Вампіри зібрались у залі для переговорів незвично рано, причиною чому був від’їзд Адріана та Джареда. Спочатку з’явився Давид і посів головне місце на своєму кріслі. Він подивився на годинник і перевів погляд на великі подвійні двері – Вільям та Ревека увійшли всередину, схилили голови в знак поваги до старшого і зайняли свої місця. Патрісія та Роджер з’явились хвилиною пізніше, разом з ними прийшло двоє вампірів, яких Аморіс ще не зустрічала – Ванесса – дружина Вільяма та Філіп – молодший брат Давида. Адріан та Джей з’явились останніми, усі зустріли їх поглядами. У залі посіла тиша.
Те, про що повідомив Джаред, не могло залишитись необговореним. Ревека стиснула пальці навколо підлокітника крісла, щойно її очі сковзнули по масивному перстні на пальці найстаршого брата. Він відчув її погляд і подивився на неї. Вампір не переймався, їй не потрібно було розуміти його, він знав, що вона не зможе. Принаймні зараз.
– Час нам зізнатись, що ми всі чекали дня, коли відьми та чаклуни оголосять нову війну. – Почав Давид і вампіри кивнули головами, переглянулись між собою. – У нас є інформація, що ковени з околиць усього штату збираються у Домі Лонерган, вони готуються до темного ритуалу випробування життям.
Патрісія та Роджер помітно захвилювались. Давид подивився на найстаршого сина і повільно кивнув йому головою. Джаред заговорив, переключив увагу вампірів на себе:
– Випробування життям – ритуал, який обирає відьму, котра здатна пройти його і привести у світ втілення Богині, яка повинна закінчити життя безсмертних. Ритуал проводили десятки ковенів, але жоден ще не закінчувався успіхом.
– Чому ми говоримо про це зараз, – Філіп був першим, хто задав питання. Він був зовсім не схожим до свого брата, мав довге світле волосся та червоні очі, – якщо цей ритуал не мав успіху протягом тисячоліття?
– Випробування життям вимагає точних розрахунків, співпадіння фази місяця та вірної дати з датою народження обраної. – Джей повільно повернув головою, пригадуючи страх, з яким відьма розповідала йому про цей ритуал. – Усе співпадає із днем, коли народилась Аморіс. Вона дізналась про план свого Дому використати її, як оболонку для Богині, саме тому вона втекла.
– Вона має знищити нас. – Підсумувала Ревека. – І ми привели її в наш дім!
– Сама дівчина не хоче завдати нам жодної шкоди. – Виправив свою доньку Давид. – Як сказав Джей, її буде використано, як фізичну оболонку для магії надзвичайної сили яка направлена на те, аби протистояти усім нам, отже ми не можемо ігнорувати проведення ритуалу.
– Які у нас є варіанти? – Адріан впер підборіддя між вказівного та великого пальців, думав про усе, що сказали члени його родини.
– Не дозволити Аморіс покинути нашу територію, поки не пройде час для проведення ритуалу. Це найбезпечніший варіант, але вона думає, що у нас не вдасться. – Джаред почав з найдипломатичнішого рішення у цій ситуації.
– У нас є купа способів, аби втримати її всередині будинку. Лише я знаю кілька десятків. – Зухвало вихвалялась Ревека. – Який другий варіант?
– Вбити кожного члена її Дому до настання повні та розв’язати нову війну. – Не приховуючи другого способу захистити свій рід, сказав Джей.
– Якщо Аморіс справді обрана, війни нам не уникнути у будь-якому разі. – Подав голос Роджер, Патрісія мовчки погодилась.
– Що відьма говорить про ритуал? – Запитала Ванесса – вампірка з довгим темно-червоним волоссям і золотими очима.
– Вона вивчала Tumšais Spēks – рідкісний магічний фоліант, який виявився осередком темної магії. Книга захопила її свідомість та магію, Аморіс побачила усі деталі проведення обряду, але жодного слова про те, як його зупинити. – Джаред доторкнувся до свого перстня. – Вона налякана і очікує найгіршого.
– Відьми та чаклуни самі не розуміють усієї своєї сили до повноліття. – Заговорила Патрісія. Здавалось, що їй щиро було шкода дівчину. – Цілком очевидно, що вона боїться, але що, якщо вона і є тим, що може зупинити ритуал?
– Це неможливо. Щойно вона потрапить до рук своєї матері, можна вважати її мертвою. – Джею не подобалась розмова, але вони мали владнати усі питання до його від’їзду. – Вона не зможе протистояти навіть їй, не те що цілим ковенам.
На кілька хвилин замовкли усі. Було чути лише як відбиває секунди стрілка годинника. Ревека вирішила звернутись до Джареда прямо:
– Ти обрав її, брате. Давайте вже всі визнаємо, що ти поставив на ній своє клеймо. – Вампіри навколо спочатку подивились на Ревеку, потім на Джея. – Перетвори її. Вона лишиться своїх сил і стане непридатною для ритуалу. Перемога.
– Ти в своєму розумі? – Скривився Адріан.
– Виключено. – Похитав головою Давид.
– Це проти правил. Ніхто ніколи не перетворював відьом на безсмертних. – Сказав Філіп.
– Я думав, що за стільки років ти вже не зможеш мене здивувати, Рев. – Спокійно сказав Джаред. – Я не збираюсь цього з нею робити. Я пообіцяв не створювати вампірів, і виключень не буде.
Ревека закотила очі.
– Я пропоную варіанти, поки усі тут готуються до нової війни.
