Чи мої ти очі бачиш коли я сумна?

Чи мої ти очі бачиш коли я сумна?

Чи сприймаєш мої слова і пролиті сльози?

Чи ти знаєш, яка іде у мені боротьба?

І, які закипають у серці лютневі морози!

Що ти знаєш про те, яка я насправді є?

Що ти знаєш про сенс мого існування у світі?

І яке ти маєш право нести своє

Побажання «бути одною з домашніх квітів»?

Ти ці квіти зриваєш і викидаєш враз,

Бо життя їх триває максимум кілька днів.

Але я не бажаю мати таке буття

І ставати примарою задля чиїхось снів.

Я бажаю нести у світ свої «струни душі»

І для цього я ладна світ цей перевернути

І, якщо у всесвіту меж нам не знайти,

То чому у мені ці межи мають бути?