Header Image

                                Розділ 4

    Останній день лікування Лін. На диво, сьогодні сонячно, адже вже два тижні не припиняються зливи кожного дня.  Не дивлячись на холодний жовтневий вітер, погода хороша. Хтось відкриває штори і промені сонця світять прямо в заплакані очі дівчини. Вона не спала всю ніч, думаючи про своє життя, не розуміючи сенсу існування без людей, яким вона небайдужа, а таких людей, здається, в неї не було.

    -Доброго ранку! Я тебе вже зібрав, можемо йти, я проведу тебе до твого нового дому! -Радісно сказав Дазай.

    -Зібрав!? -З просоння запитала дівчина, протираючи очі та дивлячись навкруги. Дійсно, всі речі вже були складені.

    Поки Лін приводила себе в порядок, хлопець чемно сидів у кріслі і чекав поки та збереться.

    -Чому в тебе так мало речей? -Запитав Дазай.

    -Це всі мої речі які я встигла забрати з будинку перед тим як мене вигнали. Здається, дівчині було боляче згадувати про це.

    -Вибач, не подумав. Чому в тебе такі червоні очі? Не виспалася, чи ти плакала? -Дазай поставив руку на плече Лін, намагаюсь втішити. -Давай не будемо про це. Ти готова йти?

    На що дівчина лише кивнула на знак згоди.

    Дазай взяв речі дівчини і вийшов з кімнати притримуючи двері.

    -До речі, як ти себе почуваєш? Все вже гаразд? -Хвилювався шатен.

    -Так, дякую що запитав. Зі мною вже все добре.

    -Лін.. я можу вважати тебе другом? Я сподіваюся що ми зможемо бути друзями. -Запитання прозвучало з надією у голосі. Здається, зеленооку це дуже потішило. Її перший друг за багато років.

    -Звичайно, я б була дуже рада. -На радощах обійняла Дазая, але щастя тривало до того моменту поки дівчина не згадала про своє рішення цієї ночі.

    По сходах прямо перед новими друзями спустився Морі. Здається, він радий виздоровленню Лін.

    -Я вийшов попрощатися, сподіваюся тепер твоє життя стане хоч трохи кращим. До речі, квартира повністю у твоєму розпорядженні, якщо щось потрібно буде, заходи до мене, я завджи буду радий допомогти, ти знаєш де мене знайти, . -Сказав Морі з невеликою посмішкою та пожав дівчині руку.

    Лін вже збиралася виходити з будівлі як побачила що двері відкриває біловолосий хлопець. Він здався дівчині знайомим коли повернувся обличчям і вона роздивилася фіолетово-жовті очі.

    Дазай вже вийшов і поставив речі в машину, яку найняв Морі. А Лін стояла в коридорі дивлячись на хлопця.

    -Гей! Це ж ти тоді був, я точно пам’ятаю твої очі! -Гучно сказала вона біловолосому. Той озирнувся і помітивши дівчину трохи рознервувався.

    -Чому ти тоді дивився в мою кімнату? Хто ти?

    -Я.. Ацуші. Вибач що тоді втік, просто я тебе ніколи не бачив і мені було цікаво хто ти. -Його щоки стали трохи румʼяні.

    -Та нічого, ти міг просто зайти, а не лякати мене, а потім зникати в темряві.

    -Вибач. Більше не повториться! -Ніяково усміхнувся Ацущі і побіг на третій поверх до Морі.

    Побачити тут, в Портовій Мафії, людей з Детективного агентства було нормою, адже вони вже деякий час співпрацювали.

    Підʼїхавши до будинку, Дазай відкрив двері Лін, та допоміг їй вийти. Глянувши на будинок до якого вони приїхали, хлопець усміхнувся.

    -Тепер ви з Чуєю сусіди)

    -Він також тут живе?! -Запитала дівчина.

    -Так, а в тій темно-сірій багатоповерхівці, живу я, на 6 поверсі, тому якщо потрібно буде, заходь) -Зказав Дазай вказуючи на будівлю вкінці вулиці. -Тобі допомогти облаштуватися?

    -Ні дякую, я сама впораюсь. Тільки.. я б хотіла запросити вас з Чуєю до себе. -Запропонувала Лін.

    -Це щось типу новосілля?) -З усмішкою запитав шатен.

    -Щось типу)

    Занесши речі до квартири дівчини та швидко приготувавши дещо смачненьке, вони вдвох спустилися з сьомого на четвертий поверх і постукавши в потрібні двері, з квартири почулося бурчання. Через декілька секунд двері відкрив хлопець у фартуху з розпатланим волоссям, його руки були в борошні, і виглядав він не дуже задоволеним раптовими гостями.

    -А, це ви? Чому без попередження?! Я взагалі то зайнятий! -Сердито сказав Чуя. -Я намагаюся зробити піццу. Ніколи такого не їв за свої 16 років, я люблю традиційну кухню. -Продовжив рудий закриваючи двері за гостями.

    -Чуя, ти весь в борошні! -Розміявся Осаму.

    -Закрий рота! Чому ти взагалі прийшов!? -Все ще з розпатланим волоссям накричав на шатена Накахара.

    -Взагалі то ми прийшли запросити тебе  до мене в гості. Я тільки сьогодні переїхала сюди. Ми виявляється сусіди) я живу на три поверхи вище) -З радістю в голосі сказала дівчина.

    -Якщо в гості, то зайду. -Голос Чуї став мʼякшим.

    -Рудий.. на мене ти кричиш, а з Лін так мило спілкуєшся). -Якщо чесно, то це вперше Чуя говорить з кимось в такому тоні. -Сказав Дазай звертаючись до дівчини.

    З боку рудого в Осаму полетіла деревʼяна лопатка.

    Через годину піцца з різною начинкою була готова. Чуя взяв її з собою, перед тим як завітати до Лін. Прийшовши в квартиру в ніс дварив солодкий запах квітів, які Лін попросила поставити Морі, на що він погодився. Це була лаванда, що стояла в кожному куточку кімнат: на столі, на підвіконні та біля телевізору.

    Сівши за стіл, Лін поставила різні смаколики, що встигала приготувати сьогодні, та піццу Чуї.

    -Чуя! Це так смачно. -Похвалила роботу рудого Лін.

    -Це тому що ти допомагала.. -Накахара відвів погляд прикривши рукою обличчя через румʼяні щоки. Після чого Дазай прошепотів щось на вухо рудому, через що той почервонів та вдарив шатена по плечу.

    Через декілька годин перегляду фільмів, на вулиці вже стемніло. З вікна можна побачити як світять високі ліхтарі, освітлюючи жовтим відтінком землю. Дазай пішов на кухню випити води, залишивши друзів вдох.

    -Лін, хотів запитати.. -Почав Чуя. -Я вже давно згадав про це і хотів би поговоити. Памʼятаєш, вісім ро..

    Накахарі не дав договорити голос Дазая з кухні.

    -Гей, Лін! Як закривається цей чортовий кран!?? -Крикнув шатен.

    Чуя виглядав роздратованим та трохи засмученим коли дівчина встала і пішла допомогти Дазаю. Чуя сидів, упершись в спинку дивану та схрестивши руки на грудях.

    -Добре, поговорю з нею про це наступного разу. -Прошепотів про себе рудий.

     

    0 Коментарів