– Ми використаємо наступний тиждень, аби підготуватись. Посилимо охорону на території, залишимо лише безсмертних, не можна ризикувати людьми. – Почав розповідати про свій план Давид. Джей слухав його і кивнув головою. – Поки вас не буде, ми зробимо усе, аби Аморіс залишалась в маєтку. Кожен з нас пережив більше тисячі ночей і ця ніч не буде винятком. Ми не будемо, я повторюю, не будемо нападати на чаклунів або провокувати їх. Нам не потрібна війна.
Вампіри схилили голови, погоджуючись зі словами найстаршого вампіра. Зі сторони дверей почулись кроки, Бішоп увійшов всередину.
– Пане Віран, міс Лонерган просить долучитись до розмови. – Офіційно звернувся до господаря лакей, схиляючи голову.
Вампіри вирівнялись, звернули увагу на Давида. Він мовчки кивнув, адже своє слово він вже сказав.
– Запроси її. – Бішоп відреагував відразу, відкриваючи двері відьмі. Джаред підійнявся і поспішив до неї.
– І він побіг. – Відкидаючись на спинку крісла, прокоментувала Ревека. Адріан усміхнувся на слова своєї сестри.
Аморіс увійшла всередину, відчуваючи на собі погляди присутніх. Вона стискала пальцями край теплої кофтини, яка за розміром була ледь не вдвічі більша за неї – Джей упізнав своє худі, коли підійшов ближче. Дівчина взяла його за руку, відчула себе трохи безпечніше серед інших вампірів у залі. Джаред провів її до центру, зупинився, коли зупинилась вона. Відьма захопила його турботливий погляд очима і ледь помітно кивнула. Вампір повернувся на своє місце.
Аморіс нервувала, доторкнулась до своєї каблучки, покрутила її на пальці, чим привернула увагу Давида. Він подивився на найстаршого сина і погляд, який він зустрів, розповів йому все без слів. Старший вампір задумався на кілька секунд, все ж кивнув, не бажаючи виносити жодних деталей на перемовинах. Нарешті набравшись сміливості, дівчина заговорила:
– Як я вже казала пану Вірану, я не бажаю і не бачу сенсу у продовженні війни. Я відмовилась брати участь у ритуалі, який хоче провести мій Дім, але я не можу дати жодних гарантій, що його не станеться проти моєї волі. Моя матір має велику силу, та окрім цього, під її впливом кілька десятків ковенів, і я думаю, мені не потрібно розповідати вам про їхні можливості. Вона готова принести в жертву усіх, якщо цього потребуватиме ритуал, я – не вона. Я не можу просити вас йти проти них, але у нас немає вибору.
На диво, вампіри слухали її слова, у поглядах деяких з них вона упіймала тінь розуміння. Аморіс зупинилась поглядом на її вампірі, зібралась з думками і продовжила.
– Джей пропонував потягнути час, перечекати період проведення ритуалу і я готова допомогти. Масштабні закляття потребують багато часу та сил, але я зможу накласти захист на маєток і утримувати його, доки у мене вистачить можливості. Захисне закляття заборонить іншим відьмам або чаклунам бачити будь-кого або будь-що під дією магії захисту.
– Що якщо вона вже знає, де ти? – Запитав Адріан, відьма очікувала подібного запитання.
– Я зможу обманути її, використовуючи дублююче закляття. Воно створить кілька фальшивих цілей на шляху пошуку, що допоможе дезорієнтувати будь-яке пошукове закляття. – Дівчина продовжувала крутити каблучку на пальці, допомагала собі не нервуватись. – Я буду робити усе, аби вам не довелось стикатися з ними.
– Звучить як щось, що забере у тебе до біса багато сил. – Нарешті Ревека мислила у правильному напрямку. – Що тобі потрібно, аби закляття не розвіялись у будь-який момент?
– Кров. – Впевнено відповіла дівчина, що змусило усіх вампірів прикувати до неї погляди. Джаред нахилив голову вбік, розглядаючи відьму. – Коли Джей дав мені своєї крові, мої сили накопичились у неймовірній кількості. Я навіть не відчувала, що мені потрібно концентруватись, аби керувати своєю магією.
– Я віддам стільки, скільки потрібно, якщо це працюватиме заради твоєї безпеки. – Погодився Джаред і Аморіс кивнула.
– Заради нашої безпеки. – Виправила його дівчина, відступила до вампіра.
– Припустимо, що у нас не вийде дотриматись цього плану. Припустимо, – натискав Вільям, пропонуючи інший розвиток подій, – що ти вже потрапила в руки відьом. Що тоді?
Вампіри знову очікували відповіді від відьми. Вона опустила голову і відчула неприємну тяжкість у серці. Джаред взяв її руку, заспокоюючи.
– Тоді мені доведеться спробувати… – дівчина пересилювала себе, аби закінчити, – вбити свою матір. Лише так я зможу відтягнути час.
Усі затихли. Ніхто не очікував такої відповіді від дівчини, вона сама не очікувала, що коли-небудь скаже подібні слова. Її вороги поступово ставали союзниками, в той час коли власна родина стала чужою та небезпечною, погрожувала її життю.
Патрісія та Роджер покинули зал першими, за ними пішли Вільям та Ванесса, згодом приміщення покинули усі інші, лише Давид залишився на місці. Джаред взяв Аморіс за руку і встав зі свого місця, обидва підійшли до старшого вампіра. Джей очікував, поки його батько заговорить першим. Він притягнув дівчину ближче і вона поклала руку на його плече, каблучка на пальці перелилась під світлом ламп.
– Ваш союз протирічить правилам як вампірів, так і відьом. – Він почав спокійно, але від цих слів відьма напружилась.
– Ми вже на порозі війни, батьку. – Джаред був готовий захищати своє рішення навіть перед найстаршим вампіром у його родині. – Ніхто не звертатиме на це уваги, дивлячись на те, що чекає попереду.
Давид подивився на відьму, дівчина линула до його сина, було видно, що вона бачить у ньому захист, підтримку та силу, якої вона потребувала найбільше. Він міркував над словами Джея, думав про те, що якби відмовив їй у ніч її втечі, вони б і досі не були повідомлені про те, що очікувало на безсмертних. Ця дівчина була порятунком та загибеллю, так як без життя не було би смерті.
– Століттями ми уникали зв’язків з магічними істотами, аби мій найстарший син обрав собі відьму. – Відсутність емоцій в його голосі лякала, але Аморіс встигла помітити, що Давид завжди розмовляв подібним тоном.
– Можливо це знак того, що ми здатні нарешті покласти кінець цій війні. – Заговорила дівчина, обережно виглянула з-за плеча вампіра.
– Я довго дивився на те, як мій син віддаляється від усього людського, поки не з’явилась ти. Може я й занадто старий, але я пам’ятаю що таке закоханість. – Давид зупинився на останньому слові, пройшло занадто багато часу відтоді, як він говорив щось подібне. – Правила можна переписати та змінити, але почуття – ніколи.
Дівчина видихнула, побачивши усмішку на обличчі Джареда і спокійно вийшла з-за його спини, встала поруч. Давид знову звернув увагу на каблучку на її пальці.
– Ця прикраса належала найсильнішій жінці, яку я коли-небудь знав. Носи її з гордістю, дитино. – Дівчина відчула тінь болю у цих словах і доторкнулась до каблучки, обережно кивнула головою.
Давид підійнявся з крісла і підійшов до сина. Вона здивувалась, спостерігаючи за тим, як він обіймає Джареда, їй здавалось що старший вампір не був здатен до прояву будь-якої ніжності, від нього завжди віяло холодом та надзвичайною стриманістю. Він випустив його з обіймів і підійшов до відьми.
– Дякую, пане Віран. – Тихо промовила дівчина, підійшла ближче, аби обійняти Давида. Він обережно поклав руки їй на спину і відпустив через кілька секунд.
– Дякую, батьку. – Вже більш офіційно сказав Джей, схиляючи голову.
Давид відпустив їх без зайвих слів і Аморіс ненароком подумала про те, як би відреагувала її матір. Вона би точно не поступилась вампіру, навіть не дивлячись на те, що з широкою посмішкою на обличчі відправляла власну дитину на смерть. Їй би не вистачило просто замкнути доньку в будинку до кінця своїх днів, ні. Шерна могла розділити свою ненависть до безсмертних між кожною відьмою у світі і в ній би все ще залишилось достатньо для того, аби проклясти увесь його рід. Або вона би вбила її, лиш би не віддавати вампіру. Аморіс все ще не могла відчути чисту ненависть до матері, як би вона не намагалась запевнити себе у тому, що вся ідея використання її, як жертви – це хвора фанатична мрія, про яку не подумав би навіть кровний ворог.
На плечі Аморіс раптом звалилось купа усього, відповідальність, яку у її віці неможливо осягнути. Дівчині необхідно було подорослішати раніше, аніж їй того хотілось. Усе, чого вона бажала – це закінчення цієї війни, в якій не було жодного сенсу, не було переможців. Роздуми про майбутнє, яке наближалось до неї з кожною секундою, робили відьму вразливою. Іноді в її свідомість закрадалась думка – що, якби вона могла стати людиною? Звичайною смертною, яка би просто продовжувала жити буденним життям, навіть не здогадуючись про існування магії або безсмертних, чи інших істот. Вона б ніколи не пізнала страху смерті, бо просто б не знала, коли прийде її час. Ніколи б не відчувала, як магія біжить її венами, наділяє силою. Вона б ніколи не зустріла Джареда.
Дівчина подивилась на вампіра. Аморіс не знала точно, що саме вони обговорювали, але після цієї розмови він виглядав напруженим. Він відчував її страх та збентеженість через їхній зв’язок, усі відчуття вони ділили навпіл.
– Звідки тобі відомо, що Дім Десаї вбив твого батька? – Раптом запитав вампір, витягуючи свідомість дівчини з глибоких роздумів. Він побачив збентежений погляд її жовтуватих очей. – Мені потрібні будь-які зачіпки, аби суд виніс вирок швидше.
Вони ступали по гостьовій кімнаті маєтку, тримаючись за руки. Аморіс було необхідно зібратись із думками, аби пригадати кожну деталь, яка зможе допомогти вампіру на суді.
– Родина Романа лише нещодавно стала повноцінним Домом, чи не так?
– Приблизно десять років назад. – Підтвердив Джей і Аморіс кивнула головою. – Політика їхньої родини не збігалась з поглядами багатьох старих Домів, тому їм довгий час не дозволяли стати частиною об’єднання.
– Я була ще дитиною. Матір забороняла мені слухати їхні розмови про вампірів або про напади на чаклунів, але у ніч, коли загинув мій батько, я підслухала як він говорив про клан, який приїхав з Індії, кидаючи виклик моєму Дому. – Дівчина видихнула наступні слова вже тихіше. – Після чого він більше не повернувся. Вони були єдиними, хто порушив нейтралітет за довгий період мовчання.
