойно взагалі не вміщалось ані в ворота, ані в будь-які рамки нормальності. Це було щось скажене.
– Чудово, просто прекрасно, – пробурмотіла Джині повільно рухаючись за ними, – другий шанс для мелфоїв, кребів, забіні та інших гнилих тварюк. Який сюр, – вона штрикнула ногою корінь, – ці покидьки мають сидіти у в’язниці, а не вивчати гербалогію, грати в квідич чи теревенити у Великій залі, – носок її кеда знову врізався в твердий корінь старого дерева, – Та як він взагалі насмілився в школу повернутись? Цей ідіот вважає, що його тут хтось чекає? Мг, туполобий кретин. Хворий на голову збоченець. Вбивця!
Джині припинила штрикати дерево і злісно тупнувши ногою розвернулась прибираючи волосся з обличчя. За декілька кроків від неї мовчки стояв Мелфой. Висока темна постать холодно дивилась просто їй у вічі.
Вона одразу зрозуміла, що він чув її емоційний монолог і з готовністю до сутички випросталась на весь зріст і різко піднявши обличчя. Але він мовчав. І це її лютило ще більше.
– Що, тхоре, підслуховуєш? – вона стисла паличку в долоні. Його рук вона не бачила, а на узліссі воли лишились самі. Вона відчула, як по спині пройшов холодок.
Він ледь помітно всміхнувся і рушив в її бік. Джині зробила крок назад, приймаючи зручну для бою стійку і пустила в Мелфоя роззброювальне закляття. Хіба що вираз його обличчя став ще більш зневажливим.
Щось в ньому змінилось із їхньої останньої зустрічі декілька годин тому. Він все ще виглядав як вилизаний франт, це було не змінно. Але поводився він інакше. Він рухався далі мовчки, насмішкувато шкірячись. Джині випробувала ще одне заклинання, яке б мало збити його з ніг, але і ті чари розвіялись в парі десятків сантиметрів від його грудей.
– Щось не так, Візлі? – награно занепокоєно запитав він порівнявшись з Джині, – чарувати розучилась?
– Якого біса? – просичала вона роблячи крок назад. Чергове заклинання розвіялось так само як і попередні. Зрозумівши, що чарами тут не впоратись, вона сховала паличку.
– Сміхота, – вишкірився Мелфой, роблячи крок вперед, – тепер ти вже не така смілива? А, кляте стерво?
Наступної миті, люто стиснувши зуби, дівчина з усіх сил зацідила йому в щелепу. Та юнак виявився спритнішим і перехопив кулак перед самим своїм лицем, стиснувши його так сильно, що суглоби дівчини хруснули. Джині лише шумно видихнула і спробувала дати йому ляпаса вільною рукою, та Мелфой і тут виявився швидшим. Тепер вже дві руки були в холодних лещатах смертежера.
– Я ж тобі казав, не наставляти на мене цю штуку, якщо не плануєш мене вбивати, – наблизившись до її лиця, проричав Мелфой.
– Може я якраз це і збираюсь зробити, вилупку, – дівчина не відривала лютого, повного ненависті погляду він його обличчя. На його чолі виступила вена, а зуби бути так міцно стиснутими, що через шкіру проглядались напружено пульсуючі м’язи щелепи. Вона знову сіпнулась, намагаючись вивільнитись, – я вб’ю тебе голими руками.
Мелфой опустив очі на її знерухомлені руки, якими вона обіцяла його вбити і відверто розсміявся. Він потягнув на себе її за руки і дівчина вимушено зробила крок вперед. Вона відчувала його дихання на своєму обличчі. Тепер він не сміявся. Дивився лякаюче серйозно. Його погляд став холодним, відстороненим, наче думками він був далеко звідси. На мить Джині здалося, що саме з таким виразом він їх вбивав. Порожнім, холодним поглядом спостерігав за агонією своєї жертви. Байдуже кидав смертельне закляття і просто переходив до наступної жертви. Його холодні довгі пальці, що стискали її руки, тепер були наче лещата самої смерті. Джині вже не могла ігнорувати липкий жах, що розтікався її тілом. Вони тут були лише вдвох. Вона з жахом відчула, як її ноги стають ватяними.
– Спробуй, – прошипів він, – спробуй мене вбити, маленька Візлі.
– Я б радив тобі відпустити міс Візлі, хлопче. Звичайно, якщо ти не бажаєш наслідків, – збоку почувся спокійний чоловічий голос.
Мелфой на мить зажмурився, наче отримав ляпаса. Шумно втягнувши носом повітря, він різко видихнув його і розплющив очі. Нагородивши Джині останнім лютим поглядом він з силою відштовхнув її від себе і розвернувся в той бік, звідки пролунав голос.
– Молодець, – незнайомий чоловік стояв приблизно в десяти метрах від місця, де щойно трапилась сутичка, – ти ж знаєш, хлопче.
– Мг.
Джині струснула рукою, яка минулої миті була стиснута в кулаці Мелфоя і помітила на долоні сліди своїх нігтів. Руки тремтіли чи то від перенапруження, чи, їй гидко було визнавати, від страху. Бажаючи приховати це, вона схопила і стисла ремінець сумки. Дівчина поглянула на чоловіка уважніше. Він був майже того ж зросту що і Мелфой, широкоплечий, з темним волоссям і ранньою сивиною на скронях. Джині була впевнена, що ніколи його не бачила.
– Хто ви?
– О, я? – чоловік перевів погляд на неї і прокашлявся, – Анджей Войчек, наглядач цього хлопа.
– Наглядач?
– Так точно.
Джині кинула погляд на скам’янілий профіль Мелфоя і знову повернулась до «наглядача». З таким супроводом, тхір може втекти не напружуючи жодної звивини. Якщо такі в нього взагалі були.
Наче прочитавши її думки, юнак презирливо скривив рот.
– Я можу йти?
– Разом підемо, – занадто люб’язно відповів чоловік, – треба провести пані до замку.
Джині шоковано охнула.
– Він ледь не зламав мені зап’ясток!
– Знав би що так близько, тиснув би сильніше.
– Пішов ти!
– Тільки після «пані», – Мелфой вишкірився на останньому слові так, наче його блювати тягнуло.
– Стуліться обидва, – равкнув пан Войчек і Джині і Мелфой синхронно підскочили відводячи погляди від одне одного.
З боку замку почулися кроки і через мить в тінь лісу забіг Невіл.
– Джині, ось ти де, а ми вже… Ви хто?
Він мигцем поглянув на Мелфоя і знову повернувся до незнайомого йому чоловіка.
– Наглядач тхора, – відповіла за того Джині і не дивлячись на дивну парочку рушила до Невіла, – ходімо, пані треба провести до замку.
Додати до улюблених