20.05.14
Здавалося їх вже нічого не врятує. Дах шкільного будинку заполонило багацько підлітків в яких відображалась лише злість. Прояв агресії був не за те, що хтось вирішив зробити, щось погане по відношенню до інших, а за те, що хтось міг просто не сподобатись. Цей дах був справжнім рингом і театром для тих хто дарував пекло звичайним жертвам ієрархічної системи. Техьон якраз цим міркам не відповідав, його безжально калічили, а інші на крик про допомогу навіть не відгукувались. Хіба знімали відосики, щоб потім відіслати відсутнім, чи просто викласти в інтернет, щоб всим світом посміятись над невдахою.
Хоча Техьон саме таким і не був. Він був дуже гарним омегою, проте не поступався нікому, старався ні з ким не спілкуватись, це й для нього обернулось зневагою з боку інших.
Він цього аж ніяк не заслужував, але життя розпорядилось інакше і подарувало йому таке не просте випробування.
В голові звучали лише молитви, розуміння того, що ти не будеш почутим хоч кимось, вбивало. Перший удар з ноги, саме в живіт змусив зігнутися навпіл. Повітря з легень виривалось з криком, наскільки боляче не було ніколи. Омегу почала огортати паніка й шок. Закривши очі і приймаючи наступні удари він думав, що скоро відправиться на той світ. На секунду все припинилось, “сцену” охопила повна тиша, очі наповнились сльозами і на мить все, що було довкола переставало мати значення. Ударів більше не було. Але всі чогось чекали.
— Ви привели того виродка? – спитав один з забіяк, його звали Джексоном. Вся школа трималась в страху, не було тих, хто не зміг би підчинитись його феромонам. Альфа був красенем, проте гнилим всередині.
— Лоуренс з ним якраз розбирається. – промовив один із служок Джексона – його довірена рука, Марк.
— Цей дурень багато на себе бере. Приведіть його сюди! Глядачі хочуть продовження!
Більшість підлітків почало аплодувати, але швидко втихомирились, щоб їх менше чули. Омеги буди в захваті, хтось новенький от-от з’явиться і вони зможуть насолодитися знущаннями.
Фотоспалахи здавалися все частішими.
— Сьогодні поруч з Техьоном буде валятись новачок! Він думаю буде радий новій компанії. На це видовище буде цікаво подивитись! – прокричав, здається ні, пропищав омега того самого Джексона. Він був голодним на такі ігри, ще й полюбляв брати на себе роль оператора.
Були сміливці, котрі старались перервати булінг, але їх за це карали ще безжальніше. Тепер кожен знав, що переходити дорогу так званим “чорним котам” було поганим знаком.
І ось момент на котрий так всі чекали, хлопчину заводять в самий центр і кидають в ноги Джексону. Альфа облизується і хижо дивиться на свою здобич. Сьогодні наситяться всі. На голові у жертви мішок, руки міцно зв’язані мотузкою, лиш чутно сміх.
— Він ще й сміється з нас, чи що? – альфа підняв брови в здивуванні і легенько стукнув пару разів ногою. Він присів, щоб бути з ним на рівні, простягнувши руки аби розв’язати мішок. Ці секунди здавалися вічністю перед всіма. Техьон котрий мовчки спостерігав за цим дійством, просто молився, щоб цей хлопчина зміг вибратись. Він щиро не бажав, аби хтось був на його місці.
Мішок знято, інтрига в мить обірвалась. Але яким всім було здивування коли вони побачили не того новачка, а звичайного шкільного ботана. Цей альфа давненько тут навчається. З натовпу почали лунати крики мов “Ти нас що за дурнів тримаєш? Навіщо ви його взагалі зачепили?”
Джексон зрозумів, що знатно проїбався. Він не того звав на “ринг”, не про того думав. Його служка переплутав хлопчину і взяв невинного. Пізно було щось говорити, але розуміння того, що пора викручуватись, давало пинки під зад.
—Годиться. – спокійним тоном промовив він. — Ви справді думаєте, що він не годиться на цю роль? Це ж ботан! – засміявся Джексон, натовп теж підхопив, як легко йому вдається маніпулювати публікою. Надія Техьона обірвалась вмить, коли альфа почав отримувати удари по своєму обличчю.
Чорноволосий тримався свого місця, лише піднятись йому не дозвоняли зв’язані руки. Статура його тіла не була поганою, але він всеодно поступався Джексону.
— У мене є прекрасний план. Може ми їх зв’яжемо і залишимо тут пектись на сонці? – глянув на Техьона, який хитав головою з боку в бік. Найкращим виходом було втратити свідомість, але поки це було неможливо.
