Тінь

 

Діппер і Мейбл завжди були ідеальним дуетом.

Діппер – не по рокам розумний хлопчина, допитливий, але досить таки сором’язливий.

Мейбл – його протилежність. Весела, товариська, але дуже непосидюча.

Вони доповнюють один одного. Вони – одне ціле.

Поки Мейсон добре навчався, їздив на різні олімпі, отримував похвалу і захоплення від батьків та вчителів. Мей-Мей була помічницею шкільної старости, влаштовувала вечірки і брала участь у творчих конкурсах.

Ідеальний дует таємничих близнюків.

Але після їхнього тринадцятого дня народження все пішло шкереберть. Безглуздо заперечувати, що літо в Ґравіті Фолз, а більш за все Дивногеддон, змінили їх.

Діппер після всього, що сталося сміливішим став, а Мейбл – розсудливішою, більше почала аналізувати і навіть остуджувати запальний характер Мейсона, [що був зовсім йому не до лиця.] Ось тільки дівчинка не могла зрозуміти, в який момент свого життя вона в тінь брата перетворилась…

Це не сталося неочікувано, зовсім ні!

Мейсон і далі добре навчався, при цьому знаходив нових друзів, розкривався з різних сторін, частіше почав приймати участь у житті школи. По суті, робив все, що раніше робила сестра, поки вона… Поки вона, що? Продовжувала носити яскраві светри, клеїти повсюди кумедні стікери, танцювати під синтезовану музику, не звертаючи уваги на навчання?

Вона все ще була дитиною, не те, що Діппер – зрілий, сміливий, розумний, ідеальний…

Він розповідав однокласникам і спільним друзям цікаві історії і наукові факти. Напевно, тому вони почали звертатися до Мейбл тільки тоді, коли хотіли щось дізнатися про її брата.

Це так образливо і несправедливо!

Навіть батьки поступово стали забувати про доньку. Це не дивно, честно кажучи, в кінці кінців навіть передбачувано. Її вчений з дванадцятьма докторськими не хвалив, не пророчив їй всесвітнє визнання, і не пропонував стати его ученицею.

Мейбл – це просто Мейбл. Звичайна дівчивонька, що продовжувала власноруч плести светри і малювати картини, експериментуючи зі стилями та барвами.

Ось тільки батьків її захоплення не цікавлять, інші у них турботи. Ось Діпперу запропонували перескочити на два класи. Занадто він розумний для своих років, програму восьмого класу давним давно вивчив, тільки час дарма втрачає. Нема йому що роботи з однолітками, не рівня вони йому. Але все ж таки вибір батьки сину залишають.

А Мейбл в цей час на крайнощі йде. Про навчання зовсім забуває, але батьки і далі уваги не звертають, лише в приклад Діппера приводять, мов «рівняйся на нього». 

І вона злиться ще більше. Протистує: «агов, невже Ви забули про моє існування?», прогулює уроки та хамить вчителям.

Але на сповіді Мейбл не хоче цього робити, її совість гризе. Вона червоніє, опускає погляд до долу, [тільки б учителям в очі не дивитися.] Але, що не зробиш щоб отримати хоч трішки уваги? В кінці кінців, вона завжди була егоїсткою.

І добилася ж свого, вперте дівчисько!

У вчителів терпіння луснуло, вони її до директора відправили і звісно ж батьків в школу викликали. У кабінеті місіс Джонс душно і уж надто некомфортно, ще й народу забагато.

Директорка дивитися на неї з розчаруванням, батьки зі злістю, психолог з зацікавленістю, і тільки брат, якого привели для кращого ефекту та позитивного впливу на бешкетницю близнючку, з підтримкою.

Мейсон після цієї ситуації вирішує з сестрою залишитись. Він же все ще потрібен їй! Форд таким рішенням незадоволений. Він завжди вважав, що Мейбл в болото брата затягує, але своє невдоволення при собі залишає. Занадто вже Діппер до цієї дівчинки прив’язаний. Батьки з розумінням постачаються, для них любе рішення сина – правильне.

А Мей-Мей не знає радіти їй чи ні, ніби і добре, що братик поруч, а ніби пора їм вчитися жити одне без одного. Проте, тепер кожного ранку вона знаходить в портфелі готове домашнє завдання, написане почерком майже ідентичним її, улюблену шоколадку і записку: «Хорошого дня, намагайся частіше посміхатися».

Шкільні будні пролітають швидко, однак одноманітно. Не за горами випускний. Мейбл на цей “визначний день” великих надій не покладає, їй би тільки іспити скласти.

І вона складає! І досить таки непогано. Друзі, батьки, вчителі і навіть брат здивовані, а Мей-Мей лише знизує плечима, мов, врешті-решт пощастило.

