Крадеться дощ до моєї голови.
Все голоснішими й голоснішими краплями.
Скло захищає мене від грози,
Та вона поруч щоб там не трапилось.
Я слухаю як розбиваються краплі,
Я бачу блискавки відтінь в мені.
Це стихія, її не стримати раптом,
Вона існує сама по собі.
Їй фіолетово що буде завтра.
Вона в моменті, в гармонії дій.
А мені вже пора іти спати,
Лиш вгамую думки в голові.
А завтра повні груди вдихати:
Вільне повітря і звільнений час.
Проте зараз мені б встигнути спати,
Поки чую грози тихий бас.
Додати до улюблених