1 глава
від NefuriРанок не може відчуватись спокійним, коли поспіхом п’єш гарячу міцну каву, та крокуєш на чергове прослуховування. Йоріко приблизно так і уявляла будні сейю, хоча може трохи більш веселими.
━ Доброго ранку, Яку-кун, ━ дівчина привітливо підняла руку перед кремезним чоловіком.
━ І тобі доброго, ━ ввічливо відповів він. ━ Нервуєш? ━ поцікавився.
━ Є трохи, ━ зізналась Йоріко.
━Та не нервуй, ти дуже здібна, ━ чоловік постарався підбадьорити дівчину. Йоріко посміхнулась. На диво, Якушиджі Нікайдзука дійсно був щирим у своїх намірах. Пам’ятала його ще з університету, як хлопець своєї одногрупниці. В свій час обіцяв допомогти, та дівчина навіть не розраховувала що він стримає слово.
━ Вітаю, Казеширо-чан, ━ повз пройшов високий, чоловік із темним волоссям. на закінченнях світлим, пофарбованим. Йоріко із завмиранням серця підняла руку, для привітання. ━ Сподіваюсь, це прослуховування пройде вдало, ━ із ніжною посмішкою мовив він.
━ Ага. самій цікаво, але все залежить від мене, ━ Йоріко підморгнула йому. Парубок з більш яскравою посмішкою пішов далі. Кіріхара Сео ━ по факту, колега і семпай серед сейю.
— І що, все ніяк не просунулось через, як ти любиш казати, субординації, ━ з деяким ехидством відмітив Якушиджі. За що потім скривився від удару ліктем в бок. Йоріко б’є несильно (та і фізично не здатна). але приємного в цього точно нічого немає.
━ Ой. та ладно тобі, я же в першу чергу хочу стати кимось. а не сейю другорядних ролей, а підійматись за рахунок інтриг ━ не цікавило, ━ цілком серйозно і впевнено відмітила Йоріко.
Залишалось погодитись.
***
Робота скінчилась пізно. На вулицях вже горіли вуличні ліхтарі. Йоріко вийшла та озирнулась. Знову студія запису знаходилась не в самому людяному місці. Інколи це на радість, але не коли вже вечеря пройшла.
“Ну, добре, не нервуй, просто швидкой йди і до дому… як же хочеться їсти” ━ підняв голову, подумала дівчина, а потім знову опустила, щоб не впасти, поки вийде на пожвавлену натовпом.
Зробив крок, зупинилась. Недалеко стояла дівчинка з коротким зеленим волоссям, яке було перев’язано білою стрічкою на манер обідка. Вона налякано дивилась в одну сторону та постійно зоиралась, щос тихо проговорючи.
“А-а-а… А де батьки? Чому вона тут одна… Господи. дівчинці на вид десь від десяти до тринадцяти років… так. Де батьки?” ━ задумалась Йоріко і обачно крокувала до дитини. Мимоволі все одно озиралась, бо недарма та налякана, як кошеня.
“Треба буде ще тоді або батьків шукати або до відділку заскочити”, ━ знову подумала Йоріко, трохи нахилившись. Незнайома дівчинка зробила крок назад та притиснула до грудей руки, стиснуті у невеликі кулачки.
━ Перепрошую, все добре? ━ Йоріко звернулась лагідно, немов до своєї дитини. На жаль, чи, на щастя, на такій манері ловила себе доволі часто.
Дівчинка налякано кивнула.
“Бреше”,━ одразу зробила висновок Йоріко. Ну не може бути все добре у дити, яка ледь тримається від плачу.
━ Не бійся… зараз ми знайдемо твоїх батьків, ━ продовжила ласкаво звертатись. ━ Я Казеширо Йоріко, а тебе як звати?
━ Ля… Ляньхуа ━ дівчинка відповіла з чіткою вимовою “Ля”, навіть більш китайскою манерою.
“О, не ім’я а шиболет якийсь… Але нічого, я профі в вимові, щоправда, житомирського театру”, ━ Йоріко продовжила посміхатись і ледь втрималась від хохоту.
Здавалось Ляньхуа теж усміхнулась.
“Така тепла аура… Золота”, ━ подумала дівчинка,уважно раздеваясь Йоріко.
— Well, well, well, ━ інтонація чоловічого баритону звучала витончено, не просто англійською а прямо із специфікою, притаманною британцям.
