✨✨✨✨✨✨Усвідомлення реальності✨✨✨✨✨✨

Розбудив пуффендуйку шум, що панував у замку щоранку. Учні бігали сходами, голосно перемовлялися і, передчуваючи канікули, були дуже збуджені. Маленький натовп, що складається з молодших курсів Грифіндора, оточив Енджі. Пуффендуйка схопилася на ноги і, намагаючись щось сказати, змогла лише прохрипіти. Прокашлявшись, вона повторила:
— Покличте Поттера.
Хтось із першого курсу сказав щось скоромовкою портрету Великої пані та зайшов у вітальню. Енджі почувала себе явно незатишно, особливо знаючи, як неспокійно спить ночами. Вона буквально маківкою відчувала сплутане волосся, тіло з правого боку хворіло, форма, надіта в медпункті, сміялася.
“Напевно виглядаю так, ніби всю ніч перекидалася десь. Або з кимось”
Енджі проковтнула грудку, що підкотила до горла, з незворушним обличчям. Розгладила одяг і розчесалася за допомогою магії це було справою кількох секунд, але чомусь дівчині це здавалося майже інтимним процесом, не призначеним для чужих очей, і вона вважала за краще гордо стояти з волоссям, що стирчить на всі боки. Натовп розглядав Енджі і не розходився, поки Поттер не зволив з’явитися.
— Мені передали, що ти на мене чекаєш, — сказав Герой магічного світу, пом’ятий не менше.

– Страждаєш від кошмарів, Поттер? – посміхнулася Енджі.
“Якщо не виразитиму, то просто розревуся. Я черепаха, а це мій панцир, все гаразд. Ніхто нічого не помітить”.
Гаррі підібрав губи і вже збирався повернутися до вітальні Ґрифіндора.
– Я допомагала тобі, Поттере! – нахабно вигукнула Енджі, прикриваючи паніку. – Ти мені зобов’язаний!
– Що тобі потрібно? — трохи роздратовано кинув грифіндорець.
– Покажи мені фото, – глухо відповіла дівчина. – Фото твоїх батьків. Будь ласка. – Навіщо? – напружився Гаррі.
— Люпін, — пуффендуйка хапалася за виправдання, як за соломинки, намагаючись не потонути. — Він казав мені, що я дуже схожа на твою матір, мені стало цікаво на неї глянути.
– І ти хочеш сказати, що це бажання зріло в тобі цілий рік? І цієї ночі тобі стукнуло в голову, і ти вирішила посидіти біля входу до вітальні Гриффіндора кілька годин?
– Декілька годин? — розгублено перепитала Енджі.
— Так, за двадцять хвилин сніданок, а розмови про сплячу дівчину блукають факультетом уже години дві. Ти так і не відповіла.
— Занадто багато питань для грифіндорця. Просто принеси фотографію, Поттер, тобі це нічого не варте, а борг буде сплачено. обіцяю, що не порву та не викину її. Ніякої каверзи, вона полежить лише кілька хвилин у моїх руках, а потім я поверну її.
Гаррі кивнув і зник за портретом на кілька хвилин. Коли Поттер, що повернувся, простягнув фото, Енджі схопила його тремтячими руками і почала вдивлятися в обличчя молодої дівчини, намагаючись помітити будь-яку дрібницю — міміку, рухи, зачіску.
– Ви справді схожі, – задумливо зауважив син Лілі, переводячи погляд з матері на пуффендуйку.
“Схожі? Та я її маленька копія! — вражено подумала дівчина. — Тільки волосся трохи коротше, я тонша, та вираз обличчя у неї серйозніший. Ось і всі відмінності…”
– Дякую, Поттер, – Енджі вручила фото власнику. і додала тихіше тремтячим голосом. — А мені, мабуть, треба знову залишитися наодинці із собою.
Піднявшись на восьмий поверх, дівчина вперше за ці роки не змогла відкрити Виручай-кімнату.
“Відмінно, тепер мій таємний куточок хтось зайняв, — засмучувалася вона. – Я не можу піти на сніданок. Якщо побачу його… Я не знаю, що зі мною буде. Я хочу, щоб він мене побачив, хочу побачити в його очах проблиск розуміння, хто його вчора цілував, хто освідчувався у коханні. І при цьому не хочу його бачити. Раптом я розплачусь, якщо він нічого не пам’ятає або гірше того — пам’ятає. Або вдарю його, наплювавши на всі правила пристойності, по-чоловічому, кулаком. Нехай йому також буде боляче. Хоча за що? Тут тільки моя вина, я знала, на що йду, і вперше зіткнувшись із проблемою, починаю плакати, як маленька дівчинка. Трохи згодом я наберуся сил, щоб спокійно глянути в його очі, посміхнутися і пройти повз. Але точно не зараз. Треба десь відсидітися і заспокоїтися, через всі ці страждання зовсім не залишилося часу, щоб подумати і все зважити. Тільки де?”
Ноги пуффендуйки самі принесли її до зали, де вона займалася з Драко танцями перед Святковим Балом. У такий же курний і величезний, як і півроку тому. Влаштувавшись у кутку, дівчина нарешті привела себе в порядок.
— Все, що було вчора в кабінеті Снейпа, було не зі мною, з ученицею Гоґвортсу, з Енджі, цього просто не могло статися. Потрібно це запам’ятати. Професор ніколи не цілував саме мене, — заплющивши очі, повторювала дівчина, як мантру.
— О боже, ні! Так ще гірше – поки я люблю його і бачу у снах, він цілував когось іншого. Ще трохи, і я зомлію, — вона схопилася і почала міряти кроками підлогу.
— Забути я теж не зможу, я досі пам’ятаю смак того віскі . Що ж мені робити, мені дуже паршиво. Яка іронія, адже я так цього жадала. Ну як, люба, все як у мріях? Ти щаслива? — луною по залі рознеслися схлипи.
— Здається, хтось божеволіє від самотності?
Крізь сльози пуффендуйка, помітивши у відчинених дверях силует, відвернулася від нього і витерла рукавом очі.
Кроки наближалися.
– Ти що, плачеш?
— Ні, Драко, — начепивши одну зі своїх сліпучих усмішок, дівчина глянула в його світлі очі й дбайливо засміялася. – Все відмінно.
— Очі набряклі, — скептично зауважив слизеринець.
– Навіщо ти прийшов? – Змінила тему Енджі, прочитавши пару заклинань, щоб обличчя на пару годин виглядало відпочилим і свіжим.
— Тебе шукає декан Пуффендуя за наказом директора, — знизав плечима Мелфой. — А я подумав, що ти можеш бути тут, от і прийшов до тебе.
— Сніданки тепер обов’язкові для відвідування? Чи я, як трофей, приношу удачу та апетит учням?