– Це правда. Вони почали свої напади на відьом саме тому що їм відмовили у визнанні. Десаї – вперті та неконтрольовані вампіри, якщо вони опиняються на новому місці, там обов’язково проллється чиясь кров. – Джаред підніс її руку до свого обличчя і залишив поцілунок на пальцях. – Мені шкода, що твій батько загинув через них.
– Він би ніколи не дозволив матері зробити таке зі мною. – Захитала вона головою, очі блиснули вологою. – Якби він був живий, він би зупинив її. Батько був могутнішим за неї, і вона завжди казала, що він був не вартим своєї сили.
– Вона не варта своєї, якщо спрямовує її на те, аби зашкодити тобі. – Вампір провів її крізь вихід назовні і вони опинились на вулиці. – Як його звали?
– Маркус, так само як і його батька. Тільки зараз я розумію, що від мене приховували стільки усього, що я навіть не знаю, ким він був насправді. – Вона вперла руки в міцні перила сходів, опустила голову, вдихнула прохолодне повітря. – І моя матір виявилась мені ворогом.
Несправедливо. Це все, про що думала дівчина. Її виростили, ніби екзотичну квітку, підживлювали, створювали безпечні умови, аби щойно вона потрапила у дику природу, то почала в’янути, потребуючи повернутись назад. Тільки от її матір не очікувала, що дівчина почне пристосовуватись до умов, в які їй довелось потрапити. Через біль та страх, але вона почала відчувати свою самостійність та владу над власним життям.
Відьма була налякана і це відчуття не відступало ні на хвилину, тому що якщо квітка відрізняється від інших своєю красою, її захочуть зрізати, щоб зробити зіркою композиції. Аморіс до цього була не готова, але розуміння неминучого ламало її сприйняття.
Вона стиснула перила руками, заплющуючи очі. Дівчина відчула, як зсередини її тіла підіймається хвиля сили, змішаної з усіма негативними почуттями, від яких хотілось позбутися. Раптово почав здійматись вітер, відьма розплющила очі, зробила глибокий вдих і різко видихнула. Хвиля сили пульсацією пройшла по території, дерева нахилились під дією імпульсу, автомобілі на парковці з характерним скрипом шин сковзнули за тим же напрямком.
Аморіс здригнулась і різко відірвала руки від прохолодних перил. Дівчина повернулась до вампіра, схвильовано подивилась на нього, потім на свої руки. Вона не використовувала магію.
– Ти щойно керувала погодою? – Із захопленням запитав Джаред. – Я ніколи не бачив, аби відьма підкоряла собі природу.
– Я… – Почала вона невпевнено, обернулась назад, знову подивилась на вампіра. – Мене ніколи не вчили подібному. Моя магія стає непередбачуваною.
Аморіс закрила обличчя руками, нервово вдихнула, всередині наростала паніка. Їй здавалось, що власна магія починає пересилювати її. Джей відчув її переживання, він обережно забрав її руки від лиця і стиснув у своїх. Повернув долонями доверху, залишив поцілунок на кожній по черзі. Відьма намагалась посміхнутись, заспокоїти потік відчуттів та страху перед самою собою.
– Ти не маєш боятись цього, твоя сила – це частина тебе. Твоя магія стає сильнішою, дозволь їй рости. – Джаред бажав заспокоїти її, потік думок, який затоплював дівчину з головою торкнувся і його.
– Який сенс від моєї магії, якщо вона припинила слухатись мене. – Зневірилась дівчина, хитаючи головою.
– Можливо вона хоче, аби ти дослухалась до неї. – Припустив він і Аморіс на хвилинку задумалась.
– Доведеться спробувати. – Погодилась відьма, подивилась в сторону дерев, за якими майоріло місто. – Іншого вибору у мене немає.
Так як дівчина не хотіла повертатись у маєток – після від’їзду Джареда вона не зможе покинути будинок самостійно – вони пішли до саду. При денному світлі сад виглядав більш просторішим, аніж уночі. Вона пройшла вглиб, навколо її оточували жовто-червоні кущі і дівчина зупинилась, відчуваючи, як тиша заполоняє її зсередини. Їй не подобалось, коли її розум був збентежений та переповнений нав’язливими думками, та це саме те, що зараз відбувалось з нею. Події на прийомі розкрили їй очі – якщо почнеться нова війна, вампіри не будуть відступати. А її матір збирається посіяти насіння хаосу, яке знищить усі надії на перемир’я між чаклунами та безсмертними. Було боляче усвідомлювати те, що скоріше за все вона одна зі свого Дому дійсно думає про наслідки.
Вампір сів на гарну дерев’яну лаву і дістав невеликий складний ніж з бокового карману своїх штанів. Великий палець натиснув на необхідне місце в рукоятці і механізм вивільнив лезо з тихим дзвінким звуком. Він простягнув руку до відьми і вона підійшла ближче, опустилась на місце біля нього.
– Вампір може померти від втрати крові? – Раптом запитала Аморіс, відтягуючи момент.
– Ослабнути – так, проте якщо хочеш вбити вампіра, необхідно завдати куди більше шкоди. Наприклад, поранити в серце або відрізати голову. – Спокійно відповів Джей, спостерігаючи як змінюється її вираз обличчя. – У вісімнадцятому столітті мисливці за безсмертними більше полюбляли другий варіант.
