Опис: Принц падає в безодню, а Біле Лихо все штовха.
Невеличка замальовка на арт: челендж від “Чай і фанфіки“
– Ваша Високість, – віддавався шепіт білого демона у вухах, – ти прекрасний нефрит з якого вийде вишукана прикраса.
Ці слова наче викарбувані на його тілі. Він не мав сил сперечатися. Та вже й не хотів.
До нього нікому нема діла. Кожен покинув його, і лише демони…
демони, демони, демони, демони
Він і сам вже наче демон, його сутність нині – лють, якій на зміну приходять пустота та апатія. Заміна обличчя – маска Безликого. Напівплач, напівсміх. Та ні в тому, ні в іншому він не вже бачив сенсу.
– Лиш будь зі мною і обіцяю – зроблю з тебе істинний витвір мистецтва.
Слова демона отруїли його думки. Сє Лянь розумів, що піддався. Щиро ненавидів Біле Лихо, та все одно тягнувся до єдиної істоти, для якої був важливим.
…витвір мистецтва.
Він відчуває як Безликий Бай його торкається. Гладить, заспокоює. Це не приносить радості чи тепла – лише трохи вгамовує всеосяжну лють, від якої болить голова.
Сє Лянь пам’ятає ту статую, показану йому Білим Лихом, розбиту, розтрощену, обвуглену. Він – ця статуя. Його особистість, як ті уламки, збирає Безликий Бай та ліпить з них своє відображення. Для того, щоб це зрозуміти Сє Ляню не потрібно було ні дзеркала, ні хоча б здорового глузду.
– Більше не треба стримувати себе, тепер ніхто не буде знати хто ти, покладати на тебе зайві надії, – знову роздається тихо, з посмішкою, десь біля вуха.
Він не відчуває нічого, лиш знає, що інакше б не почув. Лиш фантомами на тілі його руки та слова, єдина реальність серед хаосу.
– Лиш я розумію тебе, лиш мої наставлення стають тобі життєвим уроком.
…лиш я розумію тебе.
Дійсно. Він розуміє. Розуміє чомусь як ніхто інший, інший – що покинув. Тому так просто піддається розум, наче глина в умілих руках гончара, не дивлячись на будь-який спротив.
Та спротиву вже немає.
Додати до улюблених