1

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Був час у житті Лань Січеня, коли він вважав себе справжнім сином свого ордену. Казав лише правду, захищав слабких, шанував три (а потім і чотири) тисячі правил (іноді доречних, але здебільшого очевидних та зайвих у повсякденному житті, де можна з’їхати з глузду, намагаючись усіх їх дотримуватися), відстоював традиції Гусу. А потім, коли молодший брат почав захоплюватися Вей Іном, окрім радощів Лань Хуань почав відчувати й тривогу.

Спочатку й уваги на неї не звертав, бо Вей Усянь здавався хоча й бешкетником, але розумним, сміливим, шляхетним парубком, що б могло піти не так? Як пізніше з’ясувалося, це була інтуіція: Вей Ін ступив на шлях тьми, перехреслюючи усі можливі подальші стосунки із Лань Чжанєм. Вони зціпилися, як кошка із собакою, і теперь Лань Хуань спостерігав за тим, як згасає його молодший брат, тягнучись до темного заклинателя та втопаючи в океані власних відчуттів, не розуміючи ані себе, ані того, хто став його власною марою. І тут було неможливо йому допомогти.

Мабуть, він не став би втручатися. Але після швидкої смерті Чифен-цзюня, тільки-но скінчилася війна, він почав хвилюватися за життя брата. Вей Ін, талановитий, сильний заклинатель, почав божеволіти. Цзінь Гуан’яо відмічав це кожен раз: на змаганні лучників, наприклад, або коли Старійшина Іліну бахвалився, що йому не потрібен меч, щоб здолати будь-якого іншого, або коли Вей Усянь був звинувачений у накладанні хвороби Сотні Дир та Тисячі Виразок.

Лянфан-цзюнь запропонував рішення. “Ми лише трохи підштовхнемо його й інших, без жертв не обійдеться, але у кінці ми зможемо вирвати цю заразу із коренем,” — сказав він тоді. Чесний та шляхетний спадкоємець Гусу Лань не прийняв би цю пропозицію. Але старший брат, що бажав будь-якою ціною захистити молодшого, не мав вибору. “Невинні не постраждають,” — пообіцяв Цзінь Гуан’яо.

Постраждали. І брату після смерті Вей Усяня краще не стало. Він, немов скажений, шукав способи зв’язатися із душою свого коханого. Прийняв у клан хлопчика Веня, якого виховував Вей Усянь. Призначив й прийняв покарання. Але Лань Хуань ані трохи не жалкував. Його брат не збожеволів слідом за Старійшиною Іліну, не вмер від його руки. Тож його мета була досягнена. У майбутньому Лань Ванцзі обов’язково знайде собі заклинательку, вродливу та розумну, м’яку й лагідну, щоб зовсім-зовсім не нагадувала шкідника Вей Іна. І це було б правильно.

Так міркував Лань Січень. Він заспокоївся та… пропав у похмурих очах голови ордену Цзян. Нервовий, грубий, але старанний підліток виріс у рішучого, наполегливого, відповідального лідера. Одинока душа, що зазнала страждань. У чомусь вони були дуже схожі, хоча Лань Січеню більше пощастило: у нього зоставалися дядя й молодший брат, Цзян Ваньінь загубих усіх рідних, окрім маленького племінника.

Було непросто зблизитися із ним, але недавні події залишили на його душі такі шрами, що швидко викликаючий довіру голова ордену Лань без усяких перешкод отримав серце Цзян Чена. Січень розумів, за досвідом спілкування з молодшим братом, коли “Ні” має вагу, а коли лайливі слова можна пропускати мимо вух, де можна натиснути, а де — промовчати й зробити усе одно по-своєму, і де замовкнути назавжди й не робити нічого.

Голова ордену Цзян людина хоч і складна, але пряма й відверта, коли це дійсно важливо. Його турбота мовчазна, але відчайдушна. Із ним насправді дуже просто. Його любов робила Лань січеня найщасливішою людиною у світі.

А потім відродився Вей Усянь.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: