Header Image

                                розділ 3

    На вулиці вже зовсім стемніло. Всі вже давно повернулися додому з роботи, тому навкруги ні душі. Тріо йшло мовчки, як Чуя через цікавість вирішив перервати тишу.

    -Лін, питаю вдруге, звідки в тебе той браслет? Ти його вкрала??

    -Мені його колись подарував якийсь чоловік, я не знаю навіщо і що він означає. -Спокійно відповіла дівчина.

    -Не Морі випадково..? -Втрутився Дазай.

    Очі Лін розширилися і в її голові чітко вималювався образ чорноволосого чоловіка з сердитим поглядом і бордовим шарфом. Їй потрібно було його знайти, вона сподівалася на допомогу, тому що це була єдина людина, яка пообіцяла захистити дитину. Чуя також вже добре згадав його візит до старого, але затишного дому. Коли маленька дівчинка намагалася з ним познайомитися і показувала що в неї такий самий браслет, весело усміхаючись. Але рудий вирішив нічого про раптову згадку не казати.

    -А ви що, знаєте Морі?

    Хлопці переглянулися щоб зрозуміти чи варто їм відповідати на запитання дівчини.

    -Так. І дуже добре. -Відповів Дазай перш ніж допомогти Лін зайти до будівлі Портової Мафії.

    -Прошу, відведіть мене до нього, це дуже важливо! -Слова русоволосої.

    -Поки що ми відведемо тебе у медпункт. А потім вирішимо чи розповідати про тебе. -Відповів Накахара.

    В таку пізню пору вже збирався покинути офіс блідий брюнет з білими кінчиками волосся та в чорному пальто.

    -Це хто така? -Обізвався голос незнайомця.

    Дазай швидко відвів дівчину до палати і закрив двері, ніби намагаючись сховати її. Чуя залишився в коридорі.

    -Рюноске, цій дівчині потрібна допомога, але я сам сподіваюся що вона довго тут не пробуде. -Відповів на запитання рудий.

    Закотивши очі і не ставивши лишніх питань Акутаґава Рюноске вийшов з будівлі.

    Лін облаштувалася в невеличкій кімнаті з різними препаратами на шафі, білим ліжком і шторами. Світло сірими стінами і тумбою під стіною. Дазай і Чуя надали дівчині першу допомогу щоб зупинити кровотечу, і через годину розійшлися по домам, залишивши дівчину наодинці з увімкненою, невеличкою настольною лампою.

    Юнаки додому йшли разом, адже жили близько, на сусідніх вулицях. Вони часто бачили один одного пізно ввечері або вночі на своїх балконах з цигаркою в роті.

    Чуя піднявшись на 4 поверх та відчинивши двері чекав поки хтось рудий накинеться на нього з гучним гавканням, але цього не сталося, тому хлопець трохи розчарувавшись пішов готувати пізню вечерю.

    Тим часом Дазай, піднявшись на 6 поверх вже чекав поки пара рудих лапок стрибнуть на його плащ. З радісним гавканням на нього накинувся Лікер, який сумував вдома весь день. Згадавши, що шатен його сьогодні ще не вигулював, зі страхом зайшов у квартиру тому що відмивати килими йому зовсім не хотілося. Взявши помаранчевий повідок в колір шерсті пса, Дазай вийшов з ним на прогулянку.

    *****

    Вранці Лін прокинулася від відчуття що за нею хтось слідкує, відкривши очі в темній кімнаті вона помітила привідкриті двері та пару фіолетово-жовтих очей, на які спадає пасмо білого волосся. Помітивши що дівчина його побачила він швидко зник у темному коридорі. Трохи злякавшись, дівчина ледь піднялася щоб закрити двері і помітити що на третьому поверсі ця сама біловолоса людина заходить до чоловіка, який здавався Лін дуже знайомим. З цікавості дівчина вийшла з кімнати і обережно та без звуку почала підніматися по сходах.

    Кашель.

    Лін здригнулася від раптового звуку і обернулася на джерело шуму.

    -Ти чому вештаєшся тут? -Холодним голосом сказав брюнет, якого звали Рюноске. -Тобі не можна тут бути.

    Лін швидко та з болем у ребрах спустилася до своєї кімнати у білих тонах.

    Вона закрила двері, думаючи що зіткнутися з Рюноске було не до добра.

    Просидівши в кімнаті ще декілька годин та зʼївши все що залишилося в сумці, дівчина чекала приходу нових знайомих.