Директор виніс розподільчий капелюх і сказав, що турнір закінчився, і тепер можна тебе перерозподілити. Урочисто викликав тебе, а у відповідь тиша. І в мене кілька запитань до тебе. З якого дива тебе перерозподіляють, я вперше про таке взагалі чую.
– Я сама благала про це Дамблдора, ти ж пам’ятаєш цькування в Пуффендуї. Зазвичай такого не відбувається, ось нікого й не перерозподіляли, — посміхнулася дівчина.
— Вибач, що не казала про це.
– Ти не зобов’язана переді мною звітувати, – вигукнув Мелфой майже офіційним тоном.
— Якщо не перед тобою, то перед ким? – засумувала вона. — Друзів у мене більше немає.
Повисла незручна пауза.
— Вибачаю тебе, — розслаблено й дещо задоволено відповів Драко і, різко взявши її за руку, потягнув з кабінету.
— А тепер у Велику Залу.

Веселість Драко передалася Енджі, викликаючи на її обличчі щиру усмішку. Перед дверима дівчина розчепила руки.
— Не псуй свій імідж дружбою з бруднокровкою, — намагаючись розуміючим тоном, звернутися до Мелфоя.
Вони зайшли разом, Драко рушив до столу Слізерина і незворушно сів з краю. Енджі ж, що супроводжуючись сотнями поглядів, пройшла до вже підготовленого стільця та капелюха.
Поки що пуффендуйка кинула погляд на стіл викладачів. Зільєвар сидів на своєму місці, як завжди. Якщо Снейп і пам’ятав щось про вчорашнє, то виду не подавав. Енджі відвернулася не в змозі більше спостерігати його байдужий вираз обличчя.
Мову Дамблдора Енджі, як завжди, пропустила повз вуха і пожвавилася лише, коли почула своє ім’я. Макґонеґел, немов на першому курсі, урочисто підняла Капелюх, запрошуючи цією дією дівчину на стілець. Вона сіла і відчула, як Капелюх м’яко опустився на голову. Тепер вона була в пору, поля більше не закривали огляду, сиділо просто ідеально.
— Знайомі обличчя, — пролунав старий, трохи охриплий голос у голові.
— Ти змінилася, моя дівчинко. Занадто зухвала для Пуффендуя, зовсім недавно ти була іншою — піддатливою, дружелюбною, доброзичливою.
– Люди змінюються. Чотири роки – великий термін для підлітка, –прошепотіла Енджі.
— Але ж ти вже не підліток, — зрозуміло й загадково відповіла Капелюх.
— Для важкого життя потрібний важкий характер. Пуффендуйка не витримає всього, що мені і належить.
— І куди ти хочеш? Ти все ще смілива і норовлива. Ти розважлива та розумна, здатна до навчання.
Енджі кивнула
— Що ж мені все зрозуміло. Слизерин! — вигукнув капелюх залу.
– Чому? — здавлено спитала Енджі.
— Якщо я розподілю тебе на інший факультет, то рано чи пізно мене знову посадять на твою голову. Ти не заспокоїшся, поки не опинишся там, — встиг шепнути Капелюх, перш ніж його зняли з голови новоявленої слизеринки. дівчину з’їдали суперечливі почуття — вона хотіла глянути на зільєвара, тепер уже на свого декана, проте при цьому їй не хотілося бачити ні розчарування на його обличчі, ні злості, ні радості. Будь-який результат поранив би її почуття.
“Краще не дивитися”, – вирішила для себе Енджі.
Тим часом зала мовчала, всі, окрім борсуків, що посміхалися, здивовано дивилися на ученицю, що перекочувала в самий невідповідний факультет для пуффендуйця. Учні її колишнього факультету поблажливо посміхалися, їхні особи ніби казали: “Ми так і знали, що вона ненормальна!”.
Через кілька десятків секунд німої паузи, хтось поплескав, Енджі повернула погляд у бік звуку. Драко стояв і плескав, підбадьорливо посміхаючись. Незабаром до мізерних оплесків приєдналися викладачі, а за ними і весь зал.
Після незвичайного розподілу та сніданку натовп слизеринців мирно йшов у підземелля, щоб зібрати речі додому на літні канікули. Енджі, схвильована своїм перерозподілом, пленталася біля Драко, намагаючись не відставати від нього ні на крок. Його ж свита розступилася, наче Енджі була прокаженою, підлітки йшли, намагаючись не зачіпати її жодним рухом. Слизеринці поводилися гордо, навіть поглядом по ній не ковзали. Дівчині залишалося лише сподіватися, що це тільки обережність з їхнього боку, а не новий конфлікт, що назріває на факультеті.
Де була вітальня Слізерина, вона навіть не уявляла, все, що залишалося, це йти хвостиком за Мелфоєм, який чомусь після своїх гучних оплесків не вимовив Енджі жодного слова.
Вони пройшли повз кабінет Снейпа вже близько п’яти хвилин тому, коли раптово зайшли в глухий кут. Хтось попереду натовпу назвав пошепки фразу-пароль, і відкрився потайний хід у вітальню Слізерина. Це виявилася кімната з низькими стелями, похмура, але приваблює своєю загадковістю. І вітальня була страшенно холодною, незважаючи на близькість літа.
Щойно вхід закрився за їхніми спинами, Драко раптово розвернувся і адресував Енджі задерикувату посмішку.
– Ти з нами, – просто сказав він, дружньо схопивши її за плечі.
— Драко, невже ти думав, що для мене є десь інше місце?
Більшість слизеринців так уважно спостерігали за цією сценою з округлими очима, що дівчині ставало не комфортно.
А чи у вас завжди так дивляться на дівчат? — зігнувши брову, уточнила Енджі, сподіваючись збентежити учнів, але Слизерин — не збіговисько борсуків, тож дівчина зазнала цілком очікуваної невдачі.
— Тільки на переведених пуффендуєк, — з вогниками, що танцюють в очах, засміявся Мелфой. А потім він звернувся до всіх у вітальні. — Це Енджі Браун, мій хороший друг.
У цей же момент натовп зімкнувся навколо Енджі щільним кільцем, всі наввипередки простягали їй руки і стримано, але привітно посміхалися. Незабаром натиск учнів спав, всі пішли готуватися до від’їзду.
— І як тобі наша обитель? — вони вмостилися на чорному шкіряному дивані в кутку вітальні. Енджі тулилася біля Драко, притискаючись до нього плечем і підігнувши під себе ноги, намагаючись зігрітися.
— Цілком затишно, тільки дуже холодно, — зіщулилася вона, обійнявши себе за плечі.
– Ти хоч іноді згадуй, що ти чарівниця, Енджі, – посміхнувся хлопець, накладаючи на співрозмовницю чари. — Ми тут тільки заклинаннями, що зігрівають, і рятуємося, інакше ніяк.