– Тепер я жалкую, що запитала. – Холод пройшовся шкірою, варто було задуматись про те, як це виглядало. Її погляд наповнився рішучістю. – Якщо вона, чи хто-небудь інший завдасть тобі шкоди, я вб’ю їх.
Вампір сховав ніж у руці і потягнувся до її обличчя другою, торкаючись щоки дівчини. Вона прикрила очі, схилила голову до долоні Джея, аби відчути прохолоду його шкіри. Биття її серця відрізнялось від інших, він би безпомилково відшукав її у натовпі смертних лише за цим звуком. Джаред починав розуміти що помилявся, коли казав що не поставить чиєсь життя вище свого.
– Ми зробимо усе, аби тобі не довелось стикатись з нею. – Пообіцяв вампір, відпускаючи свою руку і повернув ножа до своєї шиї, вдавив лезо у шкіру. – Йди сюди.
Аморіс дослухалась і повернулась до нього, наблизилась до його шиї, поки він робив глибокий надріз на своїй шкірі. Коли Джей забрав лезо, відьма припала до нього, відразу відчуваючи як його кров заповнює рот. Металево-солодкий присмак огорнув її язик і дівчина зробила ковток, заплющивши очі. Вона пригадала коли перший раз спробувала його кров на смак. Спочатку хотіла припинити, але поступово відчувала, як зростає бажання пити його, поки тіло наповнювалось блаженною силою та енергією. Джаред притягнув дівчину ближче, його очі почали закриватись від приємного відчуття її губ на своїй шкірі. Він не хотів, аби цей момент закінчувався, відчував, як його кров лине до неї, посилюючи їхній зв’язок. Коли поріз почав затягуватись, відьма була вимушена відірватись від вампіра, але натомість він втиснув лезо в те ж місце, поглиблюючи поріз. Джей поклав руку на її потилицю, притискаючи назад до себе, шумно видихнув, борючись зі збудженням, яке розливалось по тілу з новою, сильнішою хвилею.
Аморіс продовжила пити з більшим бажанням, її руки обійняли його плечі, притискаючи ближче. Вона почала прикушувати шкіру вампіра, змушуючи його стримати стогін – він відверто насолоджувався цим процесом. Його витримка потоншувалась з кожним звуком, який вона видавала, поки пила з нього. Відьма забралась на коліна вампіра, не відриваючись від його шиї. Джаред усміхнувся і м’яко відкинувся на спинку лави, притягнув її за собою. Для безсмертного процес передачі своєї крові таким способом був інтимніше навіть за секс. Вампір погладжував волосся дівчини, через кілька митей відчуття спокою повністю охопило його.
Другий поріз затягувався повільніше, проте коли кров перестала йти навіть під її натиском, Аморіс зупинилась, її губи ще раз торкнулись шиї вампіра і вона повільно випрямилась. Повільно розплющила очі, природній колір її очей змінився на прозоро-молочний, через мить блиснув багряним і відьма розправила плечі, відчуваючи прилив сил. Вона доторкнулась до губ, приємна прохолода його крові розливалась тілом.
– Якби ти перетворилась, твоя жага до крові була би бездонною. – Прокоментував він і склав ніж одним рухом, простягнув до дівчини і вона прийняла його, стиснула в руці.
– Можливо, це наш вихід. – Припустила вона, роздивляючись символи, вирізьблені на рукоятці ножа.
– Наш вихід – це тримати тебе в безпеці і перечекати кляту повню в твій день народження. – Дівчина відчула – Джей був повністю незадоволений тим, що вона могла допустити таку думку.
– Ти не перетворив би мене, бо боїшся прокляття? – Тихо запитала Аморіс, трохи вмостилась на його колінах.
Джаред стиснув зуби, подивився кудись убік, варто було стримувати себе, аби не злякати і без того налякану відьму.
– Справа не в проклятті. – Він похитав головою і знову подивився на дівчину. – У тебе є вибір, і ти не можеш зробити його в сторону безсмертя. В ньому немає нічого дивовижного.
– Швидко бігати. – Усміхнулась вона, загинаючи пальці по черзі. – Таємничо пити вино біля каміну, спати вдень. І це вже цілих три дивовижних причини.
Вампір щиро засміявся, закривши очі рукою. Мабуть вона була єдиною, хто міг влаштувати його мертвій нервовій системі такі каруселі. Вона заховала ніж у карман свого-його худі і поклала долоні на груди Джареда.
– Нарешті. Я вже думала, що будеш ходити з цим кам’яним виразом обличчя, доки не покинеш мене тут.
– Я не хочу їхати, принцесо. – Зізнався Джей, поклав свої руки поверх її. – Але не дозволяється відмовляти на запрошення суддів, це зарахують як неповагу до сородичів, подібного не можна допускати.
– Розумію, вампірські традиції. – Сумно видихнула вона, дозволяючи йому взяти її за руки.
– Обіцяю, ми таємничо питимемо вино біля каміну і будемо спати вдень, коли я повернусь. – Усміхнувся Джаред і поцілував її руку. Відьма нахилилась ближче.
– Будемо просто спати? – Вона закусила губу, аби приховати посмішку і провела пальцем по його щоці.
– Окрім усього іншого. – Натякнув він і піднявся з дівчиною на руках.
