Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

1.

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Осінній Фікрайтерський З’їзд 2021. Ключ: “Залишся”

 

– Гей, Михайло, ти куди? – один з п’яних голосів відокремлюється від загального гомону.

Близько десятка людей, розставивши кілька годин тому різнокольорові намети, сиділи хто на простирадлах, хто на голій землі й розважалися, як тільки могли: один найвитриваліший грав на гітарі, доки дівчата незрозуміло повискували якісь слова, а інші вже схилити голови і куняли біля вогнища.

– Відлити тре’, – Балицький кілька секунд роздивляється чуже обличчя, очікуючи ще якогось запитання, – чи ти мені допомогти хочеш? – хлопець підморгує, одразу віщуючи в свою сторону лайку і, так і не дочекавшись відбірних слів, тане у хащах, криво посміхаючись.

Продираючись крізь довге, покрите колючками та ще зеленими ягідками, гілля глоду, хлопець однією рукою розчищав собі шлях, а пальцями іншої намагався піддіти у кармані запальничку.

– Та де ж ця хрінь! – відійшовши вже на добрі кілька метрів, невеличка річ нарешті опинилася у долоні.

Ледь чутно звідкілясь линув дівочий спів, Михайло кинув погляд через плече, помічаючи краєм ока помаранчеві відблиски багаття, але звуки лунали зовсім з іншої сторони. «Може, якісь сільські гуляють?» – бажання знов долучитися до веселощів все ж таки переважило жагу до нікотину.

Блідий місяць, наче хто ножицями вирізав круглу діру, сяяв на темному небі. Під підошвою потертих кросівок з тихим тріскотом ламалися пагони молоденьких рослин, які цього літа вже не зможуть зійти.

Немає води і немає тіні, щоб ти лице відмила, – слова котилися по лісу, наче відлуння, невидимо відскакуючи від шорсткої кори одного дерева і переходячи до іншого.

Хлопець, забувши про те, що випив, намагався пересуватися швидше і робити ширші кроки, але біль у скронях нагадував у якому стані він знаходиться. Молодик все далі відходив від місця ночівлі і так званого «табору», ловлячи худим обличчям прохолодний вітерець та вишукуючи тих, до кого тепер його тягнули розум та серце.

Біле лице від пилу, щоб тобі очі відмила, від сліз твої чорні очі, – ще кілька секунд і, підсвічуючи запальничкою, Михайло нарешті може спостерігати за кількома дівчатами у однакових білих сукнях, що сидять на невеликому, наче відрубаному топором, піщаному бережку. Одна, мабуть найстарша, з довгим по саму землю волоссям, вплітала дрібні квіточки з сіруватими пелюстками у коси молодших.

Як тільки хлопець вийшов на більш-менш відкриту місцевість, пісня одразу припинилася і запала майже цілковита тиша, можна було чути лиш стогін старого лісу. Рудоволоса юначка, блиснувши зеленими очима, спрямувала свій погляд на Михайла, зверхньо і наче оцінюючи. Відступивши назад, дала змогу трьом русявим дівчатам підбігти до хлопця ближче та, підхопивши попід руки, одразу ж закружляти у танці. Їхня гладенька шкіра була біла і чиста, наче фарфор, а стан високий та стрункий. Груди, під майже прозорою тканиною суконь, колихалися в такт рухам, вже скоро від всюди лунав дівочий сміх. Чужі долоні блукали по спині, погладжуючи боки, а пальці перебирали ребра, наче перераховували, чи всі на місці. Дихання спирало, легені горіли вогнем, хотілося зробити хоч ковток свіжого повітря, але рухи, як і серцебиття, все пришвидшувалися, по відчуттям, наче підносячи до самих хмар.

Хочеш бути моїм нареченим? Залишся зі мною! Будеш навіки кохати? – голоси накладалися один на один, утворюючи повну мішанину, переливаючись іскорками сміху. У відповідь серце могло лише вистрибнути з грудей, ламаючи на своєму шляху кістки та роздираючи шкіру.

Водяна гладь ріки була спокійна, цієї ночі буде панувати тиша.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь