і коли ти все згадаєш

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Всім привіт мене звати Наталя, і це мій перший фанфік.

.

Я дуже люблю Драміону, і вирішила написати щось своє.

Війна в Україні змушує замислитися і хочеться творити щось наше, українське.

Тому запрошую вас до читання, обіцяю буде гаряче, моментами сумно, але гарантую, точно не буде нудно😉

 

П.С. можливі неточності в написанні магічних моментів, тому прошу вказуйте по можливості.

П.П.С. Запрошую вас до читання.

Слава Україні 🇺🇦

1

Літо, але доволі прохолодно,спеки у передмісті Лондона можна і недочекатися.

Герміона сиділа на веранді власного будинку, який вони з Роном придбали, невдовзі після одруження.

Великі панорамні вікна, темна підлога, і легкий тюль, плетені крісла, невеликий скляний стіл, декілька вазонів, ваза з квітами, Герміона все підбирала сама.

Це було її улюблене місце в будинку, ніяка інша кімната не здавалася їй такою затишною. Вона могла сидіти там годинами, працювати, читати книгу, чи просто думати.

Герміона сиділа в кріслі, тримала в руках горнятко з кавою, гарячою і чорною.

Думки роїлися в її голові.

Вона не пам’ятала, коли Рон її цілував,  отак легко, перед сніданком, чи перед тим як вийти з дому, складалося відчуття що ці спогади просто стерли, наклали облівіейт, ніби їх не існувало.

Вперше задумалася, а чи справді вона його кохала. Їй було добре з ним, комфортно, але завжди було якесь “але”.

Думала про сина, який став дуже замкнутим, і постійно знервованим.

Напевно потрібно віддати його на практику в міністерство…”

Тут її думки перервав гуркіт дверей—Рон знову пішов не попрощавшись.

Герміона вийшла з веранди, заклала брудні горнятка і тарілки в посудомийку, яку вона так відстоювала перед чоловіком, і помітила сина, який теж хотів непомітно вислизнути з дому.

Даміан був високим, міцним хлопцем, кучері завитками спадали на вуха і лоб, а очі були сірі, неначе маленькі діаманти. Вона так його і називала в дитинстві, “мій діамант”. Дивно, але ні в кого в з їхніх сімей не було сірих очей, магія не інакше.

 

—Кудись зібрався?

—О, привіт мам, та я…цей, з хлопцями на квідич вирішили зганяти.— промямлив хлопець

—Але сьогодні ,ніби, немає гри?

—Таа так, але там початківці, ти б і не могла знати, то невідомі команди. Ну все, я побіг, не чекай, буду пізно. — тільки випалив син, і двері за ним зачинилися.

Герміона знову залишилася одна, останнім часом це було її звичне становище. Вона не могла сказати, чи їй подобалося, напевно вона вже просто звикла.

Піднявшись у спальню Грейнджер віддкрила вікно і впустила холодне ранкове повітря. Сонце ще було низько, але промені грайливо освітлювали кімнату. Герміона відчинила двері гардеробу, рукою провела вздовж суконь. Ні, сьогодні немає настрою на сукню. Тому свій вибір Грейнджер зупинила на блакитних широких штанах палаццо з високою талією, та білому топі з квітами в тон штанів. На ногах красувалися білі босоніжки на невеликих підборах, які додавали офіційності. Після цього Герміона нанесла зовсім трішки макіяжу,за допомогою палички, щоб виглядати свіжіше.

В дзеркалі вона бачила відображення успішної , красивої жінки, їй було 35, фігурі могли позаздрити вісімнадцятилітні, і жодної зморшки на молодому обличчі, ніби і не було в її житті всього того лихого, ніби не було війни і безлічі смертей.

 

*****

 

Темні штори зовсім не пропускали світла. Драко відкрив очі, і зрозумів, що остання склянка вогневіскі була точно лишньою.

Він піднявся з ліжка і попрямував в душ.

Холодна вода стікала по його блідому тілу, заставляючи покриватися мурашками, лише холодний душ міг його пробудити. Закутавшись в халат, Драко гукнув

— “Тінкі! “— і біля нього зразу з’явилася ельфійка, в руках у неї був флакон із зіллям.

—Дякую Тінкі, ти завжди знаєш що мені потрібно, — одним ковтком він випив вміст флакона, і зразу відчув легкість яка поширилася по його тілу. Зілля від похмілля було довірено готувати лише Тінкі, і вона чудово з цим справлялася.

 

—Господарю потрібно більше відпочивати,— заговорила ельфійка і згодом додала.— господар Драко погано виглядає.

 

Погано виглядає, він і сам це знав, робота, яка перестала приносити задоволення, відсутність почуттів до жінок, лише секс. Секс як розрядка та метод , щоб згаяти час. А для чого? Для того щоб зранку знову ненавидіти своє життя , те в що ти його перетворив.

Ззовні успішний і молодий, всередині пустота, яку нікому не заповнити.

Люди стелилися перед ним, щоб добути його похвалу, а його аж нудило від їхнього лицемірства. Пустий будинок, бо мати переїхала, подалі від спогадів. Та раз у місяць дружня гра в квідич, ось і все. Інколи він забувався в алкоголі, але тоді його ментальні стіни рушилися, і з далекого ящика випливали спогади, від яких душило.

Драко кивнув, і ельфійка розчинилася в повітрі. Він знову залишися сам. Чи є ще така самотня людина на цьому світі як він?

 

*****

 

Аппарувавши в тихе місце Герміона заховала паличку в сумку, бо в маглівському Лондоні вона була без потреби. Сонце сховалося за хмари, здавалося, що от от лине дощ.

Вона вирішила забігти в свою улюблену кав’ярню “Queen’s Lane Coffee House”, щоб прекусити перед важливою зустріччю.

Поки Герміона гортала меню, линув дощ, і вмить за вікном замайоріли різнобарвні парасолі.

Свій вибір вона зупинила на тості з яйцем і беконом, склянкою фрешу з апельсинів та філіжанкою кави.

Дивлячись як каплі дощу стікають по вікні, вона почала думати, як пройде її ділова зустріч. Цей контракт був потрібний міністерству, а зокрема її відділу, а тип з яким треба спілкуватися, геть не з приємних людей, найспрпавжнісінький хам. Але Герміону труднощі не лякали, ні колись, ні зараз.

 

*****

 

Сова влетіла в кімнату, порушивши тишу.

Драко підійшов до птаха і витягнув листа.

 

Любий Драко.

Мені випала нагода проїздом бути у Лондоні, запрошую тебе сьогодні на обід в “Launceston Place” близько 13:30 години. Надіюся ти складеш компанію старій подрузі?

Твоя Пенсі”

Спогади почали виниряти в голові Малфоя. Вони не бачилися 5 років, між ними ще зі школи не було нічого серйозного, вона була його подругою тоді, нею і залишилася. Вони не переписувалися. З газет Драко знав, що Пенсі володіє маленьким виноградником на півдні Франції.

 

“Хмм, буде цікаво“— і кутик губ злегка підняла усмішка

Відкинувши лист на стіл, Драко підійшов до великої різьбленої шафи.

Ідеально випрасувані сорочки висіли на вішаках. Кольорова палітра не була широкою: чорні, білі, різні віддтінки зеленого та сірого.

Поряд висіли штани.

Помахом палички сіра сорочка пролевітувала на ліжко, за нею пара чорних штанів.

Малфой любив прояв магії у всьому, навіть у такому буденному, як дістати одяг з шафи, або вкласти волосся.

Сорочка була злегка приталеною, і обтягувала рильєфні плечі та руки.Штани злегка завужені до низу вигідно підкреслювали сідниці.

Побачивши своє відображення ,Драко злегка усміхнувся, взяв паличку і привів своє волосся до ладу.

До зустрічі залишалося пів години, тому Драко вирішив заздалегідь аппарувати .

Не можна змушувати жінку чекати“.

 

2

 

Герміона зайшла в ресторан Launceston Place. Світлий, з акуратними столиками, повсюди стояли живі квіти. Так як зустріч припала на обід, то було доволі людно.
Метрдотель провів її за столик, який вона заздалегідь забронювала.
У неї був час , щоб роззирнутися.
Раптово шкіра покрилася мурашками.
Невже це він? ”
Людина, яку вона не бачила вже дуже давно років 7 чи 8.
Все ще такий красивий, про щось розпитує офіціанта, волосся акуратно вкладене, зовнішній вигляд, як завжди — ідеальний. І ця його усмішка…

Стоп! Ти дійсно зараз пускаєш слюні на Драко Малфоя?
Так, можливо підійти? Сказати привіт? А далі що? Ви не друзі, Герміона! Відвернися, зроби вигляд що не бачиш його!”
В руках у неї опинилося меню, і вона з величезним інтересом почала його вивчати.
До зустрічі залишалося 5 хвилин, як метрдотель привів до залу пухкого мужчину років шістдесяти п’яти під руку з жінкою.
Пенсі, Пенсі Паркінсон? Що за херня? Довбана зустрічі однокурсників, чи що?”

Пенсі залишила легкий поцілунок на щоці мужчини і виляючи бедрами продефілувала за столик, за яким сидів Драко.
А великий мужчина плюхнувся на стілець навпроти Герміони.

—Грейнджер. Доброго дня.
—Вітаю Марлок, як пройшов ваш політ?
—Не думай навіть мене задобрювати цими світськими бесідами. Думаєш я не знаю чого від мене хоче міністерство?!
—Зовсім ні, мені здалося що проста ввічливіть не була б зайвою.

Герміона була керівником відділу по роботі з маглами, її робота полягала у тому, щоб люди які знали про існування магії, були їхніми партнерами, зазвичай обидві сторони получали вигідні умови співпраці.

Марлок Боуз володів землями, безкраї широкі поля, кілометри лісів.
Після того як пішли чутки, що він побрався з чаклункою, міністерство дуже ним зацікавилося. Аренда лісів і поставка сировини з них , цього потрібно було добитися. Магічні істоти змогли б жити більш автономно, і допомагати зі збором сировини для зіль.
Що получав би Марлок?
Арендну плату і всемагічне визнаня.
Такі люди як він— люблять славу, щоб їм лизали дупу і потакали кожному слову.

Але Герміона була не така. За одну хвилину діалогу, вона вже хотіла накласти на нього ступефай, щоб з його рота не пролунало більше ні слова.

—Ввічливість? Хочеш сказати, що я Бик?
— Звісно ні, Марлоку. Давайте почнемо спочатку. Замовимо щось? А потім обговоримо деталі нашої зустрічі.—вмить чоловік подобрішав, і помахом руки покликав офіціанта.
Замовлення було велике. Стейк, ще стейк, салат, картопля, качина ніжка і червоне сухе вино.
“Як усе це поміститься в нього? ”
Герміона ж замовила теплий салат з телятиною і склянку води .

*****

—Драко, милий!—закричала Пенсі і зі всієї сили накинулася з обіймами до Малфоя, який вже піднявся, щоб привітатися з подругою.
—Привіт! Сто років вже не бачилися. Як ти мала?
—Ну взагалі-то вже не мала, ти і сам знаєш, годинник тік-так.— засміялася Пенсі. — і взагалі. — жінка витягнула руку на стіл, на безіменнному пальці красувалася платинова обручка, з безліччю маленьких діамантів.
Драко дійсно здивувався, бо в газетах про це не писали, а спільних друзів у них вже не було.

—Пенс, це круто, вітаю тебе. Ну і хто цей нещасний, що вирішив розділити з тобою своє існування.— з усмішкою запитав Малфой.

Паркінсон відхилилася, і рукою вказала на столик біля вікна, за ним сидів товстий чоловік, голову покривало сиве волосся.
Чоловік активно жестикулював, і в один момент, лише секунда, але її хватило, щоб Драко відняло мову.
Там сиділа вона. Його ментальні стіни затремтіли, але на обличчі це ніяк не відобразилося.

—Драко,ти не думай що він старий. Ми кохаємо один одного.— випалила на одному диханні подруга. — так він багатий, він подарував мені виноградник, уявляєш? Я взагалі не жила до зустрічі з ним, а тепер ніби у мене виросли крила. Розумієш?

Хм, Пенсі думає, що я оцінюю її старого.
Пофіг взагалі на старого.
Що тут робить Грейнджер?
Якого я її взагалі швидше не помітив?
Яка ж вона стала. Роки їй точно до лиця.
Так треба щось відповісти Пенсі, пауза затягнулася, це не схоже на мене,  де моя єхидність..”

—Крила? Ти серйозно? До отого старого пердла?
Хоч зі мною будь чесна, я тобі не “щоденний пророк”,  надто добре тебе знаю, щоб повірити.
Думаю його бабки і статус все вирішили.— сказав Драко і відпив зі свого келиху білого сухого вина.

—Знаєш що відрізняє щасливих людей від нещасних? Щасливим не потрібно нічого нікому доводити!
І взагалі, давай поїмо, цей переліт мене так виснажив, я дико голодна.

Драко закінчив листати меню, всі думки були по ту сторону кімнати, думки мали кучеряве каштанове волосся, і карі очі.
Зрозумів ,що так і не вибрав нічого, тому вказав на першу ліпшу позицію.

— Пенс, а це Грейнджер там з ним?
—Ой, я і сама не рада що йому приходиться з нею спілкуватися. В них ділова зустріч, міністерство хоче відхапати в нього землі, для кентаврів, оборотнів, та іншої нечисті. Я тобі казала який він багатий?— Пенсі ще щось тараторила, але драко її не слухав, він не міг відірвати погляду від Герміони, надто довго він собі це забороняв. Думати про неї було не правильно, в неї сім’я, син, він туди точно не вписувався. Інше діло Поттер, який в любий момент міг вийти з її каміна і попросити солі. Це був єдиний раз коли він заздрив Поттеру.

— Драко, ти чув?
— Так-так, багатий, виноградники…все чув.— сказав Малфой і фірмово усміхнувся, лише кутиком губ.

*****

Замовлення ледве вмістилося на елегантний стіл.
Герміона відчувала себе некомфортно.
Потрібно було добре себе контролювати, щоб все вийшло, їм дуже потрібна була ця угода.

—Марлок, ви ознайомилися з нашими умовами?
—Умови? Та це здирництво! Ви хочете платити мені по 10 цих ваших галлеонів за 1 квадратний метр лісу. Та я здавши ці дерева на пилораму отримаю більше.—обурився чоловік.
—Але ви ,всеж таки вирішили зустрітися. Не впевнена, але якщо угода вас би не цікавила, то ви б відхилили її відразу. Хіба ні?— на одному диханні випалила Герміона.
— Люба моя, — пом’якшав чоловік.— якби я відхиляв всі угоди, не поторгувавшись, то б досі їв локшину швидкого приготування на обід. Я пропоную суму в 100 галлеонів за квадратний метр лісової ділянки.
Я знаю, що в міністерстві є гроші, моя дружина з ваших, тому мені все відомо.
—Але ж вам відомо, що магічні істоти, які там мають проживати, самі будуть оплачувати аренду, а вони не мають таких статків.— вже більше обурено відповіла Герміона.
—Ти думаєш мені є діло до твоїх тварин?

—Магічних істот!— виправила його Грейнджер.
—Хай так, це діла не міняє, мені глибоко всерівно, на істот, для мене головне прибуток, а з вашими умовами, його не буде. Хочеш землі — плати. Це моє останнє слово.

Герміону охопила злість, вона зі всієї сили кинула прибори об тарілку, грюкнула стільцем, кинула 20 фунтів за салат і гонорово вийшла, по-англійськи, не попрощавшись.

*****

—і ти уявляєш, я в купальнику, на своїй віллі…— розмову перервав гучний стук стільця.
Грейнджер закипала, це було видно по її розчервонілому обличчі.
За секунду вхідні двері гримнули і вона розчинилася на вулиці.

Марлок сидів, і не рухався.
Невже вона посміла чаклувати в маглівському ресторані?”
А ні, рухається, він напевно ошалів від побаченого, замість того щоб обходити його лестощами, вона послала його нахрен.
Ой не ту людину ви відправили на переговори. Стільки років пройшло, а вона все така ж як у школі, коли зарядила мені по носі.

—Дивися, Драко, Грейнджер пішла, ходи я тебе познайомлю зі своїм чоловіком.— замурликала Пенсі.

Вибору у нього не було, звалити як Герміона він не міг, бо Паркінсон була його подругою, прийдеться терпіти.

Вони підійшли до столика.
Мужчина міцно обійняв Пенсі за сідниці однією рукою, а іншою наколював стейк.
Драко стало огидно від побаченого, але він цього не видав, хоча міг, його фірмова єхидна усмішка, говорила, інколи, замість нього. Але не сьогодні.

Це чоловік твоєї подруги, ти не можеш сказати йому, що він бик

Вони привіталися, перекинулися парою слів, і Драко вирішив піти, списавши все на справи на роботі.

Коли свіже повітря, за межами ресторану наповнило його груди, він відчув легкість, якої вже давно не було.
Малфой знав в чому причина, і ім’я цій причині Герміона.
Він обов’язково має її побачити знову, на цей раз раніше ніж через 8 років..

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 
.
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: