Це жарт?

Кадзуха прокинувся о 10 годині звичайного травневого ранку. Його розбудив звук будильника, який він так ненавидів. Кожен ранок він прокидався з думкою, як же він ненавидить цей клятий університет. Йому постійно стверджували вихователі в дитячому будинку, що “вища освіта – найважливіше в житті”. Хлопець вирішив поступити на маркетинг, бо взагалі не знав, ким хоче бути в цьому житті.

Білокосий зрозумів, що вже 13 хвилин лежить в ліжку, поглинувши в ці роздуми. Зібравшись з силами він встав з твердого матрацу, відчувши, як ниє його спина. Він занадто пізно зрозумів, що сам в кімнаті гуртожитку. Його сусід – Хейдзоу, мав в п’ятницю 4 пари, тому того вже не було.

В Кадзухи сьогодні не було перший двох пар, тому він не поспішав. Він відкрив вікно та взяв цигарки, які стояли на тумбочці біля ліжка. Упершись маківкою голови об сітку на вікні, він закурив. Запах диму його заспокоював, не давав поганим думкам захопити його розум. Докуривши цигарку, він пішов чистити зуби.

Виходячи з ванни гуртожитку, він спіткнувся об сходинку, але він встиг вчасно схопитися рукою об стіну, щоб не впасти. Цей випадок допоміг йому роздуплитись і сон наче рукою зняло. Кадзуха закутельгав одягатись. Кінець травня, а отже на вулиці круглодобова спекота, весь одяг був спітнілим, а прати не було бажання. Тому юнак одягнув найзашарпанішу футболку(але вона була найчистіша з усього одягу), яку купив в секонд хенді в якості тряпки, а раптом пригодиться?

Очевидно було, що до такої футболки ти не одягнеш брюки, тому вибір впав на шорти, які, здається, будуть старші за нього самого. Наривши в тумбочці свої сонцезахисні окуляри він був готовий виходити. Взувши шльопанці, він подивився на себе у дзеркалі, і зрозумів, що забув зачесатись. Тяжко видихнувши, юнак зачесав своє волосся пальцями та абияк заплів їх резинкою, яка була весь час на його руці. Перекинувши через плече барсетку, в котрій були блокнот, ручка, пачка цигарок, запальничка, ключі та телефон з навушниками, він зрозумів, що готовий йти на навчання.

І ось Кадзуха накінець вийшов з ненависного гуртожитку на ожившу вулицю. На годиннику було вже давно за 11 годину, а отже усі люди давно прокинулись та займаються своїми справами. Мабуть, якби не університет, Кадзуха не відносився до цієї сірої маси і спав до обіду.
Через цю думку він невдоволено видихнув і почав йти в напрямку автобусної зупинки. По дорозі він дістав навушники й телефон зі своєї сумки. Одягнувши навушники, він увімкнув першу запропоновану пісню в тижневій підбірці спотіфаю. Це була “Come Together -The Beatles”. Сьогодні у нього не було великого бажання підібрати щось під настрій. Кадзуха зайшов у свою галерею, шукаючи серед купу зображень, розклад пар. При цьому він уже дійшов до самотньої, на диво, зупинки.

Хлопець майже одразу, не відводячи погляду від екрана телефону, сів, мабуть, вперше на лавочку, на якій, зазвичай, сиділи різні бабці. Юнак нарешті знайшов необхідну світлину. Він хутенько пробіг очима по розкладу і одразу вимкнув телефон. Сьогодні у нього були “найважливіші пари”, а саме: англійська, філософія та психологія. “Я б міг їх взагалі прогуляти.” – подумав Кадзуха, проте він все одно цього не зробить, бо відробляти потім Н по таких дурних предметах не хотів. Тому єдине що білокосий зробив – , це лаявся на свою обрану вищу освіту. До того ж його автобус запізнився на 5 хвилин, так щей переповнений людьми. І бідному хлопцю прийшлось стояти усю дорогу, єдине що його ощасливило в цей день це файні пісні в грайлисті.

Кадзуха уже був на місці, але після такого маршруту, йому було необхідно покурити. Він підійшов до відведеного місця для куріння, і вже потім підпалив цигарку, щей одночасно дивлячись на годинник, парубок уже вкотре запізнюється. Спочатку Кадзуха хотів взагалі запізнитись так на половину пари, але, згадавши про жахливу викладачку, в якої він і так скоріш за все не зможе добре здати сесію, а якщо буде продовжувати ігнорувати її та її завдання, то взагалі не здасть. Тому ще раз трішки полаявшись, червоноокий потушив цигарку і пішов у корпус університету. Проходячи уже дуже знайомі коридори він став біля дверей необхідної аудиторії. Постоявши перед нею декілька секунд, Кадзуха увійшов, уже знаючи що на нього чекає.
– Добрий де… – Не встигши договорити, його перебила викладачка.
– Go out and come back in normally – прокричала до нього жінка середнього віку, при цьому було видно, що до того вона сварилась на інших студентів, які заважали проводити лекцію.