Наближення літа було дуже помітним. Спека була тотальною, без води навіть п’яти хвилин неможливо було прожити, а тут просидіти зв’язаним весь день, чи до того часу, як хтось зможе знайти. Техьона підняли, його ноги не могли нормально рухатись, ним дуже трусило, ця картинка дуже лякала, але не присутніх.
Омегу посадили біля побитого альфи. Було страшно уявити, що буде далі. На мить Техьон заспокоївся, він відчув спокій, здавалося, що він зараз лежить вдома під ковдрою. З кухні доноситься аромат карамелі. Тато часто готував Техьону каву з карамельним сиропом, яка ще з дитинства дарувала омезі спокій. Коли він хворів, це було найкращими ліками. Шкода, що зараз тата немає поруч, він би точно не дав образити свого найкращого, маленького синочка.
Омега повернувся в реальність після отримання ляпасу. Тепер залишиться слід надовго.
—Ти що кимарити тут надумав? – ще один удар по другій щоці.
Альфа, котрий теж був жертвою здавалось поривався, щоб дати здачі, але зі зв’язаними руками це було неможливим.
— Краще бий мене, перестань лізти до нього, він і так багато отримав. –прокричав темноволосий.
— Ти його захищаєш? Молодець, благородний альфа. Я думаю ви точно подружитесь! – Джексон наказав підійти своїй служці ближче. Марк його вірний посіпака, без зайвих слів взяв із рюкзака великий рулон сріблястого скотчу. — Будете, як Чіп і Дейл. – сміх почав ехом розноситись в голові омеги. Невже це справді весело? Хотілось втекти звідси якомога далі.
Марк повільно підійшов до побитих хлопців, які ледь тримались і холодним поглядом оглянув їх. Глядачі, що знімали це на свої телефони, затамували подих. Альфа без жодних емоцій почав розмотувати скотч і різкий звук липкої стрічки прорізав тишу на даху. Він почав обмотувати спочатку руки Техьона і альфи, затягуючи скотч наскільки сильно, що він врізався в шкіру. Потім, діючи з холодною методичністю, він обмотав їх тулуби, зв’язуючи їх спини так, що вони ледь змогли дихати. Кожен рух Марка був чітким і точним, він не звертав увагу на стогони та спроби хлопців вирватися. Коли обидва були вже майже нерухомі, Марк зробив останній обмоток скотчем навколо ніг, роблячи їх абсолютно безпомічними.
Задоволений своєю роботою, він відійшов, даючи місце Джексону, який із задоволенням дивився на результат. Глядачі ж продовжували знімати, розуміючи, що ці кадри стануть повною сенсацією.
Хлопці лежали на гарячому бетоні, безсило спираючись один на одного. Джексон підняв руку і натовп вмить затих. Він вийняв з рюкзака пластикову пляшку води і посміхаючись поставив її біля зв’язаних хлопців.
—Спека сьогодні нестерпна правда? – промовив альфа, голосно й чітко, щоб всі могли почути. — Ця пляшка – якраз те, що вам потрібно. Шкода тільки, що ви не зможете її дістати.
Всі засміялися почувши ці слова. Задоволений собою, Джексон махнув рукою своїм посіпакам і вони один за одним почали залишати дах. Натовп, що знімав побиття також розійшовся кидаючи погляди на двох побитих хлопців, залишених у безпорадному стані під палючим сонцем.
Поступово все стихло і на даху запанувала зловісна тиша. Техьон і альфа залишилися одні, зв’язані міцним скотчем з відчуттям безвиході. Пляшка води, яка могла б стати їхнім порятунком, лежала зовсім поруч, але була недосяжною.
— Ти не виглядаєш на того хто має тут бути зв’язаним зі мною. – задумано промовив альфа, його дивувало те, що Техьон справді не зважаючи на побите обличчя був прекрасним, ніжним омегою, на котрого і рука не змогла б простягнутись. Порівнюючи зі всіма, його мали носити на руках. Можливо це заздрість і повна плата за свою красу?
— А ти взагалі не мав бути тут.
Ця ситуація виглядала дуже абсурдною. Цю пару впихнули в якийсь американський серіал. Тільки де ж слова “Стоп! Знято!”?
— Мене звуть Чонгук. Знаєш, з любої ситуації завжди можна знайти вихід, навіть, якщо здається, що ти по коліна в лайні. – він старався робити свій голос бадьорішим, але нотки запаху віддавались гіркістю, що говорило про те, що він був в напрузі.
— Я Техьон і мені здається, що твої слова зараз не мають сенсу. Не перший раз я потерпаю від їхніх рук, пора змиритись, що це наш останній день. – омега здався навіть не спробувавши прислухатись до слів альфи. Це було й очікувано. На небі жодної хмаринки, так само й надії на порятунок.
– Може таки спробуємо вибратись, а не шукатимемо шлях на той світ. – Чонгук робив спроби руху, але Техьон зовсім не допомагав і вони були абсолютно марними. — Ми можемо підповзти до тієї пляшки.
Техьону було смішно, але він розумів, що кожен маленький крок може змінювати хід. Він почав теж допомагати Чонгуку, який без нього і не зміг би на міліметр зрушити з місця. Надія додавала їм сил. Ці пару метрів їм таки вдалось подолати. Їхні руки були незграбні через тугий скотч, але зупинитись було неможливим. Намагаючись втримати рівновагу Чонгук схопив пляшку зубами і вони почали спільними зусиллями відкручувати кришку. Альфа спробував підняти пляшку так, щоб Техьон міг попити і вони один за одним зробили пару ковтків прохолодної води.
— Техьоне, не смій ніколи здаватись, якою б складною ситуація не була. Ти маєш триматись міцно, навіть, якщо не можливо встояти на ногах.
Омега нічого на це не відповів, але він був дуже вдячний цьому альфі, котрий не зважаючи на те, що теж був в такій складній ситуації, зміг підтримати його. І справді таких людей ще треба пошукати.
— Ти зараз як почуваєшся? – альфа хотів розговорити хлопця, але розумів, що той дуже втомився, та й мовчання не так забиратиме сили, він пообіцяв собі, що після того, як визволиться поговорить з Техьоном.
—Погано, голова крутиться.
В цей момент хтось пробіг на дах. Це був якийсь малий, від побаченого хлопчина поривався втекти, але Чонгук встиг крикнути, щоб той зупинився. Хлопчина судячи по всьому був омегою. Він глянув настрашеними очима і підійшов.
— Що з вами стало? – він накинувся на них, аби розпутати. — Хто ж так посмів вчинити? – рудоволосий омега швидко почав діяти, в нього тряслись руки, але бажання визволити цю пару росло.
— Здогадатись тут не тяжко.
Руки боліли, як і все тіло, тримати рівновагу було тяжко, сил не вистачало робити елементарного кроку. Омега взяв Техьона з Чонгуком і зробив з себе опору. Вони вийшли через чорний вихід, щоб їх ніхто не бачив.
08.10.24
— Він був для тебе найкращим другом. Скільки б ти не ходив, всеодно не зможеш відпустити цю біль. Ти наче в нього врісся Техьоне. – Намджун ходив по кімнаті і уважно спостерігав за реакцією свого пацієнта. Він бачив, як Техьон напружився, наче кожне слово вдаряло його в найглибші рани.
— Я знаю, що це важко. – Намджун зупинився біля вікна, через яке пробивалися промені ранкового сонця, освітлюючи кімнату м’яким світлом. — Але ти мусиш зрозуміти, що твоє життя продовжується. Ти повинен знайти спосіб жити з цим.
Техьон зітхнув, спустивши погляд на свої руки. Він знав, що Намджун правий, але відчуття втрати все ще було нестерпним.
— Я просто досі не можу зрозуміти, чому це сталося, – нарешті сказав Техьон. — Чому він пішов? Ми ж обіцяли бути завжди разом.
Намджун підійшов ближче і сів навпроти Техьона, обережно торкаючись його плеча.
— Іноді ми не можемо знайти відповідь на всі питання. Іноді нам потрібно просто прийняти те, що сталося і знайти новий сенс у житті. Ти вже пройшов занадто довгий час і я вірю, що ти впораєшся.
Техьон підняв голову, зустрівши погляд Намджуна. В його очах вперше за довгий час з’явився проблиск надії.
— Ти завжди поруч, правда? – запитав він тихо.
— Завжди, – відповів Намджун, посміхаючись. — Ми пройдемо через це разом.
Намджун був йому, як старший брат. Цей світловолосий альфа з терпким ароматом хвої, завжди допомагав, адже близьких людей більше не було поруч. Він підтримував Техьона в найважчі моменти, коли здавалося, що світ валиться. Їхня дружба була опорою, яку так потребував Техьон.
Омега мовчав кілька хвилин, перш ніж заговорити знову. Його голос був тихим, але сповненим емоцій.
— Сьогодні десята річниця смерті Чонгука, – сказав він, дивлячись у вікно. — Я згадав, як ми сиділи в парку біля дерева, на якому ми ховалися від забіяк.