– Дякую, – миттєво тепло розлилося по тілу дівчини. — Я так і не зрозуміла, чому на нас так вирячилися.
— Просто мене рідко хтось називає на ім’я, — зі смішком тепло обізвався він. — Та й я не часто так вітаю людей, — Драко кинув нерішучий погляд на однокурсницю.
-Може, хочеш гарячого шоколаду? Можу влаштувати.
— Хіба тобі не треба збирати речі?
— Ще з ранку все зробив, — трохи гордо заявив Мелфой. — Твої речі сюди мали перенести домовики. Тож тобі теж можна не збирати їх.
– Мені їх доведеться розбирати, – сумно посміхнулася дівчина і відповідаючи на німе запитання в очах слизеринця, вона продовжила.
— Насправді, мій притулок згорів ще на першому курсі, і щоліта я проводжу в Гоґвортсі.
— А чому тебе просто не перевели до іншого притулку? — нерозумно грюкаючи очима, спитав Драко.
— Мої документи загубилися, і загалом усе так склалося..
— І як тебе тільки не нудить від цієї школи? — співчутливо поцікавився юний слизеринець.
— Я б давно з глузду з’їхав.
“Я і з’їхала”
Ідея спалахнула в очах Енджі.
— Можна дуже важливе прохання, Драко?
Хлопець кивнув головою.
— Як ти гадаєш, перевели б бруднокровку на Слизерин? — просто спитала дівчина. Мелфой непевно знизав плечима. — Мені здається, що навряд. Тому мені потрібно в Грінготс на перевірку крові.
— Тобто ти сподіваєшся, що в тебе є маги? — загорівся хлопець, у відповідь Енджі кивнула.
— Але є проблема і дуже вагома.
Драко змовницьки присунувся ближче до слизеринки.
— Зроблю все, що залежить від мене.
— Тоді запроси мене на кілька днів у гості.
– Батьки будуть не в захваті, – з перекошеним лицем відповів Драко.
— Пізно вже щось робити, — задоволено заявила дівчина, закинувши руки за голову і спостерігаючи за краєвидами, що проносяться повз, з вікна Гогвартс-Експресса. – Я так давно не сиділа в цьому поїзді, така ностальгія, таке задоволення, – вона стала колінами на сидіння і відчинила вікно підставляючи під вітер своє бліде обличчя, вкрите ледве помітними ластовинням. — До того ж, ти заздалегідь надіслав їм листа з попередженням, а чекати на відповідь не було часу.
— А час домовитися з директором знайшовся, — скептично зауважив слизеринець. — Ти начебто заздалегідь все продумала.
– Ти перебільшуєш, – вона ляснулася на сидіння поряд з Мелфоєм. — Там обмірковувати навіть не було чого. Все просто до божевілля. Я їду на кілька днів під відповідальність твоїх батьків, потім ми надішлемо совою лист, коли я повертаюся. І директор на цей час розблокує свій камін. І ось по камінній мережі я повернуся до Гоґвортсу.
— Тільки моїх батьків ніхто не спитав, — обличчя хлопця потемніло. — Передчуваю, що вдома мені влетить.
— Батьки тебе б’ють? — насупилась дівчина.
– Ні звичайно. Але моральне побиття нічим не краще, — гірко посміхнувся він і відвернувся обличчям до вікна, спираючи на руку підборіддя. Повисла тиша.
“Дарма я залучила до цього Драко”.
— Адже причина не тільки в чистоті крові? — порушивши безмовність, приглушено спитав Мелфой, не дивлячись на супутницю.
– Не тільки, – так само тихо промовила Енджі.
— Ти плакала тоді, чи не так? це якось пов’язано з твоїм проханням відвезти тебе з Гоґвортсу? — уважно поглянувши на яскраво-зелені очі, уточнив Драко. Енджі здригнулася, знову згадавши смак алкоголю у роті, і коротко кивнула. Напружене тіло хлопця вмить розслабилося, і він повернувся до споглядання ландшафту, на його обличчі з’явилася блукаюча усмішка.
— Тоді решта не має значення.
Поїздка наближалася до кінця. Вигнавши з купе Драко, дівчина замкнула двері і почала перевдягатися в незвичний маглівський одяг. Все-таки на неї чекає зустріч з аристократами, так що ніяких джинсів, ніяких топів, тільки витончені сукні та спідниці. Перша думка вирішує багато, якщо не все, а статус обірванки їй ні до чого. Зупинившись на літньому яскраво-зеленому, під колір її очей, сукня трохи нижче колін, вона задоволено кивнула, одягла його і почала методично розчісувати довге м’яке волосся, поринаючи в роздуми.
“Чи варто було розповісти про від’їзд Снейпу? Адже він тепер мій декан. Мій декан, мій… — перервавши діяльність, Енджі потяглася до своїх губ і натиснула на них подушечками пальців. — М’які… Цікаво, він пам’ятає, які вони м’які? Чи пам’ятає взагалі, що він провів півночі в обіймах дівчини, чи вважав це за сон. Як він до мене поставиться, якщо дізнається, що це була я, а не просто сон чи марення про Лілі?”
Енджі згорнула плечі і стиснулася.
“Тоді він віддалиться, краще йому взагалі не знати про це. Я ніколи не згадаю про цей випадок, “— очі, наповнені мукою, зникли за віками.
” Я не хочу бути схожою на неї. Я хочу бути Енджі, а не відлунням Лілі, “- зуби дівчини мимоволі зімкнулися на внутрішній стороні щоки, і слизеринка відчула металевий присмак крові.
Розкривши свою невелику валізу, вона понишпорила всередині і дістала ніж. Він блиснув на світлі, і дівчина, відтягнувши волосся, піднесла лезо до горла, коли почула дикий крик. Але було пізно, її рука різко і сильно смикнулася, ніж голосно розсік повітря.Легке, як пушинки, руде волосся Енджі злетіло вгору, роблячи дівчину схожою на кульбабу. Вона обернулася в бік крику, і виявила, як Драко з перекрученим від розпачу обличчям тримає її за зап’ястя, хлопець вивернув його, і метал з глухим звуком упав.
– Що ти робиш? — у паніці закричав Мелфой.
– Це ти що твориш? – морщачись від болю, поцікавилася Енджі. — Особисто я собі перукар, відрізала собі волосся. А де твоє виправдання?
Хлопець уражено відпустив руку своєї супутниці і з силою впав на сидіння, уткнувши обличчя в долоні.
– Волосся? — недовірливо перепитав хлопець, запускаючи пальці у свою зачіску. — Ти… ти зведеш мене до могили, Браун…
– А ти що подумав? — слизеринка з іронією вигнула брову.
– Неважливо.
— Важливо, коли ти так переполошився.