Кадзуха, почувши її слова, припіднявши руки, вийшов з аудиторії, але при цьому не повернувся. Він вийшов з корпусу та підійшов до того ж самого місця де смалив раніше. На цей раз парубок більш нервово узяв та запалив останню цигарку. “Сьогодні потрібно купити ще пачку..” – подумав хлопець і почав дивитись чи випадково не завалялись 80 гривень в його барсетці. На щастя, він їх знайшов, але, на жаль, Кадзуха зрозумів, що це його останні кошти. “Потрібно якнайшвидше знайти роботу” – це була єдина думка, яка промайнула в його голові.

**

Парубок обходив вже котрий ларьок, а йому так і не погодились продати цигарки без паспорту. Йому, на хвилинку, вже 18 років і 7 місяців, хоча виглядає він на тверді 16 років. Обурившись такою несправедливістю, він пішов по переулках до того місця района, де любила туситись місцева гопота. Там точно продадуть все завгодно, навіть десятилітньому малюку, їм аби гроші зідрати з людей.

Грошей на, чи то трамвай, чи то автобус не було. А зайцем їздити він не хотів, занадто чесний для такого. Тому він одягнув навушники та під Ігоря Кайдаша йшов близько півгодини до того “відлюдного” кусочка района. Кадзуха вважав те місце “відлюдним”, через те, що нормальних людей ти там не зустрінеш, це так точно.

Дійшовши, він почав оглядатись в пошуках хоч якогось ларька. Він тут був раніше, але вже не сильно пам’ятав, що тут, і до чого. Зробивши декілька кроків,з активними обертами голови на 90 градусів туди й назад, він, все таки, знайшов ларьок.
Підійшовши до ларька, він промовив:
– Добридень, є червоний мальборо?
– Так-так, – промовила продавчиня. – Все є, любчику, 80 гривень. – Сказала старенька продавиня, даючи пачку цигарок. Хлопець з болем віддав свої останні гроші та забрав пачку цигарок.

Вертаючись до гуртожитку, він слухав “Небо – SadSvit”. Поглинувши в роздуми, він і не помітив, як опинився вже на порозі гуртожитку. Піднявшись на третій поверх, Кадзуха помирав, через біль у ногах. Мало того, що кімната знаходиться на третьому поверсі(а ліфта, бляха, не було), так ще й він пів району обходив в пошуках тих клятих цигарок. Стомлений білокосий, розкидавши, як попало свої шльопанці біля ліжка, він звалився на свій твердий матрац, в надії виспатись, поки немає його сусіда по кімнаті.

**

Кадзуха уже бачив сни десь дві години, та б спав ще довго якби його сусід по кімнаті Хейдзоу не зачинив вхідні двері. Білокосого було дуже легко розбудити навіть тихим шелестом або ж навіть подихом. Він різко підвівся і поглянув майже заплющеними очима на зеленоокого, який тримав в одній руці великий пакет.
– Ой, я тебе розбудив? – сказав Хейдзоу, поглянувши на сонного друга.
– Ні, я тебе чекав в цій позі уже зо дві години. Де ти шлявся? – з легким сарказмом, спитав Кадзуха.
Хейдзоу вирішив відразу перевести тему, кладячи пакет і знімаючи взуття:
– Я пам’ятаю, що ти шукав роботу. – він поглянув знову на хлопця, який протирав свої ще сонні очі – Та-а-к ось, мій кєнт працює в нічному клубі, барменом. І він сказав, що їм потрібен працівник, тому попросив запитати когось з моїх знайомих. Але-е..
Хейдзоу почав потирати потилицю і ніяково посміхався.
– Але? – Кадзуха запитав, підвівши одну брову.
– Ну.. Просто це робота стриптезером.
– Ти глузуєш з мене?
– Ну, знаєш, я вічно кормити тебе не буду.
Кадзуха видихнув, прикривши однією рукою обличчя. Він розумів це, але працювати стриптезером.. Це справді якесь знущання. Парубок підвів очі на Хейдзоу, який все ще ніяково стояв біля дверей.
– Що ти стоїш там, як не свій. – це було єдине, що міг сказати червоноокий, але все ж трохи тихіше він продовжив, – я подумаю над цією пропозицією.
Хейдзоу посміхнувся, наче очікував на цю відповідь, і лише тихо сказав:
– Дякую..