В кімнаті панувала тиша, поки Техьон поринав у спогади. Він пам’ятав той день, наче це було вчора
— Ми сиділи під деревом, ховаючись від світу. Він узяв мене за руку і сказав, що ми завжди будемо разом, що жодні труднощі нас не розлучать. А потім.. – голос Техьона затремтів. — А потім його не стало. Він залишив мене одного.
08.10.14
Техьон чітко пам’ятав той день. Він був похмурим і вітряним. Небо було затягнутим сірими хмарами і здавалося, що ось-ось почнеться дощ. Він вирушив до дому Чонгука відчуваючи неспокій. Після тієї розмови в парку, Чонгук не з’являвся в школі з тиждень, що було зовсім не схоже на нього. Він не відповідав на дзвінки, не писав повідомлення. Ця тиша здавалася лякаючою.
Підійшовши до дому Чонгука, Техьон відчував ще більше занепокоєння. Двері були замкнені, а на вікнах не було жодного руху. Він натиснув на дзвінок і чекав, але ніхто не відкривав. Він постукав, покликав, але відповіді не було. Серце почало битися швидше, руки тряслися.
Техьон стояв під тими дверима здається вічність, коли до нього підійшов старий чоловік. Це був сусід, який жив через дорогу. Він уважно подивився на омегу, ніби впізнаючи його.
— Ти був другом Чонгука, так? – запитав він і Техьон кивнув, відчуваючи, як хвиля паніки накочуєттся на нього.
— Так, я Техьон. Чи ви знаєте, де він? – запитав омега, голос його тремтів.
Старий глибоко зітхнув, ніби готуючись повідомити жахливу новину.
— Мені дуже шкода, хлопче, але Чонгук загинув. Будинок зараз продається. Я не знаю деталей, але це стало раптово. Ми всі шоковані.
Техьон відчув, як земля йде з-під-ніг. Його найгірші страхи стали реальністю. Він відчував, як його тіло стало важким, а серце стиснулося від болю. Вітер посилився, холодні краплі дощу почали падати з неба, але він не помічав цього.
— Ні, це не може бути правдою, – прошепотів Техьон, відступаючи від дверей. Його голос був сповнений відчаю і невіри. — Це якась помилка.
Старий співчутливо подивився на нього, поклавши руку йому на плече.
— Я знаю, це важко, – сказав він м’яко. — Але ми не в праві змінити те, що сталося.
Техьон стояв під дощем, не знаючи, що робити. Його друг, його брат по духу, був мертвий. Всі їхні мрії і плани зруйнувалися в одну мить. Він відчував, як болісна пустка охоплює його серце, залишаючи його самотнім і розгубленим.
Того дня світ Техьона зруйнувався. Він повернувся додому, але вже ніколи не був таким, як раніше. Спогади стали тягарем.
08.10.24
— Це нормально, що ти відчуваєш біль і смуток, – м’яко суазав Намджун. — Але важливо пам’ятати, що Чонгук завжди буде з тобою в твоєму серці. Його обіцянка жити в твоїй пам’яті і це частина того, що робить тебе сильним.
— В той день, я відчував, що мій світ валиться, – продовжив він. — Це було так, наче хтось вирвав частинку мене. Вітер був сильним, лив дощ, але це для мене було такою дрібницею. Я не міг зрозуміти що сталось. Якби я знав причину, можливо б зміг це легше прийняти.
Намджун сів ближче, уважно дивлячись на Техьона.
— Це був важкий удар, – сказав він. — І ти мав право на ці емоції. Втрата друга – це величезна втрата. Але тепер ти тут, ти намагаєшся впоратись з цим. Це величезний крок вперед.
В Техьонових очах відбивалась вдячність.
— Я не знаю Намджуне, як би я справився без тебе. Дякую за твою роботу, мені справді легше. Ти дуже допоміг.
— Ми пройдемо через це разом, – відповів Намджун, посміхаючись. — Я завжди буду поруч. І пам’ятай, що Чонгук завжди з тобою. Його пам’ять живе в твоєму серці і це робить тебе сильнішим.
Техьон обійняв альфу і попрощався. На душі вже не було так тяжко. Він зміг виговоритись, а друг зміг підтримати. Хлопець розумів, що треба продовжувати жити далі, але чомусь весь час його тягло на дно тих спогадів. Здавалося пора б давно вже відпустити. Намджун довго досліджував це діло, про прив’язаність тут і мови бути не може, це щось інше. Навіть більшість закоханих, відпускають свою пару і можуть жити своїм життям. Але це не про Техьона. Цей альфа реально врісся в нього і переслідує всюди.