Драко тяжко зітхнув.
— Я вирішив, що ти вирішила заслужити собі славу, наклавши на себе руки в Гоґвортс-Експресі.
— Я ж ножа тримала тупою стороною до себе, — зі скептицизмом відзначила вона.
— Слухай, там ніколи розбиратися було!
– Гаразд, гаразд, – примирливо засміялася Енджі, тепло розлилося хвилею в її грудях.
«Незвично приємне почуття, що про тебе турбуються»
— І з якого дива, ти взагалі сюди залетів? А якби я ще переодягалася? Я ж двері замкнула!
— Щоб вибити ці хиткі замки, багато розуму й сил не треба і я тебе кликав, а ти не відгукувалася, — пробурчав Мелфой з червоним обличчям до коріння волосся.
— Сама, загалом, винна, — він окинув дівчину поглядом, що оцінює. — Добре виглядаєш, і зачіска тобі йде, тільки треба підрівняти.
Енджі порилася в речах, витягла дзеркало і всунула його хлопцеві.
— Якщо вже прийшов, допомагай, — вона підняла ножа і наблизила його знову до обличчя, Драко насупився.
— А ножиць не маєш?
– Ні. Здійми зеркало вище.
***
Сонце нещадно пекло, незважаючи на те, що літо ледь почалося. І після подібної тривалої поїздки невимовно приємно виявилося вилізти з жаркого купе і розім’яти кістки, що й робила Енджі.
– Чим ти займаєшся? — критично запитав Мелфой, тягнучи за собою валізи з речами і дивлячись на те, як дівчина гнулась на всі боки, видаючи хрускіт. Люди, проходячи повз них, оглядалися і перешіптувалися.
— Легкою зарядкою, ми їхали кілька годин, тіло затекло. Давай зі мною?
— Боже, на нас знову дивляться! — прошипів слизеринець, коли дівчина сіла на шпагат просто на платформі. – Це не пристойно!
— До речі, так не всі можуть, — буркнула Енджі, але все-таки встала й потрусила одяг і руки. — І я думала, ви любите увагу, вашу величність, — слизеринка зробила реверанс і засміялася. — Дуже скоро я професійно робитиму кніксени.
— Є велика різниця — привертати увагу своєю величчю чи поводитися, як клоун. Не будь як Візлі.
Покружлявши на місці, Енджі насолодилася спідницею сукні, що розвівається, зупинилася в метрі від хлопця і злегка нахилилася, уважно дивлячись у світло-сірі очі Мелфоя.
— Це майже образа, — променисто посміхнулася вона. — Як шкода, що мені байдуже.
Драко поблажливо глянув на дівчину і сам не зміг стримати посмішки.
— Тільки за моїх батьків будь стриманіше, — попросив слизеринець. – І кланятися не треба. І…
— Ми вже це обговорювали, я буду старанною, вихованою дівчиною.
— Сподіваюся, у нас однакові поняття про слово «вихована», бо те, що ти витворяєш, у рамки цього слова точно не вписується.
– Розслабся, Драко, – дівчина неважко торкнулася кінчиками пальців плеча Мелфоя. — Я буду паєнькою, хочеш, прикинуся чарівною дурочкою без жодного натяку на звилини? Зачарую твоїх батьків, мене ще жити там залишать.
– Так, чарувати ти вмієш, – без сумніву тепло посміхнувся хлопець і глянув на Енджі. Потім тут же почервонів, зблід, перебрав усі можливі відтінки обличчя і здавленим голосом промовив.
— Привіт, батьку, мамо.
Юна слизеринка стрімко обернулася і виявила біля себе подружжя Мелфоїв — статних, гордих і честолюбних. І шалено схожих на самого Драко, з такими ж гострими рисами обличчя та пронизливими очима. на якусь мить Енджі знітилася, але згадала, що від її поведінки залежить не тільки її доля і постаралася взяти себе в руки. Начепила доброзичливу усмішку і трохи схилила голову.
— Здрастуйте, містере Мелфой. Місіс Мелфой, ви чудово виглядаєте. Мене звуть Енджі Браун.
– Так-так, – сардонічна усмішка на обличчі старшого Мелфоя явно не віщувала нічого хорошого. — Ми отримували ваш безпардонний лист, у якому нашої думки не зволили спитати. Ми відмовляємось від вашого прекрасного суспільства. Вчиняйте, як забажаєте. А з тобою, Драко, я поговорю вдома.
– Батьку! — вигукнув обурений Драко. — Я ж запросив її, на мені лежить відповідальність за неї.
— Мені начхати, — Люціус вимовляв слова спокійно і холодно, наче вів світську бесіду, а не викидав людину на вулицю. Нарциса витонченим рухом торкнулася руки чоловіка і щось прошепотіла на вухо, після чого батько приречено зітхнув.
— Вирушимо в маєток, там розберемося, нема чого розважати суспільство сімейним скандалом. І відіслати цю дівчину звідти буде набагато легше.
Процессія аристократів рушила подалі від платформ, Енджі слухняно прослідувала за сім’єю Мелфоїв, невдовзі Драко повернув голову, пустотливо підморгнув їй і вимовив одними губами:
— Вважай, що це наша перемога.

Кований залізний паркан плавно сам собою закрився за спиною Енджі. Клацнув замок.
Маєток Мелфоїв виявився просто чудовим. Ні, не так — блискучим у повному розумінні цього слова. Особняк притягував погляд своєю величчю, Енджі не могла навіть припустити, скільки ж у ньому кімнат. Сонце відбивалося в безлічі величезних вікон, іноді осліплюючи слизеринку, особливо вражало уяву безліч гострих башт по всій будові – Хогвартс лише трохи більше цього житла.
Подружжя Мелфоїв повільно йшло до головного входу вимощеною доріжкою, а підлітки плелися ззаду.
– Вражаюче! — зі щирим захопленням вимовила дівчина, милуючись сотнями найяскравіших і найнезвичайніших кольорів, яких ніколи не бачила.
— Я, звичайно, знала, що ти не з бідних, Драко, але такого навіть уявити не могла.
— Подобається наш замок? — самовдоволено запитав хлопець з такою гордістю, ніби власноручно будував його роками.
— Справа не лише в замку, —посміхаючись, вона змахнула долонею на прилеглий парк та сади. — Від місця віє… величчю. Це таке чудове місце, що подих перехоплює. Хоча ти ж Мелфой, такої розкоші можна було очікувати.
“Трохи лестощів не завадить, — подумала Енджі і з задоволенням почула, як старший Мелфой досить хмикнув. – Треба щось зробити, інакше з цієї змії станеться, і справді на вулицю вижене. І жодні хитрощі, як із Драко, не допоможуть. Може, діяти через Нарцису? Ні, для неї сім’я понад усе. Якщо переконувати, то треба обох”.