Вона м’яко опустила ноги на землю, звикаючи до поступового, але сильного приливу енергії. Дівчина розраховувала на те, що кров вампіра допоможе її магії бути стабільною, адже вона ніколи не вдавалась до заклять настільки сильних, аби сховати розташування цілого маєтку від іншої відьми. Вона відчувала велику відповідальність, проте не лише за своє життя. Хоча вона й мала підтримку цілого Дому вампірів, але їхньою перевагою були фізична сила та швидкість, що не зміцнювало її впевненість у власних силах. Їй би дуже знадобилась допомога чаклунів, але після своєї втечі Аморіс не знала, кому з них вона може довіряти. Єдиною, хто міг би допомогти їй, була Аделін, проте вона зараз знаходилась за сотні миль від Балмора, насолоджуючись канікулами в Лос-Анджелесі. Вмовити її батьків повернутись назад, аби протистояти плану власної матері було занадто. Краще нехай вона залишається у спокої, відьма не могла ризикувати ще одним життям заради порятунку власного.
У жовтні другу годину дня у Балморі можна сплутати з вечірньою порою. Небо затягнуло сірими хмарами, які обіцяли пролити дощ трохи пізніше. Вампір разом із дівчиною обійшли сад та вийшли до головного входу, спостерігаючи, як гості покидають будинок. Вбрані у менш вишуканий одяг, але все ще не менш поважні у своїй манері поводити себе. Аморіс дивилась на двох вампірів – молоді чоловіки з яскравою зовнішністю, Джаред казав, вони прибули з Греції, з Дому Іладі. Вони обмінювались словами з Адріаном, який взявся проводжати гостей замість старшого брата разом з батьком. Дівчина бачила спокійний та доброзичливий вираз обличчя молодшого вампіра, і як завжди нейтральний вигляд господаря маєтку. Стало цікаво, про що вони говорять.
– Спробуй послухати їх. – Раптом запропонував вампір, на що дівчина потиснула плечима.
– Вони більш ніж за п’ятдесят футів від нас.
– Просто спробуй.
Вона не розуміла, чому раптом Джаред запропонував подібне, знаючи що дівчина не володіла особливо загостреними чуттями, але дослухалась до нього, вдивляючись у спини двох греків. Спочатку не відбувалось абсолютно нічого, але з поступовою концентрацією сил та слуху, звуки почали розсіюватись, спочатку вона почула власне серцебиття, потім кроки вампірів в стороні парковки, аж раптом посторонній шум затих, залишаючи лише відголоски голосу Адріана та гостей. Аморіс сконцентрувалась на них, відпускаючи руку Джея.
– З усією повагою, пане Віран, ми не можемо залишитись, якщо все, що ви кажете – правда. – Сказав перший вампір, після того як потиснув руку Давиду.
– Ми не змушуємо нікого залишатися, лише ставимо до відома представників найбільших Домів. – Поступався Адріан, використовуючи своє право голосу.
– Ми розуміємо, та не готові приймати участі у новому протистоянні. – Сказав другий вампір, вона побачила, як він нахилив голову. – Це не наша війна.
– Безпечної дороги додому, Адаме. – Дівчина почула голос Давида і гості розвернулись, пішли в сторону сходів.
Голоси обірвалися і дівчина повернула голову до Джареда, здивовано усміхнулась. Слух повернувся до норми – вона знову чула шум вітру, голоси та кроки десь збоку, звук двигунів автомобілів.
– Я що, тепер маю супер слух? – Засміялась вона, повертаючи руку в обійми його пальців.
– Це була моя теорія. Якщо смертний харчується кров’ю вампіра на постійній основі, можуть поліпшуватись загальні відчуття. А ти, – він схилив голову вбік, – не звичайна смертна.
– Найдивніше те, що я навіть уявлення не маю, як я це зробила.
– Наша кров не піддається маніпуляціям, вона працює автономно. – Пояснював вампір, спостерігаючи за тим, хто покидає маєток. – Тому кожен з нас вчиться вживатись зі своїми силами протягом сотень років.
Дівчина підійшла ближче до Джареда, притулилась щокою до його передпліччя, безсмертні один за одним виходили з дверей маєтку, краєм ока вона помітила як слуги метушаться з іншої частини дому, заносять пакунки різних форм та розмірів в двері через балкон. Після короткої розмови та прощання з Давидом та Адріаном деякі вампіри підходили, аби попрощатись і з Джаредом. Відьма зовсім не звертала уваги на те, що її майже не помічають – точніше роблять вигляд – вона ніколи не любила зайвої уваги в свою сторону. Аморіс хотіла провести з вампіром якомога більше часу перед його від’їздом. Думка про те, що доведеться залишитись у маєтку без його підтримки лякала все більше. Скоро вони помітили Алекса та його доньку, вони теж щось сказали Давиду і той переглянувся зі своїм середнім сином, потиснув руку пану Тейлору. Софія не чекала свого батька, спускалась сходами, що супроводжувалось характерним звуком її підборів. Вампірка помітила відьму у компанії Джареда і хотіла було зупинитись біля них, на що Аморіс відреагувала першою.
Вона зжала тканину футболки вампіра десь біля шиї, тягнучи його трохи нижче. Він відволікся і дозволив дівчині притягнути себе, поцілувати. Аморіс обійняла Джея за шию, наполегливо захоплюючи його губи своїми, стикнулась з його язиком, здалась, коли він притягнув її ближче, припідняв її над землею однією рукою, поклав другу на талію. Він досі не міг повірити, що вона дозволяла себе цілувати, хотіла цілувати його. Не відриваючись від її губ, опустив відьму на місце, залишив ще один короткий поцілунок на її губах і змусив себе випрямитись, заспокоїтись.
