Хотіла стати лісовою пожежею.
Хоч любила зелень й рослини,
Дивна мрія як ніжне мереживо,
Гіпнотизувала самотні години.
Хотіла щось палке зрозуміти,
Зрозуміти лісну пожежу.
І щоб задум свій дикий вчинити,
Врешті мусила стати нею..
Було боляче нищити сосни,
Стирати трави, звірячі хатини,
І хоч позаду лишався лиш попіл…
Все в ній палало тієї години.
Чутливо іскорка розгорілась,
І в тому полум’ї переродилась.
Ніжний погляд обпікав все червоним,
Поки думки глушив стукіт у скроні.
Ніхто не смів її зупинити,
А вона й не хотіла спинятись.
Спинити в усвідомлення миті,
Такої жорстокості не можна прийняти.
Вже потім, на березі річки,
Коли ледь прояснилась свідомість,
Побачила що ж вона має натомість.
Так, вона стала лісовою пожежею,
І вже ця думка її не бентежила,
Та перетнула останні кордони:
Позаду лиш стовбури чорні.
Додати до улюблених
Не розібралась з усіма меетафорами, але перший стовпчик такий гарний і так засідає в голові 😶😶😶
Дякую🤗🤗😍❤❤❤❤
чудовий вірш!! особливо кінець сподобався, біжу ознайомлюватися з рештою вашої творчості. (´• ω •`)
Щиро дякую за ваш коментар та підтримку. Вони дуже важливі для мене❤❤❤❤❤