А далі університет.

Діппер вирішує пов’язати своє життя з математикою, Мейбл з дизайном. Батьки, м’яко кажучи, були не в захваті від її рішення, але і заперечувати не стали [без толку ж.] Навіть квартиру дітям зняли щоб, як вони висловились: «до університетів ближче було». Тільки не врахували, що у Мейсона дорога займе хвилин п’ять, а у Мейбл сорок.

Несправедливо якось…

Але Бог з ним, Мей-Мей все одно на довго там не затримується. Як би це диво не звучало – не вдалося з братом ужитися, але нічого страшного, люблячий дядько Стен завжди грошенят на картку скине. Батьки від цього ще більше невдоволені

«Вона уже доросла дівчина, а ти продовжуєш потурати її витівкам!» — говорять вони. — «Якщо вже вирішила жити окремо, то нехай і проблеми вирішує самостійно. Цей їй точно не завадить!»

Стенлі на такі заяви нічого не говорить, тому що навіть не слухає і гроші племінниці регулярно продовжує надсилати, щоб на житло було, на їжу і звісно ж на розваги.

— Ти ще молода, сонечко, я розумію.

Розуміє, як ніхто інший. Адже сам все життя тінью Форда був, його батько не цінував, нахлібником вважав. Стен всю цю біль сповна відчув і своїй дівчинці він такого не бажає. Ось і віддає їй усю свою любов.

Мейбл в університеті не подобається, нудно. Тому вона вирішує не витрачати час даремно, і починає свій бізнес – светри в’яже. Тільки людей це чомусь не цікавить, лише декілька замовлень за три місяці і навіть ті від друзів та знайомих.

Мей-Мей це засмучує, але вона намагається не опускати рук. Офіціанткою в невеличке кафе біля дому влаштовується. Робота складна, і морально і фізично, але заплату платять і то добре. [Хоч дядькові клопоту меньше буде.]

Поки Мейбл не покладаючи рук працює, Діппер наукові статті пише, не маленькі гроші хороші за них отримає. Не справедливо, але очікуванно. [Вона “подачки” від брата не приймає, як не проси.]

А в один день в її квартирі пролунав дзвінок.

Пайнс була зла, адже це був її довгоочікуваний вихідний. Вона уже навіть хотіла послати куди подалі непроханого гостя, проте…

На порозі молодий, симпатичний хлопець стояв. Він тинявся з ноги на ногу і дивився на неї своїми бурштиновими очима, [лінзи, подумала вона,] як перелякане щеня. Мейбл нахилила голову на бік, пильно спостерігаючи за гостем, намагаючись зрозуміти хто він. Знайомий? Одногрупник? Хтось із друзів брата?

Ні, вона вперше його бачить. Напевне він просто звичайний бродяга, що хоче грошей, або переплутав квартиру,

— Вам кого?

— Мені потрібна твоя допомога, Зірко, — сказав він, роблячи акцент на знайомому для дівчини прізвиську.

Мейбл напевно з глузду з’їхала, раз в дім його пустила. Якщо б Діппер про це дізнався, точно би відчитав за нерозсудливість, [як мінімум.]

Їй варто було б істерику влаштувати, брату та дядькові розповісти, щоб розібрались. Але замість цього Зірка демону чай пропонує, та сповідь уважно слухає.

Білл розказує їй про те, як в магічній тюрмі відсидів, як сили свої втратив, як він про скоєне шкодує. Діппер і Форд не повірили б, скоріше за все за зброю схопилися б, і застрелили відразу. Але Мейбл – не вони, вона йому чомусь вірить. Це занадто наївно, напевне? Проте не суть.

— Чому ти звернувся саме до мене?

— А є ще якісь варіанти?

— Діппер, наприклад.

Він с сумом посміхнувся.

— Ніхто інший навіть слухати мене не став, — демон замовчав, обмірковуючи наступні слова. — Ти хороша, не схожа на них, і мені б дуже хотілося стати як ти. Розумієш?

Дівчина киває, звісно ж вона розуміє і допоможе. В кінці кінців, вперше за стільки років хтось звернувся саме до неї, хтось надіється на неї, а не на Діппера, і зовсім не важливо, що цей “хтось” – демон, що намагався знищити всесвіт.

Всі ж заслуговують на другий шанс, правда?

В більшості випадків не правда. Та й у Білла цих шансів було скільки, що не порахувати навіть. І він не одним із них не скористався, ну хіба, щоб зрадити, всадити черговий ніж у спину, і глибше, щоб добряки запам’ятали – Білл Сайфер ніколи не змінюється. Але зараз не в цьому суть, правда? Тепер все інакше! Ну чесно.