В особняку ситуація здавалася не химерною, але все одно шалено дорогою і зі смаком. Пройшовши через пару коридорів, вся компанія зупинилася у великій вітальні.
“І треба було пройти через кілька маленьких віталень, щоб ми прийшли до великої? – подумки закотила очі Енджі. — Невже хоче показати, яка я жебрачка проти них? Хоче, щоб мені було некомфортно?”
Усю дорогу ніхто, крім Драко та Енджі, не промовив і слова, і тепер, коли дівчина почула холодний іронічний голос, що відбивається луною в довгих коридорах замку, вона здригнулася.
— Повернемося до нагальних питань, з якого дива я повинен тримати у власному будинку подібну особу? — дивлячись у вічі Енджі, гордовито поцікавився чоловік, чому дівчина трохи зіщулилася. Перекинувши довге світле волосся за спину, Люціус невимушено сів на шкіряний диван, що стоїть біля непрацюючого каміна, і показав знаком синові, щоб той теж сів. Драко послухався і приземлився на кріслі біля слизеринки. Нарциса наслідувала їх приклад.
— Тому що я запросив її, тату, — здавлено відповів Драко, зчепивши руки.
— Я не питав тебе, Драко. З тобою я ще поговорю — не хвилюйся, — суворо відрізав голова роду. — Ти навіть не уявляєш, що може придумати суспільство, побачивши тебе в компанії цієї особи. Підуть плітки, чарівники всієї магічної спільноти чекатимуть і сподіватимуться, що скоро в мене народяться онуки напівкровки, — майже виплюнув голова роду. — Це недозволений вчинок, Драко, і ти будеш покараний по всій суворості.
Хлопець почервонів і знітився від нападок батька.
“І що мені сказати? Не правду ж… Хоча чому б і ні? Може хоч це оцінить…”
– Лорд Мелфой, – Енджі трохи схилила голову на знак поваги. — Я прошу вас надати мені послугу. Я розумію, що мені нема чим вам відплатити, та й мої послуги у відповідь вам ні до чого…
– Вибачте, але я не займаюся роздачею милостині, – з напускним співчуттям усміхнувся Люціус. Слизеринка кинула короткий погляд на Драко, що тремтить від люті і безсилля. Його ноги відбивали дріб по підлозі.
— Ти не мусиш принижуватися, — крізь зуби прошепотів підліток.
“Ще трохи і розіграється сімейна сварка, тоді мені точно тут місця не буде”.
— Лорде Мелфой, я…
“Я дію проти правил”.
— Я можу надати вам послугу, яка перевершує за значенням ту, про яку прошу.
Люціус коротко розсміявся.
І що ви можете, міс Браун? Те, що ви брали участь у Турнірі, жодної почесті вам не дає. У вас немає сили, немає підтримки з боку могутніх сімей, немає грошей. Самі ви собою нічого не уявляєте, чоловік уважно окинув поглядом дівчину. у Енджі було відчуття, ніби цей пронизливий погляд скрутив усі органи всередині неї. — А розплачуватися вам ще рано.
— Досить, тату! — схопився підліток, його груди повільно піднімалися і опускалися, наче йому важко дихати. Слизеринець почервонів не менше самої Енджі.
— Ні до чого сентименти, Драко, — вигнувши брову, зауважив Люціус. — Скоро і до тебе підходитимуть подібні дівчата, пропонуючи себе замість будь-яких послуг. Такі люди нікчемні та слабкі. А слабкий коханець – це як протухла риба на твоєму столі, голод вгамовує, але мерзота неймовірна, від якої нудить, ледь на неї глянути. Тож не клюй на таку наживку, сину. Мелфої не розмінюються на всяку погань.
“Дихай повільно, Енджі, повільно і глибоко, – заспокоювала себе дівчина, прикривши очі.Обличчя слизеринки вкрилося червоними плямами від обурення, а руки так і свербіли врізати цього самовдоволеного індика по зухвалій троянді. Вона стиснула їх у кулаки, і біль від нігтів, що впивалися в лади, протверезила дівчину. – Якщо ти зараз кинеш у нього Аваду, то нікому легше не стане, а ти ще й Азкабані життя проведеш, – дівчина вголос загарчала, не витримавши напруження. – Не можу таке терпіти, мене щойно буквально назвали повією!”
-Лорд Мелфой, — Енджі повільно підійшла до Люціуса, виблискуючи доброзичливою усмішкою, яка, незважаючи на всі зусилля, сіпалася в куточках рота. — Ви образили мою честь. Я викликаю вас у дуель.
Люціус, закинувши голову назад, засміявся голосно, на всю міць своїх легень. Коли сміх вщух, він коротко кинув з огидою:
— Побиттям дітей не займаюсь. Та й як ви збираєтесь чаклувати поза школою, чи ви готові вилетіти з Гоґвортсу?
— Сподіваюся, заради такого випадку місіс Мелфой позичить мені чарівну паличку. Реєструються або палички або будинки, у вашому будинку ви чаклуєте, так що проблем не виникне.
Сподіваюся, ваша паличка при собі, містере Мелфой? — спитала Енджі.
– Навіть якщо ви відмовитеся, я готова ризикнути, – піднявши власну паличку.
— Якщо ви нападете на господаря в його будинку, то порушите всі закони гостинності, — Люціус спокійно стояв, з презирством дивлячись на гостю.
— Якщо ви образили чарівника і не прийняли від нього дуелі, то це прояв боягузтва, — парирувала дівчина, процитувавши завчену фразу з книги з магічного етикету.
Старший Мелфой скривився і дістав паличку зі своєї тростини.
Місіс Мелфой, що сиділа мовчки всю розмову, встала і простягла паличку слизеринці.
— Ви ж розумієте, міс, що вона повністю вас слухатися не стане?
— Іншого вибору немає, дякую за занепокоєння.
Енджі взяла паличку, примірялася до неї, коротко прошепотіла заклинання, і меблі роз’їхалися по кутках приміщення.
– Мелфої – не труси, запам’ятай, дівчинко, – процідив Люціус крізь зуби і приклав зброю до чола. — Ти надто самовпевнена. Драко, з якого часу ти дружиш із грифіндорцями?
– Я зі Слізерина, – гордо заявила Енджі.
— Будь-які заклинання, окрім непробачних! Драко, вибач, що дійшло до цього, — посміхнулася слизеринка. — Рахуй до трьох.
— Раз, два… — Енджі чула голос друга здалеку, ніби він говорив із сусідньої кімнати. дівчина напружилася і миттєво перебрала в голові всілякі бойові заклинання. – Три!
— Експеліармус, — вигукнув Мелфой.
– Протего!
Люціус вистрілював безліччю атакуючими заклинаннями, а Енджі ледве встигала захищатися. Іноді щит виходив слабким, і віддача заклинань била по слизеринці.