Аморіс зиркнула на вампірку, яка до цього робила вигляд, що чекає на батька, але побачивши її погляд, відвернулась, рушила до автомобіля пана Тейлора. Відьма задоволено усміхнулась, притулилась до Джареда. Софія полюбляла грати на публіку, а коли отримала своє, не змогла відповісти. Святкуючи свою маленьку перемогу, Аморіс майже не встигла помітити як Алекс підійшов до них обох, поклав руку на плече вампіра.
– Твій батько все розповів. – Він відразу почав з головного. – Я залишаюсь.
– Ти впевнений? – Джареду довелось швидко зібратись з думками. Алекс забрав свою руку від вампіра і провів по своєму платиновому волоссю. – Може бути занадто небезпечно.
– Ніколи не пропущу можливості звихнути кілька нахабних відьомських шийок. Без образ. – Останні слова він сказав вже дівчині, на що вона відреагувала трохи знервованою посмішкою.
– Це запасний план. – Джей поспішив загасити войовниче полум’я в серці вампіра. – Для початку намагатимемося захистити Аморіс.
– Звісно. Але якщо доведеться… – Його азартний погляд сказав усе замість слів.
– Дякую, Алексе. Твоя допомога багато значить для нас. – Вампіри потиснули руки і пан Тейлор поспішив до доньки.
Коли автомобіль пана Тейлора рушив за машинами інших гостей, дівчина видихнула, підійняла погляд уверх, роздивляючись мутно-сіре небо. Вони проводили вампірів, які бажали попрощатися з Джаредом, гості висловлювали подяку за прийом, не згадуючи про акт «непорозуміння», вчинений представником Дому Десаї – їй здавалось, що вона запам’ятала цю картину назавжди. Секунди змінювались хвилинами, хвилини перетекли у годину, і скоро більша частина вампірів покинула маєток. Джей пояснив, що зазвичай гості затримуються на довше, але через ситуацію з ритуалом їм надали вибір – встати на захист роду, або ж поїхати назад до свого Дому. Та до вибору останнього ставилися з розумінням. Немісцеві не бачили сенсу залишатися, вони не вірили у можливість успіху обряду. Дехто вже давно не мав справ з відьмами, і заради власної безпеки не хотів й починати.
Адріан з великим полегшенням позбувся тимчасової ролі господаря і спустився сходами, підійшов до свого брата. Аморіс посміхнулась кінчиками губ, коли помітила погляд Адріана на собі.
– Тейлор залишається, він очікує, що доведеться битися. – Стурбовано почав він.
– Алекс не буде ринутися у бій самотужки, він не настільки несамовитий. – Джаред розраховував на те, що вампір дотримуватиметься поставленого плану. – Хто ще вирішив залишитись?
– Троє із Дому Вітлок, син пана Редкліффа, сестри Те Йон та… Новак. – Адріан засунув руки в кишені окинув поглядом слуг біля входу в маєток.
– Новак? – Здивувався Джей. – Матіас Новак?
– Що з ним не так? – Поцікавилась дівчина, по черзі подивилась на вампірів.
– Новаки – мисливці на відьом. Родина Матіаса винищувала ковени по території східної Європи протягом століть. Ненависть до чаклунів у них у крові. – Пояснив Адріан, дівчина рефлекторно стиснула руку Джареда. – Ти вже розумієш якої він думки про тебе.
– Я попереджу Патрісію та Роджера, вони наглянуть за поведінкою Матіаса. – Джей відчув тінь тривоги через вампіра, який міг загрожувати Аморіс. Він повернувся до дівчини. – Намагайся триматись ближче до Наталі або її батьків і замикай двері кімнати вночі.
Відьма не на жарт розхвилювалась. Розуміння того, що в маєтку знаходиться спадковий мисливець на чаклунів взагалі не додавало жодної впевненості. Вона насупилась, постаралась зібрати емоції до купи.
– Тобто в маєтку тепер теж небезпечно? Чудово…
– Він на нашій території, отже змушений дотримуватись наших правил. – Вампір притягнув відьму до себе, залишив поцілунок на її лобі. – Тобі не треба хвилюватись, наша родина не дозволить Матіасу нашкодити тобі.
Але насправді вампір був схвильований. Саме це Адріан побачив у братових очах. Також він думав про те, як Ревека буде ставитись до Аморіс впродовж наступного тижня, адже саме у її інтересах було долучитися до плану, який оголосив Джаред та пізніше затвердив Давид. Адріану не довелось довго боротися з тим фактом, що його брат обрав відьму. Джей був для нього авторитетом впродовж всього його існування, тому він проковтнув свої саркастичні жарти та перестав дивитись на дівчину через призму своєї загальної ненависті до усієї раси відьом. Сам він стикався з ковенами лише кілька разів, останній був добрих сто десять років назад, коли вони з родиною переїжджали з Міннеаполіса до Балмора. За його доволі довге життя як вампіра, Адріан вперше зустрів відьму, яка не хотіла завдати його родині клопоту, не те що знищити або якось нашкодити.
Через півгодини Адріан нагадав Джареду про їхній літак, тому брати мали збиратися. Перельоти в людських літаках для Джея були його особистим втіленням пекла на Землі. Доводилося приховувати свій зовнішній вигляд, ховати руки в шкіру рукавиць, максимально закривати обличчя, аби у смертних не з’являлось багато питань. Якщо інші члени його родини, та й усі вампіри в цілому, проходили паспортний контроль за фальшивими документами, його випадок вимагав втручання у свідомість людей. Коли Адріан запропонував взяти приватний літак туди і назад, Джей відмовився, таким чином нагадуючи собі про своє прокляття. Він ніколи не сприймав його як відхилення, скоріше як частину того, ким він став.