Сьогоднішній день сильно відрізнявся від того, що був десять років тому
Небо було ясне, світило сонце, проте відчувалась прохолода. Легкий вітерець освіжав обличчя і розвіював каштанове волосся омеги.
Техьон повільно йшов вулицями, згадуючи минуле. Він зупинився біля парку, де вони часто проводили час з Чонгуком. Старе дерево все ще стояло на своєму місці, за яким Техьон ховався від Чонгука, роблячи йому сюрприз на день народження.
Підійшовши ближче, Техьон сів на лавку, на котрій колись Чонгук нашкрябав ім’я омеги, зараз воно було вже не помітним. Він згадав, як вони тут сиділи перед тим, як Чонгук зник.
Техьон відчував, що сльози почали поступати до очей, але він не дозволив їм потекти . Пора б вже взяти себе в руки, почати радіти життю, що він сьогодні нарешті й пообіцяє, як не собі, так самому Чонгуку.
Сонце світило крізь листя, створюючи на землі гру світла і тіней. Прохолода нагадувала про зміну сезонів, про те, що життя триває. Техьон зрозумів, що він нарешті не один. Його підтримує Намджун, який став сім’єю.
Він піднявся з лавки відчуваючи себе сильнішим. Дорога вела його до своєї квіткової крамнички, яку він купив на місці колишнього житла Чонгука. Це був його спосіб зберегти пам’ять про друга та водночас здійснити їхню спільну мрію. Крамничка стала для нього не просто місцем заробітку, а й місцем, де він знаходив спокій і натхнення.
Техьон був відданий наскільки роботі, що швидко зміг зібрати свою клієнтуру. Квіткарня розвинулась дуже стрімко, що допомогло йому заробити на цьому великий дохід.
Коли він відчинив двері своєї крамнички. Усередині пахло свіжими квітами, а яскраві кольори букетів піднімали настрій. Техьон підійшов до прилавку і почав розкладати нові квіти, які щойно привезли.
Квіткова крамниця була його гордістю. Вона допомагала відволікатись від тяжких думок. Він знайшов радість у догляді за рослинами, створенні букетів і спілкуванні з клієнтами, які цінували його роботу.
Клієнти почали заходити до крамниці і ближче до вечора двері відчинилися знову. Увійшов рудоволосий омега, котрий відразу привернув увагу своєю незвичайною зовнішністю. Він був елегантно одягненим, на обличчі був присутній макіяж з стрілками котрі робили погляд схожим на лисячий, він додавав йому загадковості. Омега привітливо посміхнувся і підійшов до прилавку.
— Добрий вечір, – сказав він, дивлячись на Техьона. — Я хотів би зробити замовлення для свого друга, який має повернутися з-за кордону. Хотілося б щось особливе.
Техьон кивнув і почав складати букет, слухаючи побажання клієнта. Поки омега чекав, він озирався по кімнаті, розглядаючи інтер’єр. Його погляд натрапив на тумбу, на якій стояли різні статуетки, сертифікати і фото в рамці на якому були Техьон з Чонгуком. Вираз обличчя омеги змінився, коли він побачив ці фотографії. Відчувалось, що він впізнав когось на них.
Підозріло глянувши на Техьона, який був зайнятим складанням композиції, омега швидко витягнув телефон і почав непомітно фотографувати ті фото, він був дуже обережним, щоб Техьон не застукав.
— Ваш букет готовий, – сказав Техьон, завершивши свою роботу. Він підійшов до прилавка, простягаючи омезі гарно складений букет.
— Дякую, – рудоволосий усміхнувся, приймаючи букет. — Це саме те, що я хотів. Ваша робота справді чудова.
— Радий, що вам сподобалось, – відповів Техьон, усміхаючись у відповідь. — Сподіваюся вашому другу він теж сподобається.
Омега швидко вийшов з крамниці, тримаючи букет у руках. Він був задоволений покупкою, впевнений, що другові дійсно сподобається цей жест. Але думки омеги були зосереджені не лише на букеті. Ті фотографії, які він бачив у крамниці, змусили його задуматися.
— Ким був цей Техьон для мого друга? – подумав омега, розглядаючи знімки на своєму телефоні. На фото були Техьон і Чонгук, вони посміхались і виглядали дуже близькими.
Він зупинився на хвилину, щоб зібрати всі свої думки до купи. Важливість цих знімків була очевидною, адже омега ніколи не чув розповіді про минуле друга. Якби ця людина була справді важливою, з ним би поділились. Хіба не так?
— Можливо варто спитати в нього пізніше. – вирішив омега, ховаючи телефон у кишеню.
..
Додати до улюблених