Звичайний теплий світанок весіннього ранку. На світані виднілася чорна фігура з тяжким мечем,яка сиділа на пеньку в долині ветрів.
Волосся розвивалося по ніжному вітру, ледве лескочущому блескучу шкіру.
Дивлячись на велике сонце яке ліниво прокидалося з-під землі, Еола думала о чомусь своєму. О незамолених гріхах,о вбитих хілічурлах. На кожному слові думка змінювалася миттєво.
Дивлячись на список існуючих гріхів з повною впевненістю можна сказати що Лоуренс – ходячий гріх.
Коли дівчина була малою, майже кожен день її батьки ходили до церкви замалювати постійні гріхи. На здивування їй передалася ця черта. Хоча б раз в місяць вона ходила до церкви.
Цей раз в місяць повинен був наступити сьогодні. Повільно вставши з прохолодного пінька дівчина направилася до міста.
Витоптані доріжки, гідро слайми, впваші яблука з вирубаних яблунь. Все це описувало дороги в Мондштанд – місту волі.
Трохи витративши свій час на дорогу Еола прийшла на місто. Нескінченна кількістьлюдей,які не раді її бачити(але вона за це помститься), підзав’явші квіти у Флори, звук кування нових мечей. Це і є той самий рідний дім.
Кам‘яна доріжка до церкви заманювала вимолитися.
Як шкода,що ніколи це не буде від всієї душі.
Прийшедши до найвищій будівлі в місті та зібравшись з духом, Еола відкрила дубові двері, які на зло скрепіли наче полувбита пташка.
Переступивши поріг церкви, спереду не була видна божія Барбара. Там стояла монахиня з фішнетом на довгих ногах, з такими ж високими каблуками.На грудях лежало ледве розчесане бордове волосся, а очі кольору ніжної квітки.
В руці на якої були надіті залізні кігті віднілася запалена цигарка, яка так спритно намагалася сховатися за залізом.
Їх очі гляділи один на одну.
Ноги швидко змінювали один одну, тим самим йдучи до Розарії.
Від монахині пахло тютюном.
Як це ще не помітила Барбара? Я помщусь їй за відлинювання від праці.
Пронеслося в думках Еоли.
— Що ти тут робиш? – Розарія в мить викинула всі намагання Лоуренс помріяти о своєму.
—Де привіт? Я тобі ще помщуся за це. – Еола розізлилася та вже думала як починати їй мститись.
– Не забувай,люба,навіщо ти сюди прийшла.
– Я….ти…. Так. Можливо ти маєш рацію. Я тобі
за це помщуся. Запам‘ятай мої слова.
Можливо служительниця була права. Хто як не Розарія зможе допомогти?
– Так навіщо ти сюди прийшла? Чи хочеш за свій рахунок пійти та випити зі мною по декілька бокалів кульбабкового вина? – знов Роза докучала своїми лишніми словами.
– Для того що мені треба,треба підти туди, хто ніхто не бачить. Є одне діло до тебе. – покраснівши відповіла жінка
Плани змінилися? Що у неї в голові?
– Свята, ти так на грішницю перетворишся.
Кинувши жарт, монашка взмахнула рукою жест який означав «йди за мною», та поволоклася до кімнати, де лікують ранених.
Невдоволено фиркнув, Еола пішла за монашкою.
Присівши на лікарню койку, Розарія з увагою приготувалася слухати Еолу.
—Ось в чому справа… я…я не впевнена кого люблю. – соромно відповіла Лоуренс, червонія з ніг до голови.
В ту ж мить талія Еоли обійнялася, а стегна зжималися.
—То-ж,я можу тобі допомогти дізнатися.
Над вухом пролетіла тиха фраза, щоб ніхто не почув.