— Невже вас не вчать нападати? — усміхнувся чоловік.
— Якщо я вас покалічу, то мене тут точно не залишать, — вигукнула дівчина, знову відобразивши закляття. Розпатлане волосся лізло на обличчя, закриваючи огляд.
— А ти самовпевнена, — усміхнувся Люціус, для якого вся ця заворушка вже перетворилася на розвагу. — Тебе визначили у великий факультет через безглузду помилку. Просто визнай, що нічого кращого ти не знаєш.
— Якщо я хоч зачеплю вас сильним заклинанням, то ви залишите мене на кілька днів у маєтку, лорде Мелфой? — весело спитала дівчина.
– Я погоджуся тебе вислухати.
— Іде, містере Мелфой! — дівчина в ту ж мить змінила стійку, трохи похитнувшись убік.
Шалена втома позначалася на її стані, м’язи руки нещадно нили, щоразу піднімаючи її, щоб відбити заклинання, Енджі відчувала біль, що тягне. Бій явно затягнувся, і слизеринка дякувала долі за свою далекоглядність. Якби не її заняття спортом, то лежала б дівчина, розкинута на підлозі, ще хвилин десять тому. Розуміючи, що це її останній шанс, поки Мелфой відкритий, а вона ще в змозі боротися, Енджі вигукнула.
— Сектумсемпра
В цей момент ліву руку, в якій тримав Люціус паличку, розсікло безліч дуже глибоких порізів, мабуть, заклинання розрізало сухожилля, оскільки чоловік упустив свою зброю. Почувся приглушений зойк Нарциси. Мелфой сів на підлогу, стискаючи плече постраждалої руки та стиснувши зуби від болю. Дівчина швидко, як блискавка, одразу підскочила до нього, випередивши схвильовану дружину, задерла рукав, повністю ігноруючи реакцію чоловіка і яскраво-чорну мітку Пожирача, прошепотіла контрзакляття і закликала свою валізу, а звідти мазь і пляшечку з бадяном. Мазь вона розподілила по руці, а бадьян простягла господареві замку, той принюхався і випив вміст.
— Забавляєтеся темними заклинаннями? — з нервовим сміхом, що не віщував теплі посиденьки, поцікавився старший Мелфой. Нарциса обережно доторкнулася до чоловіка і допомогла йому підвестися.
— Рука незабаром заживе, за кілька днів.
Відхекавшись, Люціус узяв паличку в іншу руку, повернув меблі на свої місця і вимовив замикаючі заклинання, потім сів і запропонував Енджі сісти. Всі повернулися на свої місця до дуелі, тільки темні плями від крові на рукавах чоловіка свідчили про те, що все, що сталося, не наснилося дівчині.
“Ненормальна сімейка, – подумала слизеринка. Люціус не зводив своєї палички з юної слизеринки, поки та не віддала паличку Нарцисі, напруженої як струна, готова ось-ось порватися. Драко явно нервував, з відчаєм похиливши голову і зминаючи долоні, та й усі ці запобіжні заходи щодо дверей злегка турбували Енджі. — Я його травмую, а він став майже доброзичливим, сісти запропонував. Звичайна людина б прибила на місці”.
Як вона й думала, закон про використання магії до повноліття можна спокійно оминати за допомогою дорослих.
— Те, що тут було, має залишитись у цих стінах. Ніхто й ніколи не повинен дізнатися про це, — жорстко, але тихо сказав Люціус дружині. — Справа не в цих подряпинах, сама розумієш… напевно, найкращим виходом, буде Облівіейт… становище Драко у школі…
Слухаючи уривки цієї промови, Енджі зітхнула, цілком чекаючи чогось такого роду, взяла за руку Драко і підійшла разом з ним до голови роду. Дівчина безпардонно сіла поряд із Люціусом і взяла того за передпліччя.
– Драко, будь ласка, приклади свою паличку до наших рук, – як тільки він виконав прохання, вона сказала.
— Я даю Незаперечну обітницю, що нікому, за винятком присутніх, не розповім про дуелі з лордом Мелфоєм та її наслідки. Я клянуся, що ніколи не розкрию того, що Люціус Мелфой — Пожиратель смерті, і того, що Темний Лорд справді воскрес.
Дві вогняні змії стрімко вирвалися і обвили сплетені руки, злегка висвітливши рішуче обличчя дівчини та вражене обличчя Люціуса. Вона прибрала свою руку і глянула на приголомшені вирази обличчя сім’ї Мелфоїв.
– Тепер я думаю, нам варто ще раз познайомитися, лорде Мелфой, – слизеринка простягла руку чоловікові на знак знайомства. — Я — Енджі Браун, добрий друг і соратник вашого сина.
Молода дівчина присіла, відчуваючи, що ось-ось звалиться з ніг, і глянула на чудову картину. Члени сімейства, що переглядаються один з одним, бавили Енджі. Вражені Мелфої – це, зрозуміло, видовище цікаве, але не довговічне. Першою людиною, яка взяла себе в руки, напрочуд виявилася саме Нарциса. Усвідомивши, що її сім’ї нічого не загрожує, жінка розблокувала заклинанням входи.
– Як щодо чаю? — дружелюбно спитала в Енджі господиня і, викликавши домовика, дала йому вказівки. — Зараз подай чай, а до семи вечеря, святкова, все-таки у нас гості.
За матір’ю сімейства стрепенулися і чоловіки.
— Це ж Незаперечна обітниця, — стривожено прошепотів Драко. – Енджі, ти хоч розумієш, що це таке? Якщо ти проговоришся, адже ти…
– Помру? — з простою відкритою посмішкою спитала дівчина, витончено відкинувшись на спинку крісла. – Я знаю.
— Навіть якщо ти будеш мовчати, і хтось дістанеться цих спогадів… — вигукнув слизеринець.
— Не панікуй, Драко. Все абсолютно гаразд, я вмію блокувати думки.
З “бавовною” з’явився домовик з підносом. Взявши з підносу одну з розписних порцелянових чашок, дівчина піднесла її до обличчя, принюхалася до чаю і уважно пройшла поглядом по стінках чашки.
— Боїтеся, що ми отруїмо гостей? — сердито посміхнувшись, спитав Люціус.
— Краще вкотре перестрахуватися. У наш неспокійний час може статися будь-що, містере Мелфой, — чарівно посміхнулася дівчина. — Доказ цього ми отримали буквально кілька хвилин тому.
Посмішка Люціуса з’їхала з обличчя у невідомому напрямку.
— Я б остерігся так говорити в чужій хаті, — погрозливо загарчав чоловік.
Дівчина насмішкувато вигнула брову і, приховуючи посмішку, піднесла чашку до губ і зробила ковток.