    *****

    Вранці Чуя прокинувся від дзвінка. На телефоні висвітився контакт Морі Огай.

    -Чуя, я чекаю тебе в себе з Дазаєм.

    Рудий не встиг нічого сказати, тому що бос швидко повісив трубку. Швидко одягнувшмсь та випивши чашку кави Чуя пішов до Портової Мафії. Дазай вже був у кабінеті Морі.

    -Чому ви мені нічого не сказали про дівчину в медпункті, чому я дізнаюся про це від інших? -Запитав Морі пильно стежачи за поведінкою хлопців.

    -Вибачте, коли вона прийшла було вже пізно, не хотіли Вас турбувати. -Відповів шатен.

    -Вона хоче бачити вас. Не можу зрозуміти звідки вона про вас знає. І чому в неї наш браслет? -Недовольно додав Накахара.

    Очі Морі розширилися від здивування. Лице помʼякшилося. Чоловік встав зза столу і швидко пішов до сходів, спускаючись на перший поверх до медпункту, залишивши напарників сидіти в ступорі.

    Морі підійшов до дверей, побачивши дівчину яка самотьо сидить на ліжку, прижавши коліна та опустивши голову.

    -Лін…це ти..? -Тихо промовив чоловік.

    Лін озирнулася та не одразу згадала знайоме обличчя.

    -Морі! Це ви?? -з надією у голосі відповіла дівчинка встаючи з ліжка.

    -Я давно тебе не бачив, а в тебе потемніло волосся. Схоже, ти не забувала про мої слова, носиш браслет. І гадаю, все погано, якщо я бачу тебе в бинтах, одну. -В його голосі були нотки співчуття. -Я тобі обов’язково допоможу. Я мушу це зробити. Де твоя мати?

    -Вже давно померла. 4 роки тому.

    -Мої співчуття.

    -Чи можете розказати чому ви “повинні” моєму батькові?

    Морі зітхнув перш ніж почати говорити:

    -Коли тільки Портова Мафія почала розвиватися, нас замовили одні серйозні люди. Вони намагалися підірвати нашу будівлю разом з командою та вбити мене. На той час в твого батька була найпотужніша сила ніж в будь-кого. Він захистив мене та всіх моїх людей, вбивши противників, але на жаль загинув сам. Мені шкода що так вийшло.

    Очі Лін наповнилися сльозами.

    -Чи можу я якось допомогти, тобі є куди йти? -Із жалем запитав Морі.

    Дівчина негативно покачала головою. -Немає куди..

    *****

    Минуло два тижні. Лін часто відвідували Дазай і Чуя. Морі підготував для дівчини квартиру, яку оплачував сам. Чоловік дійсно не брехав про свою допомогу.

    До повного одужання Лін залишалося декілька днів. До цього Морі не дозволяв їй покидати будівлю щоб з нею нічого не сталося. Дівчині набридло сидіти тут, вона вирішила втекти. Зібравши свої декілька речей вона вийшла з кімнати незаміченою, а потім швидко вийшла на вулицю і почала бігти щоб скоріше покинути будівлю Портової Мафії. Почало темніти і їй було необхідно знайти свою квартиру, в яку вона переїде жити за кілька днів після одужання. Лін блукала по вулицям і здається от-от знайде потрібну багатоповерхівку як чує кроки позаду.

    -Далеко зібралася? -Сказав чоловічий голос.

    -Ти хто!? -Насторожено відповіла дівчина, обертаючись.

    Це був Рюноске. Він підійшов ближче.

    -Чому ти тут? Повертайся, тобі ще не можна закінчувати лікування. -Хлопець розвернувся в очікуванні що Лін піде за ним. Але вона прискорила крок намагаючись залишити брюнета. Той тільки закотив очі і пішов за нею.

    -Останній раз прошу по хорошому повернутися.

    -Я не буду повертатися.

    Хлопець схопив Лін закинувши на плече і поніс назад до вже звичної кімнати з запахом ліків. Дівчина намагалася вирватися з міцної хватки Акутаґави, але нічого не вийшло.

    -Морі наказав мені не зводити з тебе очей поки ти не одужаєш, тому вибачай. -Спокійно сказав темноволосий хлопець, опускаючи дівчину біля дверей медпункту.

    -Доброї ночі. -Усміхнувшись Рюноске зник у темряві і тиші.

     

    0 Коментарів