І знову кісточка в руках

на табуретці посеред кімнати сидить хлопчина, а кісточка в його в руках старанно й елегантно переміщається по холсту на мольберті залишаючи після себе сліди матової темно фіолетової фарби, що начебто вже більше сходить до синього.

лице тримається як можна ближче до кожної лінії на білому квадраті. Його погляд був, начебто він був готовий прямо зараз поцілувати свій витвір мистецтва, залишаючи на ньому слід від своєї малинової легенької помади. У цьому погляді читається стільки почуттів… Стільки любові…

а це всього – лише малюнок.

На ламінатовій підлозі валяється іще декілька кісточок. Багато з них вже застарілі й замучані життям, однак схоже, художнику це не заважає малювати його і далі. Біля кісточок також валяється і відерце з фарбою, а біля нього кучу тюбиків з маслом. Стіна обклеєна малюнками різних людей, чи то люди, чи то персонажі — неважливо. Серед тієї кучі намальованих руками митця звичайних пішоходів, що проходили повз, або ж знайомих йому людей, маленький автопортрет на папері вирваному зі старого скетчбука висить під плакатом улюбленої группи, виглядає зза куточка лише половина, а разом з нею і підпис на малюнку — Альбедо.

Юноша виглядав дуже зануреним в роботі. Високі чоботи, які той ще не встиг зняти вернувшись зі школи, біле пальто, що уже встигло добряче замурзатися від процесу малювання Під яким ховається точно така сама грязна синя сорочка.

Уже вечоріє, що означає потребу нарешті виконати домашнє завдання, а разом із ним ще кілька боргів по географії. Однак, хлопак настільки занурився у процес, що не помічав сонця на горизонті, яке вже буквально б’є йому в очі, та сліпить їх.

Що ж… Восени й справді швидко вечоріє.

Хрустально чиста сльоза повільно стікає по білосніжний щоці, залишаючи після себе легенький слід.

Вода, що полилася з його очей, завершує свій шлях на лиці юноші, та летить до низу, приземляючись прямо на мольберт

— чорт його подери… — Шопотом промовляє той, скрививши вираз обличча разом із голосом. Він почав плакати.

Фарба тільки-но засохла, а сльоза начебто цілилася на око дорогої йому людини. Хрусталь стікає до низу, продовжуючи розмазувати намальований образ.

А скільки ж сил було вкладено сюди…

Витираючи руками з кучею шрамів раптом налетівші сльози, хлопець піднімає голову, нарешті помітивши вікно напроти.

На вулиці було повнолуння, у блондина була одна знайома, що прекрасно розбиралася в зірках, гороскопах і тому подібне.. Певне, зараз вона проводить якийсь ритуал)

Зачарований місяцем, він бере до рук телефон, що до цього стояв на столі поряд із вікном.

00:00

Вт. 19 листопада

Щось довго він затримався за малюванням… Пора би вже спати але… Домашнє.

Так, Альбедо у школі відмінник. Його улюбленими уроками стали хімія, фізика та біологія. Багато хто дивиться на нього як на занудного зубрилу, однак, хлопцеві зазвичай дуже впадлу робити домашні завдання з інших предметів.

Оох, точно, крім домашки потрібно ще за собою прибрати, Ненавиджу.

Хлопак знову розвернувся до мольберту

— “я лише закінчу роботу, і сяду за домашку відразу” — промайнула думка в його грязній від фарби голові.

***

6:00

Ранок настав, та хлопець вже дорослий, приходиться вставати самому.

Сон Альбедо зазвичай уж через чур міцний, аби його прокинути в таборі вожаті душили бідного подушкою, адже по іншому він не прокидався. Через такий міцний сон, він вирішив поставити на будильник дуже жорстку метал пісню, яку йому радив один знайомий фіолетоволосий фанат такого жанру — Скарамучча.

Волосся все розтріпане, на ліжку бардак від ще не доробленої геометрії. Книжки, ручки та зошити хаотично розкидані по невеликій кімнаті, а кішка схоже встигла своїми ніжно білими пухнастими лапками роздавити фарбу, видавивши останні каплі на підлогу. Його лице виглядає дуже устало. Заплутане блондинисте волосся, розкидане по всій подушці, що електризувалося, на ногах одна шкарпетка, усі долоні в шрамах та пластирях, під очима синяки, а стара грязна футболка приліпилася до потного животу хлопця.

Усе тіло здавалося таким крихким, хлопець точно не виспався.

Кімната виглядала досить сірою, оскільки за вікном досі глибока ніч.

Хочеш не хочеш, все це потрібно прибрати, рюкзак не збереш якщо все буде розкидане, а фарба так і висохне на дерев’янній підлозі.

Телефон до рук, сигарети в другу, а запальничка вже на балконі. Так, Альбедо курив.