— Чудовий чай, місіс Мелфой. Рідкісний сорт?
— Ми чудово чули на платформі, що ви збираєтесь пудрити нам мізки для власних цілей, — грубо обірвав її старший Мелфой. — Припиніть заговорювати нам зуби.
— Це лише ввічливість, містере Мелфой. скоро будете параноїком, як Аластор Грюм, – серйозно відповіла Енджі. — Припиніть скрізь шукати каверзу. Я не ворог вашій родині.
— Якщо ви промовили Обіт, і вважаєте, що ми носитимемо вас за це на руках, то помиляєтеся. Ви, міс Браун, убезпечили цим насамперед себе, а не нас. Не розраховуйте на нашу довіру.
Губи Енджі торкнулася розуміюча усмішка.
— Все правильно, містере Мелфой. І все-таки давайте обговоримо моє проживання тут.
— Жодного проживання не буде!
Енджі видала смішок.
— Ви обіцяли вислухати мене. Я думала, що слово, дане главою роду, обов’язкове до виконання.
Мелфой скривився.
— А чим, на вашу думку, я зараз займаюся? Я вас слухаю, чорт забирай.
— Я пропоную вам натомість інформацію. Але, — дівчина глянула на однокурсника. – Без Драко.
Люціус кивнув, і під скривджені погляди юного слизеринця Енджі разом з подружжям Мелфоєв рушила до сусіднього кабінету. Це була простора кімната, більше схожа на ще одну вітальню. Все, чим вона відрізнялася від попередньої кімнати, це пара шаф та письмовий стіл зі стосами паперів.
– Яку саме інформацію? Мене не цікавить таємниця ваших викладачів.
— Спочатку дайте мені по черзі Безперечну обітницю за цю інформацію, — наполегливо заявила дівчина. Люціус поморщив у огиді ніс, але все ж таки простяг здорову руку. Енджі переплела руки, а Нарциса доторкнулася до них кінчиком чарівної палички.
— Чи обіцяєте ви ніколи не розголошувати інформацію, сказану мною протягом найближчих півгодини ні під сироватками правди, ні під впливом легіліменції, ні за власним бажанням?
— Що за клятва така, — тихо вилаявся чоловік. – Обіцяю. Вогняна змія обвила руки людей. Потім вони зробили той самий ритуал з Нарцисою.
– Що за дивна клятва? Як я маю чинити опір цьому?!
— Раз ви дали подібну клятву, магія сама заблокує ці дії. Ви у безпеці, раджу і вам надалі ставити людям саме такі умови.
Опустившись у крісло, Енджі почала свою розповідь.
— Я провидиця, — навмання почала говорити дівчина. — І я знаю ваше майбутнє.
— І заради такої дурниці ми давали Обіт?!
— Я говорю, абсолютно серйозно. Я дізналася, що Темний Лорд відроджений набагато раніше, ніж побачила вашу Мітку.
— Ви цього не можете довести.
— На початку цього навчального року Темний Лорд нападе на Азкабан і звільнить багатьох своїх послідовників, — Енджі трохи співчутливо подивилася в очі Нарцисі. — І вашу сестру, Белатрісу, теж.
На спокійному обличчі жінки ледь промайнули такі емоції, як надія та смуток, але Нарциса відразу повернула своєму обличчю незворушність, властиву доброзичливій господині будинку.
— Почнуться безчинства, які творять Пожирачі, тобто ви, — у глузливій пошані схилила голову дівчина. — Міністерство ігноруватиме обстановку, заявлятиме, що Темний Лорд мертвий. А в Гоґвортсі заправлятиме найогидніша жінка на ім’я Долорес Амбридж.
Люціус напружено зчепив руки і насупив брови.
— Навіть якщо це все правда, нас це майже не стосується.
— Приблизно через рік ви втратите своє місце у фаворитах Лорда, — жорстко заявила Енджі.
Чоловік стиснув зуби, а дружина взяла того за руку.
– Чому?
— Тому що не впоралися із завданням.
– Яким?
– Не можу сказати.
Мелфой схопився.
— Ти заявляєшся в наш дім, кажеш якісь неможливі абсурдні речі. У нас немає жодних підстав вірити тобі, то ти ще й не бажаєш повідомляти все повністю?!
— Не дуже ви холоднокровні, містере Мелфой. Не фамільярничайте та послухайте, сер. Я не розголошую вам інформацію саме для того, щоб це сталося.
— І ви не думаєте, що я можу випитати з вас цю інформацію? — вишкірився чоловік.
– Це у ваших інтересах, сер. Тому що за всіма невдалими періодами вашого буття прийде спокійне щасливе життя. І якщо ви зміните хоч щось, то ваше майбутнє щастя покотиться до біса.
Люціус безсило звалився на сидіння.
— Не вірю, що я зобов’язаний вірити в це марення з вуст чотирнадцятирічного дівчиська.
— Тільки коли почнуться всі ці події, тоді ви й повірите у все, що я передбачила. А поки дозвольте мені побути тут три дні. Усього три дні. Сьогодні, завтра та післязавтра. І я припиню мозолити вам очі. — Це дуже сумнівна оплата.
— Через кілька років ми поговоримо про це ще раз, містере Мелфой.

Майже в дзвінкій тиші зрідка гриміли виделки. Вечеря йшла повним ходом, але розмова ніяк не клеїлася. Подружжя Мелфоїв наговорилися ще в кабінеті, Люціус лише наказав домовикам приготувати спальню для гості. А вражений Драко залишок вечора, похиливши голову, не хотів підтримувати розмову.
“Може, образився? – подумала Енджі, відправляючи шматочок смаженого м’яса в рот, і заплющила очі від насолоди. — Не думатиму про це зараз, нема чого псувати похмурими думками таку чудову їжу. Мерлін мене подери, як тут все смачно. І чому Драко не набрав пару десятків зайвих кілограмів у цьому будинку? Жодні святкові вечері Хогвартсу не порівняються”.
Коли поданий пудинг був вичерпаний, Драко мовчки підвівся і промовив тихим відстороненим голосом:
— Міс Браун, вже пізно, я відведу вас у ваші покої, — хлопець відточеним звичним рухом виставив зігнуту в лікті руку, запрошуючи взятися за неї.
“Аристократ”, — майже ласкаво зі смішком подумала дівчина.
Попрощавшись із господарями, підлітки рушили на верхні поверхи. Миготіли білі різьблені колони у вигляді напівоголених гарних дів, русалок та німф, сотні золотих гобеленів та високі кручені сходи. Друзі то спускалися, то знову піднімалися.
Погляд Енджі впіймав чергове полотно, на якому зображені стрункі дівчата в прекрасних сукнях вісімнадцятого століття і кавалери, що кружляли партнерок у незнайомому танці.
