1.

хітч ніколи не розглядала кар’єру художниці як майбутню професію – вона шукала щось більш перспективне та прибуткове, бо гроші із самого дитинства були предметом її цікавості. однак перший курс на факультеті економіки та менеджменту дався неочікувано нелегко – під кінець року дрейс почувалася виснаженою. крім того, вона зрозуміла дещо важливе: їй не вистачало того, що вона відчувала в художній школі, коли в кабінеті пахло олійними фарбами, окремі мазки формували зображення на полотні, а єдиним чутним звуком було шелестіння пензлів.

звісно, навчання в університеті було не тим самим, що в тій школі, яку хітч відвідувала, вперше навчаючись малюванню. довелося прийняти кілька важливих рішень, і – так, вона кинула навчання у вищому навчальному закладі для того, що б знову спробувати себе у давно забутій справі. мабуть їй дуже пощастило – з переведенням в інший університет не виникло жодних проблем.

факультет мистецтв приносить багато чого нового – радість від навчання, яку хітч вже навіть не сподівалася відчути, знайомства із людьми зі спільними інтересами, яких не вистачало серед зосереджених на навчанні майбутніх економістів. хітч здається, що тепер у неї все добре, просто чудово – навіть зазвичай сіра осінь грає новими барвами. чи то так палають відтінки помаранчевого на листах паперу?

але як за чорної смугою завжди іде біла, так і за низкою приємних новин передбачувано ховається пастка – її звати енні леонґарт, і вона працює у бістро навпроти університету. насправді вона не робить нічого поганого. не починає конфліктів, не псує настрій, ніяк не шкодить – вона просто є, і від цього хітч почувається незручно тоді, коли все мало б бути гаразд.

хітч любить, коли все стабільно і правильно – мабуть, це залишилось у ній ще з часів вивчення точних наук. енні не погана, але вона викликає нові емоції, її раптова поява в житті дрейс вибиває землю з-під ніг. хітч провела цілий місяць, відновлюючи гармонію і порядок в душі за допомогою справи, що приносила їй задоволення. тепер вона, якщо чесно, має сумніви щодо того, що є хоча б одна річ, здатна допомогти їй впоратися із проблемою.

“вона мені подобається” – раптово усвідомила хітч, побачивши її вперше. вона не змогла навіть ворухнутися, зачарована поглядом офіціантки, на футболці якої висів бейдж з написом “енні леонґарт”.

раніше вона ніколи не замислювалася над тим, хто їй подобається. чомусь увесь час хітч здавалося, що вона обов’язково закохається в якогось хлопця, вони одружаться, матимуть собаку і гарний будиночок біля озера. тепер перед сном дрейс проєктує ідеальну картинку сімейного життя на свої можливі стосунки з енні, не забуваючи при цьому питати себе як вона до такого дійшла.

хітч здається, що вона божеволіє від того, що не може зрозуміти свої почуття. вона потай спостерігає за енні на роботі, перетинається з нею в бібліотеці, випадково знаходить її акаунт в інстаграмі. “може я просто хочу з нею дружити?” – невпевнено припускає дрейс, гортаючи фотографії таємничих будинків і заходів сонця на чужій сторінці.

лише в тому випадку, якщо дружба означає поцілунки та побачення. хітч сниться, як вона відпочиває в обіймах енні під час перегляду якогось кінофільму, і вона почувається скривдженою, коли розуміє, що в реальному світі вони жодного разу не знаходилися так близько.

з цілком конкретної причини хітч хоче повернутися назад у часі і ніколи в житті не погоджуватися на зміни. у неї стовідсотково немає шансів на взаємне кохання, і хоча дрейс не з тих людей, які повністю фокусуються на емоційних зв’язках з іншими людьми (якщо справа доходить до стосунків), вона все одно почувається вразливою через свої почуття.

останньою краплею стає написання портрету – наче спеціально ї назло для позування запрошують енні леонґарт. виявляється, вона навчається на спеціальності “музичне мистецтво”, і це робить ситуацію ще більш критичною – енні виглядає неймовірно з гітарою в руках; хітч здається, що вона ось-ось розплачеться, не здатна висловити все те, що відчуває.

з іншого боку, дрейс нарешті отримує можливість її роздивитись. вона думала про це безліч разів, проте енні вперше була так близько.

у енні бліда шкіра, зібране у хвіст світле волосся. у енні неймовірні блакитні очі, і вона дивиться прямо на хітч – наче зазирає в душу. хітч старається завжди, але зараз – окремий випадок. вона обережно змішує фарби, виводить лінії так, наче від їхньої досконалості залежить її життя.

думки чомусь плутаються під кінець заняття. з полотна на хітч дивиться енні – майже справжня; дрейс залишає роботу на місці і, не поспішаючи, складає речі.

– я погано на цьому знаюся, але мені здається, що вийшло чудово.

хітч навіть не помічає, що вони залишаються вдвох в авдиторії. енні зацікавлено роздивляється картину, вона блилько – достатньо близько для того, щоб можна було відчути запах її футболки. вона пахне пральним порошком, і це так схоже на неї – енні асоціювалася у хітч із чимось домашнім.

– дякую?

– дякую, що зобразила мене такою гарною.

– так, бо ти така прек… – хітч замовкає, бо розуміє – вона за крок до того, щоб щось зробити. – прекрасно виглядаєш сьогодні.

енні посміхається. хітч забуває, як дихати.

– знаєш, це був чудовий день… було б класно, якби він закінчився у кав’ярні, ти згодна?

мабуть, доля робить їй велизезний подарунок. енні погоджується на її пропозицію (її очі блищать так, наче вона справді на це чекала), допомагає очистити палітру, уважно слухає її розповіді дорогою до закладу, і охоче розповідає кілька історій сама.

хітч не знає, чи судилося їм зустрічатися у майбутньому – вона не готова зізнатися у своїх почуттях. проте перший крок вже зроблено, енні тихо сміється у відповідь на її жарти і наостанок залишає свій номер телефону.

хітч обов’язково поставить сердечко біля її імені, зберігаючи контакт в телефоні. обов’язково напише, і вони будуть розмовляти всю ніч, а потім запізняться в університет.

можливо, енні насниться їй знову. можливо, одного дня хітч справді засинатиме в її обіймах.