Звичка ця прийшла до нього у 14, а зараз йому вже 16. Одного разу йому просто стало нудно та він вирішив спробувати сигарети, які лежали на столі дядька у гостях. З тих пір хлопець почав просити свого досить високого друга Кейю, якого продавці сприймають як дорослого чоловіка, купляти щоранку йому пачку сигарет. Однак, зараз хлопець і сам досить підтягнувся, тож допомоги від старика вже не очікує. Він давно збирається кинути цю звичку, оскільки прекрасно розуміє як сильно це шкодить його здоров’ю, та нажаль, ця залежність сильніша за нього.

Лише година, а усі потрібні хлопцю справи вже були виконані та пора б виходити.

Біля будинку його як і завжди чекав низенький фіолетовий хлопчина.

— ти швидко, зазвичай ти виходиш десь о сім-тридцять.

— серйозно? Я ще прибирав та геометрію доробляв..

— тоді буду вважати, що ти молнія маквін) — в жарт видав Скарамучча. Художник сприйняв це як “доброго ранку друже”, однак з маквіном у нього досі були неприємні згадки.

Його матір залишила його з тіткою а сама поїхала кудись в Америку, ще коли той був лиш дитям.

В часи маквіна, усі його соцмережі були заповнені цим жахливим жартом, через що хлопцю не раз ставало неймовірно погано морально. Та й зараз йому не краще, з’явилися іще проблеми.

Всю дорогу вони розмовляють про дуже багато усього, але Альбедо просто не може розповісти про той малюнок, скільки б любові він туди не вклав, любов до поки-що друга, завжди буде більшою.

— доречі.. Клас рук знову попросила тебе намалювати плакат, тх. — фиркнув той, витягуючи блондина зі своїх любовних думок

— гггхх… — той вже явно устав малювати. він не хоче малювати нікого і нічого окрім коханого. — і не кажи. Так це щей до завтра — маленький “чіхуахуа” як його називає друг, схоже злий на вчительку ще більше ніж він сам. — та вона знущається… Я тільки закінчив малювати величезну картину — проговорився той.

Він не хоче аби друг знав про ту картину, він боїться того, що найдорожча йому людина пошле його куди подалі, оскільки по ньому явно не схоже, що він якось добре відноситься до ЛГБТ суспільства.

— правда? А мені чому не казав? Покажеш?? — ось чому в його словах помилка. — та… — він розгубився — це був арт на заказ, я дуже довго його малював, а автор попросив нікуди не викладати й нікому не показувати крім нього самого. Я не хочу порушувати авторське право. — Альбедо видав першу придуману відмовку, однак вона виявилася доволі детальною й правдоподібною — тц.. Зануда!

— а чого ж ти тоді досі зі мною дружиш? — хлопак усмізнувся. Його вираз обличча моментально зміняється з розгубленного на готового діяти. Він трохи нахилився до друга, його голова тепер на декілька сантиметрів нижче, але при цьому вона обернута наверх й дивиться зараз прямо у очі коханого.

Скарамучча відчув, як до його щок та кінчиків вух миттєво приїзджає начебто на таксі кров зсередини.

Він лише закриває долонню лице, залишаючи відкритими для співрозмовника лише очі. Його погляд миттєво піднявся знизу прямо, а голос став дуже тихеньким. В його очах читалась злість, але при цьому він не виглядав дуже розлюченим на блондина.

— ну… — його зніяковілість взяла над ним контроль, і той просто не міг вимовити ні слова, він неймовірно запанікував, хоч і старався робити вигляд, що це не так.

— та чого ти так то! — хлопак вирівнявся, і як ні в чому не бувало продовжив іти — усе ж добре — він розвернувся, помітивши, що зніяковівший друг не пішов за ним, а просто застиг в одній позі. А ухмилка на лиці блондина знову давала про себе знати.

— і-іду… — ледь-ледь видавив з себе той, поки серце починало все сильніше та частіше стучати, чуть не випригуючи з його груд.

Я не хочу з тобою дружити, я хочу з тобою кохатися.

— а сходімо після школи в кіно? — перебив топіт наздоганяючих ножок голос художника. — “чого? Коли він востаннє сам щось пропонував? Ладно, по любому мене просто заплатити попросить за 2 білети”

— але в мене немає грошей..

— я вже купив два білети — блондин підморгнув —”о боже, це точно Альбедо?” — промайнуло в думках філетоокого. — гаразд, гаразд.. Піду я! А що то за кіно хоть? — твоє улюблене!” чаклуни безодні” — СЕРЙОЗНО? — в очах скарика начебто засвітився вогонь, на що Альбедо просто звалився сміхом, дивлячись як друг різко змінив емоцію. — звісно) — я буду давати тобі списувати алгебру до кінця цього класу! — у школі даш списати, я не встиг учора зробити.. — тц… Тобі лиш би у мене списати!

***

Йшла парочка доволі недовго, оскільки від дому Альбедо була всього то 1 вулиця. Блондин навіть в кафешку зайшов, аби купити кави. Шкода, що Скарамучча не любить латте(

На першому уроці він старався усе записувати та слухати учителя, однак його веселий показник – коханець любив зривати уроки, від чого відмінник часто злився.