Сайфер виявився до людського життя зовсім не пристосований. Мейбл навчала його всього наче дитину. Про що говорити бідолаха піднімався до неї пішки на дев’ятий поверх, тому що не знав, як працює ліфт. Зате він виявився здатним і швидко обучався.

Вже через місяць, демон щоб віддячити, приготував їй сніданок. Він звісно був трохи підгорілий та пересолений, але Білл старався, старався для неї, і Мейбл не може заперечити, що це, чорт забирай, приємно.

Чи боїться вона, що його хтось побачить? Ні. Батьки заходять до неї не часто, Діппер ще рідше. У нього навчання багато, поїздки з Фордом, щей статті захищати потрібно. Зайнятий. Можливо це й на краще. Зіронька іх турботи майже не потребує. За скільки років перестала вимолювати їхню любов, та й тепер у неї, начебто, є друг.

Кожен раз, після важкого робочого дня, Білл зустрічає її з милою усмішкою, забирає важкі сумки з рук, розпитує як минув день. Мейбл відчуває приплив сил, зовсім забуваючи про втому у всьому тілі.

— Магія, — жартує він.

Пайнс нагадує собі, що чаклувати і читати думки він більше не може і дзвінко сміється.

Вони, начебто, друзі. Разом вже три місяці живуть. Він її картинами захоплюється, за кожну дрібницю хвалить і цілує в маківку перед сном.

У Мейбл метелики в животі і пориви натхнення. Вона вирішує знову почати в’язати і картини заодно продавати, і несподівано справи вверх ідуть.

І все це справді робить її щасливою.

Але в один день цю ідилією порушують. Мама на порозі їх її квартири з’являється без попередження. Коли місіс Пайнс починає задавати, не зовсім зручні, запитання вони губляться і Мейбл каже те, що перше прийшло в голову:

— Це…Мій хлопець! — швидко бубонить вона, переводячи зніяковілий погляд на демона.

Сайфер здивовано косится на неї у відповідь, але швидко бере себе в руки, придумує фальшиве ім’я.

— Філл — опускає погляд на журнал, что лежить на столі, швидко поглянувши очима на фамілію відомого актора, — Морган.

— Елізабет Пайнс, — жінка мило усміхаючись, поглядом оцінює нового “хлопця” доньки, — шкода, що ми познайомилися тільки зараз…

— Ми зустрічаємося не так довго, мам, від сили тижні два.

— Зате, він уже ночує у тебе, — тепер ще й докори. Чудово, і що далі? Обурення? Скарга батькові? Чи братові? Дядькам? А можливо, все разом?

— Ну, що Ви, звісно ж ні, — заперечив демон. — Я тільки зайшов побачити Мейбл перед роботою.

Сайфер бреше красиво, так, що від правди не відрізнити. Мей-Мей ледь помітно усміхається куточками губ, а потім робить ковток кави.

— «Він ідеальний, мамо. Принаймні у своїй брехні. Тобі його не переграти.»

— Дуже мило з Вашого боку, — Елізабет з схваленням киває, — а ким Ви працюєте?

— Я стоматолог, — Білл посміхнувся так, наче хижак, що аж видно ікла. Мейбл насилу стримує сміх, ледь не поперхнувшись кавою.

— Я б хотіла познайомитися з Вами ближче. Можливо Ви погодитеся повечеряти з нами сьогодні?

— Ми з задоволенням. Правда, мила?

Мейбл киває, сподіваючись на поблажливість Господа.

Вечеря проходить набагато краще ніж вона могла подумати. Батьки, дядьки і навіть брат були в захваті від “Філла”. Вони захоплювалися його розумом, манерами, навіть сміялися з його дивних жартів. А ще поклали на “бідолашного хлопця” надію, мовляв, несерйозність з неї всю виб’є, життя навчить, розуму додасть.

Сайфер нічого на це не відповів, лише кисло посміхнувся, косо поглядаючи на всіх до кінця вечора. А коли вони повернулися додому, лише один вердикт зробив:

— Сімейка твоя – рідкісні кретини, Зіронько, вони не заслуговують на тебе.

Після цих слів Білл її в маківку поцілував, по-доброму усміхнувся, та спати пішов.

У Мейбл серце зайві удари пропустило. Вона так і стояла декілька секунд із дурнувато- блаженною усмішкою на губах, [поки його слова ехом лунали у голові.]

Вона розуміє, що в чомусь він і правий, [можливо в усьому,] і творити продовжує. Йому, а головне, собі на радість і решті на зло.

Рідня цього не сприймає, а Зірка на їх думку плювати хотіла, поки він її підтримує, надихає їй більше нічого не потрібно.