Йоріко озирнулась і побачила високого чоловіка в білому костюмі. Він демонстративно став на світло та стукнув тростиною.
Він повільно крокувал до них.
━ Юна леді, дякую що знайшли мою доню, ━ звернувся він до Йорико.
“А тут прямо триндло”, ━ Казеширо напряглась, та схопила Ляньхуа за маленьку доньку, яка тремтіла наче від неймовірного холоду.
Йоріко встала попереду Ляньхуа та закривала собою від незнайомого чоловіка, та дуже обачно намагалась просуватись до виходу з провулка.
Сердце забилось частіше, здавалось тиск піднявся, а ноги потроху ставали ватними.
━ Ах, прийдеться діяти інакше, як припро, ━ із сарказмом, прикритим доброзичливістю мовив чоловік, та підняв палицю.
Йоріко ледь не прикриває очі, в очікуванні на будь, але дзвін заліза об лід.
Відкрив очі, побачила перед собою широку спину. За секунду до можливого фатального фіналу, з’явився якийсь інший чоловік. Йоріко зітхнула, поки у чоловіків перейшло саме в бійку.
Вона не стала роздивлятись хто із них хто, а схопив Ляньхуа побігла, продовжувала направляти Ляньхуа так, аби та не постраждала.
На людяній та освітленій вулиці, трохи пройшла та зупинилась недалеко від якогось дому із кав’ярнею. Ні на секунду не дозволила собі відпустити дівчинку. Остаточно тяжко і шумно зітхнула, відчув безпеку.
— Братик Момотаро встиг, ━ несподівано радісно мовила Ляньхуа.
Йоріко стала спиною до стіни та нахилилась, схопившись руками коліна, але підняла голову, щоб не встарачати дівчинку з поля зору.
“Окуляри.. Він бився в окулярах. Як? Чому мене зараз саме це хвилює?” ━ Казеширо згадувала другого незнайомця, та намагалась роздивитись Ляньхуа. Як все плило перед очима. Навантаження та щей на каблуках, ━ фізично стомило.
— О, братик Момотаро, ━ радісно мовила Ляньхуа.
Йоріко наплевала на все погане самопочуття та випрямилась. Легким рухом руки поправила волосся, наскільки це дозволяло відчуття.
━ З вами все добре? ━ ввічливо звернувся чоловік.
Він дійсно був в окулярах із чорною оправою, та по бокам невеликі сині кружечки. Їх не помітити, якщо не придивлятись. На лобі, над правим оком (навіть над бровою) був невеликий шрам, помітно старий.
━ А, так, ━ Йоріко махнула рукою. Не договорив що пережила сильний переляк та стомлена і від напруженого робочого дня так і від несподіваного бігу.
— братик, а в вас мила сестра, ━ відмітила та.
“Він янкі. це очевидно… ще зачіска… нє ну йому пасує, але ну… укладка назад ━ стопудов янкі… “ ━ трохи занервував подумала та.
━ А, там більш довга історія, ━ обережно відповів чоловік. Зрештою, голос та манера мовлення приємна. Якщо заплющити очі, складно і уявити його в бійці чи з брутальною лайкою.
Він може і хотів посвятити в частину історії, щоб просто не виникало зайвих питань, але втримався. Незнацомка виглядала доволі привабливало. Поправив окуляри, обережно роздивився темно-рожеве волосся, витончені та ніжні риси обличчя дівчини. Напевно зустрінь десь в музеї чи в бібліотеці, не зміг приховати деяку захопленість. Але це було не на часі, витрачати час на жінок.
— Питання інше, що ви робили в такий час одна? ━ поцікавився Момотаро. Визнавав, що не дуже коректно, проте і час небезпечний.
━ Га? Я просто тільки роботу закінчила, ━ чесно відповіла Йоріко.
━ Так пізно? ━ продовжив “гнути” свою лінію так, немов влаштовує допрос.
— Як звільнилась, ━ знизала та плечима.
“Ти диви який, прискіпливий”, ━ мимоволі фігурно вигнула бров.
Ляньхуа стояла тихо і дивилась то в сторону жінки то в сторону чоловіка.
“Блін я хочу їсти вже і дізнатись більше… Зроблю самий ризиковий хід конем”, ━ Йоріко вдихнула повітря, навіть приоткрив рота. Схопила Ляньхуа та Момотаро за руки.