Аморіс спостерігала за його підготовкою до виїзду. Вже за звичкою він надягав своє худі і масивну куртку, комір якої закривав більшу частину шиї. Потім йшли рукавиці – вампір перевірив, аби вони надійно покривали зап’ястя і поправив рукава. Сонцезахисні окуляри, які слугували лише для того, аби ще більше приховати обличчя та закрити очі.
Дівчина мовчала, дивлячись на увесь процес підготовки. Здається зараз вона починала розуміти, чому Джаред хотів приховувати свій вигляд від неї. Знайомство з новими людьми вимагало великої сили волі, коли виглядаєш… не зовсім звичайно.
Вниз спустились близько п’ятої години вечора. Попрощатись з вампірами вийшла Ревека, батьки Наталії та Денніса і, звісно ж, Давид. Відьма відчувала, як змінюється її настрій, і не те щоб вона сподівалась, що вампір залишиться… Але десь глибоко в душі й справді хотіла, аби він не їхав. Дівчина обійняла себе руками, спостерігаючи, як вампіри пакують речі у багажник – їхали на автомобілі Адріана. Джаред підійшов до Давида.
– Пам’ятай, що ти відповідаєш за усю нашу родину. Обирай правильні слова, не дозволяй їм маніпулювати собою. – Давав настанови найстарший вампір.
– Так, батьку. – Коротко відповів вампір і підійшов до сестри.
– Не казатиму тобі, що робити, бо ти і так все знаєш. – Ревека схрестила руки на грудях, вітер колихнув її оксамитове чорне волосся.
– Поводься чемно, Рев. – Нагадав їй вампір, на що вона закотила очі і все ж таки обійняла його.
– Обіцяю не з’їсти твою дорогоцінну відьму до вашого повернення.
– Це саме те, що я хотів почути від тебе.
Аморіс дивилась на те, як Джей та Адріан прощалися із членами своєї родинами, Ревека обійняла середнього брата і щось говорила йому. Вона помітила, що між ними є якийсь особливий зв’язок, якого у вампірки не було зі старшим братом. В її родині ніколи не було подібного розуміння. Конкуренція та прагнення виставити тебе ідіотом перед власною матір’ю – ось це вже більше про її сім’ю. Відьма підхопила себе на тому, що знову думками повертається до своєї матері, а це зовсім не те, що їй зараз було потрібно. Вона поводила себе тихо, нав’язливе відчуття суму захопило у свої обійми.
Дівчина переключила увагу на Джареда. Він підійшов ближче до неї, зняв свої окуляри. Дивне відчуття сковзнуло за його серцем, обдало льодом. Вампір відчув холод смутку і не міг пригадати, коли в останній раз йому доводилось… сумувати за кимось. Поглянув у її очі, прислухався до серцебиття. Це були її відчуття.
– Я поговорив з Роджером. Він наглядатиме за Матіасом, аби не робив дурниць. Виходь на територію лише з кимось із наших, із Патрісією, Ревекою, байдуже.
– Гаразд. – Тихо вимовила дівчина, опустила погляд вниз, відчуваючи як щипає очі.
Вона хотіла вірити, що її підвищена емоційність – це результат напруги та виснаження, але не могла собі брехати. Його кров в її організмі робила своє, їхній зв’язок міцнішав щохвилини. Це було щось, що вона не могла пояснити ані звичайними смертними почуттями, ані магією. Дівчина вирівнювала дихання, аби не давати волю емоціям.
Вампір підхопив відьму і його губи знайшли її, сплелися у глибокому поцілунку. Він не міг звикнути до того, що їхній зв’язок зобов’язував їх розділяти сильні емоції та відчуття, її смуток заполонив його серце до країв. Дівчина обійняла його за шию, бажаючи втримати його біля себе ще бодай на секунду. Вона зжала грубу тканину його куртки, потягнула на себе, показуючи що вона не хоче зупинятися, не зараз. Їй було все одно, хто бачив їх, нічого не мало значення, коли вони були настільки близько. На короткий момент вхопивши повітря ротом, дівчина повернула йому поцілунок, більш ніжний та турботливий.
Йому довелося відпустити Аморіс, їй прийшлося забрати руки від вампіра.
– Бережи себе. – Попросила дівчина, обережно торкнулась його обличчя.
– Так, принцесо.
Вампір поцілував її зап’ястя і відьма опустила руку, спостерігаючи як він йде до автомобіля разом з Адріаном. Джаред вже не сперечався з братом за місце за кермом, обидва знали, хто в цій справі кращий. Пролунав м’який звук двигуна і машина рушила до виїзду з території маєтку. Аморіс дивилась, як обриси авто зникають за високим забором і шумно видихнула, коли більше не змогла дослухатись до звуку шин, які продавлювали під собою землю.
Дівчина надягнула каптур на голову, засунула руки у глибокий карман худі і мовчки рушила сходами до маєтку.
– Агов, відьмо! – Вона ніяк не відреагувала на голос Ревеки позаду.
Патрісія перервала вампірку, м’яко доторкнулась до її руки.
– Дай їй трохи часу, люба.
Вампіри проводили відьму поглядами. Охоронець відкрив двері перед нею і вона заховалась серед стін дому. Для Аморіс починався новий тиждень. Тиждень, наповнений очікуваннями та випробовуваннями.
Додати до улюблених