Мейбл усвідомлює, що влипла, ні, в болоті пов’язала по саме горло, й так, що не вибратися їй звідти, але вона і не намагалася, якщо чесно.

Вона перша його цілує. Під час перегляду фільму, їй алкоголь в голову вдарив, сміливості додав. Білл відповів пристрасно, так ніби тільки цього і чекав.

Зіронька в перемішку ейфорії і легкого сп’яніння, демону про почуття говорить, червоніє, дзвінко сміється, щасливо, зовсім по-дитячому усміхаючись.

Сайфер їй взаємністю відповідає, по шовковистому волоссі гладить і знову цілує.

На наступний день вона боялася, що приснилося їй все це, але Білл мирно спав поруч, так що все цілком реально.

Мейбл щаслива, як ніколи. Поруч з нею кохана “людина”, вона обожнює свою роботу і рідні тепер не вважають її другим сортом. І це все завдяки йому, але Сайфер на такі заяви тільки сміється: «Ти сама все зробила, я тут ні до чого».

Мей-Мей не згідна, але сперечатися з не стала. Вони обидва – вперті до чортиків, все одно при своїй думці залишаться.

Він ж навіть примудрився з Стенфордом подружитися, знову.

— Ну, що тут скажеш? Просто досвід, — знизує плечима демон.

Форд з Діппером його на свої «супер секретні завдання по порядку світу» брали. Філл дійсно зміг їх виразити.

Біллі від цієї іронії смішно до сліз і Мейбл сміється разом з ним.

Сміється доти, поки її щастя не розлітається на шматочки, наче фарфорова статуетка, яку вона розбила в дитинстві.

Телефонний дзвінок від дядька Форда, був, м’яко кажучи, неочікуваним. В кінці кінців, сьогодні навіть не її день народження, це змусило занепокоїтися.

— Слухаю.

— В мене погані новини, — голос в телефоні тремтить. — Білл Сайфер, разом зі своїми соратниками втік із в’язниці…

Це було останнє, що вона почула перед тим, як знепритомніла.

Прокинулася Зіронька уже в давно знайомому місці – країна-Мейбл – фальшивий світ її дитячих фантазій та мрій. Але тепер Пайнс розуміє де знаходиться, і чиїх брудних рук це “творіння”.

Мейбл – дурепа наївна, пелена з очей впала, і тепер вона бачить все, як ніколи ясно.

Не було жодної спокути і кохання не було. Сайферу потрібно було дати час своїм прихвосням, щоб вони могли підготуватися до Дивногеддона нового, всесвітнього масштабу, і він по-добре пропрацюваній схемі діяв. Вдовіру втерся, красивих слів наговорив, “рай” подарував. [Мила, ти знову стала причиною апокаліпсису. Життя тебе нічого не навчило.]

Ось тільки на цей раз Мей-Мей нічого особливого й не хоче, ні яких барв, ні розкоші, тільки що картини малювати, сидячи на м’якому ліжку в їхній її квартирі.

Облудне містечко, звісно ж, виконує її примху.

І по [,вже звичайно застарілому,] “сценарію” Сайфер повинен з’явитися, [в глибині душі вона сподівалася на це] посміхнутися їй і красиво-брехливих слів наговорити.

І він дійсно з’являється. Мейбл зеленими оченятами здивовано блимає, зрозуміти намагається справжній він чи міраж?

Демон дивиться на неї дивним поглядом, з жалістю наче…

Але їй здається, напевно, просто фантазія розігралася. Вона в неї завжди бурхлива була. Зірка погляд опускає, в руки пензлик бере, малювати намагається.

— Формула у нас, — значить не міраж все таки, — але не переживай, вони живі. Усі.

Мейбл леть помітно усміхається, проте голови не підіймає.

— Хоча ніхто з них цього не заслуговує, — Білл потрохи підходить ближче, — вони не цінували тебе, просто витирали об тебе ноги!… Жалюгідні мішки з кістками!

— І? — дівчина різко піднімає погляд і дивитися демону прямо у вічі, запитально піднімаючи брову. — Чого ти хочеш? Щоб я подякувала?

Сейфер гидко, с властивою йому жорсткостю посміхається. Яка ж вона дурненька.

— Ні, — він сідає поруч з нею. — Я хочу щоб ти показала їм, як сильно вони помилялись на твій рахунок.

Білл гладить її по м’якому, пахнучому карамеллю, русявому волоссю, Мейбл, як зачарована дивиться на нього.

— І все, що ти маєш зробити – просто дати мені руку, королева.

За всіма законами здорового глузду, вона взагалі не повинна його слухати, повинна погнати, а ще краще послати куди подалі, у пекло, як мінімум.

Здоровий глузд замовкає, коли Мейбл усміхаючись стискає його руку.