Чоловік розгубився не менше дівчинки від такого.
— Пані Йоріко а куди ми? ━ здивовано питає Ляньхуа.
━ До мене, на вечерю, ━ легко відповіла Казеширо.
━ Га? А часто ви так хапаєте чоловіків до себе? ━ Момотаро ледь втримався від іронії. Не від зла, скоріше не міг відрегувати якось інакше, та навіть уявити власну реакцію на таку поведінку жінки.
— Часто мне від такого рятують? ━ цілком серйозно спитала Йоріко. Погляд очей із яскравою жовтою райдужкою, здавався особливо гострим.
Момотаро промовчав. Хотілось щось запитати, але він не знав її життя і будь-який аргумент розбився би саме об це.
***
Жінка жила в простій квартирі, невеликий за розміром, приблизно до восьми татамі. В цей же момент вона крутилась біля плити.
— А тепер, можете розповісти більше інформації, я хочу усвідомлювати що відбулось, ━ відверто каже Йоріко, развернувшись до чоловіка.
Момотаро уважно подивився на жінку. За привабливістю приховано набагато більше, незважаючи на стрес, переляк ━ вона поводила себе впевнено та виважено.
— Вам дійсно це цікаво? ━ ввічливо уточнив.
━ Абсолютно. Я же питаю, ━ твердо але ласкаво відповіла дівчина.
━ Ну. то трохи довга історія, ━ почав Момотаро. Розповів майже все, що знав та дізнався сам, приховав лише деякі моменти, або травмуючі, або ще не підтверджені.
Тим часом Казеширо уважно слухала та поставила перед ним, собою та Ланьхуа тарілки із удонов в соусі та обсмаженою куркою. Сказати що це пахло та виглядало смачно ━ абсолютно нічого не сказати.
“Малій зараз спокійно… Ця жінка чи старається чи сама є такою, приємною”, ━ подумав Момотаро.
━ Смачно, дякую, ━ визнав той.
━ Пані Йоріко, дуже смачно! ━ більш емоційно, радісно сказала Ляньхуа, та поспіхом їла.
━Та годі мене пані звати, тридцяти ще немає, звертайся просто Йоріко-чан”, ━ мовила Казеширо та посміхнулась.
***
За проханням Йоріко, він діставав один із футонів.
━ Ого, Хачімія-сан, а ви доволі високий, ━ відмітила вона.
Момотаро промовчав. Дуже дивне зауваження, враховуючи що зріст завжди кидається першим. здалось, наче вона тільки зараз це помітила, після декількох годин від знайомства та обміном контактами.
Поки жінка метушилась, а Ляньхуа раділа та із соромом дивувалась м’яким іграшкам. Момотаро зупинився біля столу де стояла фотографія, схоже на сімейну. В центрі дівчинка з коротким темно рожевим волоссям, з яскравою радісною посмішкою, біля приємна та ефектна жінка а з іншої сторони чоловік у плащі та капелюсі із рідкою щетиною, яка ще не встигла стати бородою. Без сумніву, що це щаслива та любляча родина, її родина. Соромно зізнатись собі в заздрощах.
— Хачімія-сан, ваше місце буде на кухні, добре? ━ уточнила жінка.
━ Ваш дім ━ ваші правила, ━ таким чином чоловік просто погодився з умовами, які надала Казеширо.
До того як самому крокувати на призначене місце, він дивився з якою турботою, Йоріко тихо наспівувала колибельну. Згадав родину світлину, не дивно чого вона інтуїтивно ставить до Ляньхуа як до непросто дитини, а своєї. Посміхнувшись він побажав доброї ночі. Вслід почув те саме.
Згадувались слова, які він колись сказав братану, про дивна зустріч для дивної пари. Зараз вони здавались знову доречними.
Доволі цікава історія. Спочатку трохи незрозуміло, хоча мені подобається, коли автор із самого початку кидає читача у вир подій і пояснює все в наступних розділах. Маєте приємний стиль написання. Удачі вам)
Ва-а-а-а!! Я трохи випала на емоційні крики,,
Хехе, ще працювала над початком,, але тут ну так, не знаю наскільце недолік чи ні в тому що сумбурно трохи,, Постараюсь врахувати на майбутнє
Рада що сподобалось і ви не виттратили час марно,, Щиро дякую за теплий відгук!