“Я вже її бачила”, – насупившись, помітила дівчина, перехопила Драко за лікоть, зупинилася і смикнула хлопця до себе.
— Досить водити мене колами, Драко, — вимогливо, але тихо заявила слизеринка, побоюючись шуміти в чужому будинку, у якого, напевно, всюди сотні вух і очей. — Якщо ти хочеш про щось поговорити, то можемо зробити це в моїй кімнаті.
Драко спалахнув, вкрившись нерівномірними червоними плямами. Здавалося, ніби хтось дуже невміло наніс на світлу шкіру рум’яна зовсім непридатного кольору. Енджі хотілося стерти рукою з нього ці плями, але частка раціональності, що гніздилась десь глибоко всередині дівчини, на задвірках свідомості, не давала так необачно слідувати поривам. Мабуть, не так сильно й хотілося.
Хлопець, не видавши жодного слова, загорнув за ріг і вказав рукою на двері.
– Ваша кімната.
— Ходімо, — відчинивши двері, дівчина потягла за собою слизеринця.
— Не можна, — сказав Драко. — Це непристойно, бути наодинці з молодою дівчиною.
– А зараз ми що робимо? – скептично поцікавилася Енджі. — Досить страждати незрозуміло чим, заходь.
Дівчина втягла Драко у простору кімнату, витриману у холодних синіх кольорах. У приміщенні стояло біля стіни гарне трюмо, м’який на вигляд стілець зі спинкою та величезне ліжко з балдахіном. Кімната здавалася майже порожньою, самотньою. лише величезне відчинене навстіж вікно надавало їй життя, відкриваючи прекрасні краєвиди на ліси і річки, що простягаються.
– Мало меблів, – посміхнулася Енджі.
— Пробач, — затнувся підліток. – Ця кімната…
— Чудова кімната, я люблю мінімалізм, мені подобається, — сказала дівчина, відпустивши Драко, і присіла на пухнасте покривало, ворсинки м’яко ковзали між пальців рук. Енджі глибоко вдихнула свіже незвичне повітря, що прийшло з боку лісів, її спина трохи розслабилася, і вся втома навалилася на дівчину з усією силою. Вона закривала очі, і з кожним разом підняти повіки було все важче.
Я дуже втомилася, це був важкий день, — поскаржилася дівчина зі змученою усмішкою, відчуваючи, як ниє кожен куточок тіла, включно з тими місцями, які просто не могли боліти, на зразок мочок вух.
— Твій батько чудовий дуелянт, Драко. Зараз мені дуже хотілося б відпочити. Краще буде відкласти нашу розмову до завтра.
— Вибач, що кружляв тебе замком, — винним голосом промовив хлопець, закусивши край нижньої губи.
— Усміхнися, Драко, — з ніжністю озвалася дівчина. — Все гаразд, ми ще друзі, проблеми вирішені. Тому посміхнись, — почекавши з хвилину, Енджі насилу встала і підійшла до хлопця, що тулився біля косяка вхідних дверей. — Примушуєш майже хвору людину вставати. Своєрідний же ви народ, Мелфої.
Слизеринка приклала кінчики пальців до куточків рота хлопця, від чого Драко руки злегка смикнулися і потягла вгору.

– По-смі-ха-йся, – по складах прошепотіла Енджі, намагаючись не розсміятися від божевільного виразу обличчя хлопця. — Завтра, якщо ти не маєш інших планів, ми могли б сходити до Грінготтса?
Слизеринець кивнув.
— Тоді я хотіла б знову бачити свого друга, а не спадкоємця багатого чистокровного роду.
Мелфой гірко глянув на неї, але змусив себе викривити губи в нещирій посмішці.
— Як тільки підемо за межі маєтку, Енджі, — Драко відсторонився, схилив голову у ввічливому поклоні, відчинив двері і шепнув, вийшовши за поріг кімнати.
– Доброї ночі, міс Браун.

***
Вечір неминуче наближався, а разом з ним і необхідність вирішення, що робити далі з одним нестерпним дівчиськом. Северус Снейп сидів у своєму звичному кріслі, наклавши чари, що зігрівали, і гортав книгу. Саме гортав, його темні всепоглинаючі очі ковзали по чорнилу, губи беззвучно рухалися, вимовляючи слова, проте в голові зовсім нічого не закріплювалося. Усі думки зільєвара були спрямовані в інше русло. Зрештою, зневірившись, викладач помахом палички повернув том на полицю і потер пальцями виски, розганяючи біль і втому.
Тепер, коли учні роз’їхалися, перед зільєваром стояло завдання — придумати покарання для Енджі Браун, таке ж принизливе, як і її дії щодо його самого. Викладач торкнувся мовою дрібної подряпини з внутрішньої сторони губи, згадуючи як це нахабне дівчисько посміло таке витворити.
— Вигнати б її зі школи, — роздратовано скрипучи зубами, прошепотів Снейп. — Тільки не вистачало ще зізнаватись у такій ганьбі перед директором. Він спорудить чортовому дівчиськові пам’ятник, а потім на Браун з усього Хогвартсу посипляться грамоти за заслуги перед школою.
Зільєвар на якийсь час перетворився на підлітка, якому захотілося помститися. На короткий момент Енджі представилася йому компанією Мародерів, які принижували його все життя. Вся невитрачена агресивність була спрямована на новоявлену слизеринку.
Поступово всі ці думки про губи привели його до спогадів про той прекрасний сон, де Лілі прийшла до нього. Зільєвар розслабився і, закинувши голову, заплющив очі, намагаючись воскресити свої мрії, де вона освідчувалась у коханні, гладила по волоссю, ніжно цілувала його, його — Северуса Снейпа, мерзенного сальноволосого виродка, а не великого і прекрасного Джеймса Поттера. це був сон, де кохана обрала його… і дуже приємно пахла медом.
“А може, це був ваш перший поцілунок, сер?”— несвоєчасно спливло в його голові, і зільєвар стиснув підлокітники так сильно, що побіліли кісточки на руках.
Чоловік, що роздирається десятками найважливіших проблем, провів день, виношуючи план своєї дріб’язкової помсти. Коли ж він піднявся до Великої зали, то був чимало здивований порожнім місцем поряд із собою.
– Директор, – спокійно звернувся Снейп, приховавши емоції за звичною маскою. – Де Браун? Знову пропускає трапези через власну безладність?
— У чому річ, мій хлопчику? Не будь такий суворий до учениці, у неї канікули, — розжовував чергову насолоду в роті Дамблдор, багатозначно виблискуючи половинками окулярів. — Мені здається, у тебе зараз багато інших справ.
— Тепер, коли вона є підопічною Слизерину, я хотів би обговорити з нею деякі питання.
– Вона поїхала.
І маленька звична картина світу впала відразу.